II. Основна частина  

   1. Життєвими дорогами митця
    Усе в житті Архипа Куїнджі - загадка, і саме життя його - загадка. Син чоботаря, так і не здобувши ґрунтовної освіти, він став керівником вищого художнього училища при Академії мистецтв, пройшов тернистий творчий шлях від художника-самоучки до визнаного митця. 
Куїнджі не залишив нам ніяких спогадів, листів, записок, дітей у нього теж не було, щоб надолужити цю прогалину. Ми сьогодні черпаємо відомості про його життя здебільшого з одного джерела - спогадів і окремих висловів його сучасників.
    Народився Архип Іванович Куїнджі 1842 року у бідній грецькій сім'ї на окраїні Маріуполя. Його батько Іван Христофорович був чоботарем на прізвище Еменджі, що в перекладі з грецької означає : трудова людина. Батько повністю відповідав цьому прізвищу: він землю орав, добрим чоботарем був, ремесла усякі знав, сади вирощував. Можна б і гордитися, але після смерті батьків, коли він жив у тітки, вона сказала: "Досить тобі бути Еменджі. Трудовій людині, коли вона бідна, честі небагато. Будеш писатися по дідові". Дід, за сімейним переказом, був золотих справ майстром і мав прізвище Куїнджі, що з грецької означає - ювелір, майстер виробів із золота і срібла. В такий спосіб тітка хотіла відгородити племінника, який рано, в 4 роки, осиротів, від злиднів. Якщо тобі, хлопче, золото не світить, то нехай хоч слово визолочує уста. 
    З раннього дитинства доводилося майбутньому художнику заробляти на життя. З одинадцяти років хлопчик починає працювати на будівництві церкви. Пізніше прислужує хліботорговцю Амаретті кімнатним хлопчиком-козачком . Мав те ж коло обов'язків, що і колись малий Шевченко. Купець Амаретті любив Архипа, називав його часто "золотим хлопцем" за його сумлінність, виняткову чесність і порядність. Саме він та його друг-купець Дуранте відіграли важливу роль у житті Куїнджі: побачивши непересічний талант хлопця, який увесь час малює: то у канцелярській книзі, то на стінах, то на паркані, вони відправили його з рекомендацією до Айвазовського на навчання, бажаючи прославитися біля його імені, як Енгельгардт біля Шевченка. 
    Схудлий, з випнутими вилицями, босий, зі збитими ногами ( зносив черевики, поки пішки добирався із Маріуполя на Азовському морі до Феодосії на Чорному) прийшов хлопець до Айвазовського і ... не застав його. Аж через місяць, коли великий маестро повернувся з Італії, зважаючи на рекомендації купців, які були родичами його помічника Фесслера, Айвазовський замість поцікавитись, що уміє Куїнджі і чому б хотів навчитися, доручив йому ... фарбувати паркан. Право вчитися у маестро треба заслужити. 
    Ставши помічником Фесслера, Куїнджі щодень сумлінно розтирав фарби, розмішував їх, дуже добре відчуваючи пропорції, і, звичайно спостерігав, як і що робиться. Цим, по суті, і обмежувалися його обов'язки. Бажання бути не тінню, а справжнім художником, не лише копіювати картини, а й творити свої власні, підштовхнуло юнака покинути Айвазовського. У тій же сіренькій сорочині, заляпаних фарбою панталонах, без копійки грошей в кишені він пішов назад у Маріуполь. 
   Довго Куїнджі шукав щастя по містах і селах, виснажував себе нелюбимою роботою(працював ретушером у фотографів у Маріуполі, Одесі, Петербурзі) і мріяв поступити до Академії мистецтв, довести усьому байдужому світові, що він художник від Бога, що справжній талант, а відтак не має права розпорошувати себе по фотоательє. Два роки вступав до імператорської Академії мистецтв і провалювався на екзамені по рисунку: слабкою виявилася художня підготовка. Але це не могло зупинити наполегливого і настирного хлопця. 
Був безпритульним, жив у трухлявій голуб'ятні зі цвіллю по кутках,але дивний голос з середини безкінечно твердив: "Досить розмінювати себе на дріб'язок. Це злочин перед собою і світом - носити в собі талант, як динаміт, і до двадцяти шести років нічого путнього не зробити". І він почав малювати... Сім днів і сім ночей писав Куїнджі "Татарську саклю на березі моря у місячну ніч" і ніяких мук творчості не відчував. Писав, бо писалося, і слухняним був пензель, і, здавалося, не рука рухала ним, а він рукою, фарби гармонійно і ніжно одна в одну входили, зливалися і утворювалося небачене досі поєднання.
    У 1868 році на академічну виставку Архип Іванович представив картину «Татарська сакля». Люди зупинялися біля неї, простоювали подовгу, інколи навіть довше ніж біля інших полотен. Це був успіх. Колосальний успіх. 
Через кілька днів художня рада Академії присудила йому звання позакласного художника, від якого Куїнджі відмовився, натомість попросивши дозволу стати вільним слухачем академії. Його прохання задовольнили. Правда, усе склалося не так, як уявляв Куїнджі. Він думав, що в академії відразу посадять і скажуть: пишіть картини, а старі, мудрі професорі будуть ходити мимо, вказувати на помилки і давати корисні поради. А тут, виявляється, треба вислухати цілий курс наук, в тому числі, історію мистецтв і загальну історію, і етику, і анатомію, і математику. Добру половину цих предметів Куїнджі не те, що не любив , а взагалі не сприймав. Освіта Куїнджі обмежувалася трьома класами приходської школи: там і слова такого як геометрія не вимовлялося, у слові він робив по дві - три помилки, а тут вимагали конкретних знань.
    Лекції поступово відійшли на задній план, спершу він ще якось дотримувався академічної дисципліни, а потім перестав відвідувати академію, усамітнився на своїй голуб'ятні і гарячково писав картину за картиною. Задуми втілювалися в життя яскраво і колоритно. І хоча в картинах відчувався вплив Айвазовського, що обурювало автора, Ілля Рєпін, з яким він подружився в академії, переконав Куїнджі, що вони дуже талановиті і що цими картинами він буде пишатися. А Віктор Васнєцов вмовив Куїнджі вчитися в академії не заради академії, а заради таланту, бо таких, як він, земля раз у сто літ народжує. 
    Куїнджі залишився в Петербурзі, але лекції, як і раніше, майже не відвідував. Його затисла в лещата важка нудьга, нікому на очі не показувався, сидів у дерев'яній голуб'ятні і писав щойно задуману картину "Осіннє бездоріжжя". 
    Це не просто пейзаж, це всуціль сіре, причавлене соціальною негодою, життя селян. Куїнджі не лише відобразив типову картину осінньої пори, він свідомо протестує проти сірості, бідності, гноблення і заземленої одноманітності життя.  Побувавши на острові Валаам, художник привіз свої унікальні етюди. Його мистецтво привернуло увагу відомих художників, і за гідні знання в живописі він одержав звання «вільного художника». Картину «На острові Валаам» купив для своєї галереї Третьяков і у Куїнджі з'явилася можливість поїхати за кордон. 
     Художник подорожує по Європі, відвідує музеї Німеччини, Франції, Бельгії, Англії, Швейцарії, Австрії, де знайомився з творчістю знаменитих класиків та останніми досягненнями живопису. Після повернення до Петербурга він створює картини, котрі з великим успіхом експонувалися на всесвітніх виставках. 
В 1876 році Куїнджі представив картину «Українська ніч», де показав дивовижну красу української ночі. Для того, щоб природно та виразно зобразити місячне сяйво та мерехтіння зірок, йому довелося вирішувати складні художні завдання. Це була віртуозна розробка тонів та поєднань кольорів.

    «Куїнджі безперечно найбільш цікавий серед молодих російських живописців. Оригінальна національність відчувається в ньому більше, ніж в інших», – написала французька критика після виставлення «Української ночі» на всесвітній виставці в Парижі. Картина стала сенсацією у художньому житті, а за нею були й інші, які не поступалися декоративністю: «Березовий гай», «Місячна ніч на Дніпрі», «Дніпро вранці» та інші. 
У 1875 році Куїнджі стає членом Товариства пересувних художніх виставок, згодом митець одержав звання художника першого ступеня. Прихильники його мистецтва простоювали годинами біля картин художника, милуючись змістом, виразністю та яскравістю фарб.
     Дослідники називали А.І. Куїнджі «художником світла». Його яскраві, ефектні картини відтворюють відчуття відриву від землі, містичного польоту, як в прекрасних фантазіях М.В. Гоголя, що так любив таємничу красу українських ночей. 
    «Місячну ніч на Дніпрі» художник представив у 1880 році на Виставці однієї картини. Це було дуже сміливим кроком, адже тоді навіть персональні виставки одного автора відбувалися не часто. Успіх у картини був шалений. Як правило, глядачі спочатку товпилися навколо та одноголосно стверджували, що це мильна бульбашка. Мовляв, нічого особливого. Але, потроху вдивляючись у полотно, вони вже не могли відірватися, вглядалися, ніби чогось чекаючи. 
    Навіть той, хто не є знавцем живопису, мимоволі замилується цим прекрасним твором. Адже вміле відтворення місячного світла надзвичайно точно передає красу казкового нічного пейзажу. Від картини віє таємничістю, величчю. Це дійсно шедевр. 
     В сорок літ Куїнджі зажив світової слави, усвідомив, що недаром життя прожив, що добрий слід по собі уже залишив нащадкам - створив кілька шедеврів світового рівня. Досягнувши апогею слави, Архип Куїнджі раптом замовкає на цілих 30 років. Втрата "Місячної нічі на Дніпрі" згубно позначилася не тільки на здоров'ї, а й на долі Архипа Івановича - художник більше ніколи в житті не виставлявся. Коли його запитували про це, він відповідав, що нічого достойного не створив останнім часом. 
   Друзі не розуміли цього, і Архип Іванович так пояснив своє рішення: «Художнику треба виступати на виставках, поки у нього, як у співака, є голос. А як тільки голос спаде, треба йти, щоб не засміяли». Хоча він боявся понизити планку свого мистецтва, все ж продовжував наполегливо працювати і все зроблене показував тільки близьким людям. Він працював, не міг не працювати, ледь не потай, зачинившись у майстерні. Про близько 500 створених за цей час картин дізналися лише по його смерті. Вони надзвичайно цікаві за колоритом, сповнені загадковості, навіть містики. Після тривалого мистецького мовчання Образ Спасителя на картині Куїнджі, єдиній, написаній за євангельським сюжетом, зазвучав мов сповідь творчості митця. 
Художник не став затвірником. Він отримав звання академіка і у 1884 році охоче прийняв пропозицію бути професором пейзажної майстерні в Академії мистецтв після її реформування, незважаючи на те, що він не має освіти, лише три класи неповної школи, бо освічених людей багато, а талантів мало.
    Доля подарувала йому зустріч з Айвазовським, який сам приїхав до академії, щоб побачити вельмишановного професора. Не пам'ятав він колишнього свого учня, який фарбував у нього паркан, але попросив за це вибачення. Куїнджі ж впрохав майстра показати молодим художникам, як пишеться море, адже все своє життя він писав море і тільки море. Айвазовському написання картин давалося за іграшки, Куїнджі, як важкий хрест. Один не писав - відпочивав, другий - мучився 
    Через три роки він змушений був відмовитися від викладання, оскільки підтримав студентів, які виступали проти ректора Академії. Зі своїми учнями він продовжував займатися у приватному порядку, за свої гроші організовуючи їм навчання та поїздки. 
    Куїнджі переселився в Крим, купив великий маєток, але деякий час жив у курені, здобуваючи собі славу мало не мудреця-пустельника. Він часто надсилав грошову допомогу бідним, але завжди просив не говорити від кого вона. Художник був дуже заможною людиною і весь свій капітал спрямував у розвиток живопису. Значну суму він виділив Академії для щорічних стипендій талановитим студентам. У 1909 році митець створює незалежне товариство художників, яке було назване його ім’ям та проіснувало до 1930 року, тобто пережило художника на 20 років. Куїнджі вкладає в товариство увесь свій капітал, а відчувши наближення смерті, заповідає йому усе, що мав. 
     11 липня 1910 року великого майстра пензля не стало. Його поховали у Петербурзі на Смоленському кладовищі. 

    За рішенням ЮНЕСКО 2006-2007 роки були оголошені роками А. Куїнджі. Більшість картин художника зберігаються у Російському музеї в Петербурзі і Третяковській галереї в Москві, а на його батьківщині у Маріуполі знаходиться галерея, яка носить ім'я великого Архипа Куїнджі. 
    Буде в Маріуполі і музей художника, бо хоча мова про його відкриття велася уже давно, але не було коштів. Зараз на допомогу прийшли спонсори, виділивши 4,5 міліони гривень. Це в певній мірі символічно, бо сам Куїнджі, крім творчості займався меценатством: заповідав маріупольцям 10 тисяч рублів на будівництво школи і відбудову церкви, де він був хрещений і вінчався, а Академії мистецтв у Петербурзі, де він навчався, подарував 100 000 рублів для видачі щорічних премій. 

2. З Україною в серці. Мистецьке надбання художника 
    Творча спадщина Архипа Куїнджі складається з понад п'ятисот великих і малих полотен, багатьох малюнків. Він ще за життя був надзвичайно популярним. Колекціонери були готові платити за його картини будь-які гроші. І сьогодні найбільші музеї світу вважають для себе честю виставляти його картини, а на міжнародних аукціонах полотна Куїнджі оцінюються в сотні тисяч чи навіть мільйони доларів.« Ілюзія світла була його богом, і не було художника, рівного йому в досягненні цього чуда живопису», - так писав він про Куїнджі Рєпін, назвавши його геніальним художником пейзажного живопису. Багато митців намагалися розгадати секрет досягнення в картинах Куїнджі такої ілюзії світла і такого загального тону, котрий, як магніт притягує до себе глядача, примушуючи милуватися надзвичайним талантом великого художника, але до цього часу це залишається загадкою. 

    Після виставки 1873 року про Куїнджі заговорили в пресі, відзначаючи його самобутній та великий талант. У його перших роботах («Осіннє роздоріжжя», «Забуте село», «Чумацький тракт») бачимо похмурі сірі та холодні пейзажі російського буття, сумні розповіді про безрадісне життя народу. 
Зовсім інші за настроєм «Степ ввечері» та «Степ у цвітінні». Художник стверджує красу природи, животворящу силу сонячного тепла. Це уже пейзажі не російські, а українські, бо у кожної людини є місце на землі, найбільш співзвучне їй, де вона найкраще почувається, де розкривається її душа. Таким місцем для Архипа Куїнджі була Україна, бо він розумів: нема батьків, нема хати, але є вітчизна, а вона завжди приголубить. Чим більше пише Куїнджі сніги далекої півночі, тим сильніше тягне його на Україну з її спокійними ріками, ніжними, як руки матері; шелестом ковили в необжитих степах крайнього півдня; хатами білими, мов навік прилип до них вишневий цвіт і вже не опадає.
    Колорит України завжди навіював художнику натхнення, адже один-єдиний герой його картин - це природа. Саме йому, художнику Архипу Куїнджі, випала честь показати людям те, що вони вперто не хотіли бачити: яка чарівна, дивна, божественна краса оточує їх, яке багате небо вдень, а вночі і поготів - з невмирущими зорями і місяцем, що, як золотий злиток, котиться холодною синявою; як вільно дихає земля, залита березовим соком роси, як ніжно і тремтливо переливаються кольори. 
    Повернувшись на Приазов'я в 1875 році, Архип почувався, як в раю. Над ним усю ніч, надриваючись, співали солов'ї, пахнув і дурманив голову щойно розквітлий жасмин, світив роздвоєний застиглою хмариною місяць і до ранку на небесах сіяли бурштинові зорі, мов обтрушені вітром зерна перестиглої пшениці. 
Саме тут, в Маріуполі в 33 роки він знайшов своє кохання і одружився. Повертаючись до Петербурга, Куїнджі уже знав, що оспіває Україну пензлем не менш барвисто, ніж Гоголь пером.
    " Степ у цвіту" викликав бурю емоцій. Васнєцов майже годину простояв над картиною і наївно, як школяр, запитав Куїнджі, як це йому вдалося. Писав її без мук, так, як дихання, а фарби змішував на радості. Це не просто шматок тепла України, буйне весняне цвітіння землі, це і молодість, і прекрасні переміни, що трапилися в житті, і торжество земного буття. На нас віє могутністю степового обширу. "Степ у цвіту" - то свято душі. 
Нечуваний успіх принесла Куїнджі картина "Українська ніч". Коли в 1876 році він показав її на виставці передвижників, газети писали, що цей пейзаж абсолютно затьмарює всі інші пейзажі, які знаходяться на виставці. І це дійсно було так, настільки незвичною і правдивою здавалась картина з її темно-синім глибоченним небом, стрункими тополями і місячним світлом на стінах хатів. Публіку приводила в захват ілюзія натурального місячного світла.
   Перед глядачами розкривався широкий простір, що йде вдалину; рівнина, пересічена зеленуватою стрічкою тихої ріки, майже зливається в обрію з темним небом, покритим рядами легких хмар. У височині вони ледве розійшлися, і у вікно, що утворилося, глянув місяць, освітивши Дніпро, хатки й павутину стежок на ближньому березі. І все притихло, заворожене чудесним сяйвом неба й дніпровських вод. 
    У природі мудро все влаштовано. Коли піднімається ранок із-за лісів, то тривогам кінця не має, а вечір для того і створений Богом, щоб поступово позбутися денних турбот, перейти у ніч і заспокоїтися. 
Куїнджі був людиною ночі, коли всі спали, у ньому пробуджувалася невгасима сила діянь, він увесь наповнювався енергією, йому хотілося творити. Він щодень чекав того часу, коли місто утихомириться, засне з відкритими очима вікон, укрившись білим сіянням, а він порине у творчість, адже живе у світі, який малює. А малював він тоді, коли забродять почуття, як перестояне тісто, коли гуде у нім вулканічна сила натхнення, рветься назовні вогненна лава почуттів. Він безпомилково відчуває той стан душі, коли треба хапатися за пензель, враз забути метушню, друзів, увесь світ, попрощатися з ними і поринути в небеса. Художник працює, і ніщо не може вплинути на те, що він творить.
     В уяві зріла українська ніч, що пахне зрошеними трояндами. Він писав її по пам'яті, бо таких ночей перебачив тисячі. Не потрібно було ніяких натур, бо ніч, як і море, не перенесеш на полотно точнісінько такою, якою вона є саме зараз. Вона буде мінятися протягом призначеного їй часу, світитися і темніти, гратися тінями, дихати золотим мороком і поринати в кромішню густоту власних нашарувань. Автор вибрав найістотніше, найхарактерніше і не просто для ночі, а саме для української ночі. 
    На положистім узгірку, як на острівці, приліпилося кілька заснулих хатин. На них ллється немиготливе місячне світло. Білі українські хати навіть уночі видно, що вони білі. Сплять їх мешканці, лише в одній жовтіє тьмяний вогник. Може, дитина плаче, а мати її сповиває чи гойдає в колисці. 
    Пейзажний мотив традиційний і дуже простий. Це мотив хутора, що завмер всередині вселенської ночі: кілька хатин і дві тополі, як мати з донькою, що йшли кудись в полі та й застигли в німоті. Білі хатини беззахисно притулилися на узгірку одна до одної, ніби стали на горбочку гріти стіни під місяцем. 
Там далеко, за солом'яними дахами, видно продовгуватий виступ млина і більше нічого, решту усього, що там, на хуторі, є, поглинає м'який нічний морок. Лише біла, мов рушниками встелена, нерівна дорога в'ється якось боком, несміливо, мов обминає село. І небо над нею, і над дахами, і над тополями обсипане срібним пилом і урочиста тиша владарює над райським куточком землі.
    Куїнджі став знаменитістю. Про "Українську ніч" гриміла вся велика Русь. Всього лиш нейтральним по суті нічним пейзажем України розтривожив художник дрімотну уяву не лише колег, а й обивателів. Після "Української ночі" про Куїнджі більше говорили, ніж про царя, про нього складали вірші і пісні, йому присвячували музику. Одна з тогочасних газет назвала картину, незважаючи на відсутність соціальних мотивів, "великим суспільним явищем". 
    Експонувалася картина в незвичайних умовах. Приміщення було всуціль затемнене, лише штучне бічне освітлення м'яко падало на полотно, що створювало ілюзію сутінок. Куплена П. Третьяковим, вона через два роки з великим успіхом експонується на Всесвітній виставці в Парижі. 
    По Петербурзі прошумів " Березовий гай" Куїнджі. Який чудовий гай! То білий танець беріз ч їх подоляночка на омитій дощем землі? Вони збіглися групами і поодинці: і по дві, і по три - і всі до гурту. Вирвались із темряви північних лісів і застигли, вражені простором.Скільки сонця, щедрого та розмаїтого. Воно не просто заливає променями усе довкола, а й б'є якимись широкими світовими ударами, але не боляче, а ніби цілує жадібно. Коли дивишся на "Березовий гай", хочеться від подиву сплеснути у долоні: "Боже, яка краса є на святій землі!" і бігти світ за очівід кам'я ного мішка вулиць туди, де є такі божестванно чисті ліси і таке зачароване царство беріз. Декого бентежать коричневі стовбури беріз, мовляв, ненатуральні вони, до того ж обрізані рамою вгорі. Куїнджі - неперевершений майстер співвідношення фарб - зробив це навмисне. Ці коричневі фарби підкреслюють соковитість зелених тонів весняного гаю. 
    В 1881 році художник створив картину «Дніпро вранці». В ній немає гри світла, яскравої декоративності. Вона приваблює спокійною величністю, могутньою силою природи. Надзвичайно тонке поєднання чистих золотисто-розових, бузкових, сріблястих і зеленувато-сірих тонів дозволяє передати чарівність квітучих трав, безкінечних просторів, раннього степового ранку. Уся цивілізована Європа говорила про картини Куїнджі і була в захваті від них. 

  3. Тріумф "Місячної ночі на Дніпрі" 
    Робота над картиною «Місячна ніч на Дніпрі» захоплювала настільки , що дні, тижні Куїнджі майже не виходив із майстерні. Задумана картина наче жива стояла у художника перед очима. Трудився над нею осінь і зиму. Йому прекрасно писалося. Наче то не робота була, а відпочинок душі. Він забув про свої скорботи і радощі, забув усе на світі, і нічого не бачив навколо, окрім цієї зеленої ночі. Попід вікнами то навшпиньки, то в повен зріст ходило веселе сонце, танцювало в росі й на деревах, а він його впритул не помічав - він бачив ніч і тільки ніч, нерозгадану, прозору, в плавних тонах і не петербурзьку, а ту далеку і рідну, що за тисячу верств звідси, українську, лагідну і теплу, що потихенько переливається в Дніпро. 
    Перед зором стелиться плавна, як пісня, вспокоєна пізніми сутінками степова рівнина. І Дніпро дрімотно тече чи то у море, чи у вічність, один Бог знає куди, може він, як і земля, нікуди не тече, а просто спить під місяцем. Крихітні у порівнянні з гігантським простором хатини стоять вздовж чорного берега, лиш де-не-де в'ються між ними протоптані стежечки, наче павутини, що обважніли від роси, зачепилися за чорнобривці і упали в мокру траву. Над Дніпром і землею стеляться легкі, як небесна вуаль, хмари, та ось зараз вони розступилися перед місяцем і він, наче міраж, і він, кругловидий господар ночі, виглянув з небесної безодні і застиг срібно і трепетно, а ще ніжно- ніжно, аби не тривожити гармонію вселенського сну. 
     І  ось вони стоять навпроти: земне таїнство і небесне - місяць і Дніпро, милуються один одним, а решта тепер наче б усе другорядне: і рівнина, що відпливає у ніч за невидимий обрій і губиться там, і і хатини, такі забуті і одинокі, що серце стискається. 
    Куїнджі зводить воєдино, мирить і співставляє великі стихії природи: землю і небо, світло і тіні. Ніхто у світі ще не робив цього так вражаюче талановито, як він, бо він не просто відображує те, що віками існує поруч з людьми, а відкриває епічну велич цього вічного взаємозв'язку. 
   Здається, що десь за спиною стоїть насторожений Гоголь і шепче потойбічним голосом: "Чудесний Дніпро по тихій погоді, коли вільно і плавно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні шелесне, ні загримить...". Геніальний класик наче запитує у глядачів: " Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Вдивіться в неї. З середини неба дивиться місяць. Неосяжний небосхил розсунувся, розгорнувся ще неосяжніше. Горить і дихає він. Земля вся у срібному сяйві. Божественна ніч! Чарівна ніч! Сиплеться величний грім українського солов'я і, здається, що й місяць заслухався його серед неба... Мов зачароване дрімає на горі село..." 
    Безумовно, повість М. В. Гоголя і пейзажі А. І. Куїнджі — цє різні твори, жоден з них не можна вважати ілюстрацією до іншого. Але,погодитеся, що читач, знайомий з пейзажами Куїнджі, глибше, соковитіше сприйматиме і художню словесну картину М. В. Гоголя, хоч, може, читатиме «Майську ніч...» через тривалий час після знайомства з полотнами живописця, хоч і забуде якісь деталі його пейзажів. Сліди від картин залишаться в художній пам'яті і знову постануть у пригоді під час читання твору словесного мистецтва. 
    Щонеділі художник на дві години відкривав для всіх бажаючих двері своєї майстерні. Успіх був грандіозним. Дивували незвичайні фарби, що наче світяться. Куїнджі став кумиром. Від часів всесвітнього тріумфу "Останнього дня Помпеї"" Карла Брюллова жоден художник Російської імперії не зазнав такої гучної слави: демонструвалась виставка не просто одного художника, а - однієї картини. Картина не просто вражала, вона гіпнотизувала. 
    Знаючи, що ефект місячного сяйва в повній мірі проявиться при штучному освітленні, художник велів закрити вікна в залі і освітити картину променем направленого на неї електричного світла. Глядачі входили в напівтемну залу і, як зачаровані, зупинялися перед холодним сяйвом місячного світла. Довжелезні черги шикувались на вулиці, і люди годинами ждали, щоб побачити картину. Щоб не було давки, публіку пускали в залу групами. Архип Іванович наводив порядок, встановлював чергу. Дивне прізвище, густа чорна борода, проникливі очі, що горіли щастям перетворювали його на міфічного чародія, переодітого у світський костюм. 
Люди, які знали Україну, як околицю великої імперії, раптом зробили для себе відкриття: виявляється, що є на Русі земля, що схожа на казку, що над нею опускаються оксамитові ночі, яких ніде більше у світі немає, і там пахнуть тополі і тече могутній Дніпро, і втихомирено вечорами світять вогники далеких сіл, і ім'я цій землі - Україна. Хто раніше не чув про Україну - тепер полюбив її.

   Архип Куїнджі називав "Місячну ніч на Дніпрі" головною картиною свого життя, дивом і міг простоювати біля неї годинами, ставився до картини, як до живої істоти, розмовляв з нею, залишившись наодинці, скаржився, коли було нестерпно важко. 
   Несподівано "Місячна ніч на Дніпрі" була продана прямо в майстерні. В один із вихідних днів про її ціну запитав якись морський офіцер. Куїнджі не мав наміру продавати картину і сказав майже фантастичну на той час суму – 5 тисяч. Почувши ствердну відповідь, був здивований, але відступатись було уже пізно. Лише після того, як офіцер пішов, художник дізнався, що до нього навідувався великий князь Костянтин. 
   Князь не захотів розлучатися з картиною і, відбуваючи у всесвітню подорож морем, прихопив її з собою, щоби вона радувала його пресвітлі очі. Куїнджі стало страшно від думки, що картина пропаде: вона не витримає різких перепадів клімату, морської солі і вологи. Він кілька місяців не брався за пензля, переживав і був переконаний, що разом із картиною у нього вкрали півжиття, не купили, а саме вкрали, бо без "Місячної ночі..." його нема, як художника, що зникне він, розтане на віки-вічні у тумані забуття і сліду ніякого не залишить на землі. Куїнджі вирішив відтворити найдорожчу картину у тому ж сюжеті і в тих же фарбах, як і раніше, і тоді буде жити вічно. Від початку роботи над копією "Місячної ночі..." і до її остаточного завершення минуло два роки. 
Вологе, пропитане сіллю морське повітря, звичайно, негативно вплинуло на склад фарб, і пейзаж став темніти. Якщо порівняти два варіанти картини, які зберігаються в Російському музеї і Державній Третьяковській галереї, то ці відмінності впадають у вічі. Але сяйво місяця передане геніальним Куїнджі з такою силою, що, дивлячись на картину навіть зараз, глядачі підпадають під владу вічного і Божественного.
   Після українських ночей Куїнджі нічого кращого не написав, бо родом він був з України, і українські ночі у нього були в крові, він ними дихав і відчував їх кожною клітинкою. 

  ІІІ. Висновок 
   Серед визначних людей, якими Україна може гордитися і які достойно представляють нашу країну на світовому рівні, - постать Архипа Івановича Куїнджі. Прийнято вважати його російським живописцем, але перш за все він художник український. 
    Куїнджі родом з України, виріс у її приморських степах, гордився, що Україна - його земля, писав здебільшого про Україну, що й принесло йому визнання і славу, і всі його всесвітньо відомі полотна, присвячені природі України, зокрема, "Українська ніч" і "Місячна ніч на Дніпрі" - дух України, її краса і чари, тому ми з впевненістю можемо назвати А. Куїнджі українським художником.
    Своєю щирою і натхненною творчістю Архип Куїнджі прославив українське мистецтво і вніс цінний внесок в його скарбницю, створивши самобутній жанр мистецтва – український пейзаж.  
  Українські пейзажі А. І. Куїнджі безумовно мали вплив на подальший розвиток українського пейзажного живопису. Своє найкраще втілення естетика Куїнджі знайшла у картинах С.Васильківського, П. Левченка, М.Ткаченка, М.Пимоненка. 

ІV. Література: 
1. Авторские галереи - Куинджи Архип Иванович//www.artlib.ru
2. Архип Иванович Куинджи // www.museum-online.ru/Realism/Arhip_Ivanovich_Kuinji 3. Архип Иванович Куинджи. Биография художника// taina.aib.ru/biography/arhip-kuindzhi.htm
 4. Архип Куинджи, электронный альбом Архипа Куинджи // www.art-books.ru/albums/kuinji.htm 
5. Архип Куинджи. Картины и биография. Виртуальная галерея живописи //smallbay.ru/kuingi.html
6. Балыкина Т. Музыка живописи //Флот Украины.–2006.-№8 //fleet.sebastopol.ua
7. Голицына И. Куинджи // www.hugahuga.ru/item
8. Картини Архипа Івановича Куїнджі // www.rusart.nm.ru/rades/kuindji-pic.htm
 9. Картины Куинджи | Картины третьяковской галереи // www.hydojnik.ru/Kuinji 
10. Крупницький Л. Українське мистецтво на міжнародних аукціонах.- УНІАН-Культура // culture.unian.net
11. Куїнджі Архип Іванович. Вікіпедія // uk. Wikipedia.org/wiki/
12. Куинджи в Русском музее //www.greek.ru/news/news_detail.php
13. Михайлевський А. Ночі Куїнджі. - Одеса.: Друк, 2004. - 203с
14. Музей-квартира А. И. Куинджи // www.nimrah.ru/muskuin/
15. Музей А.И. Куинджи - Музеи Санкт-Петербурга // www.cityspb.ru/guide
16. Официальный сайт художника Архипа Ивановича Куинджи. Жизнь и творчество. Живопись, картины, фото. Рассказы о шедеврах // nearyou.ru >
17. Почем нынче Куинджи? — Московский Комсомолец.- 26 марта 2008 // www.mk.ru
18. Рерих о Куинджи // www.kuindji.ru/arkhip/rerih.html
19. Свет полотен Куинджи // www.5-tv.ru/news
 20. Україна - наша Батьківщина! Роботи А. І. Куїнджі // www.batckivchina.uaforumb.net 
21. Художник Куинджи. Биография и картины Архипа Куинджи // bibliotekar.ru/kKuindzhi/index.htm
 22. 24 липня 1910 року помер художник Архип Іванович Куїнджі // orthodoxy.org.ua/ru/node/2729