Роботи Івана Яковича Зоренка розкидані по містах і селах нашої безмежної України. Так, у Пархомівці, поруч із славнозвісною церквою, возвеличується пам'ятник меценату В.Ф.Голубєву, а в Рогізні, Мармуліївці, Пархомівці - пам'ятники жертвам Голодомору, у селищі Володарка - пам'ятники воїнам-афганцям і Т.Г.Шевченку. Та, мабуть, чи не найбільшою роботою Івана Яковича є меморіальний комплекс на честь ліквідаторів наслідків Чорнобильської аварії, відкритий до 20-ї річниці в селі Страхолісся Іванківського (колишнього Чорнобильського) району. А в планах ще дуже багато.
Дороги, що беруть початок від батьківського порога, неодмінно мусять через роки й світи завернути назад. Сумні та радісні шляхи Петра Захаровича Ємця пов'язані з Київщиною, з мальовничим, дорогим серцю художника селом Велика Вовнянка Таращанського району. Саме там у важкі стражденні роки воєнного лихоліття звичайна українська жінка подарувала життя майбутньому талановитому художнику, свідку і навіть документалісту безжалісних чорнобильських подій, співцеві української природи, нашому сучаснику.
Альбом репродукцій картин члена Спілки художників Петра Ємця "Дзвони Чорнобиля" цілком присвячено тематиці атомної трагедії світового рівня, що сталася на українській землі 26 квітня 1986 року. Твори Петра Ємця, які подано в альбомі, виконані майстром безпосередньо у Чорнобильській зоні і є унікальним документом образотворчого мистецтва. Художник був єдиним представником свого цеху, який, нехтуючи власним здоров'ям, пройшов у 1986-1989 рр. з пензлем у руці страшними чорнобильськими шляхами. Велика частина цих творів зберігається у приватних колекціях багатьох країн світу. Читач альбому має виняткову можливість ознайомитися з величезним спектром творчого доробку "сталкера Чорнобильської зони", гідного сина України, відомого художника Петра Ємця.
Альбом "Дзвони Чорнобиля" є на сьогодні виданням, що не має аналогів у світі.
Осередком дослідницько-пошукової та
навчально-виховної роботи в школі є
кабінет літературного краєзнавства. Це клас, де все обладнання використовується
як наочність, тобто виконує певне пізнавальне значення.
Масненька Лариса Володимирівна - вчитель української мови та літератури Рудосільського НВК Володарського району Київської області. Все її життя віддано школі:
Я вдячна долі й Богові за те,
Що дали дар мені дітей любити.
Плекаю я це почуття святе.
Без школи й справді я не можу жити.
Аще Лариса Володимирівна - неодинарна і творча особистість - володіє неоціненнним даром слова. Пропонуємо вам добірку поезій Л. Масненької, у яких краса слова розцвітає нев’янучою квіткою душі поетеси.
Тамара Малишок тонко відчуває
мову. Я почав з цього твердження тому, що за освітою і фахом вона — лікар. Але
дай Боже багатьом нашим філологам так відчувати милозвучність мови, так
природно в ній жити. Напевне, це ще й тому, що вонаживе й працює у Володарці, райцентрі півдня
Київщини, над Россю, колискою України-Руси, яку вона так трепетно плекає у
своїй ліричній душі.