Я знаю запах рідної домівки - Поетична скарбничка - Поетична скарбничка - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 06:57

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Рідна мова [1]
Перебирає струни тихо осінь... [1]
Поезії Ліни Костенко [1]
Рідна мати моя [1]
Поетична скарбничка [11]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:06:57


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Поетична скарбничка » Поетична скарбничка

Я знаю запах рідної домівки
ЗАПАХ ДОМУ...
Я знаю запах рідної домівки.
Так пахне свіжий хліб і пиріжки,
Букет із чебрецю та материнки,
Лляний обрус і білі рушники.
Цей світлий образ рідної оселі,
Турботливих батьків блаженні дні,
Де я малий, щасливий та веселий,
Такий близький і дорогий мені.
Я відчуваю спокій в рідній хаті:
Зігріє, від негоди захистить,
Як Мати Божа береже дитятко,
На тій іконі, що в кутку висить.
Леся Вознюк
 

За селом розходяться дороги,
Визначають кожному путі –
Радощі, надії і тривоги
В нелегкім, бурхливому житті.
Та куди б вони не заманили,
І куди б вони не завели,
Ми батькам, можливо, й завинили,
Але їх забути не змогли.
І коли трапляється нагода –
Спішимо до рідного села,
Не жахає нас лиха негода –
На стежки, де молодість пройшла.
На усе нам треба міру мати,
Та в однім цуратися не слід.
Гріх батьків довіку забувати,
Адже ми з’явилися на світ.
За селом розходяться дороги,
Які вздовж і впоперек сходив.
Пам’ять починається з порога,
Де найперший крок в житті зробив.
Віктор Геращенко

Батькам

В житті у нас
Є дві людини
Нема й не буде
Їм заміни.
Бо це вони…
Це мама й тато.
Така в них доля -
Нас чекати…
На кожну звісточку
І слово,
Вони -
Це втілення любові.
Вони нас приймуть
І зігріють…
Їм тяжко.
Та в очах – надія.
На те, що ми
Щасливі будем.
І найріднішим в світі людям
Дамо ми радості хоч трохи.
За їх тяжкі батьківські роки…
Тож пам’ятайте,
Що десь там
Матуся молиться,
Щоб Вам
В житті не так як їй жилося.
Хоч вкрила сивина волосся
І в тата сили теж не ті,
Батьки не вічні…
Тож в житті,
Рідненьких їх не забувайте
Пишіть, дзвоніть і приїжайте…
Марина Кузьменко

Пам’яті батька
І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.
Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.
І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.
Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.
І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.
Віктор Геращенко

Плачуть вікна у маминій хаті,
По кутках заховалась пітьма.
Не сміються айстри волохаті,
Скоро рік, як її вже нема.
Плачуть вікна у маминій хаті,
Вже нічим не зарадиш біді.
Ненька з фото всміхається баті,
І обоє – такі молоді!..
Віктор Геращенко

СИНИ

Старенька мати коло шляху,
Немов криниця степова.
На плечах хустка – білим птахом.
І сива-сива голова.
Од хат юначий сміх лунає,
Й згадаються і їй сини.
Хоч сорок літ уже минає,
Як не вернулися з війни.
А досі сняться їй щоночі
Всі троє за столом рядком.
Вона неквапно і урочо
Несе їм глечик з молоком.
«Прийдіть, сини мої кохані,
З-за синього верніть Дніпра.
У нас весна і знов так рано
Цвіте калина край двора.
В сусідів, як з води, дівчата
Зросли до пари вам якраз.
Мені підмога. Вам би – свято.
Та й відпочить мені пора.
Бо смертонька у двері стука,
Хоч попрощатися прийдіть».
І сльози скапують на руки,
Пожовклі в праці та біді.
Старенька мати коло шляху,
Немов криниця степова.
На плечах хустка – білим птахом.
І сива-сива голова.
Іван Доценко

Довічний біль

Я, таточку, до тебе на гостину,
Хоч, краще було б вік її не знати…
Дивлюсь в зажурі на твою "хатину”
Та, не встигаю сльози утирати .

Звичайно, можна слухати для втіхи,
Що, все одно, колись усі там будем,
Але… я так давно не чула твого сміху,
Яким ти ніс розраду рідним людям.

Так важко, татку, душу розриває,
Без тебе стільки ранків зустрічати,
А день новий реальністю вбиває –
Що вже ніколи не зайдеш до хати…

Якби не було віри в те, що людям
Усім там по заслугам воздається,
Цю втрату, до страшного невиправну,
Людина не пережила б, здається.

В'ячеслав ХУРСЕНКО

МАТИ

За плетеним тином — хата маленька,
Чекає родину мати старенька,
І я поспішаю до рідного дому,
Забувши про горе, забувши про втому.

В натруджені руки я знов пригортаюсь,
Пробачте що рідко, але сповідаюсь,
Про свої спокуси, що часто Вам снились,
Про те, що ми, діти,  до Вас забарились.

О, мамо, я скучив за подихом печі,
За рідним садочком, що лине на плечі,
Я хочу присісти на збитім порозі,
І хліба поїсти, що сниться в дорозі.


До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Спасибі вам, милі, що честь не згубили
І нас заставляли її берегти,
Щоб завжди і всюди сердечно любили
Знайомі і рідні жили, як брати.
Спасибі, хороші, що віру й духовність
Крізь роки жорстокі в собі пронесли.
Що щира повага, людяність і совість
Завжди невід’ємно із вами жили.
Спасибі вам, любі, що ви нас навчили
Повік пам’ятати подвір’я своє,
Щоб землю, де виріс, любити уміли,
Тож дякуєм Богу, що ви у нас є.
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Віктор Геращенко

Матусенько, наш постарів кленок-
Кора шорстка. немов твої долоні.
Хай не змовкає лагідне "синок",
Нехай дзвенить твоє сердечне "доню".
О,Боже мій, як швидко мчать літа,
Мов полустанки,зустрічі й розлуки.
я думала, ще мама молода,
А в неї вже одружуються внуки.
Твоєї ласки так ми прагнем знов,
А ти згасаєш,як у небі зірка.
Як часто ми не цінимо любов,
як дорого ми платим за прозріння.
Розкиданих, мов зерна, по землі,
Нас кличе вогник батьківської хати.
Дай, Боже, нам іще багато літ
Д твого світла , мамо. прилітати.
Свою сльозу й непослух наш прости
І не карай мовчанням чи журбою.
Іще світи нам , матінко, світи.
На світі тепло так і затишно з тобою.
Т. Голобордько

Пусткою дихає батьківська хата…

Пусткою дихає батьківська хата,
Схлипує сумом дубовий поріг,
Не зустріча вже ні в будні, ні в свята,
Хто б скуштував тут пахучий пиріг.
Біла світлиця зовсім заніміла,
Покуть з лампадкою заціпенів,
Пісня не злине – відрізані крила,
Ганок розсунувсь, струхлявів, змарнів.
Піч вишкіря, по-звіриному хижо,
Чорну, холодну, мов морок, черінь.
В комині стогоном вітер чикриже,
Хата без жителів – мертвий курінь.
Глянеш на пустку і кров застигає,
Болем пронизує, вже не спасти.
В хаті спустошеній морок гуляє,
Лише на сволоках – Божі хрести.
Віктор Геращенко

Перед старою хатою
Прощай, стара батьківська хато,
Мені, прошу, за те прости,
Що нині комин твій остиг,
Й стирчать осиротіло лати...
Тебе нам не забуть повіки,
Але всі прагнуть ширших вікон,
Просторіших кімнат, високих,
Повітря більше, більше сонця...
Від тебе візьмемо не все,
Але врочисто занесем
В нову освячену світлицю
На рушниках веселі птиці,
Пісні улюблених поетів,
Шевченка і Франка портрети,
Бандуру й кетяги калини -
Дух невмирущий України.
Прощай, стара батьківська хато!
Велика працелюбна страднице!
Настав для нашої родини
Сьогодні день святковий, радісний -
Святкуєм нині новосілля.
І на столі - хлібина з сіллю
В новенькій хаті, що навпроти.
А ти стоїш, просякла потом,
У зморшках твої сиві стіни,
Перекосило сірі сіни,
Які на собі бережуть
Чужинських канчуків іржу.
Із тебе шляхта дерла шкуру,
Глумився австріяк, обдурював
І той, що братом прикидався,
Брехнею часто прикривався,
Подвійний глум, біда подвійна...
О, скільки залишали війни
І шрамів на тобі, і ран!
У злиднях, зболену, без прав
Враз перетворювала в храм
Тебе народна пісня гарна.
Ти прожила багато літ
І передбачила багато,
Моя стара батьківська хато!
Колиска в нениній оселі
Урочисто звиса із стелі.
Примножувала славу роду.

Клен затужив, вколисаний вітрами,
На вишнях лист від горя закипів.
Останнє літо відпливло для мами,
Останній день для мами відгорів.
І ось… нема… Погасла, наче зірка,
Зів’яла, мов стебельце лободи.
І грядка в бур’янах без неї згіркла,
І смак природний втратили плоди.
І якось враз все смутком налилося,
І в щемоні будинок занімів.
Лиш чути тужний стогін стоголосий,
Та скорбний плач розгублених синів.
В тяжкі роки вона дітей ростила,
В полоні горя, голоду, нужди,
Недосипала, поралась-трудилась –
І ось… Пішла, навічно, назавжди…
Віктор Геращенко

Приснилося, що я вернувсь додому…
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.
Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну "Матінко!” до неї,
Вона на груди упаде.
І будуть литись теплих сліз потоки,
І в них бринітимуть слова:
"Я ждала, ждала цілі роки
І в’яла, сохла, як трава…”
Іду зеленою межею
Кругом хвилюються жита,
І в’ється щастя над душею -
І на плечі нема хреста…
Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув – і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму – кров.
Олександр Олесь

Категорія: Поетична скарбничка | Додав: genamir (23.02.2011)
Переглядів: 4965 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 4
2  
Добрий день. Мене звати Леся Вознюк. Ви маєте звичку порушувати мої авторські права, берете вірші з мого авторського блогу (для прикладу «Запах дому»). Дозволяєте не запитувати мого дозволу, не ставити авторство, не вказувати гіперпосилання на мій авторський блог.
Прохання або дотримуватися Інтернет-коректності, або зняти мої вірші з вашого сайту.
Леся Вознюк

3  
Шановна пані Лесю! Вказані вами вірші знайдені мною на сторінках груп у "Однокласниках" без вказівки на авторство і додані на сайт як такі, що сподобалися з метою використання як вчителями так і учнями при підготовці до уроків і позакласних заходів. Вибачайте, що стали причиною вашого гніву. Я із задоволенням додам ваше ім’я під вказаними поезіями, а якщо повідомите, як знайти ваш блог, то і посилання на нього. У вас справді чудові поезії, творчого натхнення вам і надалі.

4  
Доброго вечора! Ваші вірші і справді "гуляють" інтернетом без вашого відома, і це ще одне із свідчень їхньої популярності. Рада, що знайшла ваш блог: він і цікавий, і корисний. Ви не проти, якщо я розміщу посилання на нього на своєму сайті?

1  
Добрий день. Мене звати Леся Вознюк. Ви маєте звичку порушувати мої авторські права, берете вірші з мого авторського блогу (для прикладу «Якщо ти любиш рідний край»). Дозволяєте не запитувати мого дозволу, не ставити авторство, не вказувати гіперпосилання на мій авторський блог.
Прохання або дотримуватися Інтернет-коректності, або зняти мої вірші з вашого сайту.
Леся Вознюк

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016