Середа, 26.04.2017, 12:47

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [60]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [24]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:12:47


Останні надходження
[03.01.2017]
Чому ми так говоримо (0)
[03.01.2017]
Від піктограми до української абетки (0)
[03.01.2017]
Вправи з ключем (0)
[03.01.2017]
Календарне планування на 2015-2016 н.р (Журнал "Бібліотечка "Дивослова"") (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1322
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 12
Гостей: 12
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Вечори

Провісник долі України. Сценарій Шевченківського свята
Провісник долі України

Сценарій Шевченківського свята
У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його « Кобзарем », піснями та висловами про нього.

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати Старайся, мій хлопчику.
Хор співає пісню « Зоре моя, вечірняя...»
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Ведучий Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні
на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, хто перечитає « Кобзаря », не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

Ведуча Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.

Ведучий Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії? СЛОВОМ!

Ведуча Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди – нероби.

Ведучий Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту і наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно і морально.

Ведуча Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.

Ведучий Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 195 років минуло від того дня, коли українка – кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Кобзареве слово!

Хлопчик Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. в сім’ї кріпака. Батько Григорій Іванович родом з козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.

Дівчинка Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою і люблячою. Померла рано, залишивши сиротами шестеро дітей, Тарасові тоді було 9 років.

Читець ( вірш « Не називаю її раєм...» )


Дівчинка Тепло материнського серця, вся розкіш материнських почуттів, - про все це переповість Тарас у віршах, баладах, поемах.
І виріс він, і кобзу взяв,
І струн її торкнувсь рукою –
І пісня дивна полилась,
Повита вічною журбою.

Хлопчик Залишившись без батька й матері, малий Тарас став школярем – попихачем у дяка. І хоча забаганки п’яного дяка треба було виконувати з рабською покірністю, обдарований від природи малий Тарас за два роки пройшов Граматику, Часословець і Псалтир.
Давно те діялось. Ще в школі
Таки в учителя – дяка
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду.

Ведуча Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

Інсценізація вірша ''Мені тринадцятий минало"
Оксана Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, ще й ,кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас Еге ж, малярем.
Оксана І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас Еге ж. А всі кажуть , що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.
Оксана Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть! Жени їх до води!
Оксана і Тарас вибігають.
Хор виконує « Така її доля »
Читець читає поезію « І золотої й дорогої…»
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки.Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.
Ведучий Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стопи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати. Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.
Ведуча Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Але важке було то навчання. Дяки-вчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно, але не малювати. Так сталося , що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.

Ведучий « ... Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком ...», - так писав Шевченко братові з Петербурга. Тут сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп. У Петербурзі пан Енгельгардт дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Шевченка був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську підготовку.

Ведуча Вирішальне значення для Шевченка мала зустріч з Сошенком, на той час учнем Академії мистецтв, який перший спостеріг талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з неволі.


Ведучий Українські та російські діячі мистецтва і літератури – Є. Гребінка, В. Жуковський, Карл Брюллов, О. Венеціанов – викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв. Це сталося 25 квітня 1838 року.

Хор виконує пісню « Думи мої, думи мої »

Ведуча Спливав третій рік, осяяний сонцем свободи. Як художник, Тарас Шевченко нагороджений трьома срібними медалями Академії мистецтв. Вперше прийшла до нього слава і як поета: тут у Петербурзі явився світові найперший
« Кобзар ». Але разом із третім спливав одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною. А вона, змучена і розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.

На самоті й поміж людей,
Щомиті чую рідну землю,
Не все, що грішне і святе,
Довірив я перу і пензлю.


Ведучий Шевченко – вартовий памяті народної. Традицію патріотичного ставлення до пам’яті національної історії ми ведемо від Тараса.
« Геній Шевченка широко розпускає крила і ударяє з великою силою в різні струни ,» - писав про період «трьох літ» І. Франко.

Читець читає « І мертвим, і живим і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє »
І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,—
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,

Ведуча Шевченко – художник не полишав надії побувати в Італії, аби краще оволодіти секретами малярства. Але невдовзі не тільки Італія, а й сама Україна залишилася мрією.

Ведучий Навесні 1847 р. за участь в Кирило – Мефодіївському братстві Шевченка заарештували і відправили до Петербурга. При арешті вилучили поему « Сон », за яку звинувачено Кобзаря в політичному злочинстві і жорстоко покарано.

Ведуча « Художника Шевченка за написання обурливих і зухвалих віршів віддати в рядові в Оренбурзький окремий корпус з правом на вислугу, зобовязавши начальство вести найсуворіший нагляд.» Тут же цар власноручно дописав : « Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Ведучий У Петербурзі, чекаючи вироку, написав поет 14 поезій, які потім оформить у цикл « В казематі ».

Читець читає « Садок вишневий коло хати...»

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зірочка встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Ведучий Важким докором лягають на душу Тарасові слова, якими він гнівно картав тих, що вірили, і , на сором, вірять в офіційну версію про те, що був єдиний російський народ, а українці та білоруси – це ті ж росіяни, тільки зіпсуті польським впливом.

Ведуча Муза зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. Щасливий з цього Шевченко звертається до Пресвятої Богородиці.

...Ридаю,
Молю,ридаючи:пошли
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб словом пламенем взялось,
Те слово Боже і кадило,
Кадило істини.

Ведучий Свічка його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сімї, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець.
У німій холодній майстерні, в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. Було це 10 березня 1861 р. Але залишився його заповіт – мрії тобі, нам, українському народові.

Хор виконує « Заповіт ».

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

Ведуча Багато чого змінилося з часу Шевченкового, та, на жаль, не тільки на краще. Державне дикунство й сьогодні довело до того, що могили знищують, пам’ятники культури руйнують.

Ведучий Не прийнято в ювілейні дні говорити про погане. Але чи був би радий Шевченко, коли б його вірші хвалили, та не виносили на осуд наші біди. Напевно, що ні. Від Кобзаря нам треба взяти масштабний підхід до історичноі спадщини. Бо ж поставив поет « на сторожі » коло нас слово. І треба його берегти :

Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли, ніже тії коми-
Все розберіть...

Тож виконаймо і цей заповіт Шевченка.

Хор виконує пісню « Реве та стогне Дніпр широкий ...» .
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Ведуча І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.

Уже достигли полуниці
Росу вечірню трави п’ють,
І в ароматі медуниці
Хрущі шевченківські гудуть.

Нема співця, о ні, він з нами,
Його пісні, його любов,
Його це місяць над садами
У сяйві тихому зійшов.

І все здається, я клянуся,
Крізь сяйво місячне бліде
До мене рідний добровусий
Тарас Григорович іде…

Звучить « Молитва » Д. Павличка.
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Бющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.

Дай нам силу ідолів знімати,
З пєдесталів чорної олжі,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі.
Не введи у спокушення слави,
Вкинь за те у хижу ненависть,
Мудрості і знамено криваве
Дай нам не соромлячись носить.

Поклади нам зорі на зіниці-
Променем туди,де непроглядь.
Хай підносять очі люди ниці,
Хай в незрячих більма погорять.
Мислям нашим дай ясне поліття,
А поетам- спину,що не гнесь.
Дай нам память на тисячоліття,
Непокору і любов на днесь.

І не одпусти нам ні на йоту
Борг, забутий в клекотах забав,
Сплатимо його із крові й поту.
Тільки од лукавства нас позбав.
Да святиться слово блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню. Де святиться
Між народами твоє імя.
Амінь.

Всі учасники запалюють свічку, ставлять квіти до погруддя Шевченка
Категорія: Вечори | Додав: genamir (05.08.2013)
Переглядів: 3813 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2017