Вогнем і полум'ям війни чужої охрещені, обпалені навік - Афганістан - Сценарії - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Субота, 03.12.2016, 22:43

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Шевченківські дні [1]
Випускні вечори [22]
Новорічні свята [8]
Весняні свята [7]
Голодомор [4]
Чорнобиль [2]
Рідна мова [20]
Жіноче свято [10]
До Дня Перемоги [2]
1 квітня [4]
Державні свята [14]
Афганістан [3]
До Дня захисту дітей [3]
Природознавчі сценарії [10]
Козацькі свята [5]
Бібліотечні уроки [2]
Різне [14]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:22:43


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1297
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Сценарії » Афганістан

Вогнем і полум'ям війни чужої охрещені, обпалені навік
(Перед початком вечора в запису звучать пісні військової тематики про події в Афганістані. Остання пісня "Афганістан". На фоні останніх слів звучить голос за сценою)

Голос за сценою: 20 - ій річниці виведення військ з Афганістану присвячується…
(Опускається екран. На екрані карта Афганістану)

В І: Изучают в школе дети где-то
Континенты света, климат стран,
И не знают, что на белом свете
Есть страна пустынь -Афганистан.

В ІІ: Воевали там ребята наши,
позабыв про нежности и дом,
про любовь и модный цвет рубашек,
жизнь свою оставив на потом.
(звучить пісня )

ВІ: Ось про що говорить нам історія.
В ІІ:Спочатку вони розмістилися гарнізонами у великих містах країни, а потім поступово втягнулися в бойові дії по всій території. Присутність іноземних військ викликало стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984- 1985 роки. Нове радянське керівництво начолі з Михайлом Горбачовим признало "помилковим " рішення своїх попередників, і з кінця 1986 року почалося поетапне виведення військ.
Так сталося, що 29 років тому, 25 грудня 1979 року, частини обмеженого контингенту радянських військ ступили на землю багатостраждального Афганістану. Україна тоді входила до складу Радянського Союзу, і тому наші солдати теж стали учасниками воєнних дій.

В І: Але військові дії не припинялись. Восени 1988 року за наказом Москви почалася операція "Тайфун".Радянська авіація нанесла нищівний удар на кишлаки вздовж траси Кабул - Саланг, по якій мали виводитися радянські війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

В ІІ: Тут, в цьому опаленому, кам'янистому краю, окропили своєю кров'ю непрохідні гірські стежки наші вчорашні школярі, солдатською мужністю і вірністю солдатському обов'язку : Александр Стовба, Володя Шевчук,
Саша Сенчук, Олег Онищук, Ярослав Горошко, Олександр Крауз, Микола Кольоса і тисячі тисяч, покоління дев'ятнадцяти-двадцятилітніх...

В І: Ти - вічний біль, Афганістан,
Ти - наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів,
Дружин, дітей -
Не всі вернулися сини
Із тих ночей.
(У цей час через зал проходять діти, руках у них запалені свічки, вони стають перед сценою)

(На фоні "Реквієму" читається вірш )
В І: Свечи, как могилы, как кресты,
это - наши памятники павшым.
Cвечи, как тропинки, как мосты,
что ведут к сердцам, навек угасшим.
К колоскам, сгоревшим, не доспев,
не наполнив жизнь зерном, корнями,
вызвавшим проклятье, слезьы, гнев
к тем, кто свою ложь прикрыл сынами.

В ІІ: Згадаємо і хвилиною мовчання пам'янемо наших земляків, які відійшли у вічність:

Крауз Олександр ( задувається свічка)

Кольоса Микола ( задувається свічка)

Оріненко Юрій ( задувається свічка)

Онищук Іван ( задувається свічка)

Савенко Олександр ( задувається свічка)

Фещенко Микола ( задувається свічка)

Євгенюк Борис ( задувається свічка)

Большой Олександр ( задувається свічка)

Гаврилюк Володимир ( задувається свічка)

Іщук Василь ( задувається свічка)

Федорчук Петро ( задувається свічка)

Даниленко Володимир ( задувається свічка)

Орленко Сергій ( задувається свічка)
(звучить метроном, хвилина мовчання)
(На екран проектується книга пам'яті "…окликом з вічності" на фоні "Реквієму" )
Голос за сценою: Книга розповідає про долі, подвиги та загибель воїнів Радянської Армії, жителів Київщини - які, залишаючись вірними військовій присязі, брали участь у неоголошеній війні в Афганістані (1979 -1989 рр.) Матеріали зібрані учасниками тих подій - воїнами-афганцями, як данина пам"яті побратимам, полеглих у боях.
( звучить "Аве Марія")
(На екрані сторінка 36 з книги пам'яті "…Окликом вічності" )
В І: Сонячного весняного ранку 11 березня 1961 року в робітничій родині Володимира Герасимовича та Софії Максимівни Краузів, у їхньому тодішньому помешканні в селі Борщагівка Погребищенського району на Вінниччині, з'явився новонароджений син -Олександр. Коли малюку виповнився один рік, батьки переїхали на постійне місце проживання до села Коржиха Володарського району, що на Київщині.
Маленький Сашко зростав енергійним, життєрадісним хлопчиком, з нестримною цікавістю і жагою пізнання.

В ІІ:Свою шкільну дорогу хлопчик розпочав у восьмирічній школі села Капустинці, середню освіту здобував уже у селі Руде Село. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками, знаходив час для музичного навчання на гармошці та гітарі.
У 1978 році, після закінчення середньої школи, Олександра Крауза ДТСААФ направляє на навчання до Володарської автошколи, де він за півроку освоїв професію водія.

В І: 3 травня 1979 року Олександр Крауз був призваний на строкову службу до лав Радянської Армії. Першим місцем служби молодого солдата було місто Новосибірськ . Він служив в автомобільному батальйоні, що виконував військові завдання, поставлені Міністерством оборони Радянського Союзу.

В ІІ:У липні 1980 року рядового Олександра Крауза у складі 781-го окремого розвідувального батальйону направляють для проходження подальшої служби в район Баграма, провінція Капіса (західний Афганістан).
Він швидко освоїв нову техніку - БРДМ (бойова розвідувально-дозорна машина), і у складі групи розвідки виконував завдання, поставлені командуванням. За період служби в Афганістані Олександр неодноразово брав участь у бойових рейдах, зарекомендував себе сміливим і добре підготовленими воїном.

В І: 2 травня 1981 року їхній екіпаж перебував у дозорі в районі кишлаку Ахтечі поблизу міста Чирикар. Душмани запримітили розвідників і зненацька підстрелили БРДМ з гранатомета. Далі рухатися машина вже не могла. Тому екіпаж викликав допомогу й прийняв рішення вступити в бій з ворогом. Розвідники залишили панцирник і, зайнявши зручні позиції, почали вести прицільний вогонь по ворогу.
ВІІ: Під час перестрілки Олександр Крауз отримав смертельне поранення. А в цей час вийшов наказ про його демобілізацію.
За мужність і героїзм, проявлені в бою з ворогом, Указом Президії Верховної Ради СРСР рядового Крауза Олександра Володимировича нагороджено орденом Червоної Зірки. Посмертно.
(Звучить пісня Я.Френкеля "Журавли" )
(На екран проектується сторінка 262 книги)
В ІІ: Промені весняного сонця - передвісники теплого дня - вітали кожну жінку зі святом весни - 8 березня. Анастасія Андріївна Кольоса цього дня у 1968 році піднесла своєму чоловікові - Івану Андрійовичу, подарунок. Вона народила довгоочікуваного сина Миколу. Ця радісна для їхньої родини подія сталася в селі Мармуліївка Володарського району, що на Київщині.
Маленький Коля зростав енергійним, здоровим хлопчиком, жадібним до знань. Він з особливою цікавістю сприймав навколишній світ.

В І:У 1983 році, після закінчення восьмирічної школи, Микола Кольоса вступає на навчання до Київського СПТУ №5, де за три роки освоїв професію столяра. Після отримання диплома, протягом кількох місяців молодий спеціаліст втілював свої знання в життя, працюючи на Київському ЗБК-1.
У жовтні 1986 року Миколу Івановича Кольосу Ленінградським райввійськоматом Києва призивають на строкову військову службу до лав Радянської Армії.

В ІІ: У місті Термез (Узбекистан), куди Кольоса потрапляє разом з групою призовників, солдат освоював нелегку професію військового водія.
У травні 1987 року військових автомобілістів відправляють на постійне місце подальшої служби до 860-го окремого мотострілецького полку, який дислокувався в місті Файзабад, провінція Бадахшан (північно-східний Афганістан).
Основним завданням роти забезпечення, а саме так називався підрозділ, де належало служити рядовому Кольосі, було підвезення військових вантажів та пального до основних полкових підрозділів.
В І: На початку липня 1987 року активізувались дії бандформувань моджахедів, тому тимчасово, до проведення полкової операції, автоколони не випускали з бази, щоб не наражати на ворожі кулі.
27 липня 1987 року молодому бійцю віддали наказ заступити в караул загального відділення. Пост караульного Кольоси проходив неподалік кишлаку Какан. Відстоявши свій термін на посту, солдат очікував на підхід розводящої зміни. У цей час він почув шурхіт з боку населеного пункту. На запит: "Стій! Хто йде? Пароль!" - у відповідь пролунали постріли. Це був напад душманів. Зав'язалась перестрілка.

В ІІ: Наряд, що був піднятий по тривозі, зайнявши бойові позиції, вступив у двобій з нападниками. Під час ведення бою караульного рядового Кольосу було тяжко поранено автоматною чергою випущеною моджахедами.
Атаку нападників було відбито. Пораненого бійця товариші терміново відправили до шпиталю. Однак отримані поранення не були сумісні із життям.

В І: 28 липня 1987 року Микола Кольоса, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень.
За мужність і героїзм, проявлені при виконанні бойового завдання, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.11.1989 року рядового Кольосу Миколу Івановича нагороджено орденом Червоної Зірки. Посмертно.

В ІІ У воїнів - афганців особлива доля, спочатку залишки "імперської волі з присмаком інтернаціоналізму" кинули їх на справжню війну. Потім розпад системи, немов
вибух, розкидав країнах, що стали для них новими і різними водночас Батьківщинами. Їм все важче збиратися разом. З кожним роком їх стає все менше, а проблем у живих - більше. Єдине, що постійно об'єднує їх - це пам'ять. І дуже хотілося, щоб вона була не тільки окликом з вічності, але й
голосом життя.

(Всі встають. Звучить пісня "Офіцери")


Категорія: Афганістан | Додав: genamir (17.06.2010)
Переглядів: 7664 | Рейтинг: 2.4/8
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016