Тихий шепіт ставків і веселки розмах
Та садів навесні хуртовина,
Нехай буде завжди, нехай буде в віках
Мила серцю моя батьківщина.

Важка праця дідів, важка праця батьків –
Хліборобів це край золотистий,
І вже де б я не був, і куди б не ходив –
Розмаїття пшениць колосистих.

Неба чистого синь, ніжний спів солов’я
Подарує хай ласку нам Божу,
Це мій край, рідний край – найдорожча земля,
І без неї я жити не зможу.

Залєвський П.

Калиновим спокоєм ніжно цвіте
Земля моя рідна – Надросся
Я дякую Богу і долі за те,
Що жити на ній довелося
Пульсує тут слава минулих століть
І квітнуть гаї калинові
Володарка – мати над Россю стоїть
Оплотом добра і любові
Приспів: Нехай надія пісню окрила
Нехай птахів дзвенить веселий щебет
Люблю тебе, Володарська земля
І де б не був, вертатиму до тебе.
Коли дикі орди в минулі віки
На нас нападали зненацька
Володарські землі збирали полки
І шабля дзвеніла козацька
А в наші часи, як палала земля
Від рук ненависного зброду
Нащадки козацькі в жорстоких боях
Для нас відстояли свободу
Приспів
Цвіти у віках мій Володарський край
Земля хліборобська – Надросся
Хай пахне завжди на столі коровай
І гнеться налите колосся
Хай пісня летить і насіння в ріллю
Лягає зерно до зернини
Козацька земля вносить частку свою
У велич і міць України.
12.12.2007р.

Додано (22.01.2010, 23:56)
---------------------------------------------
ГІМН ВОЛОДАРСЬКОГО РАЙОНУ
Муз. М. Смуся
Сл. В. Дідківського
Стала рідною нам од прадавніх століть
Ця славетна земля велемудрих князів ,
І на ній хлібороб споконвічно стоїть ,
Що Вітчизну зберіг од заклятих ворогів .
Приспів :
Володарщину вірно охрестили ,
Володарюй одвіку рідний край .
В домівку кожного дай снаги і сили .
На ноги став малих володарят .
В домівку кожного дай снаги і сили .
На ноги став малих володарят .
Білі вишні в садах оживуть навесні ,
Пил минулих століть змиє тала вода ...
І земля моя знов , як матуся вві сні –
Молода , молода , молода , молода .
Назавжди молода , навіки молода !
Приспів.

Додано (26.01.2010, 22:33)
---------------------------------------------
Моє село
Моє село, для мене ти - єдине,
Оточене серпанком юних літ!
Таке ж стражденне, як і Україна,
Таке ж ти різне, як і білий світ.
Дивлюсь у небо і гадаю думу,
Чи міг би жити десь на чужині?
Напевно, ні, тому що не забути
Пейзажів рідних навіть уві сні.
Хто бачив раз, як на світанку сонце
Пробуджує весь світ із мороку пітьми,
Як грає промінь на шибках віконець,
Хаток твоїх, Володарщино, -ні ! -
Не зможе той забути і повік,
Як тут на землю пада перший сніг,
Як лине пісня з уст у трудівниць,
Яка на смак вода у нас з криниць.
І пам'ять понесе у майбуття,
Про те щасливе у Володарці життя.
Андрій Тимцунік

Гор – Косівка
Вранці встану умита я росами,
І пройду босоніж по стежинах
Сільських, запорошених,
Через луки по травах нескошених.
Ллється луною над річкою Россю
Пісня із серця непрохано:
Гор – Косівка! Гор – Косівка!
Мальовнича Гор – Косівка.
Серця ти мого – сопілка.
Ти – моя колиска, ти – моя розрада,
Щира батькова й мамина порада.
Гор – Косівка! Гор – Косівка!
Мальовнича Гор – Косівка.

Моє село
(Переспів)
Я про дитинство пригадала,
Як гріло сонечко мені,
Як по густій траві стрибала
На рідній серцю стороні.

Назавжди в пам’яті лишились:
Зелений берег, камінці;
Закрию очі і все бачу
Неначе в себе на руці.

Я бачу млин, я бачу кручу,
Я бачу ГЕС і гаражі,
Леваду з вербами густими,
І моріжок на дні ріки.

Криницю бачу із водою,
Граніт правічний з осокою.
Тар-зілля стелиться до ніг,
Тут ніби час спинив свій біг.

Я чую, як шумить на греблі
Вода зі скрині, зі ставків,
Як люди йдуть у Городище
На цукроварню з Щербаків.

Як рибаки гойдають зорі,
Як жабки ніжно квакотять,
Як рано-вранці на світанку
У вирій ластівки летять.

Я пам’ятаю кожен камінь,
На сонці вигрітий до дна,
В обіймах літа поцілунок
На пелюстках мого життя.

Я пам’ятаю швидку річку
І позолоту течії,
Я пам’ятаю смак дитинства,
Що, як і Рось, живе в мені.

Моя Володарщина!
Раннє-раннє сонечко в небі вже зійшло.
То моя Володарщина загляда в вікно.
Тиша, спокій і зелених трав розмай,
Це моя Володарщина, це мій рідний край!

Журавлик в небі, соловейко у саду.
Дорогу до Володарщини я завжди знайду.
Підростемо скоро, підем по шляхах
Та завжди Володарщино буде у серцях!

Краю мій
О краю мій! Як тебе не любити?
Знаю, у віках ти вічно будеш жити!
Твій колос, твій голос, твої пісні
Зігріють завжди душу мені.
Люблю я також твої вишиванки
І ранні чудові весняні світанки.
Через війну і горе ти пройшла,
Та все ж щастя й добробут знайшла.
Села тут різні, а люди тут милі.
Щоб завжди вони проживали у мирі!
І ще сто раз по вісімдесят п’ять,
Адже віти на деревах гудять і гудять.
Тож буде Володарка жити і процвітати,
А ми будем свій край берегти і шанувати!

Вірш про Володарщину

Про тебе багато писало поетів,
Художники твої малювали портрети.
У полі хлібороб до твоїх ніг припадає,
Біля грубки бабуся тобі рушник вишиває.

І кожен із нас – це патріот:
Чи то бізнесмен, чи то хлібороб.
Для кожного з нас ти найрідніша,
Пісня і праця твої найсвятіші.

Земля Володарська хлібом годує,
Водою напуває, добром нас частує.
А ми її діти, її трударі,
Славної Володарщини – володарі!

Антон МИХАЙЛЕВСЬКИЙ, письменник, лауреат республіканської літературної премії ім. А. Малишка, заслужений працівник культури України. м. Одеса - с. Лобачів

Якщо ти любиш рідний край,
То уві сні до тебе линуть
Благає: «Нас не забувай!»

Якщо ти любиш рідний край,
Стають нестерпними розлуки,
Бо кличе липа й спраглі луки…
Ти їх у спогад заховай.

Якщо ти любиш рідний край,
Це почуття в клітині кожній,
І ти прийдеш як подорожній,
Що знає, де на світі Рай.

Люблю я квіточки пахучі,
Люблю берізоньку струнку,
Люблю той явір, що на кручі
Коріння миє у струмку —

І трав зелені оксамити,
Важкі пшеницею лани,
Високі гори гордовиті,
Одіті в сизі жупани,

Задуманий, дрімучий гай —
Бо це ж мій любий Рідний Край.

Люблю ставів голубі очі
І синіх рік стрічки стрійні,
Безкрає море, що рокоче
І мерехтить в далечині,

Пісні пташині у діброві,
Спів жайворонка серед нив,
Блискучий місяць і перловий
Туман, що поле застелив,

І лоташем заквітчаний ручай —
Бо це ж мій любий Рідний Край.

Люблю я бурі пошум жвавий
І мову громів голосну,
І срібний ранок, що ласкаво
Будить природу всю зо сну...

Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,
Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.

Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.

Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.

Віктор Геращенко

Рідна Україна - то душі краплина,
Пісня журавлина у ранковий час.
Рідна Україна - то земля єдина,
Що сходив ногами босими Тарас.

Рідна Україна - пара лебедина,
Озеро бездонне і стрімка ріка,
У саду хатина - біла сорочина,
Стежечка-стежина в зелен-споришах.

Рідна Україна - за столом родина,
Яром-долиною стелиться туман.
Батькова розмова - тиха, вечорова,
Мамина молитва - вічний талісман.