На городі зріс гарбуз,
Та у грядку гарно вгруз.
Гарбузяка, мов гора –
Не підніме дітвора.
А огудиння, мов гай,
Заблукаєш – погукай!

Доброго дня, доброго дня!
Є у вітання велика рідня –
Мамі даруємо – доброго ранку!
Люба матуся гукне до сніданку.
Доброго вечора, доброї ночі –
Солодко медом злипаються очі…

Мишеня у комірчині
Шиє латку в мішковині –
Просилило нитку в голку,
Та нема з роботи толку,
Бо в мішок, лихе, полізло
І ту латку знову згризло.

Ми усі одна сім’я –
Яків, Яна, Ян та я.
Тато, мама, Ян – це брат,
Ми на «я» усі підряд!
Та себе забула сплоха –
Я найменша. Я – Явдоха!

Хату зводить дід Хома
Стіни, двері, три вікна,
На покрівлі ще й димар
Змурував Хома до хмар.
Та за комин – от картина!
Зачепилася хмарина.

Сперечались риба й рак,
Не помиряться ніяк –
Хто з них кращий, як плавці,
Рак чи риба? У ріці.
Розібратися не мед –
Він назад, вона – вперед!

Додано (11.01.2010, 21:22)
---------------------------------------------
А це ось додам віршик, який називається абініцією. Для такого віршика є обов"язковою умовою початок кожної строфи на ноту - тобто "до, ре, мі...." Фактично такі віршики в якійсь мірі є головоломками (врешті, як і абетка, бо там потрібно ж римувати на задану букву) так сталося, що віршик-абініція, яку склав на відповідний конкурс, зайняв друге місце. Хоча я і не надіявся на будь-який успіх такого експромту:

Дорогою далекою
Реве-гуде мотор,
Мій скут не знає спокою
Фактично - метеор!
Солідна машинерія,
Ляп – гупає в кювет,
Сідок – оце містерія! –
Допхає драндулет...

Залєвський П.

Додано (26.01.2010, 11:30)
---------------------------------------------
З мови переказ писати не можу
Нехай, же Бог мені допоможе !
Після перевірки поставили – 2
Дуже болить моя голова
Як розкажуть батькам, то буде капєц
І дискотекам логічний кінець
Гроші мені перестануть давати
І на хірурга примусять вступати
Ноут не куплять,
Грошей не дадуть –
Померти прийдеться,
або … обмануть
Родичів, що хвилюватись дарма
Що поганих оцінок у мене нема
І що залишається мені робить,
Порадьте, друзі, як мені далі жить?
+_=)))))))

Додано (26.01.2010, 11:32)
---------------------------------------------
Осінь надворі,
І дощик іде
Листочок пожовклий
Зірвеш й впаде
Доки летить у повітрі кружляє,
прискорення пульсу він викликає,
подивлюсь на дерево й серце болить
Це пора року листки золотить
А взимку ж листочків
вже зовсім не буде
Цілими днями хурделиця й стужа
Дерева чорні всі будуть стояти
Ще більший сум в душі викликати
Та незабаром сніжок вже впаде,
Ну і, звичайно, сум пропаде!
+_=))))))

На подвір’ї зріс бур’ян,
За вікном хропе Дем’ян –
По обідній, по годині
Спить хлоп’як в м’якій перині…
Хто не йде, нехай погляне –
Вже бур’ян від храпу в’яне!..

Залєвський П.

Діденко Віка

Ну який же треба мати мінімум совісті, щоб придумати такий максимум пенсійного віку.

Чув оце я, Никодоре
Та з телеекрана,
Втнув один з урядовців
Новину погану.
В час чорнобильських калік,
В вік інфаркту, СНІДу, раку
Збільшить допенсійний вік,
Наростивши дулю з маком.
Ще прийдеться для народу
Утрясти життя на лад:
Доглядати до старості,
А на працю - в шістдесят!
Після цього так рішити
Можна сміливіше,
Будуть люди довше жити,
Будуть здоровіші.

П. БРАТЧЕНКО.
с. Ожегівка.

Геть таку приватизацію!
На тапчані кволий дід
Вік свій доживає.
Його бабця (так буває)
Словом допікає:
- По тобі я зроблю п'янку
Як годиться, й службу,
Присадибу і ділянку
Вмить приватизую.
Будуть мої дім та стайні,
Чуєш мене, діду?
Заживу я як та пані
Зі своїм сусідом.
Почервонів дід як рак,
Аж посинів ніготь.
Зігнув пальці у кулак
Й показав... по лікоть.
П. БРАТЧЕНКО.
с. Ожегівка.

Летять лелеки,
Курличуть лелеки,
Відлітають у вирій
Далеко, далеко...

Захотів я майструвати -
Став бабусі помагати.
Взяв я цвях і молоток
І забив в стілець гвіздок.

Я сьогодні вже школярик.
Є у мене свій букварик.
Буду вчитися читати,
Рахувати і писати.

Рано вранці я встаю
І гімнастику роблю.
Нахил вправо, нахил вліво.
Всі ці вправи роблю вміло.
Віджимаюсь десять раз,
Відчуваю кожен м’яз.

Я живу на Україні,
Де цвітуть волошки сині,
Де співає соловейко
І де жив Тарас Шевченко.

Сонечко встає,
Землю зігріває.
Все кругом цвіте,
Все кругом співає.
Травка зеленіє,
Дощик поливає.
Тільки навесні
Казка ця буває

Хмельницька Саша, 7 клас

***
Я сиділа на дивані, коли в кімнату увійшов хлопець. Він був високий, навіть надто - щоб увійти, хлопець нагнув голову. Худі довгі ноги сховані в простих темних джинсах. Із рукавів чорної сорочки виглядають білі кисті рук. По них лазуровими нитками повились вени, просвічуючись крізь тонку світлу шкіру.
Широкими кроками він пройшов через кімнату, став біля столу. На обличчі, у прямому носі, у широких бровах, у високих вилицях читалась впевневненість і рішучість. Тим не менш, у великих розкосих очах кольору шоколаду змішався коктейль із дитячої безпосередньості і невимовної чарівності, що заворожувала. Щоправда, серед всього цього просвічувала якась серйозність, може, печаль, і краплина таємничості... Дивний погляд. Юнак, роздивляючись по кімнаті, мов бачив кожного наскрізь; ці проникливі очі навіть змусили мене на секунду відвести погляд від їх власника.
Вуста, ніжні, рожеві, можна сказати - витончені, він часто облизував, покусуючи. Час від часу губ торкалась лукава посмішка.
Хлопець підніс руку до чола, відкинув з широкого лоба пасмо вугільно-чорного волосся, сяючого, мов шовк. Це волосся темними хвилями безладно звисало з голови, падаючи на плечі.
Хлопець викликав враження ввічливого і приємного юнака.

Катя Лещенко. 7-а клас