Тексти для контрольного читання мовчки для 7 класу - Читання мовчки - Вчителям-філологам - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 06:54

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [59]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [21]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:06:54


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Читання мовчки

Тексти для контрольного читання мовчки для 7 класу
Текст для контрольного читання мовчки № 1 для 7 класу
Дідух
Нині ми не можемо уявити новорічного вечора без ялинки. Ця запозичена традиція стала для багатьох родин неабиякою проблемою: оскільки Україна за останні десятиліття добряче обліснилась, а відтак з кожним роком стає все тяжче придбати соснові чи ялинкові деревця. Щоб задовольнити цю забаганку, дехто вдіється навіть до злочину: самовільно вирубує красунь у скверах, парках, на майданах чи обочинах доріг і цим завдає непоправної шкоди на тільки краєвидам, але й екології.
З цього огляду годилося б глибше познайомитися з нашими давніми національними традиціями. Живучи серед дрімучих лісів, наші пращури побожно ставилися до, як ми нині кажемо, своїх зелених друзів. Окремі породи дерев і навіть цілі гаї вважалися священними. Як же прикрашали на різдвяно-новорічні празники свої помешкання наші предки? Своєрідним замінником нинішніх ялинок був Дідух. Сучасникам ця назва мало про що говорить. Але раніше в кожній оселі на почесному місці – покуті – стояв необмолочений сніп. Його готували під час жнив. Завершуючи косовицю жита чи пшениці, женчики гуртом в’язали жнив’яного снопа. Для цього вибирали найкраще колосся.
Обряд виготовлення Дідуха супроводжувався багатьма дійствами. Женчики вибирали з-поміж себе найгарнішу дівчинку, піднімали її на руках і, вручивши «святочного Дідуха», з піснями та іграми йшли до оселі. Біля воріт їх мали зустріти господар з господинею й викупити «вінця жнив», після чого всі заходили у світлицю, ставили снопа на покуть і сідали за святочну вечерю.
В одних випадках Дідуха тримали в хаті, доки не обсіються на зиму, в інших – по завершенні обжинкової вечері господар виносив його в комору.
Дідух стояв у коморі до Різдва. На святвечір господар, зодягшись у праздникову одіж, йшов за колядником, поштиво вносив снопа в хату і прилаштовував його колосся вгору біля кубельця з сіном, що лежало на покуті, примовляючи:
- Дай, Боже, того свята щасливого спровадити і Нового року дочекатися, од Нового року до Богоявлення, од Богоявлення до Воскресення, од Воскресення аж до ста літ, поки Пан-Біг визначив вік усьому посполу, хто є в тому дому!
Дідуха, як правило. Обперізували житнім перевеслом; дехто перев’язував його ще й залізним ланцюжком, а зверху клав господарське начиння – ярмо, плуга, борону чи окремі деталі від них. Традиційно «святочний Дід» стояв до другого дня Водохрещ, після чого його разом з сіном виносили з хати й молотили. У деяких регіонах, зокрема на Чернігівщині, пропонували це робити засівальникам на Василя. Зерно використовували в магічних діях – робили перший весняний засів. Це був запобіжний та охоронний засіб.
Щоправда, в різних регіонах були свої особливості. Скажімо, на Поліссі Дідом називали в’язанки соломи чи сіна. Їх напередодні Різдва вносили до хати, притрушували долівку, найчастіше під столом, і клали господарський ренамент. Тут збиралися в гурти діти й кудкудакали, коли господиня несла на покуть кутю – «щоб курча добре плодилося». За Дідуха могла правити й околотина – вимочений сніп.
Солому чи сіно від Діда тримали від Різдва до Нового року. Опівночі, як наступало Новоліття, батько з найстаршим сином згрібали солому, виносили в садок й підпалювали, щоб дим обкурив фруктові дерева – «тоді щедро вродить садовина і не пошкодить її ні мороз, ні гусінь». Тут же спалювали сміття, яке протягом свят не можна виносити з хати. Вогнище підтримували аж до світанку – «народин сонця». Дійство це називалося «палити Діда».
З околотяного Дідуха поліщуки крутили перевесла, якими обв`язували фруктові дерева, а також використовували для господарських потреб – виготовляли устілки, додавали до пійла, коли телилась корова, тощо. Це саме вчиняли із сіном: господині тримали його для кубел, коли садовили на яйця квочку – «щоб курчата добре висиджувались», прикривали новонароджених телят і ягнят, робили подушки для небіжчиків.
Розмаїті обряди, пов’язані з обрядовим «святочним Дідом»; але все ж найшляхетнішим був Дідух з обжинкового снопа. Він не лише прикрашав оселю, але й символізував пращурів давнього роду. Не випадково до свят-вечірнього столу запрошували всіх кревних духів, щоб у такий спосіб заручитися їхньою опікою.

( За В. Скуратівським; 606 слів).

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ (читання мовчки № 1)

ДІДУХ

1. Новорічного вечора не можна уявити без:
а) ялинки; б) свячених овочів; в) вінка; г) гілки вишні.

2. Наші пращури ставилися до дерев:
а) бережно (вважали їх священними); б) байдуже;
в) як до дерев; г) не надавали їм особливого значення.

3. Замінником ялинок був:
а) дідух; б) туя; в) барвінок; г) гілки вишні.

4. Дідуха готували:
а) під час жнив; б) навесні; в) восени; г) на Івана Купала.

5. До Різдва Дідух зберігався:
а) у коморі; б) під лавою; в) біля мисника; г) у хліву.

6. Господар у віншуванні бажав:
а) довголіття; б) сварок; в) безхліб’я; г) добрих взаємин із сусідами.

7. Дідух стояв у хаті до:
а) другого дня Водохреща; б) Василя; в) Стрітення; г) Великодня.

8. Обмолочене зерно вважали:
а) охоронним засобом; б) засобом, який має магічну силу;
в) засобом, завдяки якому ведеться господарство;
г) засобом, який зберігає мир між сусідами.

9. На Поліссі Дідом називали:
а) в’язанки соломи чи сіна; б) гілки сосни;
в) квітки безсмертника; г) засушений барвінок.

10. Палячи Дідуха, обкурювали димом:
а) фруктові дерева; б) хату; в) хлів (стайню); г)квітник.

11. Сіно, яке служило Дідухом, господині:
а) використовували в господарстві; б) спалювали;
в) викидали; г) закопували.

12. Дідух з обжинкового снопа символізував:
а) пращурів давнього роду; б) мир; в) заможність; г) довголіття.


Текст для контрольного читання мовчки № 2 для 7 класу
Дерева і кущі
Звідки любов в українця до зелених садочків, звідки його пристрасть оточувати своє житло дикими деревами і кущами ? Не останню роль тут відігравала впевненість, що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро. «Нема України без верби і калини», - кажуть в народі. Додамо, що нема української землі і без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків та каштанів.
Один із давніх авторів, змальовуючи побут українців, зазначав: «Їхні левади обсаджені вербами; верба – це щось таке, що з’єдналося з життям малороса. Вербові пухнасті котики з`являються у березні, коли ще не зійшов сніг і дерева постукують голим мерзлим гіллям. До речі, весною там, де не росли берези і населення не мало змоги добувати солодкий смачний сік. Селяни рубали молоді вербові паростки і заливали їх водою. Через два-три тижні цей настій вже можна було вживати, як цілющий напій.
Верба не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, ночви, мірки, човни. Скрізь вербу використовували для різноманітних каркасних переплетень, будівництва кошар, кошелів, кліток. Огорожі-тини з верболозу стали характерною прикметою придніпровських селищ. З прутовидних верб плели місткі і зручні кошики. Частіше заготовляли паростки зі шкіркою, якщо ж шкірку знімали, то лозу перед використанням замочували у воді і обдавали окропом.
«Верба і дівчина приймуться де-небудь», - казали в народі, відзначаючи невибагливість вербових паростків. Вони пускають корінці у бідному поживними речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх – верба, як трава лугова, ти її коси, а вона знову буде рости, траплялося, що десь поблизу річки в землю втикали декілька лозин, а через два-три роки на тому місці вже височіла зелена огорожа. З цього приводу зазначали, що там, де росте верба, буде жити і ріка – вербою часто зміцнювали прибережні схили і кручі. Верба поблизу води – це прикмета українських шляхів, на узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», - пояснювали йому дорогу місцеві жителі.
Здавна верба на Україні вважалася священним деревом. Шостий тиждень Великого посту називали Вербним («вербичем»). На Вербному тижні у церквах освячували вербові гілочки.
Освячені вербові гілочки втикали у кутках ниви, з якої прагнули одержати багатий врожай. Вербою скурювали хату від пропасниці, її клали у воду, в якій купали хвору дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова. Якщо хворіли зуби, то потрібно було вирізати шкірку або «серце» у освяченої верби, яка росла на городі, а потім знову прикласти до дерева, щоб приросли.
Який кущ наймиліший для серця українця ? Народ на це відповів так: «Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Саджали їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних сутінках журилися села, червоні грона калини звеселяли серця селян, наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину називали в народі «гордовиною» - вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка. «Не ламайте калину, бо накличете мороз», - попереджала мати дітей, які влаштовували свої забави під калиновими кущами. Але саме після приморожування плоди калини вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів - «калеників», киселі - «калинники»», настойки - «калинівки», приправи до м`ясних страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при простудних захворюваннях. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори на вулиці «наловили дрижаків», гарячі цілющі калинові напої з медом.
Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Квітне і плодоносить калина в луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними барвами у прислів’ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина ? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі.
Калинові кущі часто саджали на могилах. «та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки.
Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах – журиться, сумує Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»

( За В. Супруненком; 621 слово).

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ ( читання мовчки № 2

«ДЕРЕВА І КУЩІ»

1. Українці охоче саджають біля своїх осель:
а) дикі дерева і кущі; б) граб; в) дуб; г) ліщину.

2. Пращури вірили, що всі дерева Бог посадив людям:
а) на користь; б) на злидні; в) на багатство; г) для краси.

3. Левади були обсаджені:
а) вербами; б) соснами; в) каштанами; г) кланами.

4. Майстри вербових колод виготовляли:
а) посуд і човни; б) скриню; в) мисники; г) вікна та двері.

5. У придніпровських селищах з верболозу виготовляли:
а) огорожі-тини; б) меблі; в) вікна; г) підлогу.

6. Верба відзначається:
а) невибагливістю; б) росте тільки в лісі; в) росте тільки у саду;
г) росте тільки на луках.

7. На Україні верба вважається:
а) священним деревом; б) нечистим деревом; в) його остерігалися;
г) його не садили.

8. Шостий день Великого посту називається:
а) Вербним; б) Купальським; в) Різдвяним; г) Великодним.

9. Освячену вербу тримали:
а) на покуті за образом; б) у коморі; в) біля дверей; г) біля мисника.

10. Який кущ саджали біля колодязя, щоб вода була здоровою та смачною:
а) калини; б) ліщини; в) смородини; г) малини ?

11. Плоди калини втрачали гіркий смак:
а) після приморозків; б) після того, як їх зривали;
в) після обдання окропом; г) під час достигання.

12. За легендою, калина з`явилась:
а) із червоного намиста дівчини, яку схопили бусурмани;
б) юнак посадив стебельце при дорозі;
в) птахи принесли насіння;
г) вітер заніс насіння.
Категорія: Читання мовчки | Додав: genamir (21.11.2011)
Переглядів: 17244 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 4.3/6
Всього коментарів: 4
4  
тут що все а?

3  
дякую

2  
djakuy

1  
дякую

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016