1. Вступна бесіда, мета якої — закріпити і узагальнити знання дітей, здобуті на уроках української літератури.
2. Сприймання нового матеріалу.
Вчитель.
Діти, нині ми продовжимо ознайомлення з видами народної творчості, Сьогодні ви дізнаєтесь, що, крім пісень, наш народ творив і казки, і легенди, був прекрасним оповідачем. От з ними ми й ознайомимося сьогодні.
От я назвала вам жанри оповідальної творчості — казки, легенди, перекази, оповідання. А що з них ви найбільше любите?
— Казки!
— Ми з вами зараз послухаємо казку, але перед тим ви повинні запа м'ятати, що українські народні казки умовно поділяються на три види. Це казки про тварин, чарівні або фантастичні та соціально-побутові.
А хто може назвати казки про тварин?
Діти називають: «Котик і півник», «Коза-дереза», «Пан Коцький» і т. д.
— А чарівні казки ви знаєте? Це ті казки, з героями яких відбуваються різні фантастичні події, перетворення, в них діють і змій, і Баба Яга, і віщий кінь, і залізний вовк.. Хто з вас знає такі казки?
Діти відповідають: «Котигорошком, «Калинова сопілка», «Іван Царевич і сірий вовк», «Яйце-райце».
— А ще, діти, є казки побутові - про життя і побут людей, про бідного і багатого, в яких завжди перємагає розум, добро, в яких висміюються пани, дурні, ледарі. Назвіть їх.
Діти називають: «Мудра дівчина», «Язиката Хвеська», «Пан та Іван в дорозі», «Про дурне».
— То яку з них ви найбільше хотіли б почути?
— Чарівну!
— Будь ласка!
(Звучить фрагмент казки).
— Діти, таким же давнім видом народної творчості, як і казка, є легенда. Казкам людина не вірила, це вигадка, їх розповідали дітям, бо для дітей вони були дуже повчальні. А от в легенди люди вірили. Чому? Що таке легенда?
Людина жила серед чарівної природи, милувалася нею, але звідки все взялося, не могла пояснити. І тому творила чарівні легенди: про походження неба, сонця, землі, води, гір, рослин, тварин, птахів, про походження людини. І вірила цим прекрасним легендам. Ось як, наприклад, розповідали мені школярі із с. Теолин Монастирищенського р-ну Черкаської обл. про походження зозулі:
«В одної матері була неслухняна дочка. Одного разу мати пішла в поле на роботу, а дочку залишила вдома, Коли прийшла додому, то почала кликати і шукати свою дочку. А дівчина заховалась і тільки відгукувалась; «Ку-ку». Мати довго шукала і не могла її знайти, Дуже розсердилась і прокляла її: «А щоб ти довіку кувала»! І дівчина вилетіла із схованки Сивою зозулею і стала кувати».
Записано в червні 1989 р,
Учитель.
Легенди розповідали не тільки про походження світу, а й про походження міст і сіл про походження назви того чи іншого села, річки, криниці. Хто з вас не знає легенду про походження Києва? Діти розповідають.
— А чому так називається наше рідне село? Як і коли воно народилося? Це ви повинні знати обов'язково, тим більше, що в нас буде урок про рідне село. А я вам можу розповісти переказ про походження назви села Губчі Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл., де я народилась. Це розказав мені дід.
Колись давно на тому місці була дорога. І їздили люди з різних сіл На базар у Грипів. Продавали, що в кого було — чи воли, чи збіжжя яке. А ще там оув горб великий. А на горбі стояла корчма. Ото іде чоловік з ярмарку додому, а корчма якраз посередині дороги. Він і заїде погрітися, перепочити. А Там і шклянку горілки перехопити. А корчмар хитрий — все підмовляє, підпоює, так і виманить у бідного чоловіка половину грошей. Приїде він додому, до жінки:
— Ну що, продав воли?
— Продав.
— А гроші де?
Чоловік по кишенях: Ой, загубив! - - тільки руками об поли вдарить. І так було не одному.
— Що ж то за згубжа така на тій дорозі? — бідкалися жінки.
Так і назвали це місце Згубка, а коли згодом там розселилися люди. То й село стало називатися Згубжа, Зибча, або Губча.
Записала в 1933 р. по пам'яті.
А нині ще один вид фольклору — народні оповіді чи оповідання
Про що вони?
Люди могли розповідати також про різні цікаві події, про цікавих людей, про свою власну долю. Ось послухайте Таке оповідання:
Учень:
Полудневий біс.
В нас був такий чоловік, що йому сильно збитки робили хлопці, бо знали, що він всього боїться. То раз він з кіньми пішов в поле орати під ліском, змучився та й ліг собі на обід відпочити. А такий хлопчина надів червоні шаровари, і в нього коня хватнув і давай по лісі ганяти. А він зо страху пригнався в село і каже: «Полудневий біс! Полудневий біс в мене коня забрав!».
А то був тільки хлопець.
Записано 6.10.89 р. від Ольги Василівни Чумак 1923 р.н.
— Це веселе оповідання близьке до анекдоту. (Анекдоти, смішні, влучніші — також народна творчість).
Але ви спитаєте: чи все, що розповідають люди, може бути народним оповіданням? Ні, не все. Не кожен може весело, цікаво розповідати. В одних мова суха, нежива, а інший немов співає, часто перевтілюється в того чи іншого героя, говорить з таким почуттям, ніби сам усе пережив. Справжній народний оповідач — це талант. І зустріти його теж дуже нелегко. Але коли вже його знайдете, такого оповідача, то записуйте від нього все, бо це творчість душі і розуму.
А тепер у нас залишився час для домашнього завдання.
Є ще особливий вид фольклору — це дитячий фольклор. До нього належать не лише твори дітей, складені дорослими, — колискові, забавляння, скоромовки тощо, а й ті, які створювали самі діти: ігри, заклички, лічилки, дражнилки, примовки, пісні. Тема нашого наступного занняття і називається: «Дитячий фольклор». Вам завдання — пригадати, записати ці твори.