Ні! Я ще жива!... - Вечори - Вчителям-філологам - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 10:50

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [59]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [21]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:10:50


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Вечори

Ні! Я ще жива!...

Зал святково прибраний. Портрет Л. Українки, прикрашений вишитим рушником, на столику квіти, звучать українські народні пісні. Звучить 1 концерт Шопена.
1-а ведуча.
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несміло заспівала.
А хто стрічався на шляху зі мною,
Того я щирим серденьком вітала.
Самій не довго збитися з путі.
Та трудно з неї збитись у гурті...
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну може де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий.
Бажаю так скінчити я свій иілях,
Як починала: з співом на устах!
А. Українка
2-а ведуча. Люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Інколи — веселий, частіше — в задумі чи смутку. Кожним словом, променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім'я їй — Леся Українка. Народилася вона в сім'ї Косачів, щоб стати для світу Лесею Українкою.
1-а ведуча.
Збагни її безмежжя духу,
її життя із трьох проклять —
Неволю, гіркоту, недугу —
І хай тебе думки болять.
Хай батогом їх сполосує
Жада великої мети.
її не клич до себе,
А сам до Лесі долети.
2-а ведуча. Німецький поет Гете написав: «Хто не хоче розуміти поета, мусить піти в його країну». Отож і ми, щоб зрозуміти цю виняткову, незвичайну навіть серед рівних їй за геніальністю поетесу, помандруємо сьогодні численними дорогами, що простилалися перед Лесею в усі кінці світу, вслухаємось в її завжди живі поезії і нехай на їхній голос озветься наша душа.
1-а ведуча. Кажуть, що на характер письменника, як і взагалі на людину, впливає спадковість. Ну що ж, коли так, то Л. Українка не випадково була винятковою людиною.
2-а ведуча. Предки Лесі з обох боків — і батька, і матері — входять своїм корінням у глибину далеких століть і- мають багату історію. Були серед них вірні та лояльні, були й бунтарі. І чим ближче до Лесі, тим більше бунтарства. Лесині предки по батькові у давнину жили в Боснії, на узбережжі Адріатики. Косачі належали до сильного босняць-кого роду. В XVII ст. Петро Косач, один із його нащадків, відстоюючи волю і православну віру, прийшов в Україну. Осіли Косачі на Чернігівщині, в м. Мглині, де у 1841 р. народився Лесин батько — Петро Антонович, майбутній юрист, громадський і культурний діяч.
1-а ведуча. А рід по матері був грецький. «Грецький заволока» потрапив в Україну в пошуках щастя, невдовзі приєднався до коша запорізького і досяг визнання серед козаків. Богдан Хмельницький запросив його бути драгоманом, тобто тлумачем, перекладачем при козацькому війську. Далі цей рід остаточно українізувався, а прізвище набрало російського закінчення — Драгоманов.
2-а ведуча. Велика сім'я Косачів належала до усієї хороброї невеличкої громади лише завдяки Ользі Петрівні Драгомановій — Олені Пчілці. Завжди були в пошані рідна мова й рідна пісня в її батьківській родині, й в сім'ї Косачів вона задавала свій певний тон. Ось у такій родині в м. Звягелі (нині Новоград-Волинський, що на Житомирщині) і народилася 25 лютого 1871 року майбутня співачка досвітніх огнів: лагідна і добра, надзвичайно стримана, терпляча та витривала, з виключною силою волі. Мала напрочуд гарну пам'ять. Це була обдарована дитина. У чотири роки вона вже читала, у п'ять навчилася писати і грати на фортепіано, ще через рік — уміла шити і вишивати. Восьмирічною Леся вимережила любимому татку сорочку.
1-а ведуча. Коли Лесі було 8 років, сім'я переїхала до Луцька, куди перевели працювати батька. Поселилися Косачі над самим Стиром, поблизу замку князя Любарта. Тут вона дізналася про арешт тітки Олени Косач. Тоді появився перший вірш «Надія».
(Учениця читає вірш «Надія»).
2-а ведуча. Взимку 1881 р. у сильний мороз Леся пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, і промерзла. Спочатку боліла нога, пізніше рука. Лікували домашніми засобами від ревматизму. Але київський хірург визначив тяжкий діагноз: туберкульоз кісток. З того часу датується початок Лесиної «тридцятилітньої війни» з хворобою. Вона багато пише, і в усіх її поезіях ми бачимо незламність духу.
(Учні читають вірші «Без надії сподіваюсь...», «Тішся, дитино»).
1-а ведуча. Незабаром сім'я Косачів переїхала в село Колодяжне поблизу Луцька. Леся дуже любила село. Тут вона поринула в його народну поліську стихію. Всі звичаї, оповідання, пісні: колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові — все то Леся знала, всім цікавилася. Любов до свого краю, народу, краси рідної землі — все це ор¬ганічно ввійшло в її творчість.
«Подорож до моря» (Красо України, Подолля); «Ой літає соколонько»; «Ой дівчино».
(Звучить сумна мелодія Бетховена).
2-а ведуча. Хвороба підточувала здоров'я і змусила відмовитись від навчання музиці, що було величез¬ним горем для Лесі. Вона ж грала власні композиції.
1-а ведуча.
З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні.
2-а ведуча. Гри на фортепіано Леся зовсім не покинула. Любила твори М. Лисенка, Ф. Шопена, Л. Бетховена. Відчуття мелодії, гармонії звуків пе¬реливалося в її літературні твори.
(Учень читає «Колискову». Учні виконують колискову пісню «Котику сіренький»),
1-а ведуча. 1893 рік. У Львові вийшла перша пое¬тична книжка поетеси «На крилах пісень», яка засвідчила прихід в українську літературу нової сили.
Читець. «Сльози перли» (Сторононько рідна!).
2-а ведуча. То був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів і буйних сподівань, це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила як змінюються пори року — розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблуні, опадає пожовкле листя...
Читці. «Давня весна»; «Тиша морська».
(Пісня на слова А. Українки «Стояла я і слухала
весну»).
1-а ведуча. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандри в південні краї. Влітку 1894 р. Леся їде в Болгарію до свого дядька Михайла Драгома-нова, який викладав в Софійському університеті. Тут вона зустріла багато цікавих людей. Тут пережила велике горе — помер М. Драгоманов — її учитель, порадник і помічник. Він навчив Лесю, як треба боротись з долею, терпіти лихо. «Він поліг на полі честі, — пише вона матері, — в останній день читав свою останню лекцію. Він навчив мене, як люди терплять лихо і борються з долею!..»
Читці. «Давня казка»; «Скрізь плач...»; «Досвітні огні».
2-а ведуча. Найкращими хвилинами життя поетеси був час її творчої праці. Вся поринула в неї.
1-а ведуча.
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
І тільки я одна неподоланна
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
А. Українка
2-а ведуча. І в хвилини душевного піднесення, і коли на серці негода, а страждання сковувало тіло,
праця ставала найкращою розрадою і порятунком.
Читці. «Епілог»; «Слово».
1-а ведуча. Життя стрімко йшло вперед. Леся почувала себе дуже зле. Необхідно було лікувати загострену недуїу. Починали боліти легені... Хвороба гнала поетесу світом... Італія, Швейцарія, Цюріх, Прага.
18 січня 1907 року жандарми арештували Л. Українку і її сестру. Під арештом вона пробула добу — але яку важку!
2-а ведуча. У Лесі виявились симптоми туберкульозу нирок. Перемагаючи невимовні фізичні болі, письменниця знаходить сили працювати, бути навіть бадьорою.
Читець. «Хто вам сказав, що я слабка...»
1-а ведуча. Де не була б письменниця, «Але завжди до рідної блакиті
Обернені були твої вітрила.
Набачилась... Начулася, немало
Наскнілася в далекій самотині.
Сльозою вмивши болі, повертала
До берегів джерельної Волині...»
(Звучить Соната № 23 Бетховена).
2-а ведуча. В останні роки Леся працює, ніби поспішаючи. Вона пише за 10 днів безсмертну «Лісову пісню» — перлину її творчості.
«Це була солодка мука горіння при високій напрузі, що не могла вночі спати, а вдень їсти», — писала до сестри Ольги.
Драма вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Це — пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського лісу, пісня — дивосвіт. (Звучить уривок з "Лісової пісні").
1-а ведуча. 1 серпня 1913 р. в невеличкому гірському курорті Сурамі відходила у вічність велика поетеса і найвидатніша дочка України, згасала на любих руках матері. Поети тяжко помирають, Але ж безсмертніють тоді, Коли талант, мов ключ від раю, У часі топлять, як в воді...
2-а ведуча. Рано обірвалася її пісня, її спів. Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла незламана духом.
Поховали Лесю на Байковому кладовищі, поряд із батьком та братом Михайлом.
1-а ведуча. Ми прощаємось з Л. Українкою, її віршами. Сподіваємось, краплина почутого ввіллється до ваших сердець.
2-а ведуча.
Щоб цвіллю серце збурене
Не бралося, а веснами
Бриніло для зажурених,
Сміялось над нечесними,
Щоб все, брехнею мічене,
У боротьбі осилило,
Щоб тільки сонцем стало
І гріло світ з готовністю, —
Мені, радію, випало
Його спалити повністю!

Белік М. // Позакласний час.-2006.-№1-2

Категорія: Вечори | Додав: genamir (07.08.2010)
Переглядів: 1203 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016