Вірші, легенди, перекази про квіти

genamir

Дата: Субота, 13.11.2010, 12:07 | Сообщение # 1

Admin

Группа: Адміністратори

Сообщений: 191

Репутация: -1

Статус: Offline

Що каже свіжих квітів жмутик?
Про що їх мова непроста?
Верба - одвертість, айстра - смуток,
Лілея біла - чистота.
Конвалія - любов таємна,
Мак - новий цвіт, що не згаса.
Лавр - завжди успіх, слава певна,
А мальва - холодність і краса.
Двіночок польовий - то вдячність,
То вічна любов свята.
Нарцис - то горда необачність,
Волошка - ніжність, простота.
Прекрасна лілія - сміливість,
Півонія - життя століть,
Фіалочка - сором"язливість,
Любов минуща - первоцвіт.

asda

Дата: Субота, 08.10.2011, 16:10 | Сообщение # 2

Рядовий

Группа: Користувачі

Сообщений: 18

Репутация: -1

Статус: Offline

Мак

Коли Господь створив землю, тварин і рослини, всі були щасливі, окрім Ночі. Як не старалася вона за допомогою зірок і жучків, що світяться, розсіяти свій глибокий морок, дуже багато краси природи вона приховувала, чим всіх відштовхувала від себе. Тоді Господь створив Сон, сновидіння і марення, і разом з Ніччю вони стали бажаними гостями. З часом в людях прокинулися пристрасті, одна людина навіть задумала убити свого брата. Сон хотів зупинити її, але гріхи цієї людини заважали йому підійти. Тоді Сон в гніві увіткнув свій чарівний жезл в землю, а Ніч вдихнула в нього життя. Жезл пустив коріння, зазеленів і, зберігаючи свою зухвалу сон- силу, перетворився на мак.

Додано (08.10.2011, 16:10)
---------------------------------------------
Латаття

В Германії розповідали, що одного дня русалочка закохалася в лицаря, а той не відповів їй взаємністю. Від горя німфа перетворилася на латаття. Існує повір'я, що німфи ховаються в квітах і на листі латаття, а опівночі починають водити хороводи і захоплюють за собою людей, що проходять повз озера. Якщо комусь і вдалося абияк від них втекти, то потім горе його висушить.

За іншою оповіддю, латаття - це діти красуні графині, захопленої в мул болотяним царем. Убита горем мати графині щодня ходила на берег болота. Одного дня вона побачила чудову білу квітку, пелюстки якої нагадували колір обличчя її дочки, а тичинки - її золотисте волосся.

Karton-SarA

Дата: Четвер, 15.12.2011, 21:14 | Сообщение # 3

Рядовий

Группа: Користувачі

Сообщений: 4

Репутация: 0

Статус: Offline

Із нашим звичайним каштаном пов´язано багато курйозів. Нині важко уявити Україну і особливо наш Київ без каштанів.У Західну Європу вони були завезені з міста Константинополя у XVІ ст.
В середині ХІХ ст. до Києва мав приїхати московський імператор. Генерал-губернатор Бібіков, вислужуючись перед “височайшим” гостем, наказав садівникам здивувати Олександра чимось екзотичним. Терміново з Парижа було завезено близько тисячі саджанців небаченого на той час дерева.
На півдорозі імператорові доповіли про приготування до зустрічі. При згадці про каштанову алею Олександр скривився. Це було сприйнято як невдоволення. Протягом однієї ночі всі каштанові дерева повисмикували з землі, роздали кому попало, а нову алею обсадили тополями. Досі вона, але вже оновлена, милує очі киян, і називається бульвар ім. Т.Шевченка.
Як з´ясувалося у пізнішій розмові з царськими прислужниками, Олександр скривився тому, що в цю мить пролітала муха і викликала у височайшої особи огиду.
Через таку випадковість екзотичні дерева розселилися відразу по всьому Києву. Нині налічується понад 50 тисяч каштанів.
Каштани стали символом святого міста, невід´ємною часточкою його чарівного образу. Крім того каштан - справжня скарбниця здоров´я.

EcsTaSy

Дата: Понеділок, 26.12.2011, 12:06 | Сообщение # 4

Рядовий

Группа: Користувачі

Сообщений: 5

Репутация: 0

Статус: Offline

Фіалка

Фіалка – символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому.
У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов’язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку.

Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.

Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов’ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе.
Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів – французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.
У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: “Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою”.

За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.

Додано (26.12.2011, 12:06)
---------------------------------------------
Тюльпан

Який би не був прекрасний тюльпан своїм забарвленням, своєю формою, але, дивним чином, чомусь ні грецька, ні римська міфологія не створили про нього ніякого сказання. І це тим більше дивно, що тюльпани в дикому стані в достатку ростуть на священній горі Іді, у Греції, де їх не могли не помітити як самі жителі, так і всі ті, хто були творцями міфології. Перші зведення про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в Персії. У цій країні сказань і пісень про оригінальну квітку тюльпан яка звалася “дульбаш” -турецька чалма, від якого згодом зробили слово “тюрбан”, а також і українська назва квітки – “тюльпан”. Він був оспіваний багатьма перськими поетами, і особливо знаменитим Хафізом, що говорить, що з незайманою принадністю тюльпана не можуть зрівнятися ні ніжні рухи кипариса, ні навіть сама троянда.

Але ще більшою любов’ю користався тюльпан на Сході в турків, дружини яких розводили його в достатку в сералях, де багатьом з них він нагадував навіть їхнє дитинство, батьківщину, загублену волю.
Внаслідок усього цього, імовірно, у сералях щорічно справлялося дивовижне, чарівне свято тюльпанів, на який султан дивиться як на втішний доказ розташування до себе і любові своїх дружин.

У зовсім іншому, прозаїчному, виді знаходимо ми його в Західній Європі.
Сюди він потрапив лише в 1559 році, і насамперед в Аугсбург, куди перші його цибулини були прислані німецьким послом при турецькому дворі Бусбе-ком. А той ознайомився з ним під час своєї подорожі по Сирії в Хардині, на границі з північною частиною Аравії, де серед зими він побачив його в повному кольорі разом з нарцисами. У цьому ж році тюльпан з’явився перший раз у кольорі в Аугсбурге в сенатора Герварта, а шість років потому прикрашав вже у великій кількості дивовижні сади знаменитих середньовічних багатіїв Фуггерів, де його бачив і описав як чудову рідкість знаменитий Конрад Геснер.

Звідси тюльпан розійшовся по всій Європі. У 1573 році ми бачимо його вже у Відні у відомого вченого Клузіуса, що так зацікавився цим новим прибульцем, що став із захопленням збирати усі відомі його сорти. Його прикладу пішли і багато багатих віденських садівників, що почали виписувати за величезні гроші цибулини тюльпана з Туреччини, щоб прикрасити їм свої сади. Поява в кого-небудь з них нового по фарбуванню сорту збуджувало в інших невимовну заздрість і навіть уночі не давало спокою не володівшими ними аматорам.