Галина Литовченко. Збірка поезій "Лаванда на спомин" - Письменники-земляки - Літературне краєзнавство - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 16:37

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Учнівська творчість [16]
Методичні матеріали [14]
Сторінками книг [24]
Аматорська творчість [18]
Письменники-земляки [20]
Уроки літератури рідного краю [13]
Фольклор регіону [1]
Новорічні свята [5]
Свята літнього циклу [5]
Рослини-символи [12]
Вишивка [7]
Жанри фольклору [17]
Міфологічні персонажі [38]
Українська кухня [3]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:16:37


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Літературне краєзнавство » Письменники-земляки

Галина Литовченко. Збірка поезій "Лаванда на спомин"
ЗМІСТ
Порада…………………………………………..
Південний поїзд………………………………..
У Рибаче!......................................
Водограй……………………………………….
Рідне мені ………………………………………
В долині Салгіру ………………………………
Розповідають таємниці ……………………….
У стінах ханського гарему ……………………
Несподівана злива …………………………….
Після дощу …………………………………….
Дві перлини ……………………………………
Ранкова молитва ………………………………
Травнева пригода ……………………………..
В Балаклаві …………………………………….
Вечірній рок-н-рол ……………………………
Весняне ластовиння …………………………..
Класичний трикутник ………………………..
Полудень на західному березі ……………….
Нічний шторм …………………………………
Зізнання ………………………………………..
Елегія …………………………………………..
Абрикосовий світанок ………………………..
Літо в стилі «кантрі» …………………………
Досвітній Карадаг …………………………….
Двоє …………………………………………….
Оксамитова пора ……………………………….
Ранкова метушня в Північній бухті ………….
Весна в Лагуні …………………………………
Повернення в Херсонес ……………………….
Біла скеля ………………………………………
Підбитий гриф …………………………………
Пора почуттів ………………………………….
Місячна повінь …………………………………
Над Києвом вже теж повечоріло ……………..
Розчарування …………………………………..
Міські вогні ……………………………………
В морськім надвечір’ї …………………………
Сила ворожіння ………………………………
Лаванда на спомин …………………………….
Малі Діонісії …………………………………..
Дивний гість …………………………………….
І знову шторм …………………………………..
Гарбузові піраміди ……………………………..
Аншлаг у рибному ресторані …………………..
Коханці ………………………………………….
Бахчисарайський двір ………………………….
По морю …………………………………………
Свято хризантем ………………………………..
Сиваш в тумані …………………………………
Затишшя у курортному містечку ………………
Мисливська хата ………………………………..
Сезон туманів ……………………………………
Мандрівка в зиму ……………………………….

ПОРАДА

Вам траплялось крізь хащі і терни
Пробиватись маршрутом незвичним?
Споглядати на скелі химерні,
Поблукати в горах екзотичних?

Якщо ні, а з’явилось бажання,
Підганяє романтика в плечі,
Прагне серце нового пізнання,
Роздратовують звичнії речі,

Вам пора рюкзаки пакувати.
Гайда в гори до струн водоспаду!
Де каміння не вміє мовчати
І танцюють зірки до упаду.

Там печери п’янку прохолоду
Відпускають наліво й направо.
Та й дуби не приховують вроду –
Демонструють снагу величаво.

Вечори від цикорію сині
Ароматами трав пригощають,
А зустрічні на битій стежині
Неодмінно здоров’я бажають.

ПІВДЕННИЙ ПОЇЗД

Чай, кросворди, анекдоти,
Сміх дзвінкий лунає.
Місця вільного в вагоні
Жодного немає.
Рветься радість на поверхню,
Бігає малеча.
На курорти від будення -
Довгождана втеча!
Маячать на горизонті
Море, сонце, пляжі,
Ждуть аромотерапія,
Грязі і масажі.
У гостинному Джанкої
Поїзд буде вранці.
На полиці у вагоні
Ніби на лежанці.
Сімеїз, Алупка, Ялта
У розмовах плинуть.
Можна витягнути ноги,
Вирівняти спину.
Камінець якийсь купити,
Вибрати помаду,
Безкоштовно підслухати
Корисну пораду.
З кавунчика увірвати
Величезну скибу,
Надивитись у віконце,
Нанюхатись риби.
Задоволення хлюпоче,
Що там говорити!
Можна буде цілий місяць
Мов у раю жити!

У РИБАЧЕ!

Набрид турботами замулений причал,
Давно за мною море гірко плаче.
Перемахну через ангарський перевал,
Зверну наліво з траси на Рибаче.

Забуду я усіх на світі солов’їв,
Для всіх на тиждень загублюсь в просторі,
Щоб серенади хор цикад мені дзвенів
І сипав всесвіт пригорщами зорі.

Скелястий берег свої виставить боки,
Мене схова на кам’янистім схилі,
Де буду знову віддаватись залюбки
Палкому сонцю і ласкавим хвилям.

ВОДОГРАЙ

Пташині хори на світанку
Співали стоголоссям в гаї,
Де юна чарівна горянка
Купалась в срібнім водограї.

На неї промінь задивився
Сором’язливо із-за скелі
Та ненароком опинився
У чистій, мов кришталь, купелі.

А сонце, вставши над горою,
Проміння розгубило в гаї
Й пірнуло стрімко з головою
У вир гірського водограю.

РIДНЕ МЕНІ

В мене від туги немає горя,
Не притаманні думки сумні.
Знайду хвилину, прийду до моря,
Бо рідним стало море мені.

Нехай вали, подолавши білі,
Ущент розіб’є Ведмідь-гора.
Піймаю в бризках морської хвилі
Я рідні краплі мого Дніпра.

Зійду на скелі, прибоєм рвані,
Там крізь вечірній тонкий туман
У кипариса стрункому стані
Я мов тополі побачу стан.

А скине ніч свою темну ризу,
Прийде світанку світла пора,-
Спішу в диханні морського бризу
Відчути подих мого Дніпра.

В мене від туги немає горя,-
Не притаманні думки сумні.
Знайду хвилину, прийду до моря,
Бо любим стало море мені.

В ДОЛИНІ САЛГІРУ

Між кам’яних відлогів
В долонях Кримських гір
Свої стрімкі потоки
Несе в степи Салгір.

Та все стоять в задумі
На берегах ріки
Дзвіниці й мінарети,
Як вічності віки.

Без зговору і змови
В долині цій колись
Слов’янська й тюркська мови
В один акорд злились.

То в коридорах школи
Ранкової пори
« - Селям!», « - Добридень!», « - Здравствуй!» -
Луна з вуст дітвори.

Між кам’яних відлогів
В долонях Кримських гір
Дзвінкі пісні народів
Виспівує Салгір.

РОЗПОВІДАЮТЬ ТАЄМНИЦІ

Серед широкої долини
В густім тумані сивини
Стоять розхристані руїни
Покриті пилом давнини.

Та бережуть ще таємниці
Мури монетного двора,-
Пустинне володіння птиці,
Притулок стомленим вітрам.

Пройшли… пливуть років отари
Понад руїнами стіни,
Та зрідка заглядають хмари
В скарбницю ханської казни.

Вночі, коли зійдуть зірниці,
Розкине тінь Палат-гора,
Розповідають таємниці
Руїни ханського двора.

У СТІНАХ ХАНСЬКОГО ГАРЕМУ

В гаремі пряно пахнуть благовоння,
Доріжки м’яко стелять килими.
Дівчата томно зріють на осонні
Під пильним оком євнухів німих.

І пишногруді, і худі, як тріски,
Щоб ублажить мінливий ханський смак,
Плекають власне тіло одаліски,
Цвітуть за муром, мов садовий мак.

Дзюрчать фонтани тихо без спочину,
Бувалий розмірковує каштан:
Котрій з дівчат гаптовану хустину
Напне на плечі в надвечір’я хан?

…Таку картину ханського гарему
В уяві бачить різнобарвний люд,
Що розсудить Марію і Зарему
В палац стікає із усіх усюд.

Хто співчува, хто розтинає бранок
За їх покірність долі без жалю.
Я ж за невинні душі полонянок
Їм тихий рай у Бога помолю.

НЕСПОДІВАНА ЗЛИВА

Не було в парасольці потреби –
Горобці не купались в пилу.
Розігралась баталія в небі –
Все ж пустив громовержець стрілу.

Несподіваними батогами
Поспішати примушував дощ
І потоки неслись під ногами
По вузеньких провулках до площ.

До піщаного берега швидко
Веслували завзяті гребці.
Під кущами, промоклі до нитки,
Краплі струшували горобці.

Поки грім відкотився далеко,
Ми в кафе переждали грозу.
Куштували смачні чебуреки
Та пили караїмську бузу.*

* Ігристий напій із пшона.

ПІСЛЯ ДОЩУ

Високій скелі на плече
Лягло коромисло веселки.
В блискуче озеро-люстерко
З відра густа блакить тече.

Вітає оплесками гай
Якоїсь птахи чисте соло.
І крапель дзвін бринить навколо
І ллється пісня через край.

Струмок вужем у річку втік,
В ярах набігавшись уволю.
Прозора неба парасоля
Стрічає променів потік.

ДВІ ПЕРЛИНИ

В запорошених шапках смереки;
Буковеля весела лижня…
Я літаю у мріях далеко,
До Говерли мандрую щодня.

Запроси мене, друже, в Карпати
У котрусь із засніжених зим.
Я тебе буду влітку чекати
До своєї господи у Крим.

Набери в глек водиці з-під криги,
Не влаштовуй багаті столи.
Ти мені навари мамалиги,
Я тобі привезу камбали.

До кордонів розсунемо стіни
Ми з тобою бажанням одним.
Два найкращі куточки країни:
Дві перлини – Карпати і Крим.

РАНКОВА МОЛИТВА

Ніжить очі ранкова пастель,
Промінь кінчиком шию лоскоче.
В перекатах застигла форель, -
В течію повертати не хоче.

Трусить роси ліщиновий кущ, -
Встигла вчасно підставити глека.
Впав із гілочки заспаний хрущ,
А у небо здійнявся лелека.

Б’є поклони в траві богомол,
В небі птаха (чи ангел?) літає.
Чистий ранок зійшов на престол
«Отче наш…» з цілим світом читає.

ТРАВНЕВА ПРИГОДА

Якогось теплого травневого числа
У веселенькій сукні повсякденній
Побіля модної крамниці я несла
В великій сумці клопоти буденні.

Та нагадала мені подруга-весна,
Своїм зеленим підморгнувши оком,
Щоби я в дзеркало вітринного вікна
Поглянула, немовби ненароком.

Я покрутилася слухняно перед склом:
« - Волосся завтра ж підфарбую хною…
Нові сережки одягну…» А загалом,
Лишилась задоволена собою.

Та зовсім весело зробилося мені
(І навіть на дочку я стала схожа),
Коли моєму відображенню в вікні
Всміхнувся випадковий перехожий.

В БАЛАКЛАВІ

У тихій бухті в ночі зорепадні
Іскриться море золотим руном.
Там смачно пахне кавою в кав’ярні
І легко п’ється молоде вино.

Тріпочуть яхти спущені вітрила,
Гойдає щогли хвиля гомінка
Та сонні чайки, білі склавши крила,
Під музику дрімають на буйках.

Там на причалі в натовпі густому,
Зробивши вкотре публіці уклін,
Свої мелодії, нікому не знайомі,
На скрипці виграє старий еллін.

У тихій бухті в ночі зорепадні
Іскриться море золотим руном.
Там смачно пахне кавою в кав’ярні
І легко п’ється молоде вино.

ВЕЧІРНІЙ РО-Н-РОЛ

Вечір яхту колише на рейді,
Ліхтарями почісує мол.
Літній джентльмен з юною леді
Вдвох танцюють на біс рок-н-рол.

З-під руки віртуоза-маестро
Рветься заздрість на волю, мов птах.
Підганяє партнерів оркестром,
Не зважа на різницю в літах.

Заохочує публіка: «Браво!»
В жвавім темпі оркестр виграє.
Сяють дівчини очі ласкаво,
Тепла посмішка сил додає.

Хвилювання розтанули в серці,
Років з двадцять підошвами стер.
Вдячний юній красуні-партнерці
Знову став молодим кавалер.

ВЕСНЯНЕ ЛАСТОВИННЯ

Чайки бухту лоскочуть крильми,
Виграє акваторія синя.
Байдикуєм на березі ми,
Я покірно ловлю ластовиння.

Доки пальми широкий листок
Заховатись у затінок кличе,
Сонце безліч яскравих цяток
На моє висіває обличчя.

Розквітають веснянки рясні,
Від проміння немає відбою.
Посила його сонце мені,
Зговорившись таємно з тобою.

Що ж, не буду ховатись під грим,
Процедуру прийматиму справно.
Ти мене своїм сонцем рудим
Називатимеш небезпідставно.

КЛАСИЧНИЙ ТРИКУТНИК

Сподіватись на чудо – уже не резон,
Не лишилось від спокою й сліду.
Поселивсь під вікном на короткий сезон
Молодий невгамовний сусіда.

Мій платан все зітхає вже кілька ночей,
З горя свіжими вкривсь лишаями,
Бо раніше не зводила з нього очей,
А тепер зайнялась солов’ями.

Не даремно залітний співак-гастролер
Щебетав до нестями до ранку.
Серце рветься надвоє моє відтепер
Та страждає платан до світанку.

Ти на мене не гнівайся, друже старий,
Будь мудрішим і все ще минеться.
Лиш вікно моє гілкою щільно закрий, -
Може й спокій назад повернеться.

ПОЛУДЕНЬ НА ЗАХІДНОМУ БЕРЕЗІ

Густе повітря пахне йодом і креветками,
Залита сонцем полуденна вись.
Легкі хмаринки бавовняними серветками
По скатертині неба розпливлись.

Дельфіни бавляться у тихій акваторії,
Втопив у морі мис глибоку тінь.
У білім мареві ген мліє Євпаторія,
Цупким вітрилом манить далечінь.

Понад стежками, що біжать крутими схилами,
Тріпочуть шовком ковила і мак.
Там підбадьорений далекими вітрилами
Чека на ніч розморений маяк.

НІЧНИЙ ШТОРМ

Під вечір море злегка заштормило,
Погнав на берег вітер баранці.
Рожеві мушлі хвиля перемила
Й перебира ретельно камінці.

Десь в глибині розпочалась бовтанка, -
Збісилось море на заході дня.
Закрила двері на крючок на ґанку
Відразу ж стихла чайок метушня.

Бора лютує, рветься за лаштунки,
За молом шхуна якорем гримить.
Ґвалтує галька вищого ґатунку,
Дрібна з піском потухло шарудить.

Зібравши з хвиль потрощені уламки,
На ранок вітер геть увесь ослаб…
На берег штормом викинуло камку,
В ній копошиться очманілий краб.

ЗІЗНАННЯ

На морі - тиша, на морі – штиль
І сонце тихо пливе до зеніту.
Завмер на обрії щогли шпиль, -
Сховався човен від цілого світу.

Туди, де чути глибинний дзвін,
Де сонця відблиски перлами сяють,
Де вальс на сурмі грає дельфін
І чайки парами в танці кружляють.

А може берег хтось розлюбив
І сам собі наодинці зізнався,
Що спокій у морі загубив,
Бо в море по справжньому закохався.

ЕЛЕГІЯ

Коли над містом розливається неон
І день від втоми на асфальті чахне,
Спішу у мріях я на Буковий кордон,
Де тихий вечір різнотрав’ям пахне.

Відклавши справи всі, я в гори йду, лишень
Покличе потайки мене серпневий вечір
Туди, де спочиває в буйних травах день,
Де стиглі зорі падають на плечі.

І засинаючи, у Бога я прошу,
Щоб мої мрії уві сні воскресли…
До ранку місячним серпом траву кошу,
Снопи в’яжу зірковим перевеслом.

АБРИКОСОВИЙ СВІТАНОК

Туркочуть дикі голуби.
(Вночі достигли абрикоси…)
Дахи підставили лоби
Під потеплілу неба просинь.

Ранкова зірка мерехтить.
(Садок підготував сюрпризи…)
Повітря свіжістю тремтить,
Вдягає ранок срібну ризу.

На тлі ранкової пори
Спориш виблискує у росах.
На небо вийшла з-за гори…
Жовтогаряча абрикоса.

ДОСВІТНІЙ КАРАДАГ

Мовчить гора уперто про минуле,
Припали пилом вікові стежки.
Печерний грот розводить сонно скули,
Туман збиває зібрані вершки.

Дзвенить комар у світанковій тиші,
В наметах міцно сплять мандрівники,
У темний грот летять летючі миші,
Блищать на скелях слюдяні цівки.

Південна ніч угамувала спрагу.
Над морем сонце цитрусом встає.
Від золотої брами Карадагу
Ранковий промінь ключик дістає.

ДВОЄ

Акордеона захопившись грою,
Зіллявся з морем воєдино вечір.
Він обіймав засмаглою рукою
Її відкриті теж засмаглі плечі.

Вже зорепади перейшли у зливи
Ще й сіяв місяць сяєвом помалу.
Південний вітер в теплому пориві
Гортав листки забутого журналу.

Здавалось їй, що з ним прийшло кохання,
Лиш він ніяк не зважиться сказати, -
Бо навіть ті виконував бажання,
Котрі вона не встигла й загадати.

ОКСАМИТОВА ПОРА

На оксамитовім крилі
Спустились сутінки на місто,
Упало в море з висоти
Зірок розірване намисто.

А від дихання вітерця
Спадає з гір руда засмага,
Грайлива хвиля злегка б`є
В скелясті плечі Аю-Дага.

Звабливо манять теплохід
З морських прогулянок до порту
Розлиті сяйвом золотим
Вогні південного курорту.

РАНКОВА МЕТУШНЯ В ПІВНІЧНІЙ БУХТІ

Круті береги, що вітрами обсвистані,
Хвиля в мереживо рве.
З Північної бухти до Графської пристані
Катер квапливо пливе.

Баркас розгубився в причаловій тисняві,
Між катерами снує.
В ранковому натовпі очі замислені, -
Кожен мовчить про своє.

Хитаються трапи гнучкі під підборами,
З морем гудуть в унісон.
Гарцює човнами, тріскоче моторами
Бухта, розвіявши сон.

ВЕСНА В ЛАГУНІ

Річка станом гнучким вихиляється,
Зводить стегна – круті береги,
Поцілунком із морем вітається,
Віддає застарілі борги.

Повнить дебітом щедрої повені,
Гладить стовбури сивих осик,
Б’є в каміння, мов коні підковані,
Грає краще завзятих музик.

Повнотілою в море вливається,
Розпустивши в корсеті шнурок.
Розімліло з прибоєм єднається,
Підстеливши гладенько пісок.

ПОВЕРНЕННЯ В ХЕРСОНЕС*

«Адью», барони й баронеси,
Мадмуазелі і мадам.
Вернувся дзвін до Херсонеса,
Набрид до біса Нотр-Дам.

Пройшов знедолення і плаху.
Полон – це, звісно, не престиж.
В минулому лишився Захід,
Давно у спогадах Париж.

Завис навіки на обриві,
Де хвиля б`є берегова.
Радіють базиліки сиві,
Під сонцем Корсунь** виграва.

Здригнулись мармурові сходи,
Як прозвучав забутий дзвін.
Тепер вітає теплоходи
З поверненням додому він.

* Великий херсонеський дзвін був взятий у «полон»
під час Кримської війни 1854 року. Шістдесят років
знаходився в Соборі Паризької богоматері.
Повернутий в Херсонес за вимогою російського уряду.

** Херсонес Таврійський за середніх віків.

БІЛА СКЕЛЯ

Висить над нею неба темна стеля,
Між хмар блукає місяць угорі.
Стоїть в степу самотня Біла скеля,
Укорінившись у земній корі.

Коли зненацька пугач десь заплаче
Чи грім понад землею вчинить суд,
Здається їй, що до печери скаче
Алім-«розбійник», кримський Робін-Ґуд.

Прискаче вершник, самоту розвіє,
Підійме сиві куряви клуби,
Холодне лоно ватрою зігріє,
Візьме свої заховані скарби.

І поки ніч панує над дворами,
Скарби ті розвезе на воронім,
Щоб вдосвіта з нехитрими дарами
Прийшла надія ще до когось в дім.

ПІДБИТИЙ ГРИФ

Цей гордий птах сумує за парканом.
Від болю землю кігтями гребе,
З ночов недобру воду п’є з-під крана
І відчуває куркою себе.

Змінила простір дерев’яна будка,
Кущами туї небо заросло.
Втекти подалі від ганьби і смутку
Не дозволяє зламане крило.

Жорстока доля поглумилась дуже –
Зерно гуртом з індиками клює.
І кожен ворон з висоти байдуже
У хвору душу грифові плює.

Ховає голу шию в чорні плечі,
Без неба свій чіткий втрачає зір.
Щодня в думках готується до втечі,
Щоб гідно вмерти серед вічних гір.

РОЗЧАРУВАННЯ

Крізь гущину спостерігала
На лузі дійство весняне.
У сяйві сонячнім палало
Фазана пір’я вогняне.

Він походжав в траві так важно,
Немов розбещений султан.
Демонстрував свій хвіст поважно
Перед куріпками фазан.

Але сховалася невдало –
Зіткнулась з птахом тет а тет.
То ж ненавмисне підірвала
Султану весь авторитет.

Від несподіванки і страху
Присів оціпеніло птах,
Зробивсь нещасним бідолаха –
Ураз упав в моїх очах.

Пригнувши голову, нікчема
Очима злякано моргнув
І разом зі своїм гаремом
До очерету дременув.

В МОРСЬКІМ НАДВЕЧІР`Ї

Ліниве сонце з-за гори
Рудим кидалось ластовинням.
Міняло море кольори
Із бірюзового на синій.

Камінням бавився прибій,
У білій піні мив до блиску.
Ховався берег у рябій
Ажурній тіні тамариску.

Ввібравши дух далечини
Та подолавши довгі милі,
Біля бетонної стіни
Байдуже бовталися хвилі.

СИЛА ВОРОЖІННЯ

Заховавшись від сонця під пишне шатро
На широкім приморськім бульварі,
Ворожила циганка на картах ТАРО
Молоденькій закоханій парі.

Набігала за хвилею хвиля нова,
Із глибин підіймаючи звуки,
Та ловили уважно ворожки слова
Молодята, узявшись за руки.

Геть забули про море, привабливість гір,
Ворожбі віддались до останку.
Мов виносила доля їм свій приговір
Посередництвом Ази-циганки.

До шатра підійшов перехожий дідусь, -
Не злякався прокльонів набути.
Бо настала уже необхідність – комусь
До життя молодят повернути.

ЛАВАНДА НА СПОМИН

Уже цвіте лаванда у Криму…
Ліловим маревом світанки стали,
Міжгір’я тануть у п’янкім диму
І пряним духом дихають вокзали.

На добрий спомин про чудові дні
В міста великі і малі містечка
Усі везуть для друзів і рідні
У поїздах лавандові пучечки.

Далеко десь в осінні місяці
Чи у засніжену холодну зиму
Триматимуть духмяні квіти ці
Чарівний подих сонячного Криму.

МАЛІ ДІОНІСІЇ*

Заполонив півострів листопад,
Лягає листя на траву покірно.
Під пресом юшить соком виноград,
Рожева піна дихає помірно.

Збирає почет сивий Діоніс,
Напівхмільні хизуються вакханки.
Вже хтось торішню амфору приніс,
Густим нектаром наповняє склянки.

Налаштувався на мажорний лад,
Заповнив вщерть майдани люд веселий.
Зв’язав гурти лозою виноград.
В Криму справляють свято грецькі села.
* Свято молодого вина.

І ЗНОВУ ШТОРМ

Знову хвилі в морі стали дибки,
Знову зозла піниться прибій.
І стихія Золотої рибки
Не прийма тенета на постій.

Не спливають ввечері русалки
Закликати з берега гостей.
Від нудьги гуртуються рибалки,
Із-за моря ждуть благих вістей.

Та ніщо погоду не віщує,
Не дає обіцянок прогноз.
Тільки хмара небокрай чатує
Та звикає берег до погроз.

АНШЛАГ У РИБНОМУ РЕСТОРАНІ

Зайшла кефаль в рибальські сіті,
В підвалах визріло вино.
Червоні амфори з граффіті
Бенкет очікують давно.

Спокуса є ввірвати скибу
У гривнях, доларах, екю.
То ж смажать ресторани рибу
В пательнях і на барбекю.

Смакують стравами гурмани,
А за задвірками коти –
Худі, зухвалі вуркагани
Тягають голови й хвости.

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ДВІР

Повен ягід булькає казан,
Струменить вода у відра дзвінко.
Де в тіні шовковиці фонтан,
Гомонять дві щирі українки.

Побалакують про се, про те,
Про буття щоденного відтінки,
Про життя доволі непросте
Гомонять сусідки-українки.

Наповняють голосами двір
Росіянки – модниці-дівчата
І біжать зі щебетом із гір
Чорноокі милі татарчата.

Кожен день обвітрена гора
Голосні відлунює розмови
І вертає в глибину двора
Невідома колоритна мова.

Розважають перехожим зір
У вікні червоно-чорні глеки.
Проживають із прадавніх пір
Там нащадки візантійських греків.

Тут свої проторили шляхи
В давнину вірмени, караїми
І господар кожної сохи
Зве ці землі впевнено своїми.

В ореолі дивної краси
Хай летять немов пташині зграї
Всіх народів мирні голоси
Над старим, як світ Бахчисараєм.

СВЯТО ХРИЗАНТЕМ

Невпинна осінь недаремно
Свою сповільнює ходу, -
То розцвітають хризантеми
У ботанічному саду.

Мов елегантні іноземки,
Піднявши гордо пелюстки,
Танцюють парами фламенко
Багряні осені квітки.

То тут, то там пірнають стрімко
В лілове марево густе
Закучерявлені голівки
У граціознім фуете.

Через таке барвисте поле
У гурті сонячних квіток,
Зробивши жовто-біле коло,
Ромашки повели танок.

П’янкого випити нектару
Злетілись бджоли на банкет,
Бо зірве вітер незабаром
Останній осені букет.

СИВАШ В ТУМАНІ

Густий туман над Сивашем
Кортить, мов сіль, черпать ковшем.
Немов кисіль, ропа молочна
Висить в повітрі непорочна.
Човни гуртом – що темна гать
Доверху кілем міцно сплять.
…В уяві вимазані в грязі
Хлоп’ята – чортики в екстазі

ЗАТИШШЯ У КУРОРТНОМУ МІСТЕЧКУ

Де неба край, сяйнули літа шпори.
Пустельний берег чайками кишить.
Осінню пісню проспівало море
І вже ніхто нікуди не спішить.

До підсумку звелися підрахунки, -
Пекти не треба зранку пахлаву,
Плести на продаж з мушель візерунки
Та вирізати з дуба булаву.

А витратити є на що прибутки, -
До теплих днів навряд чи долежать.
Незвично так автобуси-маршрутки
До берегів напівпусті біжать.

МИСЛИВСЬКА ХАТА

Дзвінка лижня на враження багата
З крутими спусками, що на семи вітрах.
З веселим димарем мисливська хата
Нам вчасно трапилась в засніжених горах.
Теплом вогню і рук твоїх зігріта
Вдивлялась в паморозь маленького вікна.
Зі скла казкові білосніжні квіти
Немов підказували: буде ще весна…

МАНДРІВКА В ЗИМУ

На склі поникли променів снопи –
Прямують рейки у холодну зиму.
У край вітрів, в засніжені степи
Вертає поїзд неохоче з Криму.

Південних хвиль прощальнії слова…
В купе – думок і снів нічне митарство.
Скінчиться ніч і трапляться дива,
Розкине шати білосніжне царство.

Там, де сипнула інеєм зима
(Комусь на гілку, а комусь на скроні),
Там вітражі з малюнками стома
До сліз бояться дотику долоні.

Ну, а комусь, напевне, навпаки
Від холоду й морозу стане лячно,
Коли рясна ялинка залюбки
Притрусить снігом плечі необачно.

Категорія: Письменники-земляки | Додав: genamir (15.07.2010)
Переглядів: 1167 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016