***
Моїй матері
Приснилося, що я вернувсь додому.
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну "Матінко!" до неї,
Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки
І в них бринітимуть слова:
"Я ждала, ждала цілі роки
І в'яла, сохла, як трава..."

Іду зеленою межею,
Кругом хвилюються жита,
І в'ється щастя над душею -
І на плечі нема хреста...

Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув, і похолов...
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму - кров.
Олександр Олесь

ЛИСТ ВIД МАТЕРI

Тут осінь жовтий сум несе
I приклада мені до серця.
Я розповім тобі про все,
Тільки на мене ти не сердься.
Чи восени під листопад,
Коли розлука наболіє, –
Чи навесні, коли наш сад
У сяйві цвіту забіліє,
Зринаєш в спогадах моїх.
Ще бачу я сліди хлоп’ячі,
Твій сміх іскристий не затих,
I травка чубчика маячить.
Близькі сусідчині сини
Батьків одвідують щотижня,
А ти – ген-ген. Тому і сни
Бувають часом дивовижні.
То вдома щось не до ладу,
Або якесь спіткало горе,
Й тоді поштар, як на біду,
Проходить мовчки мимо двору.
Коли ж увечері котком
Сідає тиша на коліна
Замість онука, й за вікном
Горить зоря твоя кармінна, –
Я перечитую листи
I з ними довго розмовляю.
Надворі вітер шелестить,
Жене листків кленових зграю.
Скучаю. Серце ж, мов дитя,
Заб’ється нишком у куточок
I тріпотить до забуття,
Що той осиковий листочок.
Десь на хмарині пуховій
Уже і місяць ляже спати,
Березу зморить вітровій,
А я все жду...
Цілую...
Мати.
Іван Олексенко

М А Т Е Р І
Притулись до одвірка –
I я притулюся
На порозі вишневої ночі.
Задивися на зірку –
I я задивлюся,
Може, наші зустрінуться очі.
Усміхнися до мене –
I я усміхнуся,
Хай світліше у світі нам стане.
Зажурись, моя нене, –
I я зажурюся,
I розлука між нами розтане.
ван Олексенко

МАМИН ХЛIБ
Підкрадався нишком літній вечір,
Підбирав до темряви ключі...
Наша мама діставала з печі
Житні паляниці й калачі.
Веселіла батьківська світлиця,
Починала пам’яттю хмеліть:
У рум’яних, свіжих паляницях –
Сонячні серця тисячоліть.
Мамин хліб – як вічний дух євшану –
І в черствому серці не згоря...
Десь рілля бринить під лемешами
Cтрунами сліпого кобзаря.
Пилип Юрик

***
Чекаю найдорожчу гостю – доню,
Для неї найсолодший хліб спечу,
У кожній шибці сонце засвічу
І квіти звеселю попідвіконню.

І син приїде – найдорожчий гість,
Ясний очима і міцний плечами.
Його чекала днями і ночами .
Приїде син – найрадісніша вість.

Побудьте, діти! Хоч життя таке
Звабливе, і манливе, і стрімке,
Ви спішите кохати й пізнавати...
Але ніхто ніколи і ніде
Вас так не виглядає і не жде,
Як ваша мати.
Ніна Горак

***
У найважчі хвилини
до тебе звертаюся, прошу:
Поможи мені, мамо,
достойно нести мою ношу.
Рідна мамо, до мене зійди
із небес на хвилину
І підтримай мене в чужині,
свою грішну дитину.
Мені дуже потрібні порада
твоя й допомога,
Я до тебе звертаюсь в біді
і до Господа Бога.
Знаю я, що мені ще до тебе
збиратися рано.
Ти посидь біля ліжка мого,
поки гояться рани.
Тільки ти одна, мамо, зумієш
мене зрозуміти,
Як нелегко мені в чужині,
як я мушу терпіти.
Бачиш ти, що мене не щадять
тут ні бурі, ні грози.
Я покажу тобі лиш одній
свої сльози.
Бачиш ти, як нелегко до мене
приходять тут гроші,
Поможи мені, мамо, достойно
нести мою ношу.

***
Ці руки не знають утоми,
Швидкі та вправні вони.
А я повертаюсь додому
І в матері рідної сни.

Я бачу задумливі очі
І ніжність в усмішці сія,
Зігріє вона серед ночі.
Вклонюсь тобі, мамо моя.

Вклонюся за те, що ростила,
Що впевнено йду і стою,
За те, що у мене є сила,
Що пісню я знаю твою.

Ту пісню з самого дитинства
Колись дарувала мені
І нею тепер проводжати
Мені доведеться синів.

Вклонюся тобі, моя мамо,
Не знай ні тривог, ні біди.
Хорошого слова – немало,
Найкраще – не можу знайти.

Бо все, про що хочу сказати
У серці, в душі, в мені.
Навчила мене вишивати
Вклонюся я, мамо, тобі.

Навчила людей ти любити.
Тобі я, матусю, вклонюсь.
Навчила мене в світі жити
За тебе я, мамо, молюсь.
Микола Луків.

МАТЕРІ
За все, що маю, дякую тобі,
За все, що маю і що буду мати…
Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.

Немов пилину, світ мене крутив,
Ловив я мрію і мету високу.
Пробач мені, що тяжко завинив, –
Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,
Хіба я міг в ту пору зрозуміти,
Яка святиня – мамина любов,
Яка то мука – як лишають діти.

Аж отепер, як став я батьком сам
І час прийшов стрічать і проводжати,
Я знаю ціну тим святим сльозам,
Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
Тому спішу подякувать тобі
За все, що маю і що буду мати

***
Матусині очі
На мене звернені очі:
Великі, карі, жіночі.
В своїй любові бездонні.
Магічні, як у Мадонни.
Добром налиті до краю.
Я з них наснагу черпаю.
За них я Богу молюся –
Кохані очі матусі.
О.Мамчич

Наталка Позняк
МАМИНА МОЛИТВА

Навчіть мене молитись, мамо.
Не за себе — за цілий світ.
Не словом — Вашими піснями,
Що Ви плекали стільки літ.
Навчіть мене людей любити
Без заздрості і без образ,
Щоб в глибині очей відкритих
Вогонь довіри не погас.
Мамина молитва,
Як любов свята.
Мамина молитва
В дітях вироста.
Помолюся Богу
В світанковий час,
Щоб усі тривоги
Обминали Вас.
Щодня лечу до вас думками
І сповідаюсь, як землі,
і пахне вашими руками
Хліб на ранковому столі.
Коли душа до неба лине,
Я зачудовано мовчу.
«Помилуй, Господи, Вкраїну», —
За Вами тихо шепочу.

***
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли у вись рушники.
"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Борис Олійник

***
Вишиванка.
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
- На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
В.Крищенко

***
Якщо говорити між нами...
Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.
І казочка перша у світі,
І сонячна подорож в літо.
Найперші легенькі сніжинки
І сяюче диво – ялинка.
Від мами – і літери,
Й слово,
І зроблена разом обнова....
Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.
М.Пономаренко

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає ,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває , іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом , і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її , і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої ,
Що в мир наш Бога принесла.
Тарас Шевченко.

***
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про надію квітучу cвою.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачила у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Приспів
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розцвітають і квіти і доля
На моїй українській землі.
Слова:
Микола Сингаївський
Музика:
Володимир Верменич

МАТЕРI.
Наламай калинового клечання
I любистком заквiтчай кiмнати,
А духмяним чебрецевим цвiтом
Потруси долiвку в рiднiй хатi,
Щоб могла я досхочу напитись
Щастя з чебрецевого настою.
Щоб зумiло серце полюбити
Й не просило вiчного спокою,
Щоб душею трепетно збагнути
Твою пiсню, як земля широку,-
По краплинцi в серце увiбрати
Материнську вiру и неспокiй.

РІДНА МАТИ.

Скільки сонце промені нестиме,
Стільки хлібній ниві колосить.
Так і сад життя повік цвістиме -
Сад братерства, щастя і краси.

Серце пісня сповнює крилата:
Україно, шлях твій - до зірок!
Ти - одна на світі наша мати,
Люба в будні нам і люба в свято,
Щедра серцем материнським на добро.

Наша доля й думи а нас - єдині.
У сузір'ї мов - слова одні:
Щоб цвіла у щасті Україна,
Сад братерства вічно зеленів.

У обійми брат приймає брата.
Гостям усміхається Дніпро.
Нас цьому навчала рідна мати:
Чи то в будні, чи в веселе свято
Бути щедрими на щирість і добро.

То й ніхто нас в світі не здолає:
Ми своєю вдачею міцні.
Сонце Незалежності нам сяє
І відродження звучать пісні.

Квітне сад. У ньому нам зростати.
Збережем його від бур і гроз!
Україно! Рідна наша мати,
Після буднів завжди буде свято.
Ти благословенна Богом на добро!
І. Левченко