 На літературній ниві України Валентина Невінчана посіла місце талановитої поетеси, обдарованого лірика. Якось, прослухавши її поезії, відомий український поет Андрій Малишко зазначив: «У Вас, Валю, вірші, мов барвіночок».
Кримчани вважають Валентину Невінчану кримською поетесою, бо особиста доля і її поетична творчість тісно злилася з Кримом, з процесом розвитку української культури в цьому чарівному куточку України. Херсонці настійливо - своєю. Ми ж по праву говоримо про Валентину Дмитрівну Невінчану, як про нашу письменницю-землячку, бо дитячі і юнацькі роки її пройшли в селі Володарка, поблизу мальовничої річки Рось, де вона народилася 1 травня 1924 року. Саме «звідціль ішли» її життєві дороги, саме туди вони поверталися завжди.
Володарка Пшениці шепіт, гомін гаю,
Прозора Росі течія, -
О, як тебе люблю, кохаю,
Мала вітчизнонька моя!
Моя Володарко преславна,
Початок снів, дитячих дум,
Дівоча пісня неугавна ...
Кохання перше, ніжний сум.
Од тебе, люба, волошкова,
Мене далеко занесло.
Твоя ж травинка я шовкова,
Голубки сизої крило.
Мої отам ходили ноги,
Сліди лишились на Росі.
Звідтіль у світ ішли дороги
Й до тебе знов вертають всі.
Ми згадуємо Валентину Невінчану як поетесу, чий талант був загартований його величністю Часом, і як людину, закохану в життя, яка дарує нам "тепло любові - на віки".
|
