8 клас - Аудіювання - Вчителям-філологам - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 10:48

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [59]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [21]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:10:48


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 8
Гостей: 8
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Аудіювання

8 клас
ТЕКСТИ ДЛЯ НАВЧАЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ

1. Співці української старовини

  Альбом "Живописная Украина” був задуманий Тарасом Шевченком 1843р. Альбом мав бути виконаний у техніці офорту - виді гравіювання, коли лінії малюнка прорізаються на металевій дошці, а тоді з дошки робиться на папір відбиток.
  На аркушах альбома Шевченко мріяв відтворити краєвиди рідної землі, уславлені своєю красою або ж певними історичними подіями, пам’ятки української історії: руїни стародавніх фортець, старі собори, могили, а також сцени з народного побуту – обряди, звичаї, повір’я, а ще – розповісти про чумацтво, кобзарство й особливо про козацький побут. У заяві про грошову допомогу на видання альбому до Петербурзького товариства заохочення художників Шевченко писав так: "Бажаючи зробити відомішими визначні місця батьківщини моєї, багатої на історичне минуле, я започаткував видання "Живописная Україна”, яке ділю на такі три частини: 1. Краєвиди, примітні красою або історичним минулим. 2. Теперішній народний побут.3. Історичні події. Видання буде виходити окремими випусками по 12 аркушів щороку. ...Не маючи власних коштів для витрат, що у такому випадку неминучі, беру на себе сміливість просити допомоги у задуманій мною справі”.
  Наприкінці 1844 року вийшло перше видання "Живописной Украины” з шести офортів. Альбом був схвалений Товариством заохочення художників, у пресі з’явилися схвальні відгуки та повідомлення про наступний випуск.
Як відомо, повністю здійснити свій задум Шевченкові не вдалося через арешт і вислання.
Першим продовжити Шевченків задум поставив перед собою завдання відомий російський художник, приятель і послідовник Шевченка Лев Жемчужников. Про це він писав так: "Тарас Григорович почав видавати альбом малюнків під назвою "Живописная Україна”; люблячи й глибоко поважаючи Тараса Григоровича Шевченка, я наважився дати таку саму назву своєму виданню в пам’ять про свого Шевченка. Хай моя праця буде мовби продовженням давньої праці Тараса Григоровича”.
  Завершивши навчання в Петербурзькій академії мистецтв, яку свого часу закінчив і Тарас Шевченко, Лев Жемчужников виїхав на Полтавщину, де мав маєток його дядько. Майже п’ятирічні мандрівки Україною здружили художника з природою, з людьми. Він багато малював, записував народні пісні і сам співав їх разом із кобзарями. Повернувись до Петербурга, Жемчужников перевів свої малюнки в офорти і підготував до видання задуманий альбом. Було виготовлено 49 офортів. Вони друкувались у вигляді додатка до щомісячного українського журналу "Основа”, що виходив у Петербурзі російською мовою.
  Мистецькі альбоми, присвячені Україні, видавалися протягом ХІХ ст. не лише в Росії, а й у багатьох західноєвропейських країнах.
  У той час на Україну було справжнісіньке паломництво художників з усіх країн. Недаремно росіянин, який назавжди став українським художником, - Костянтин Трутовський, - свого часу писав: "Усіх тягне до Італії; добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не годиться художникові обмежуватися італійськими сценами, коли поряд є такі чудові краєвиди...”
  Протягом ХІХ ст. багато змістовних альбомів на українську тематику видавалося в Австрії, Франції, Німеччині, Польщі та Росії. Виконувались такі альбоми здебільшого неукраїнцями, бо російський царат вів політику русифікації України, знищення її історії, культури, мови, народних традицій. Починаючи ще від Петра І царськими указами заборонялося друкування в Україні книг українською мовою. А 1863 року міністр внутрішніх справ П.Валуєв, заявивши, що "ніякої окремої української мови не було, нема і бути не може”, видав циркуляр про заборону книг українською мовою.
  Така заборона, звичайно, насторожувала видавців. Проте творчість указами не зупиниш. Художники їхали в Україну і, захоплюючись красою її природи, цікавились історією народу, насиченою безперервною боротьбою з поневолювачами. Наперекір російському царату, художники показували, що така прекрасна земля, як Україна, була, є, існує.
  Українські митці також активно творили. Опанас Сластьон ще студентом Петербурзької академії мистецтв розпочав збирати матеріали з української старовини. Він скомпонував аркуші до двох альбомів – "Старовина українська” і "Стародавня українська архітектура”. На жаль, увесь тираж загинув під час весняної повені 1895 року.
  Шляхетною трійцею – двома видатними українськими художниками Сергієм Васильківським і Миколою Самокишем та автором супровідного тексту істориком Дмитром Яворницьким – було створено альбом "З української старовини”. Він побачив світ 1900 року у Петербурзі і, на щастя, до наших днів зберігся й нещодавно перевиданий.
  Саме Дмитро Яворницький розповідями про свої дослідження в галузі історії запорізького козацтва запалив серця художників на відображення багатющої й славної історії народу. Саме в той час учений допомагав своєму землякові, уродженцеві Чугуєва з-під Харкова – Іллі Юхимовичу Рєпіну в його роботі над картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Як великий знавець життя козацтва Дмитро Іванович вніс істотні зміни в ескіз картини й передав художникові деякі експонати з власної колекції і навіть погодився позувати для образу козацького писаря, якого ми бачимо в центрі картини. Дмитро Яворницький також передав Іллі Рєпіну знайдений ним лист запорожців до турецького султана. (За А.В’юником; 705 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Задуманий Тарасом Шевченком альбом "Живописная Україна” мав бути виконаний у техніці
а) акварелі;
б) рисунка пером;
в) офорту.
г) рисунка олівцем.
2. На аркушах альбома Шевченко мріяв відтворити
а) краєвиди, пам’ятки історії, портрети історичних осіб;
б) краєвиди, пам’ятки історії, сцени з народного життя;
в) краєвиди, сторінки давніх книг, потрети історичних осіб.
г) пам’ятки історії, зображення характерних типів українців.
3. Перше видання "Живописной Украины” складалося
а) з п’яти офортів;
б) з шести офортів;
в) з десяти офортів;
г) з двадцяти офортів.
4. Першим продовжити Шевченків задум поставив перед собою завдання художник
а) Василь Штернберг;
б) Іван Сошенко;
в) Лев Жемчужников;
г) Ілля Рєпін.
5. Над втіленням свого задуму художник працював в Україні протягом
а) трьох років;
б) п’яти років;
в) семи років;
г) десяти років.
6. У Петербурзі ним було виготовлено
а) 40 офортів;
б) 45 офортів;
в) 49 офортів;
г) 50 офортів.
7. Україною захоплювався росіянин, який назавжди став українським художником:
а) Ілля Рєпін;
б) Костянтин Трутовський;
в) Микола Пимоненко;
г) Олександр Мурашко.
8. У ХІХ ст. художні альбоми виконувались здебільшого неукраїнцями, бо
а) українці не цінували краси рідної землі;
б) українці не помічали краси рідної землі;
в) російський царат вів політику русифікації України;
г) українські художники шукали тем для своїх творів за кордоном.
9. Валуєвський циркуляр про заборону книг українською мовою був виданий
а) 1863 року;
б) 1881 року;
в) 1890 року;
г) 1900 року.
10.Автором альбомів – "Старовина українська” і "Стародавня українська архітектура” був
а) Лев Жемчужников;
б) Микола Самокиш;
в) Опанас Сластьон;
г) Ілля Рєпін.
11. Альбом "З української старовини” 1900 року було створено
а) Дмитром Яворницьким, Сергієм Васильківським, Опанасом Сластьоном;
б) Дмитром Яворницьким, Сергієм Васильківським, Миколою Самокишем;
в) Дмитром Яворницьким, Миколою Пимоненком, Миколою Самокишем;
г) Адріаном Праховим, віктором Васнецовим, Миколою Самокишем.
12. Натхненником альбома "З української старовини” став
а) Тарас Шевченко;
б) Ілля Рєпін;
в) Дмитро Яворницький;
г) Сергій Васильківський.

2. Козак Мамай

  Улюбленим героєм народного малярства є козак Мамай. Картини з його зображенням виконували олією на дошці, стінах хат, дверях, вуликах і скринях. У давнину зображення Мамая прикрашало майже кожну хату.
Першими авторами таких народних картин слід, очевидно, вважати учнів духовної академії та духовних шкіл – мандрівних дяків, як їх називали в народі. Розбредаючись під час літніх канікул селами, вони заробляли на шматок хліба хто чим міг: декламуванням віршів, виступами вертепу (лялькового театру), створенням картин для оздоблення селянських жител.
  Картини із зображенням козака уособлювали любов народу до свого захисника від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Найпершими композиційними схемами таких народних картин є дві: "Козак-бандурист” та "Козак, душа правдивая”. "Козак Мамай” – це, власне, третій тип народної картини. Він стосується періоду нашої історії, пов’язаного з повстаннями народних месників – гаймадаків. Ім’я "Мамай” з’являється на картині з середини ХVІІІ ст.
  Слово "мамай” тюркського походження. На південній та Лівобережній Україні воно досі розповсюджене як діалектне. "Мамаями” там називають степовиків, кочовиків, волоцюг, можливо, тому, що Мамаєм звався золотоординський воєначальник, який 1380 року зазнав поразки на Куликовому полі. Крім того, мамаями називають кам’яних баб на степових могилах, а також безруких людей.
  Цікаво, що ім’я "Мамай” мали й конкретні особи. Знайдено архівні матеріали про двох гайдамацьких ватажків, які звались Мамаями. З документів відомо, що запорозький козак Мамай, 1758 року прийшовши на байдаку в містечко Мошни, зруйнував замок князя Любомирського. За це його було засуджено, повішено і четвертовано, а голову його в шапці виставлено на шпилі Торговиці на мосту. Ту шапку зняв якийсь Андрій Марченко і, надівши на себе, теж назвався Мамаєм. Продовжуючи справу свого попередника, він загинув на палі.
  Тепер важко сказати, чи саме ці конкретні історичні особи спричинилися до назви персонажа народної картини. Однак, з ХVІІІ ст. ім’я "Мамай” міцно закріпилося за героєм народної картини.
  Згодом ця назва перейшла і на копії старовинних картин, ставши загальною для козацьких зображень різних типів. Образ Мамая народ створив як уособлення самого себе, відтак він став символом України, її немеркнучим знаком.
Образи Мамая народ творив як ікони. На картинах із його зображенням народне мистецтво поступово починає переплітатися з професійним. Образ козака творився без жодного прикрашання, він був близьким і зрозумілим як творцеві картини, так і глядачам. Зовні це був типовий запорожець. Ось як описує портрет козака історик Дмитро Яворницький: "Плечистий, ставний, дужий, повновидий, від літнього сонця та степової спекоти смаглявий. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем або чуприною на тім’ї, завжди з люлькою в зубах... Уся його постать дихала мужністю, хвацькістю, заразливою веселістю і неповторним гумором”.
  У Мамаєві втілилися характерні національні риси українця: патріотизм, сила духу, мужність, миролюбність, дотепність і всеперемагаюча віра в життя.
  Мамая ніколи не зображували зі зброєю в руках. Шабля, рушниця, інколи й пістоль лежать поруч на траві або й розвішені на гілках дуба. Неподалік – розсідланий козацький кінь. Цим підкреслено миролюбність запорожця: він не шукає пригод, не полює за здобиччю, проте завжди готовий дати напасникові гідну відсіч, адже вірненький кінь поряд, а ясненькая зброя завжди напохваті.
  Найчастіше козак Мамай зображений із бандурою чи кобзою в руках. Рідше – музичний інструмент біля козака, на відстані могутньої руки. Більшість козаків уміли грати й звикли розважати себе у хвилини відпочинку піснею.
Крім того, бандура уособлювала мрію так само, як кінь – волю, а дуб – могутність. Таким чином, у картині широко використана народна символіка. Часто зображували спис із прапорцем - таким списом позначали місце поховання козака. Малювали козацький штоф чи чарку – речі, що їх клали в могилу. Усі ці деталі натякали на смертельну загрозу, що повсякчас чигала на козака в його нелегкому житті, а також нагадували про швидкоплинність життя, прожити яке потрібно як годиться.
  Народна картина була декоративною, її писали яскравими фарбами, і переважала серед них здебільшого червона. За колоритом картина була підкреслено мажорна, перейнята настроєм оптимізму, що сприймалося як заповідь минулих поколінь прийдешнім.
  У народному мистецтві в основу композиції твору найчастіше закладена симетрія, завдяки якій посилюється звучання теми все загальності й вічності. Центром композиції завжди був козак Мамай, а деталі картини майже симетрично розміщувались навколо його постаті.
  Традиційний для народної картини супровідний текст. Це або рядки з народної пісні, або дотепні зауваження до козацького портрета.
  Найбільшу колекцію народних картин "Козак Мамай” зібрав Дмитро Яворницький. Вона зберігається в Дніпропетровському обласному історичному музеї.
  Мамай – символ непереможності українського козацтва та незборимості українського народу (З журн.; 690 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Картини із зображенням козака Мамая малювали
а) на папері;
б) на полотні;
в) на шкірі;
г) на дошці, дверях, стінах, вуликах, скринях.
2. Картини "Козак Мамай” писали
а) гуашшю;
б) аквареллю;
в) саморобними фарбами з природних барвників;
г) олією.
3. Найпершими авторами картин про Мамая вважають
а) козаків-запорожців;
б) професійних іконописців;
в) учнів духовної академії та духовних шкіл;
г) сільських священиків.
4. Слово мамай
а) грецького походження;
б) латинського походження;
в) слов’янського походження;
г) тюркського походження.
5. Ім’я "Мамай” з’явилося на народній картині
а) у ХV ст.;
б) у ХVІ ст.;
в) у ХVІІ ст.;
г) у ХVІІІ ст.
6. В образі Мамая втілено такі характерні риси українця:
а) патріотизм, запальність, войовничість, нестримність;
б) патріотизм, індивідуалізм, відособленість від суспільних справ;
в) патріотизм, мужність, волелюбність, дотепність;
г) працелюбність, хазяйновитість, відповідальність, сміливість.
7. Зображена на картині кобза або бандура уособлює
а) мрію;
б) волю;
в) музичні здібності козака;
г) музичну освіченість козака.
8. Зображений на картині дуб символізує
а) любов козака до природи;
б) єдність козака з рідною землею;
в) силу, могутність козака;
г) впертість, затятість козака.
9. Ужите в переносному значенні слово мажорний означає
а) пов’язаний з музикою;
б) невпевнений у собі;
в) піднесений, життєствердний;
г) самозаглиблений.
10. Визначальним кольором народної картини здебільшого був
а) червоний;
б) зелений;
в) синій;
г) коричневий.
11. Найбільшу колекцію народних картин "Козак Мамай” зібрав
а) письменник Михайло Старицький;
б) композитор Микола Лисенко;
в) історик Дмитро Яворницький;
г) колекціонер Микола Тарновський.
12. Козак Мамай уособлює
а) фізичну й моральну силу запорозького козацтва;
б) гармонійність співіснування українця з природою;
в) дотепність та оптимізм українського народу;
г) непереможність козацтва та незборимість українського народу.

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ

1. Останній гетьман

  Ця історія дуже подібна до казки.
  Жив у селі Лемеші пастушок Олексій, син Наталки Розум, а в просторіччі - Розумихи. Співав у церковному хорі, допомагав дячкові. А тут сталося диво. Селом проїздив високий російський сановник, котрий, почувши рідкісний голос Олексія, забрав юного співуна з собою до Петербурга. Привіз прямісінько в хор при царському дворі. Там юнак упав в око царівні Єлизаветі Петрівні. Вона гаряче полюбила вродливця з Лемешів. Олексій став дворянином, йому подаровано великі маєтності. Але це ще не все! Впливовий сановник став не просто фаворитом Єлизавети Петрівни, вона, як виявилося, таємно з ним обвінчалася! Невдовзі Олексій отримує звання фельдмаршала Російської імперії.
Цікаво, що Олексій Розум умудрився не втратити від такої запаморочливої кар’єри голову. Російські, а за ним і радянські історики показували Розумовського лакеєм та пияком. Факти ж свідчать про те, що він був розумним, вольовим, наполегливим і рідкісно артистичним чоловіком, який блискуче виконував роль, яку сам для себе написав і зрежисирував. Він свідомо вдавав із себе пияцюгу, повсякчасно повторюючи, що політика йому не цікава. Проте цей вдавано простодушний і підкреслено наївний чоловік зазвичай грав людьми, як шаховими фігурами. На відміну від царського двору, потаємна канцелярія імперії аж ніяк не вважала Розумовського простаком, яким він намагався удаватися. Польський історик охарактеризував його так: "Був він вдачі насмішкуватої, без жодного натяку на лестощі і мав власний, справді широкий філософський погляд...”
   Єлизавета Петрівна багато зробила для російської культури. Саме при ній відкрилися Московський університет та Академія мистецтв. Як писав історик, "при новій государині помітно змінилися звичаї: народ біг дивитися вже не на смертну кару – до речі, зійшовши на престол, Єлизавета її відмінила, - а ломився в театр...”
  Олексій мав на 19 років молодшого брата Кирила. Опосівши в Петербурзі здобуту висоту, він послідовно взявся опікувати брата. Найперше допоміг йому здобути добру європейську освіту. Кирило навчався у Німеччині, Франції та Італії. А коли повернувся до Росії, на нього, як грім з неба, впало звання президента Петербурзької академії наук. Це було 1746 року. Президентові академії наук виповнилося 18 років!
  Під час подорожі імператриці Україною козацька старшина передала їй чолобитну з проханням відновити гетьманство. Після смерті Скоропадського царський уряд заборонив обирати нового гетьмана. Його обов’язки тимчасово виконував наказний гетьман Петро Полуботок, закатований за патріотичні настрої Петром І. Пізніше, коли в Росії загострилися стосунки з Туреччиною й виникла загроза війни, російський двір визнав за необхідне дозволити знову обирати в Україні гетьмана – козацька воєнна машина була вкрай необхідна. Гетьманом став старий миргородський полковник Данило Апостол. Після його смерті влада зосередилась в руках так званого "Правління гетьманського уряду”, що складалося з чиновників.
  І ось цариця видає спеціальну грамоту, якою дозволяє обирати в Україні гетьмана й рекомендує козацькій старшині Кирила Розумовського. Усе це нагадувало спектакль, адже гетьманом мала стати людина, якої ніхто не знав. Все ж ця подія була важлива, адже в Україні відновлювалася посада гетьмана. Це відроджувало сподівання на повернення колишніх українських прав і козацьких вольностей.
  Царський указ від 5 червня 1750 року затвердив сходження Кирила Розумовського на гетьманську посаду. Згодом під його владу передано й Запорозьку Січ. Після підведення до присяги Кирилові було вручено булаву й клейноди. Гетьманською столицею було йому призначено сплюндрований Меншиковим Батурин.
Гетьман Кирило Розумовський плекав великі плани. Він почав активно втручатися у господарсько-економічні справи України, домігся ліквідації поборів з населення. У його задумах був університет у Батурині, в якому мали навчатися козацькі діти.
  Самостійність Розумовського у діях викликала невдоволення царського уряду. І це в той час, коли він мав таких сильних захисників, як всемогутній брат Олексій і сама імператриця Єлизавета! Але російським урядовцям постійно ввижався привид українського сепаратизму...
  Гетьманові забороняють мати листування з іншими державами, самостійно призначати в українські полки полковників, його обсаджено російськими радниками.
  Після появи на царському престолі Катерини ІІ гетьман Розумовський звернувся до неї з чолобитною, в якій йшлося про відновлення давніх прав українців в Україні. Була така важлива деталь: він наполягав на необхідності перетворення Києво-Могилянської академії на університет та заснування університету в Батурині.
Однак царському уряду український університет був не потрібен, поскільки він ніяк не вписувався у відверто колоніальний статус України. Сміливий проект Розумовського був назавжди похований.
  Через якийсь час Катерина ІІ зажадала, щоб Розумовський зрікся гетьманського звання. Гетьман навідріз відмовився, і його було викинуто з імператорського оточення. Врешті Розумовський написав таки зречення. 10 листопада 1764 року з’явився царський указ про ліквідацію гетьманства взагалі. Тепер українськими справами займалася спеціальна Малоросійська колегія, у відання якої було передано й Запорозьку Січ. Так рішуче руйнувалися рештки нашої державності.
  Невдовзі після зречення гетьманства Розумовський складає з себе повноваження президента Петербурзької академії наук і надовго виїздить за кордон. Катерина заборонила йому й бувати в Україні. І лише через 12 років він зміг повернутися в рідний край...
  Поховано останнього українського гетьмана у трапезній Батуринської церкви Воскресіння Христового, що він її відбудував на руїнах мазепинської церкви, яку зруйнували під час розгрому Батурина російські війська. Подробиця символічна. В ній можна побачити прагнення Розумовського бути будівничим, як і Мазепа. Історія йому такого шансу не дала. Проте він робив для свого краю все, що міг (За М.Слабошпицьким; 815 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Брати Розумовські родом із
а) Батурина;
б) Глухова;
в)Лемешів.
2. До Петербурга Олексій Розумовський потрапив завдяки
а) родинним зв’язкам;
б) здібностям до малювання;
в) музичним здібностям.
3. Імператриці Єлизаветі Петрівні Олексій Розумовський стає
а) радником;
б) фаворитом;
в) чоловіком.
4. Олексій Розумовський був оголошений
а) імператором Російської імперії;
б) фельдмаршалом Російської імперії;
в) міністром Російської імперії.
5. Брат Кирило був молодшим від Олексія
а) на 5 років;
б) на 10 років;
в) на 19 років.
6. Кирило Розумовський навчався
а) у Австрії, Франції та Італії;
б) у Німеччині, Франції та Італії;
в) у Німеччині, Франції та Швейцарії.
7. Президентом Петербурзької академії наук Кирило Розумовський став, маючи
а) 30 років;
б) 25 років;
в) 18 років.
8. Перед Кирилом Розумовським гетьманом України був
а) Павло Полуботок;
б) Данило Апостол;
в) Іван Скоропадський.
9. Сходження Кирила Розумовського на гетьманську посаду відбулося
а) 1750 року;
б) 1760 року;
в) 1775 року.
10. Гетьманською столицею Кирилові Розумовському було йому призначено
а) Глухів;
б) Батурин;
в) Чигирин.
11. Зречення Розумовським гетьманського звання зажадала
а) імператриця Єлизавета;
б) імператриця Катерина І;
в) імператриця Катерина ІІ.
12. Гетьманство в Україні було повністю зліквідоване
а) 1760 року;
б) 1764 року;
в) 1780 року.

2. Фонтан на Контрактовій площі

  За традицією в давнину у більшості європейських міст перед Ратушею або Магістратом споруджували фонтан. Такої відповідності дотримали й у Києві. У ХV ст. на центральній площі Подолі, що мала назву Ринкової, стояла дерев’яна Ратуша, а поряд дерев’яний павільйон-криниця. 1697 р на майдані було зведено мурований Магістрат, а поряд – кам’яний фонтан-ротонда.
  Пізніше фонтан було перебудовано. Проектними й будівельними роботами керував український архітектор Іван Григорович-Барський. На той час цей талановитий митець обіймав посаду магістратського зодчого. Ним уже було зведено Покровську та Набережно-Микільську церкви, дзвіницю Успенського собору, будівлю бурси та чимало інших відомих споруд. Будівлі Григоровича-Барського були вирішені в архітектурному стилі бароко, вони вирізнялися стриманістю, витонченістю та гармонією пропорцій.
  На підставі аналізу описів мандрівників та архівних матеріалів встановлено, що збудований І.Григоровичем-Барським фонтан "Феліціан”, що пізніше перетворився на фонтан "Самсон”, було створено у 1748-49 рр.
Фонтан мав форму ротонди - чотирикутного павільйону. Покрівля являла собою баню, що спиралась на чотири масивні стовпи, об’єднані арками. Покрівлю увінчувало плоске золочене зображення Апостола Андрія Первозванного з хрестом у піднятій руці. Його постать ніби перегукувалась із фігурою богині правосуддя Феміди, що височіла на башті Магістрату.
  Усередині ротонди був колодязь із кам’яними стінками. Посеред колодязя на п’єдесталі було встановлено статую. Дерев’яна постать асоціювалася із давньоримською богинею щастя Феліцитою, хоча кияни зазвичай називали статую просто ангелом. У правій руці ангел тримав кухлика, з якого безперервно цебеніла вода.
Ангела з кухлем прозвали Феліціяном, від чого серед киян фонтан отримав назву - "Феліціанський”. У архівних матеріалах поширена назва "Феліціан”.
  Фонтан "Феліціан” не був на Подолі єдиним. Усього існувало 12 колодязів, воду до яких було підведено підземними трубами. Труби було видовбано усередині соснових колод довжиною 8-10 см, діаметром не менше як 40 см, з’єднаних залізними муфтами.. Вода стікала з гори, на якій, за легендою, Апостол Андрій, поблагословивши Київ, встановив хрест.
  Скульптурна частина фонтана – ангел з кухлем – простояла до 1808 р. У цьому році проводився ремонт дерев’яних труб. Напевно, під час цього ремонту статую замінили. За 60 років дерев’яна скульптура під впливом води могла пошкодитись. Отож "Феліціана” замінили на скульптурну групу "Самсон і лев”.
  Улітку 1811 року пожежа протягом дня знищила усі споруди цієї частини міста. Водогін також було пошкоджено.
Ротонду невдовзі було полагоджено, проте її капітальний ремонт було здійснено лише через 60 років. Тепер павільйон мав у плані коло. Скульптурна частина фонтана стояла на круглому п’єдесталі посередині дерев’яного басейну. Дерев’яний Самсон, що мав звичайний людський зріст, роздирав щелепи леву. Статую було пофарбовано олійними фарбами. Вода з левової пащі виливалася у басейн, а тоді спеціальними трубами стікала до Дніпра.
Головну роль у споруді грала архітектурна його частина – ротонда у стилі бароко. Статуя виконувала лише декоративну функцію.
  Народний майстер створив постать міфологічного Самсона, який важко й упевнено спирається ногами на землю, чим створює враження міці й непереможності. Його дуже тіло переплітається зі згином тулуба звіра. Проте загальна виразність скульптурної групи дещо втрачається внаслідок грубуватої обробки дерева.
Розміри скульптури 1,5 х 1 м. З архітектурою фонтану скульптурна композиція створює єдиний ансамбль. Яскраве розмалювання статуї підсилює своєрідний декоративний ефект.
  У житті киян фонтан відігравав помітну роль. Він був центральною фігурою урочистого хресного ходу, що відбувався у серпні в День святих мучеників Макковеїв. Процесія на чолі з митрополитом святила воду фонтану. Крім того, ротонда фонтана була увінчана фігурою Андрія Первозванного з хрестом у руці. Саме Андрій Певозванний вважався божественним засновником Києва, і фонтан нагадував про це киянам.
  Минав час, відбувся жовтневий переворот, змінилась ідеологія,і замість християнських символів у Києві з’явились символи нової влади: зірки, серп і молот, червоний стяг, скульптури робітника, селянки, численні статуї вождя. 1934 р. фонтан "Самсон” було знищено як "пережиток минулого”. Споруда виявилася міцною – зруйнувати її ломами не вдалося. Варварам довелося звернутися до військових. В архіві зберігається унікальна фотографія - руїни фонтана після вибуху.
  Проте дерев’яний Самсон із левом врятувався! Перед початком Першої світової війни завбачливі кияни передали статую до міського музею, на її місці встановивши бетонну копію. Саме в пащу бетонного лева, як свідчать очевидці тих трагічних подій, військові й заклали динаміт. До свого варварського знищення вишукана ротонда проіснувала на Подолі близько 175 літ.
  У 70-х роках минулого століття було порушено питання про відновлення фонтана. Почалися пошуки старих фотографій, розкопки фундамента. У фондах музею українського мистецтва було знайдено унікальну річ - фігуру Андрія Первозванного, що зберігалась там як скульптура ХVІІІ ст. роботи невідомого автора. Залишається захоплюватись сміливістю киян, які не побоялися перед вибухом зняти й сховати деталь споруди, щоб зберегти її для нащадків.
  Будівництво фонтана велося з максимально можливим у наш час дотриманням будівельних прийомів ХVІІІ ст. Постала проблема: як відновлювати постать Андрія Первозванного, коли в нього в руці хрест? Панувала соціалістична доба, і навіть до видавців путівників по Києву цензурою ставилась вимога показувати храми у такому ракурсі, щоб не було видно хрестів. В результаті напружених роздумів і тривалих консультацій прийняли рішення: завершити ротонду фігурою апостола Андрія лише з нижньою частиною хреста, без поперечини, що сприймалося як посох.
  Час спливав, і Україна здобула незалежність. Духовність почала повертатись в оселі й душі українців. Напередодні візиту до Києва французької делегації Андрію Первозданному допаяли верхівку хреста. Відтоді Святий Апостол знову благословляє своїм хрестом подільський Контрактовий майдан, а з ним увесь Київ. (За Л.Толочко; 830 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. У добу середньовіччя в європейських містах перед Ратушею або Магістратом споруджували
а) собор;
б) пам’ятник;
в) фонтан.
2. Покровську та Набережно-Микільську церкви, дзвіницю Успенського собору та фонтан на Контрактовій площі було зведено київським зодчим
а) Степаном Ковніром;
б) Іваном Григоровичем-Барським;
в) Йоганном Шеделем.
3. Первісно фонтан мав форму
а) кола;
б) ротонди - чотирикутного павільйону;
в) прямокутника із заокругленими кутами.
4. Покрівлю увінчувало плоске золочене зображення
а) давньоримської богині щастя Феліцити,
б) Богородиці;
в) Апостола Андрія Первозванного.
5. Крім фонтану "Феліциан” на Подолі існувало ще
а) 5 фонтанів;
б) 12 фонтанів;
в) 20 фонтанів.
6. Улітку 1811 року фонтан і водогін були знищені
а) паводком;
б) землетрусом;
в) пожежею.
7. Після відновлення фонтану над колодязем було встановлено статую
а) Андрія Первозданного;
б) Самсона з левом;
в) ангела.
8. Статую було виконано
а) з мармуру;
б) з дерева;
в) з глини.
9. Як "пережиток минулого” фонтан "Самсон” було знищено
а) 1917 року;
б) 1934 року;
в) 1970 року.
10. До місцевого музею статуя Самсона була передана киянами
а) перед першою світовою війною;
б) у 30-ті роки;
в) у 50-ті роки.
11. У 70-ті роки у фондах музею українського мистецтва було знайдено таку деталь фонтану, як
а) постать ангела;
б) зображення лева;
в) фігуру Андрія Первозванного.
12. Повністю. Фонтан "Самсон” було відновлено
а) у 40-вих роках;
б) у 70-х роках;
в) після повернення Україні незалежності.

Категорія: Аудіювання | Додав: genamir (12.03.2011)
Переглядів: 16477 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 2.8/6
Всього коментарів: 1
1  
это очень хороший сайт)

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016