Дороги, що ведуть до храму - Духовні святині - З історичних джерел - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Четвер, 08.12.2016, 03:09

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:03:09


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » Духовні святині

Дороги, що ведуть до храму
Одним з матеріальних виявів людської душі є Храм Божий. В ньому прадіди наші возносили молитви і рятували свої душі від спокус світу. Саме там вона могла почути зміст численних імператорських та губернаторських розпоряджень, інформацію про події у державі та світі. Священики пояснювали в церквах суть державних реформ, затемнення, землетрусу та ін., переконували робити щеплення від віспи, дотримуватися санітарних норм, розповідали правила поведінки під час епідемій, чим рятували тисячі людей. 
    Саме при Храмі велася і значна частина офіційної документації, яка тепер виступає важливим джерелом історії та інформації в будь-якому регіоні країни. Ця інформація вчить кожного шанувати батьків, духовні святині наші. 
    На території сучасної Володарщини кількість пам'яток культової (сакральної) архітектури становить 7. 
- Хресто-Воздвиженська церква, смт. Володарка (1826 р.);
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці, с.Березна (1877-1883);
- Свято-Миколаївська церква, с. Зрайки (1879 р.);
- Свято-Михайлівська церква, с. Мармуліївка (1852 р.);
- Свято-Покровська церква, с. Ожегівка (1884 р.);
- Ансамбль Свято-Покровської церкви, с. Пархомівка (1903-1907 рр.);
- Свято-Троїцька церква, с. Руде Село (1841 р.);

       Хресто-Воздвиженська церква, смт. Володарка (1826 р.); 
    У Хресто-Воздвиженській церкві того часу священиком був Василь Діаковський. Він закінчив Київську духовну семінарію, працював підканцеляритом у консисторії. Начальство відзначило високі проповідницькі якості Діаковського. У 1832 році, коли храм було розширено, священник Діаковський Василь та церковний староста Никифор Зубченко написали до Києва наступного листа: 
    "Состоящая при нашєй Хрестовоздвиженской церкви колокольня пришла в обветшалость, почему мьі и намереньї на место оной вьістроить новую. Для того Вами, високопреосвященство, всепокорнейше просим по прилагаемому при сем плану дозволить нам на место [ старой колокольни построить новую." 
Митрополит не заперечував, проте у 1847 році єдиний володарський храм разом із дзвіницею було перенесено на інше місце, де він ще довгих шість десятиліть був головною святинею містечка.
    20 квітня 1908 р. у Володарці відбувся сільський схід, на якому був присутній 121 чоловік зі 190. Саме цього дня було вирішено розпочати збір коштів на спорудження нової церкви. 
     У 1909 р. було направлено листа митрополиту Флавіану (Городецькому] про необхідність будівництва нової церкви, на яку потрібно 32 тис. крб. У наявності церковних грошей було 9 тис. і 4700 крб. "в попечительстве" Володарчани просили владику Флавіана посприяти в отриманні безкоштовної деревини для будівництва. Митрополит навів довідки про володарську парафію і звернувся з листом до Священного Синоду Російської імперії щодо виділення коштів у розмірі 7 тис. крб. із суми, асигнованої на будівництво храмів у Західному краю. 
Незабаром Києво-Подільське управління державними маєтками виділило у фастівському лісництві цілу ділянку лісу для заготівлі будівельного матеріалу на Володарський храм.
    Серед інших церковних речей Храму звертали на себе увагу 2 срібні чаші, 8 підсвічників, старовинні "Євангелія" Київського видавництва, оправлені під червоний оксамит. Чимало тут було і риз. Досить багата була бібліотека церковної літератури. Біля храму перебувала дзвіниця, на якій знаходилося 7 дзвонів (найбільший важив 5 пудів). Оскільки на початку XIX ст. до Хресто-Воздвиженського Храму стали ходити ще й миряни згорілої Георгіївської та розібраної Різдвяної церков, то їм досить швидко стало тісно в межах одного храму. Тому у 1819 році до Київського митрополита надійшов лист від володарчан зі скаргою. Поряд з цим вони просили відремонтувати храм і розширити його, щоб поміщалася додаткова кількість прихожан. При цьому володарчани обіцяли не зрушувати з місця престолу, щоб не переосвячувати храм. 
   Митрополит Серапіон благословив розширення і ремонт церкви, на які мешканці Володарки мали використати деревину з уцілілої дзвіниці Різдвяної церкви. Щоправда, розширити церкву було нелегко, оскільки вона знаходилася між суцільними єврейськими забудовами, але тогочасна власниця містечка обіцяла ті забудови знищити. 
   Відповідно, в клірових відомостях за 1826 рік володарський Храм значився як такий, що має "три придела и пономарню". У цей час батько Івана Ґонти служив ктитаром старої Воздвиженської церкви. Будучи уманським сотником, Гонта на свої кошти збудував церкву в с.Розсішки (Христинівський р-н., Черкаська обп.] та дав гроші на обладнання Воздвиженської церкви в Володарці. Іконостас в цій церкві також був розписаний на кошти уманського сотника Івана Ґонти. Очевидно через це до 1847 року у церкві зберігалися портрети Івана Ґонти та його дружини. Припускають, що до розпису іконостасу був причетний дияк Хрестово-Воздвиженської церкви, відомий церковний золотар Даровський Никифор, якого знали навіть у Києві, де таких майстрів не бракувало. У 1824 році його запрошували до "матері міст руських золотити іконостас у резиденції Київського митрополита". Робота була надто відповідальною, і він її з успіхом виконав, про що свідчать архівні документи. 
    Коли заготівля лісу була в розпалі, якийсь високий петербурзький чиновник відхилив проект будівництва дерев'яного храму у Володарці й наказав будувати лише кам'яний [бо кам'яним був костел). Однак в ті часи, коли ще не існувало системи парового опалення, прихожани не бралися за будівництво кам'яних храмів. Крім того, і коштувало б це набагато дорожче. Володарський батюшка відчайдушно протестував проти заборони будівництва дерев 'яного храму. До справи знову втрутився митрополит Флавіан, якому вдалося переконати петербурзьку владу не забороняти будівництво дерев'яної церкви у Володарці. У вересні 1914 року благочинний отець Михаїл Терравський рапортував київському святителю Володимиру про освячення нового храму ЗО серпня на честь Воздвиження Животворящого Хреста Господня на 1500 душ (1911-1914 рр.). Це був перший рік Першої світової війни. 
   Незабаром прийшла "народна влада" і по-своєму розпорядилася тим, що люди збудували для очищення своїх душ. До Великої Вітчизняної війни радянською владою приміщення церкви було переобладнано під клуб. У 1942 р. при фашистській окупації церкву було відкрито на 3 роки? а після визволення Володарки у приміщенні церкви знову починає діяти клуб. У 70-ті роки храм знесено і побудовано універсам, і лише у 1992 році в селищі Володарка було зареєстровано знову Хресто-Воздвиженську парафію Української православної церкви, яка діє до цього часу. 

    Церква Різдва Пресвятої Богородиці, с. Березна 1877-1883 рр.

    Церкву побудовано у традиційному національному стилі, характерному для Поросся XIX ст. художниками Києво-Печерської Лаври разом із сільськими майстрами-умільцями Чемерисом Савкою, Гордієм Онищуком, Денисом Шумським, Саватієм Гаврильченком та іншими на честь доньки польського магната Стефана Підгорського. 
   Висота дзвіниці становить 43 м. Окрасою храму і його найбільшою цінністю є ікона Сухо-Калігорської Божої матері, яка приносить зцілення по вірі і надію на допомогу. Будівля дерев'яна, дах покрито залізом. Використовується церковною громадою с.Березна УПУ Київського патріархату.

    Свято Миколаївська церква с. Зрайки. 

     Пам'ятка архітектури 2 половини XIX ст. Будівля дерев'яна. Дах покрито залізом. На дзвіниці до 1930 р. було встановлено 6 дзвонів. Навесні 1930 р. дзвони скинули і здали на металобрухт. 
    Найпопулярнішими священниками Свято-Михайлівської церкви були Кедриновський Сергій Павлович, Кузьминський Лука Прокопович, якого було нагороджено урядом грамотою за матеріальну допомогу фронту у роки війни 1941-1945 рр. Кедриновський С.П. працював понад 27 років священником, помер у 1980 р. 
    У 1981 р. внутрішня частина приміщення церкви була реставрована. На освячення церкви приїжджав сам єпископ Макарій, вікарій Київської єпархії. Церква діюча. Вона лише 3 місяці була закрита перед початком Велико Вітчизняної війни. У даний час вона використовується церковною громадою сіл Зрайки, Брідок УПУ Московської патріархату. Останній раз реставрувалась у 2005 році. 

     Свято-Михайлівська церква, с. Мармуліївка 1847 р. 

    Будівля дерев'яна, дах покрито залізом, однокуполна. Була діючою до середини 50-х років XX ст. Після закриття використовувалася як комора для зберьігання зерна. З 1992 р. розпочато богослужіння.       Використовується як храм церковною громадою с. Мармуліївка та навколишніх сіл УПУ Московського патріархату. На початку 90-х років XX ст. проведено реставрацію за кошти прихожан. 

    Церква Різдва Пресвятої Богородиці. с.Матвіївка 2005 р. 

    В нашому районі за роки незалежності України це перший новозбудований Храм. Будували майстри з Івано-Франківщини, вихідці з села, допомагали спонсори. 
    У Матвіївці була церква майже ЗО років тому. Та в роки радянської влади войовничі атеїсти розвалили її, спорудивши на святому місці свинарник. Рівно через 70 років знову з'явилася церква. її освячення здійснили благочинні Ставищенського, Білоцерківського. Тетіївського районів, священники Володарського благочину, секретар Білоцерківської єпархії під керівництвом єпископа Білоцерківського і Богуславського Серафима. 

    Свято-Покровська церква, с. Ожогівка (1884 р.) 

   Будівля дерев'яна, дах покрито залізом. Використовується церковною громадою села УПУ Московського патріархату. У середині 60-х років XX ст. відремонтована. Загальний стан будівлі задовільний. Щорічно проводиться поточний ремонт 

    Свято-Троїцька церква, с. Руде Село (1841 р.). 

    Спорудження Храму пов'язане з іменем поміщика С.Залєського. Тут у 1825 році за його власним проектом було закладено храм на честь Святої Трійці. У 1841 р. - освячена. Храм збудовано на місці дерев'яної церкви. Храм цегляний, покритий штукатуркою, з одним нефом і трансептом, ризолітами. Фасад виконано у стилі класицизму. 
   До завершального кінця будівництво Храму доводило богуславське дворянство. Автор іконостасу - єпархіальний архітектор Спарро. 
Храм являє собою пам'ятку архітектури XIX ст. До процесу появи нової церкви в Рудому Селі причетні десятки відомих осіб, серед яких митрополит Євген Болковітінов, Священний Синод Російської імперії, російський імператор Микола І, архієпископ владика Філарет Амфітеатров та інші. Пастирами Храму були: о. Захарій Оппоков - дід відомого українського історика Михайла Грушевського. Він служив у Рудому Селі трохи більше 5 років; о. Василій Забородський, призначений був митрополитом Філаретом. За його пастирства в селі добудовано храм. А у 1860 р. о. Василієм було відкрито початкову церковно-прихідську школу в оселі самого батюшки. Отець Володимир Опкоков, теж родич Михайла Грушевського, теж служив у храмі до буремного 1917 року і прийняв мученицьку смерть від рук безбожників.
    У храмі знаходиться ікона Божої Матері Пресвятої Богородиці роботи галицького майстра кінця XVIII ст., яка має чудотворні властивості, зцілює хворих з вадами зору та опорно-рухової системи. Ікону часто викрадають, але вона завжди повертається у рідне село і є його оберегом. 

    Свято-Покровська церква, с.Пархомівка 1909-1907 рр. 

   Храм присвячено увінченню пам'яті поміщика села кінця XIX - поч. XX ст. В. Ф. Голуб'єва, який був членом брянського акціонерного товариства. Він з відзнакою закінчив Петербурзький університет інженерів шляхів зв'язку за спеціальністю інженера-залізничника. Прагнучи прислужитися розвитку вітчизняної промисловості, брав участь у заснуванні Південно-Російського залізоробного і залізопрокатного заводів у Катеринославлі, першого металургійного заводу півдня (сучасний Дніпропетровськ). У Катеринославлі він заснував гірниче училище, яке дало початок сьогоднішнім Дніпропетровським гірничому і металургійному інститутам. 
   Він налагоджував вітчизняний залізничний транспорт, брав участь у будівництві тунелів і залізниць за кордоном, вивчав можливості будівництва нових залізниць в південно-західній частині Київщини. 
Подорожуючи нашими краями, звернув увагу на Пархомівку з родючими чорноземами, лісами, луками. На березі р.Тарган побудував розкішний палац. Проте мешкав переважно в Санкт-Петербурзі і за кордоном. Перебуваючи в Італії у 1903 р., помер, ледве встигши наказати, щоб його поховали в Пархомівці.
     У побудові храму своєрідно переплелися архітектурні прийоми романської західної школи і стародавнього Новгорода. Храм мав базилічну структуру, середній неф виділяється своєю висотою і шириною, вхід до приміщення відзначається високою дзвіницею. До південного боку Храму примикає невеликий приділ, мініатюрні форми якого підкреслюють велич основного об'єму. Архітектурні форми збагачені живописними композиціями мозаїк "Покрова" та "Спас Нерукотворний" за ескізами М.Реріха виконав роботи мозаїст В.Фролов. Фрески виконав В.Пермінов. 
   Церква огороджена кам'яною стіною. На території був збудований будинок священника, який по архітектурі поєднувався з церквою. Храм освячено 24 серпня 1907 р„ реставровано у 1988 році.

Володарщина туристична // 2008 рік

Категорія: Духовні святині | Додав: genamir (03.08.2010)
Переглядів: 1388 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016