Русалки живуть у лісах та на полях — скрізь, де колись ховали небіжчиків, які наклали на себе руки, й померлих наглою смертю. В народі про русалок також розповідають, що це маленькі діти, які померли нехрещеними й були до семи років потерчатами. Інші кажуть, що русалки — це дівчата-потопельниці, а в деяких місцевостях України ще й уточнюють: саме ті, хто втопився на Трійцю. Мешканці Карпатських гір знають нявок — дівчат із дивовижно гарними обличчями та "отвореною" (відкритою) утробою на спині. У полях живуть мавки — прекрасні істоти з розпушеним волоссям, яке сягає нижче колін. В українському фольклорі русалками бувають і чоловічі персонажі, а також, рідко, літні жінки.
Учені пояснюють, як виникло вірування у русалок. У дохристиянські часи не було цвинтарів, хоронили мертвих у лісі, на полі, на роздоріжжі, чи опускали у воду. Пізніше, з приходом християнства, стали ховати мертвих на певних визначених місцях - на кладовищах (чи цвинтарях). Самогубців же ховати на кладовищі церква суворо забороняла. Тому нагло померлих, не природною смертю, по-старому ховали на роздоріжжях, у лісах, на полях, на горах. У народі було вірування, що самогубець, чи нехрещені померлі діти - є грішники, а душі їхні небо не приймає, тому ті душі неприкаяні блукають вічно по горах-долинах, водах-лісах. Лише на Зелені Свята ті русалки виходять із води, одні оселюються й бавляться у лісі, другі йдуть на ниви, а треті перебувають у воді й періодично виходять на берег. Таким чином, видно, що спочатку до русалок, як добрих духів-опікунів, ставились прихильно (то вважалися духи чи душі предків - прародителі), а з часом у понятті народнім змішалися і добрі духи „предків", що поховані у лісі, на горі, у полі чи опущені у воду, чи поховані на роздоріжжі - з душами самогубців та утоплениць.
Після довгого зимового сну русалки з'являються на Троїцькому тижні (через сім тижнів після Великодня). Вони вигулькують із води, бавляться у вербовому гіллі, в лісі облюбовують дуби та берези, роблять гойдалки, щоночі гойдаючись на деревах, стрибаючи та плескаючи в долоні. Усім відомо про чудесний звабливий сміх русалок: ним вони заманюють молодих хлопців і, лоскочучи, змушують сміятися до смерті. За допомогою лоскоту вони намагаються "розпізнати" живого. Адже сміх — це ознака життя.
Русалки можуть підступити до чоловіка тільки ззаду, бо спереду — захищає натільний хрест. Розповідають, що хлопець, який хотів побавитися з русалками й залишитися живим, вигадав, як можна убезпечитись від них. Надягши одразу два хрести й перекинувши один із них на спину.
Народ вірив, що русалки таки живуть, і що вони періодично можуть перетворюватись у дрібних тварин: білок, птахів, жаб, мишей, ящірок тощо.
Вірування було так глибоко закорінене, що в народі оповідали начебто, коли русалка попадеться у людські руки, то живе з людьми, працює, допомагає їм рік, а далі безслідно зникає. Друге вірування було, що коли малі діти, чи нехрещені - потерчата, можуть бути врятовані, а саме: коли хтось такій малій русалці кине хустку, а чи порсне водою, дасть ім'я й скаже: „Во ім'я Отця і Сина й Святого Духа", - то тоді ця русалка врятована й стає опікуном свого добродія. Можна врятувати русалку іще тим, коли роздати за нехрещену чи загиблу дитину 40 хрестиків.
За віруванням можна було полегшити важке блукання русалки: матері, діти яких стали русалками, у Зелений Четвер збирають малих дітей, годують їх, дають подарунки - то тим русалкам малим полегшувалось безвідрадне блукання.
Люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам: справляли зустріч - коди вони виходили з води й ішли на ниви; справляли проводи - коли знову поверталися у ліс, а чи у перший понеділок після Зеленого тижня відлітали на небо; розвішували для них на віттях у лісі сорочки, хустки, нитки; приймали їх їжею - розкладали в Зеленому тижні на межах у полях, над водою та у лісі - яйця (жовті крашанки), пироги, книші, вареники тощо.
|
