Упир - це найдавніше уособлення зловорожих сил; покійник, що виходить з могили, аби поступово висмоктати з людини кров. Із ними можна зустрітися при повному місяці, особливо в день рівнодення. У фольклорі існує кілька пояснень, хто такі упирі і якими вони бувають. З одного боку, якась незрозуміла сила насилає на зародок у материнській утробі злого духа й дитя народжується схильним до упирства. З другого - упирем начебто стає всякий самогубець, дух якого ненавидить живих, а тому він ходить до людей після смерті і п'є їхню кров. Із таких-от уявлень постають образи упиря живого - ще від народження наділеного всіма ознаками упирства, й упиря мертвого - того, що мучить людей після своєї загибелі. Так, на Київщині вірили, що в селі завжди є два упирі: один живий, а другий мертвий. Живий веде боротьбу з мертвим і не п'є людської крові (зате надолужує це після смерті). Упирями також часто називали відьмаків, які керували всіма відьмами в селі і знали про будь-які їхні підступи.
Деякі дослідники вважають, що первісно слово "упир" ("опир") означало "неспалений" і вказувало на мерця, над яким не було здійснено поховального обряду. Тому він не має спокою і за це докоряє живим.
Живі упирі, як свідчать подекуди, людської крові не споживають, а коли їх попросити, призволяючи наїдками та напоями, то можуть "вилікувати" корів, яких "портить" відьма.
Уроджений, "родимий" упир часто має по шість пальців на руках та ногах; інакші, ніж у звичайної людини, статеві органи (упирі зазвичай бездітні); очі, що аж горять, та обличчя, "налите кров'ю" ("червоний на виду"). Відомо також, що упирі - двоєдушники, тому, коли вони помирають, лише одна душа покидає тіло, а інша зостається при нім. Уроджений упир має під коліном або ще деінде ґулю з дірочкою, через яку й виходить його душа. Упирі як представники потойбіччя, крім того, не мають тіні й не можуть переходити межі, яка уособлює кордон між світом померлих та світом живих.
Мертвий упир ходить сам або ж їздить на коні, являється особливо під час морових хвороб - холери, чуми - у вигляді великого білого пса чи кота. Існує і таке вірування: якщо кіт перескочить через мерця, той стане упирем і ходитиме білим котом до своєї хати.
Про упирів в українському фольклорі існує багато переказів, причому деякі серед них зі страшних стали комічними. Так, розповідають, як упир кілька разів з'являється опівночі до корчми, а переляканий корчмар усіляко намагається позбутися його. Аж нарешті сільська громада вирушає на кладовище й, розкопавши могилу, знаходить п'яного упиря із пляшкою в руках. Йому відрубують голову, сподіваючись, о так він уже перестане ходити. Проте наступної ночі - рівно о дванадцятій упир знову стукає до корчмаря - із пляшкою в руці та з відрубаною головою під пахвою...
Остаточно знешкодити упиря можна, пробивши йому груди осиковим кілком, посікши його на кавалки або вбивши два зубці із борони за вухами. Такі жорстокі звичаї були відомі в багатьох народів. Приміром, в Англії, де самогубців вважали вампірами, їх ховали на перехресті доріг, перед тим пробивши кілком наскрізь. А в Шотландії самогубців ховали у глибоких печерах, аби їхній дух не міг вийти й нашкодити живим.
|
