Валентина Невінчана. ,,Тепло любові – на віки”. 7 клас - Уроки літератури рідного краю - Літературне краєзнавство - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 10:43

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Учнівська творчість [16]
Методичні матеріали [14]
Сторінками книг [24]
Аматорська творчість [18]
Письменники-земляки [20]
Уроки літератури рідного краю [13]
Фольклор регіону [1]
Новорічні свята [5]
Свята літнього циклу [5]
Рослини-символи [12]
Вишивка [7]
Жанри фольклору [17]
Міфологічні персонажі [38]
Українська кухня [3]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:10:43


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Літературне краєзнавство » Уроки літератури рідного краю

Валентина Невінчана. ,,Тепло любові – на віки”. 7 клас
Тема. Валентина Невінчана. ,,Тепло любові – на віки”. 7 клас
Мета: продовження знайомити школярів з письменниками рідного
краю, зокрема з життям і творчістю В.Невінчаної,
удосконалювати вміння розуміти поезію; розвивати уяву, образне
мислення, виробляти вміння аналізувати поетичні твори;
формувати вміння висловлювати свою думку, свої враження від
прочитаних творів; виховувати естетичні смаки, любов до рідного
краю, почуття любові та поваги до творчості письменників
рідного краю.
Обладнання: літературна карта Володарщини, портрет поетеси, збірка
віршів ,,Тепло любові – на віки”, віддруковані твори.
Хід уроку
І. Вступне слово вчителя.
Щедра земля Володарщини на талановитих людей, людей, які закохані в рідний край, його неповторну красу. Саме такою була Валентина Невінчана.
Перед нами посмертна книга віршів поетеси. Вона не дожила три роки до свого шістдесятиріччя, померла у розквіті свого таланту і сил.
1-й учень Дитинство
Шлях поетеси в літературу не був усіяний трояндами.
Народилась Валентина Невінчана у селищі Володарка. Тут пройшли дитячі і шкільні роки майбутньої поетеси , поблизу мальовничої річки Рось, яка завжди настроювала її на ліричний лад.
Я не можу спати,
Жити у спокої.
Хочу все віддати
Для душі людської.

Силу рук робочих,
Матері неспокій,
І жіночу ніжність,
І любов глибоку.

Всі посію квіти,
Що у серці маю.
Правдою зігріту
Землю я кохаю.
Майбутній поетесі рано довелося зустрітися з труднощами: батько занедужав, і Валя, як старша в сім’ї, у всьому допомагала матері, виконувала різні роботи. В тринадцять років вона була вже піонервожатою і відтоді визріло її бажання стати педагогом.
2-й учень Юність
Перед війною поступила до Київського державного університету ім..Т.Г.Шевченка. Встигла закінчити лише перший курс, як почалася війна. Довелося разом з університетом довелося евакуюватися на схід. Разом з біженцями брела напівроздягнена і боса дорогами відступу. Доїла корів, яких колгоспники рятували від фашистів, перев’язувала поранених, допомагала дітям евакуйованих. Там же на дорогах війни зустріла і свою першу велику любов.
Нас доля з’єднала давно вже, давно.
А жити людині один раз дано.
За спільні дороги в житті голубі
Спасибі тобі, спасибі тобі.
Її коханий іде на фронт, а вона разом з іншими студентами, що лишилися в тилу, їздить на лісозаготівлі, працює в госпіталі, пере закривавлені гімнастерки, здає свою кров для поранених.
Не маю орденів я, ні медалі,
Але й моя кровиночка мала
В прифронтовому віддана шпиталі
Бійців аж до Берліна довела.
А ранньою весною, слідкуючи, як у небі курличуть журавлі, писала коханому на фронт:
Як простори легко їм долати,
Щоб вернути подихи тепла.
Якби я була така крилата,
То тебе б край світу я знайшла.
На лісозаготівлі сосна впала Валентині Невінчані на ногу, довелось самій полежати в госпіталі. Та тільки почала заживати нога, Валя вже ходила по палатах, писала бійцям листи до рідних, читала їм свої вірші. ,,Власне, тоді я вперше і усвідомила, що я поетеса, що мої вірші комусь потрібні, - розповідала вона пізніше. – Поранені охоче слухали і про кохання, і про рідну Україну. Я читала їм про річку Рось, про квіти, і вони згадували свою рідну землю, село, свою хату, своїх матерів і сестер, що потрапили у фашистку неволю. Кожному хотілось швидше видужати, щоб відвоювати у ворога свою рідну землю.”
В студентські роки Невінчана багато пише про квіти, любов, вірність. Вірші її напрочуд співучі, мелодійні. Адже і сама вона охоче співає рідні пісні, знову і знову повертається душею до свого отчого краю. Вірить, що скоро до нього повернеться.
Учитель.
Бесіда – повторення.
1) Які твори називаються ліричними?
2) Назвіть відомі вам різновиди лірики.
Виразне читання вірша ,,Володарка”
Володарка
Пшениці шепіт, гомін гаю,
Прозора Росі течія...
О, як тебе люблю – кохаю,
Мала вітчизнонько моя!
Моя Володарко преславна,
Початок снів, дитячих дум,
Дівоча пісня неугавна,
Кохання перше, ніжний сум...
Од тебе, люба, волошкова,
Мене далеко занесло.
Твоя ж травинка я шовкова,
Голубки сизої крило.
Мої отам ходили ноги,
Сліди лишились на Росі.
Звідтіль у світ ішли дороги
Й до тебе знов вертають всі.
Ти на пошану маєш право:
На плечах винесла війну.
Пожеж і вибухів заграви
Спалили хату не одну.
Й моєї теж немає нині,
Спочив десь тато поміж трав.
За нашу рідну Україну
Життя в бою своє віддав.
Даруй, що бачимося рідко,
Не розминаємось ніде.
Володарко, моя лебідко,
Я до твоїх горнусь грудей.
Бесіда за змістом твору:
- Які життєві обставини дали імпульс до написання твору?
- Яка тема поезії? Ідея?
- Назвіть образи, символи поезії.
- Який настрій поезії?
- До якого жанру лірики ви віднесли б цю поезію?
3-й учень Зрілість
Після закінчення Київського університету Валентина Невінчана вчителювала в Херсоні. Учні її любили. Молода вчителька писала вірші і своїм вихованцям прищеплювала любов до поезії, вела шкільний літературний гурток. Професії вчителя Валентина Невінчана віддавалася повністю.
Згодом Валентині Дмитрівні запропонували очолити обласний Будинок народної творчості. Працювала вона з великим завзяттям. Все написане в ті роки склало її першу поетичну збірку ,, Ластівки” (1962 р.)
Тоді ж побачила світ окремою книжкою поема для дітей ,,Здрастуй, село”.
Вірші В.Невінчаної дишуть молодістю, оптимізмом, вони по народному мелодійні і прості, а їх слова самі просяться в пісні.
Не стихає віхола – метелиця,
Перехожим заміта сліди,
А моя дорога в далеч стелиться,
Обганяє скорі поїзди.
,, У Вас, Валю, вірші, мов барвіночок”, - сказав якось Андрій Малишко, прослухавши новий цикл її ліричних поезій. Ця похвала так окрилила її, що вона пообіцяла написати ліричну поему, та, нажаль, лірична поема так і не була написана. У вирі життя, в щоденній зайнятості вона встигала писати лише короткі вірші, які виливались, як сповідь її душі.
Хто це серце моє розтривожив,
Хто прискорив щасливе биття,
Хто вернув ті світанки погожі
У моє одноцвітнє життя?

Я стрічать тебе піснею стану,
Як повернену першу весну.
... Оживають погаслі вулкани
Після довгого, довгого сну.
Валентина Невінчана завжди була на передньому краї життя. В результаті активного спілкування з людьми побачили світ її нарисові книги ,,Почесний громадянин”, ,,Син землі”, ,,Хазяйка степу”, а також укладена нею книжка нарисів ,,Слово про робочу людину”...
Письменниця часто їздила у відрядження, писала вірші про трудівників колгоспних ланів, про будівельників, про воїнів армії і флоту. Так народилася книга лірики ,,Голубі дороги”.

Учитель.
Збірка вибраних віршів ,,Тепло любові – на віки” – це ніби сповідь усього покоління, що пройшло важкі роки війни, якому пощастило дожити до величних днів Перемоги і залишити людству ластівку свого палкого серця.
Тепло своєї любові на віки вічні віддає Валентина Невінчана читачам у своїй збірці.
Вірші Валентини Дмитрівни сповнені любові до рідної землі, людини – трудівника, до мальовничої природи.
Люблю тебе, Вітчизно
Я так люблю твої безмежні ниви,
Робочі руки, крапельками піт...
В любові вірна, в дружбі незрадлива,
Ти осягаєш правдою весь світ.

Нема від тебе кращої у світі.
Дорожчої, ріднішої мені.
Тобі земля у кожнім щедрім літі
Свої плоди дарує наливні.

Схиляє колос визрілий пшениця
(На ній зоріє росяна сльоза!)
О, як мені тобою не гордитись
І про любов свою не розказать.

Зіллятись хочу з сонячним промінням,
Бо в нім велика життєва снага.
І серця неспокійного горіння
Віддать тобі, Вітчизно дорога.

Бесіда за змістом поезії:

- Чи любите ви свою Батьківщину?
- за що лірична героїня любить свою Вітчизну?
- Чи згодні ви з тим, що людину, яка любить свою Вітчизну і готова віддати ,,серця неспокійного горіння” можна назвати патріотом?
- До якого жанру лірики ви віднесли б цю поезію?

Виразне читання учнями віршів.
Рястом позаквітчувались луки,
Заспівали гори в вишині –
І бентежним серцеперестуком
Радісно озвалися в мені.

Запалахкотіли пишні вруна
(О, яка ж ти , земле, дорога!)
Сонце промінці золотострунні
На весняну арфу натяга.

Розлилася пісня по долині,
Попливла по трепетній ріці.
Сипле сонце із ковша людині
Золото, любов і пшениці.

* * * * *
Весняного тепла перші дотики
Пробудили мільйони див:
Ген вербові проснулись котики,
І брунькуються вже сади.
Застрибав, як зайчатко, за річкою
Воркітливий струмочок згори.
Нахилився дубок над смерічкою,
Зашуміли діди – явори.
Сині проліски зорять очицями
З – під розгілля кремезних дубів.
Яре сонце проміннями – шпицями
Випліта килими лугів.

Бесіда за змістом віршів:

- Що описала В.Невінчана в обох поезіях?
- То до якого жанру лірики належать ці вірші?
- Для того, щоб так описувати природу, поетесі треба добре володіти засобами художньої виразності мови. Які з них вам зустрічалися? (Діти наводять приклади епітетів, порівнянь, метафор, уособлень.)
- Ілюстрування творів(уявне).

Учитель.
Діти, заплющіть очі й спробуйте уявити, що влетіла гроза.
Гроза
Старалось надто сонце
В бездонній висоті.
І раптом – що це, що це
Зринає на путі?

Горбата чорна хмара
З широкими грудьми
До сонця мовить: жару
Вже досить між людьми.

І розгорнула поли,
Затьмаривши його,
І небо розколола
Блискучим батогом.

Та сонце не злякалось,
Пустило стріли вниз.
І з хмари не зосталось
Нічого, окрім сліз.

Вони рясним потоком
Упали на поля.
І живодайні соки
П’є жадібно земля.

- Яке ж ваше перше уявлення після прослуховування поезії ?(учні діляться враженнями)
Запитання і завдання до вірша:
- Перечитайте вірш мовчки і скажіть, який настрій викликало у вас зображене поетом?
- Назвіть дійових осіб вірша.(сонце, хмара, сльози, земля)
- Чому природа у вірші В.Невінчаної постає, як жива? (Тому що поетеса використала такий художній прийом як персоніфікацію (уособлення))
- Які поетичні означення використовує автор у творі?
(Бездонні висоти, горбата чорна хмара, широкими грудьми, блискучим батогом, рясним потоком, живодайні соки)
- Спробуйте визначити віршовий розмір поезії. (Діти роблять висновок, що вірш написаний тристопним ямбом)
- Як римуються рядки вірша?
а
б
а
б
Отже, у вірші перехресне римування.
- Які літературні твори про дощ і грозу вам відомі? (П.Тичина ,,Дощ”, М.Вінграновський ,,Грім”, О.Олесь ,,Гроза пройшла, зітхнули трави” та багато інших);
- Які композитори створювали музичні твори про природу? (П.Чайковський ,,Пори року”)
- Які живописні твори про грозу вам відомі? (М.Пимоненко ,,Перед грозою”, С. Григор’єв ,,Перед грозою”, А.Саврасов ,,Негода”, Ф.Васильєв ,,Після грози” та ін.)

Підсумок уроку.
Метод ,,Мікрофон”
В чому, на вашу думку, секрет популярності творів Валентини Невінчаної?
Які почуття та роздуми навіяла на вас поезія поетеси?
Домашнє завдання: вивчити напам’ять один із віршів В.Невінчаної.
Категорія: Уроки літератури рідного краю | Додав: genamir (15.08.2011)
Переглядів: 2605 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016