"З добром у душі легше жити, зла вистачає і так..." - Портрет сучасника - Портрет сучасника - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 06:58

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:06:58


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

"З добром у душі легше жити, зла вистачає і так..."
- Весна. Летять гуси у бік мого Поліського краю. А я стою на кутку своєї хати й плачу - вони летять, а я не можу, - тихо ковтаючи сльози говорила одна з полісянок, а зараз уже володарчанка. 
    Не один, і не два роки, а понад цілих два десятки літ проминуло від гіркого переселення жителів Поліського краю. Та, певно, у кожного з них у душі причаївся сум, як у тієї жінки, що із слізьми проводжала очима у бік рідного Поліського пташиний ключ. У кожного з них, переселенців, життя склалося по-різному, та багато в чому воно до болю схоже. Бо туга за рідним, неповторно мальовничим краєм, у них одна на всіх. 
     Часточку того пекучого суму носить у своєму серці й середнього зросту, із світлорусявою акуратною стрижкою, ясними блакитними очима і теплою усмішкою медсестра денного стаціонару Володарської районної лікарні Марія Петрівна Рябчевська. Хоча для пацієнтів той сум непомітний. 
     - Прекрасний спеціаліст, - такі відгуки про медсестру М. П. Рябчевську доводилось не раз чути й від медиків райлікарні, і від пацієнтів. 
     Тільки не лише фахове вміння Марії Петрівни допомагає людям пошвидше видужувати, а й її напрочуд доброзичливий, якийсь навіть на рідкість затишний характер. Наче не зовсім підходящий як для визначення вдачі епітет, але в даному разі саме він найбільш точний. 
     - Давно знаю Марію Петрівну, лікувалась у неї. Вражає, що з яким би настроєм не зайшов пацієнт, абсолютно не відчувається бар'єру між ним і медсестрою. Почуваєшся, як вдома. І лікує вміло, і поради на користь людині завжди дасть, випромінює напрочуд світлу енергетику, - так відгукується про М. П. Рябчевську не тільки голова районної організації Товариства Червоного Хреста Г. Ф. Бокшань, а й багато інших жителів нашого селища. 
А ще розповідають про неї і колеги, сусіди, знайомі як про прекрасну господиню. Тримає корову, курей, іншу живність. Піклується про своїх немолодих вже батьків. З усім справляється. Любить пригостити чимось смачним і колег, і друзів. А, буває, хтось із пацієнтів обмовиться, що поснідати не встиг, обов'язково поділиться своїм, принесеним з дому тормозком.
     Попервах, чимало кого дивувала дивна безкорисливість нової медсестри. Та швидко звикли - до доброго всі звикають швидко. И самі непомітно для себе стають добрішими, більш подільчивими. Й вже й самі сприймають як закономірність її прагнення не тільки якнайефективніше вилікувати хворого, а й взяти на себе частку його клопотів, аби хворий не хвилювався. Ставить, скажімо, медсестра пацієнтці-селянці крапельницю, а та все непокоїться: 
    - Принесла яйця продати на базар, а їх сьогодні багато, не спродалась. 
Хтось інший в кращому випадку поспівчував би. А Марія Петрівна, доки пацієнтка під крапельницею, пішла колег запитати, чи не треба кому яєць купити. Щоб пацієнтка могла із спокійною душею приймати процедури.
Така вона в усьому є й була.
     У Поліському в райлікарні працювала з 1980 по 1995 роки. А коли трапилась аварія, разом з іншими медиками виконувала не тільки свої безпосередні, обов'язки, а й брала учать у сільгоспроботах. Перебирали картоплю, збирали буряки під Бобром. Жителів цього села, а ще села Варовичі, евакуювали з Поліського району першими. У Варовичах обладнали майданчик, там сідали вертольоти, що возили пісок на ЧАЕС. Розташувалась там військова частина. 
     А 29 чи ЗО квітня 1986 року Марію Петрівну, котра жила з чоловіком у селі Зелена Поляна, о третій ночі розбудили. Веліли швидко зібратись і допомогти у розселенні евакуйованих жителів по хатах у селі. Справедливо міркували: сільська інтелігенція людей знає, отже зорієнтується, щоб в хороші сім'ї приїжджі потрапили. О четвертій трасою вже йшла колона автобусів. 25 з них звернули в Зелену Поляну. Молода медсестричка разом з іншими взялася за розселення. Вражала гостинність односельчан. Багато людей були без документів, без грошей, без нічого - їхали ж на пару днів. Усім місцеві жителі поспішали допомогти, годували, несли молоко, давали одяг. 
     Тиждень всі жили у невідомості. Слідкували за телерадіо-повідомленнями. Після висновків комісії МАГАТЕ зрозуміли: це глобальна катастрофа, більша, ніж Хіросіма й Нагасакі, й цей хрест Україна нестиме довіку. Але те жахливе усвідомлення не озлобило людей. Все так же медики Поліської райлікарні день і ніч надавали людям допомогу. 
     Напруження було жахливе. Й через кілька років воно не поменшало. А у 1992 - 1993 медсестра Марія носила під серцем дитину, таку бажану. Та не судилось - дитя, ще ненароджене, завмерло у мамі. 
Потім, у березні 1995 року, був переїзд у Володарку. Наш район М. П. Рябчевська обрала сама, сподобалась місцевість - рівненька, красива. Облаштовані, з усіма зручностями будинки, і сестра з братом неподалік - у Білій Церкві.
     Поселились полісяни в одному висілку, в гурті. Та все і сподівались на диво, що вдасться таки повернутись. Хоч знали: у Поліському на всіх будинках двічі міняли дахи, замінили паркани, поклали новий асфальт, без кінця дезактивацію проводили - нічого не зарадило. Тепер лише на поминальні дні провідують рідні могилки на своїй малій батьківщині. РДА і селищна рада допомагають із транспортом. До Іванкова їдуть - всюди життя. Від села ж Термахівка - мертва зона. Села не доглянуті. Люди ще потроху там живуть, але що то за життя? Ні підприємств, ні роботи. Райцентр Поліське вже обгороджений дротом. А був же гарний і вдвічі більший за Володарку. 
     - Тяжко було ті місця залишати. Природа дуже красива, чорниць, брусниць, грибів багато, - у кожного за свій рідний край душа болить, а за такий благодатний як їй не боліти? 
     А ще тривожить нині вже володарчанку М. П. Рябчевську дивна безгосподарність. Коли полісяни переїхали у Володарку, в їхньому новозведеному висілку стояв майже завершений дитсадок - плитка, вікна, двері. Можна було б там квартири для людей облаштувати - скільки ж молоді в селищі без житла. Та натомість з дитсадка порозтягували люди все що можна було, й муляє він очі руїнами. Пристрасть окремих наших громадян все, що «не так лежить» тягти до себе, звичайно, є неабияким злом, від якого страждаємо всі. Та коли б дали вчасно дитсадку раду, ніхто нічого б не розтягнув. 
     - Корупція серед панівної верхівки нашої держави, «завдяки» чому і стосунки простих людей черствішають, меншає співчутливості, доброзичливості, - з сумом говорить про це медсестра. А ще як фахівця її не може не тривожити зростання захворюваності людей. Інфарктів, інсультів, хвороб рухового апарату, онкологічних значно побільшало. В одній сім'ї донечка, народжена одразу після аварії на ЧАЕС, важко хвора, а мама її після пологів втратила зір. Глава цієї сім'ї - чудова, мужня людина. Але й дружина намагається в усьому йому допомогти. Сама і картоплю оббере, і їжу приготує. 
    - Як же ти, сонечко, борщ вариш? - запитала її М. П. Рябчевська. 
А жінка спокійно пояснила їй: долоню потримає над каструлею, як пара сильна пішла - значить кипить. Не було б Чорнобиля, і в цій, і в багатьох інших сім'ях було б лише дзвінке щастя. Та через чиєсь головотяпство 26 квітня 1986 року вогнем спалахнуло небо. І тепер лише уві снах може пройти біля напрочуд красивих, доглянутих клумб на території Поліської райлікарні медсестра Марія Петрівна Рябчевська. Та ще біля свого будинку викохує свої улюблені ромашки, троянди із щирим бажанням у душі, аби всюди на нашій землі були тільки краса, доброта і розсудливість тих, у кого в руках влада.
    Поки ж негараздів у нашому житті не бракує. Не обминають вони й медсестру М. П. Рябчевську. Та на запитання, як їй вдається, попри щоб там не було, залишатись доброзичливою, веселою, привітною, Марія Петрівна щиро відповідає: 
   - З добром у душі легше жити, зла вистачає і так. 

С. ЗІНОВ'ЄВА, голос Володарщини. - 24 квітня 2007 року

Категорія: Портрет сучасника | Додав: genamir (01.08.2010)
Переглядів: 699 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016