Усмішки Остапа Вишні - 11 клас - Учням - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Середа, 07.12.2016, 11:40

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Короткий зміст творів [1]
Зразки творчих робіт [4]
Біографії письменників [0]
10 клас [19]
11 клас [26]
9 клас [21]
10 [13]
11 [24]
5-8 [2]
9 [12]
Готуємось до ЗНО [8]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:11:40


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1298
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Учням » 11 клас

Усмішки Остапа Вишні
Моя автобіографія

Письменник не має жодного сумніву, що він таки народився, хоч мати років з десять казала синові, що його «витягли з колодязя, коли напували корову Оришку». Ця подія відбулась 1 листопада (за ст. ст.) 1889 року, в містечку Груні Зіньківського повіту на Полтавщині. Але насправді він народився на хуторі Чечві, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот, де працював батько.

Умови для розвитку були непогані, бо мама була поруч малого сина, годувала його, а він їв, спав і ріс собі помаленьку.

Один дідусь, швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Груні.

У батьків було аж сімнадцятеро дітей, «бо вміли вони молитись милосердному». Одного разу батько сказав про сина, що той писатиме, і це віщування з часом справдилось. Письменниками так просто не стають. їх завжди супроводжують якісь незвичайні явища, події, а якщо цього у житті не буває, то не буває й письменника.

Втім головну роль у становленні майбутнього письменника відіграє все ж таки природа — картопля, коноплі, бур'яни. Саме вона навівала на дитину різні думки, а дитина сиділа собі і думала, думала. Все це відбувалося на городі, у картоплі, де хлопець сидів і колупав ямку, підриваючи картоплю.

Хлопчик ріс нервовим, вразливим змалку.

«Як покаже, було, батько череска, або восьмерика — моментально під ліжко й тіпаюсь».

З раннього дитинства добре запам'яталась авторові одна подія:

«Упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з—за могили як вискочить, а кінь — убік! А я — лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнів зо три після того хворів».

Тоді він зрозумів що, мабуть, потрібний для літератури, якщо в такий момент не вбився. Ось так проминули перші роки дитинства. Пізніше хлопця віддали до школи — не простої, а «Міністерства народного просвещенія». Вчив старенький учитель Іван Максимович, білий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку, що ходила по школярських руках. Може, ця лінійка виробляла літературний стиль письменника.

«Вона перша пройшлася по руці моїй, оцій самій, що оце пише автобіографію. А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку зазирати?»

Саме тоді почала розвиватися у автора «класова свідомість», і хоч за наказом батька він цілував пані ручку, та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, «як чистий лейборист». А коли пані починала кричати на хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: «Пожди, експлуататоршо! Я тобі покажу...»

До школи пішов дуже рано, не було й шести років. Коли скінчив школу, батько ,повіз сина в Зіньків у міську двокласну школу. Цю школу закінчив 1903 року, зі свідоцтвом, яке дозволяло «бути поштово—телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду». Але працювати: було ще рано, бо хлопцеві виповнилося лише тринадцять років.

Повернувся додому, а батько сказав, що доведеться знов його вчити, а в сім'ї було вже дванадцятеро дітей. Мати повезла сина до Києва у військово--фельдшерську школу, адже батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на «казьонний кошт».

Вперше попавши до Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо все йому було цікаво. Закінчив школу, став фельдшером. А потім було нецікаве життя. Служив, вчився. Згодом вступив до університету.

Найбільше враження на автора справила книга «Катехізис» Філарета. її треба було не просто читати, а знати напам'ять. Дуже любив книжки з м'якими палітурками:

«Їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.

Не любив «Руського паломника», що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п'ятах.

А решта книг читалася нічого собі».

У 1919 році почав писати в газетах, підписуючись псевдонімом Павло Грунський. Перші матеріали — фейлетони.

1921 року працював в газеті «Вісті» перекладачем. Перекладаючи, зрозумів, що треба цю справу кинути і стати письменником:

«Он скільки письменників різних є, а я ще не вийшов у письменники. Кваліфікації,— думаю собі,— в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, — думаю собі,— робитиму».

Зробився Остапом Вишнею, та й почав писати...

Як варити і їсти суп із дикої качки

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі батолітніх спостережень і наукових досліджень визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та наших річках-колисках, по тихих плесах. Словом, ви поїхали на ті самі озерця, на очерети й плеса. «Само бою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, о стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без яко-не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...»

Ідете компанією, бо качка любить іти в колективну каструлю. Обов'язково хтось згадає, що забув удома стопку. Качки літають на вечірній і вранішній зорьці. На вечірню зорьку, за мисливським законом, ви спізнюєтеся. Але нічого. Біля річки обов'язково є очерет або копиця сіна. Стелите плащ, лягаєте, і тут починається найцікавіший момент качачого полювання. Це коли старі, досвідчені мисливці починають розповідати про різні надзвичайні випадки. «Спільна для всіх мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що: «Розкажу, то не повірите, але це факт!»

І вільно дихається, і легко. Поволі голос оповідача затихає. Сусіда якось тяжко зітхає, а коли його запитують, чому, розмірковує, що в Америці яку все ж таки техніку придумали — двоствольну стопку! Вранці — бах! бах! Качку стріляйте в око, а як не поцілите, нічого. Йтимете з полювання повз базар або купите качку в більш вдалого мисливця.

Головне — обскубти дику качку. Краще це робити у своєму кабінеті. Коли домашні скажуть, що то не качка, а курка, авторитетно являйте, що то тепер такі качки пішли, яровизовані.

Поївши суп, зварений дружиною чи мамою, лягайте на канап і й читайте «Записки охотника» І. С. Тургенєва. Прекрасна книжка

Сом

За славним містом Енськом на Харківщині тече річка Оскіл, що впадає у Північний Донець. її заплава розбивається на кілька рукавів, зарослих густими очеретами, верболозом, соковитою травою. І скрізь сила-силенна озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, [лататтям, лілеями. Пливуть, бувало, на човні дівчата, уквітчавшись (тими білими лілеями, й тихо пісню співають.

Чарівна річка Оскіл! А скільки там диких качок! Як сядете на човна-довбанку й попливете тихо єриком, то неодмінно побачите чирятку-маму з чиряточками, що, мов мишенята, шмигають, болотяних курочок, лисок, крижнів, широконосок. Гуляють качатка, у теплій воді купаються...

Якраз проти радгоспу річище в Оскола широченьке, вода чиста-чиста. Дід Панько розповідав, що там така глибочінь — і дна не дістанеш. Але купатися там не можна, закрутить, завертить — і немає чоловіка. Живуть там величезні соми. Якось дід Панько сидів із паном на березі. Пливе великий табун панських гусей. Раптом один гусак як закричить. Залопотів крилами і зник під водою, а на тому місці щось як ляпне по воді, ніби чорною лопатою. Сом!

Вирішили дід із паном впіймати того клятого сома. Коваль зробив спеціального гака, насадили туди, як приманку, підсмажену гуску, прив'язали налигачами до осокора й закинули вночі в річку. Сидять, дрімають, слухають пісню, що її Христя про пана виспівує. Пан ніби не чує, налигача в руці тримає. Раптом як смиконе! І потягло! Пан вірьовку тримає, а дід — пана. Панько кричить, щоб від пускав, адже налигач все одно до дерева прив'язаний, а пан вирішив поводити сома, щоб стомився. Довго водили, поки й витягли рибину — пудів на п'ять! Розчинили — а там таке, що й поперелякувалися. Справа в тому, що в пана пропав мисливський собака Джой. Де тільки пан його не розшукував, листи писав — немає. А Джой любив у річці купатися. От сом його й ковтнув, усередині нього знайшли хвоста й шерсть собаки. Дід Панько сказав панові, що його Джой знайшовся. На питання пана, де ж він, Панько відповів, що пан сам його з'їв із сомом. Було тоді всім від пана, але й панові було гикавки та нудоти.

Коли діда питали, чи він не бре-бре, той відповідав, що навіть у книжці відомого письменника Сабанєєва описано, як в Уфимській губернії сом проковтнув ведмедя. Соми — вони такі, й катера б про ковтнули, та шуму бояться.

Сом — дуже сильна риба, могутня. Якось один дуже завзятий рибалка розповів, що вудив він на. Дніпрі. Раптом повз нього проти води промчав човен — і без мотора. Потім став на місці, закрутився, а з нього почувся одчайдушний крик про допомогу. Рибалка підплив ближче, а там — дідок переляканий. Однією рукою в човна вчепився, а друга у воду звисає — заплуталася у волосіні. Тільки рибалка хотів допомогти, а сом як рвоне — так і домчав два човни де сусіднього села. Коли втомився, то рибалкам вдалося зачепитися за кущ і зупинитися. Витягли сома, а той завбільшки з човен. Ледь руку дідові не перерізав.

Сом — риба осідла, живе в якійсь ковбані. Найкраще ловиться літніми ночами. Інколи в його череві можна знайти й холодну закуску, наприклад, копчену ковбасу, шпроти й т. ін.

Інтересна риба сом!
Категорія: 11 клас | Додав: genamir (06.06.2012)
Переглядів: 891 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016