| Бог вогню. Один з найголовніших персонажів Української міфології. На думку вчених, ім'я С. — іранського, тобто — оріанського, походження. (За В. Демидчиком). Симаргл прийшов у світ ще у ті прадавні часи, коли небо — вітчина божих єств всемогутньої світлоносної сили любові та краси — подарувало Матері-Землі найцінніший скарб — Безсмертя. Інші варіанти імені Симаргл — Сімаргл, Семургл, Сим і Регл, Сим і Єрьгл, Симарегл. За припущенням деяких дослідників, Срьгл — Єрил — Ярило: отже, Семиярило. Божество Симаргла відоме і в інших народів — греків, іранців, індійців. Зображення крилатих псів поруч з хлібним колосом, що, напевне, є символічними охоронцями земних плодів, посівів, урожаю, знайдено на глиняному посуді часів трипільської культури, а також на скіфських і сарматських пам'ятках. Декоративними малюнками Симаргла прикрашено стародавні книжки. У Києві знайдено срібний браслет XII століття з подібними тваринами-птахами в дивовижному переплетенні орнаменту у вигляді гілок та листя рослин. Очевидно, їхня магічна роль полягала в тому, щоби заплутати ворожі сили зла, не дати їм зашкодити людині. Зображення Симаргла використовувалось у декоративних мотивах храмів. Такі зображення тварини-сторожа Дерева життя знайдено на білих кам'яних брилах біля Борисоглібського собору в Чернігові, історичної пам'ятки XII століття. У народі бога Симаргла називають ще Вічним трудівником, бо шанують його за безперервні турботи та безкінечне бажання жити і творити життя задля життєтворящого світла. Сам бог Лрило нарік Симаргла іменем Семиярило за його найбільшу проявлену вогненну силу, яку знаменує бог улітку, коли Купало святкує весілля на честь богів сонця і води. Тоді Дажбог-сонце дозріває у своїй найбільшій ярій силі. Тоді увесь цей медозбір квітів, лікувального та магічного зела, буяння первісного божого плоду — жита-пшениці — то своєрідна жертва богу та данина душам дідів-прадідів.
|
