Неділя, 13.06.2021, 22:56

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:22:56


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1412
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю»

Лариса Мокринська: "Іду до дітей з радістю"

Не кожен учитель уранці йде до школи на роботу з радістю. З різних причин. Одні цю нелегку професію обрали не за покликанням, інші втратили мотивацію... Та й чого там гріха таїти: престиж педагога останнім часом впав. Але, на щастя, є люди, яким освітянська робота приносить велике задоволення. До таких відноситься й учитель фізичного виховання Володарської загальноосвітньої школи №2 Л.Ф.Мокринська.

             Лариса Федорівна Мокринська - переможниця Всеукраїнського конкурсу на кращий інноваційний урок і урок з елементами футболу в 2007 році, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2008» у номінації «Фізична культура», і найголовніше - перший Заслужений учитель України з фізичної культури в Київській області.

              Такий успіх - гідний оплесків. Ця тендітна жінка засліплює оточуючих своєю щирою посмішкою, її позитивна енергетика відчутна відразу. Вона - педагог за покликанням. Більше всього на світі Лариса Федорівна любить дітей і є для них не лише наставницею, а й справжнім другом. Кожного дня на роботу вона йде з радістю, з великим натхненням навчати дітей, спонукати їх до здорового способу життя. І це у неї чудово виходить.

            Шлях до успіху завжди є складним і насиченим, інтригуючим і, звісно, ж цікавим. Безперечно, той успіх, якого досягла Лариса Мокринська, не є межею, і зупинятися на досягнутому, як-то кажуть, спочивати на лаврах, вона не збирається. А от поділитися своєю історією, цікавими деталями безкомпромісної боротьби на фахових конкурсах солідного масштабу погодилася відразу і на мої питання відповіла з особливою легкістю та, як завжди, широко посміхаючись.

       - Ларисо Федорівно, ким Ви мріяли стати в дитинстві, чи не вчителем, враховуючи той факт, що Ваша мама Софія Михайлівна все життя пропрацювала викладачем англійської мови?

        - Так, у дитинстві я уявляла себе в ролі вчителя початкових класів - думалося за спілкування з дітьми. Але колись хотіла бути дитячим лікарем. Зрозуміла, що здоров'я дітей - це моя стихія. Зараз мені подобаються елементи народної медицини, лікувального масажу. Хто знає, можливо, це - моє майбутнє... ( посміхається).

-  Що спонукало Вас до викладання фізичної культури? Маєте  спортивне минуле?

 - Я за духом - фізкультурник. Ніколи не була великою спортсменкою. Починала з художньої гімнастики. В смт. Калита, де я жила, з Броварів приїздила тренер Наталія Володимирівна Власенко, але тривало це недовго, і через відсутність тренера художня гімнастика в Калиті припинила своє існування. А секція легкої атлетики у нас успішно функціонувала, тож тренер Микола Семенович Новосьолов запросив мене до себе на тренування. Деякий час я ще вагалась, оскільки не уявляла, як після улюблених м'ячика, скакалки буду бігати та стрибати. Врешті-решт, погодилася. Стрибала у висоту, дійшла до І дорослого розряду. Вдало виступала на районних, обласних змаганнях, була їх призеркою. Микола Семенович, до речі, досі тренує, тільки у Княжичах. Це дуже різностороння людина, тренер від Бога, фанат своєї справи - іншими словами не назвеш.

-   Тож, відповідно, і вступати вирішили до вузу фізкультурного профілю?

  -   Після школи, яку закінчила з медаллю, вступила до Київського державного інституту фізичної культури. Тут також була активісткою, брала участь у різних змаганнях. Вуз закінчила в 1992 році з червоним дипломом. І, звичайно, ніколи не жалкувала, що обрала саме такий шлях у житті.

-   Де і при яких обставинах познайомилися з чоловіком Романом Мокринським? Знаю, що він також - учитель фізичної культури.

  -   З Романом ми зустрілися ще в інституті, де ми навчались, а саме в гуртожитку. Жили по сусідству. В далекому 1990 році у нас відбулося весілля. Він закінчив вуз на рік раніше і поїхав у село Зрайки, що у Володарському районі. Потім і я туди приїхала. Працювала в сусідньому селі Косівка, оскільки Зрайківська ЗОШ була дуже маленька, тому мені не вистачало годин учителя.

-   Зараз Ви працюєте разом?

  -   Наприкінці літа 2006 року я стала викладати фізичну культуру у Володарській ЗОШ №2. Не злякала 12-кілометрова відстань від дому до місця роботи. Адаптація пройшла швидко, з педагогічним колективом і дітками відразу ж знайшла спільну мову. Я завжди мріяла, щоб з чоловіком ми працювали в одній великій школі, і зараз ця мрія збулася. Взагалі, ми трохи різні люди, але доповнюємо одне одного, допоможемо у разі потреби. У Романа - більш тренерський напрямок, у мене - спортивно-масовий, організаційний. Я не з тих, хто долає рекорди та стає олімпійським чемпіоном. Але зацікавити дітей фізкультурою, дати їм здоров'я, сформувати правильну поставу -  ось це моє. Роман теж любить фізкультуру і спорт. Він же дійшов до КМС зі стрибків з жердиною, а починав майже як і я, з гімнастики, тільки спортивної. Бачите, як у нас усе схоже. Коли ми разом -результат є від усього, що ми робимо.

-  Я знаю, у Вас є двоє чудових синочків. Теж спортсмени, як тато і мама?

 - Вони – прекрасні діти, але не спортсмени. Навчаються у Володарському ліцеї в математичних класах. Обидва схильні до вивчення точних наук, захоплюються інформатикою. А спортсмени вони постільки-поскільки, адже незручно і складно зі Зрайок їхати на тренування до Володарки в яку-небудь секцію. Щоправда, вони грають у футбол, баскетбол, займаються туризмом. Із предмета «Фізкультура»  зазвичай отримують високі бали. Та, в принципі, вони не мають цілі стати великими спортсменами. Я, чесно кажучи, цього і не бажаю, самі знаєте про різницю між фізичною культурою і спортом.

-   Ларисо Федорівно, який Ви педагог?

 - У мене - демократичний стиль керівництва. Авторитарною я ніколи не була.

До дітей я добра і водночас вимоглива, адже є програма, виконання нормативів. До учнів іду з радістю. Взагалі, я активна, спортивна і весела. До дітей ставлюсь, як до партнерів, як до друзів, а не як до тих, хто нижчий і нічого не вартий.

- Як давно Ви берете участь у конкурсах?

 -  Першим був «Учитель року-2001». Пам'ятаю, тільки-но вийшла з декретної відпустки - молода, «зелена». Роман, до речі, теж подавав документи. Ми тоді обидва ввійшли до п'ятірки по району. Коли я стала учасницею Всеукраїнського конкурсу на кращий інноваційний урок та урок з елементами футболу в 2007 році, відчула напрочуд сприятливу атмосферу, яка панувала у Київській ЗОШ №78. Тай рішення суддів мене приємно здивувало. В обох видах конкурсу я була першою, тобто в результаті стала переможницею. Попереду на мене чекав «Учитель року-2008». Пригадую зараз слова Сергія Михайловича Чешейка - вчителя ЗОШ №78, «Учителя року-2005» у номінації «Фізична культура», який мене запевнив: якщо виступатиму на «вчителі року», порину в цей конкурс із головою, часу не залишиться ні нащо. Тоді я ще не відчувала, наскільки ці слова виявляться правдивими.

-  Як проходила підготовка до Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2008»? Навантаження, певно, були великими?

 - Я б сказала, величезними. Постійно поруч був Роман, ми все робили разом. Не уявляєте, наскільки було складно. Якщо на інноваційному уроці я знала, що проводитиму урок гімнастики у 6-му класі, то на «Вчителі року» було жеребкування, і до останнього моменту учасники не знали ні класу, ні теми. Як мінімум, якісь заготовки повинні бути по декількох видах спорту. Інакше просто не впораєшся. Дякую районному відділу освіти за тижневу творчу відпустку, під час якої прочитала масу методичної літератури, все обмірковувала: які приблизно можуть бути завдання на уроці і як їх вирішити, щоб чужі діти мене зрозуміли, і щоб урок був ефективний. Разом із методистами згруповували основні базові елементи уроків - сиділи в Інтернаті, щось сканували, ксерили, читали, підбирали музику майже  до кожної вправи. Був виконаний такий об'єм роботи! Тиждень до конкурсу я займалася лише конкурсом, більше ні про що думати не могла.

     - І все таки, Ви перемогли на II (обласному) турі конкурсу «Вчитель року-2008». Як були налаштовані на запеклий фінал?

  - На диво, виснаження не було. Перемога посприяла припливу сил, більшому прагненню, амбіційності, старанності. А головне - панувало відчуття великої відповідальності, оскільки планка була піднята високо, і треба було як слід готуватися, щоб не опинитись у хвості. Одна тільки папка з моїм досвідом роботи, що дороблялася та вдосконалювалася в Київському обласному Інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів, замість початкових 50-ти складалася вже з 306-ти друкованих сторінок.

  -  А що скажете про конкурси? Важко давалися?

 - Відкриття фінального туру проходило в Луцьку. Почалися конкурсні завдання, серед яких був і майстер-клас «Я роблю це так». До речі, в цьому конкурсі я перемогла, краще за всіх провела фрагмент уроку з учнями, якими були, власне, вчителі, а моя степ-аеробіка, котру демонструвала й на обласному турі, пішла «на ура» та була високо оцінена. Далі ми захищали свій досвід роботи у вигляді презентації на мультимедійній системі. Також проходила співбесіда членів журі з конкурсантами за змістом проблеми, над якою працює вчитель. Коли визначились учасники суперфіналу, тобто п'ятірка найкращих, куди я успішно ввійшла, ставало дедалі гарячіше як у плані конкуренції, так і в складності завдань. Перед нами стояли 5 конкурсних завдань, серед яких був і бліц-турнір «Так-ні», і «Мій улюблений вид спорту», і «фізкульт-хвилинка із залом». Знаєте, було дійсно цікаво, всі конкурсанти багато чому навчились одне в одного, подружилися. Ми, в першу чергу, - колеги, представники, я .  Переможцем став Олександр Кузьмич Іванов - викладач Волинського ліцею з поглибленою військовою фізичною підготовкою вважаю, прекрасної професії, а потім уже - суперники.

-    Чи задовольнили Вас підсумки фіналу?

 -  Так. Я здобула II місце у конкурсі. Вважаю це великим досягненням.

-    Ларисо Федорівно, що Вам дав конкурс «Вчитель року-2008»?

- Я не переможець, а лауреат, зате я отримала перемогу над собою, довела, що чогось варта. Допомогли мені працелюбність, цілеспрямованість і підтримка небадужих людей. А ще,  конкурс «Вчитель року» -- оптимальна форма підвищення педагогічної майстерності і дієвий спосіб зрозуміти свою роль у житті учнів і держави.

           

Категорія: Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» | Додав: genamir (23.01.2010)
Переглядів: 2869 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2021