8 клас - Читання мовчки - Вчителям-філологам - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Середа, 07.12.2016, 11:32

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [59]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [21]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:11:32


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1298
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Читання мовчки

8 клас
ТЕКСТИ ДЛЯ НАВЧАЛЬНОГО ЧИТАННЯ МОВЧКИ

1. Видатний історик

  "Огрядний крутоплечий грамотій із запорозькими вусами”, "кремезнющий характерник” – так в одному зі своїх романів описує Дмитра Яворницького письменник Олесь Гончар.
  Справді грандіозний внесок зробив Яворницький, цей видатний науковець і популяризатор наукових знань, невтомний збирач історичних пам’яток, в українську культуру.
  Дмитро Іванович Яворницький народився на Харківщині, у сім’ї псаломщика села Сонцівки. По закінченні Харківської повітової школи навчався в духовній семінарії. Не закінчивши її, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.
  Завершивши навчання, Яворницький якнайсерйозніше взявся до вивчення історії Запорозької Січі. Захоплення молодого науковця історією козацтва привернуло увагу царських чиновників – ревних оборонців великодержавницької політики царського уряду, який за українською культурою не визнавав права на самостійний розвиток. 1884 року Яворницького проголосили сепаратистом. Йому заборонили досліджувати українську історія як "нікому не потрібну”, водночас відмовивши в державній стипендії, а потів взагалі вислали до Ташкента.
  Відбувши вислання й оселившись у Петербурзі, історик зблизився із земляками з України, зокрема зі студентами Петербурзької академії мистецтв Сергієм Васильківським, Миколою Самокишем, Опанасом Сластьоном. Щосуботи на товариських зустрічах, де жваво обговорювалися події з історії України, Яворницький як історик та етнограф розповідав про свої дослідження з історії Січі. Своїми розповідями він запалював серця молодих художників-українців на відображення багатющої історії рідного народу.
  Якось Дмитро Яворницький познайомився з видатним художником, теж своїм земляком, уродженцем містечка Чугуєва на Харківщині – Іллею Рєпіним. Той саме працював над картиною про запорожців. Задум Рєпіна захопив ученого. Як історик і справді видатний знавець життя запорожців він висловив чимало зауважень, що змусило художника внести в ескіз полотна значні виправлення. Із власної колекції Яворницький передав митцеві деякі атрибути козаччини і навіть погодився позувати для образу козацького писаря.
  Яворницький передав художникові один із декількох варіантів козацького листа до турецького султана. Що ж, як не цей лист, допомогло Рєпіну осягнути характери й настрої зображуваних ним людей та геніально передати їх на полотні!
  Картина "Запорожці” широковідома, улюблена в народі. Та чи стала б вона такою, якби не той, віднайдений ентузіастом-істориком лист?
  Пошукам матеріалів з української старовини і, зокрема, з історії запорозького козацтва Яворницький присвятив усе своє життя. Незважаючи на погрози й усілякі заборони, терплячи постійні утиски царських чиновників, Яворницький наполегливо працював над вивченням історії України і різними способами популяризував свої дослідження: читав лекції, друкував у періодиці статті й нариси, видавав книжки. Він написав сотні праць з історії, етнографії, фольклористики. Є в нього й літературні твори.
  Широку популярність здобули книжки Яворницького про видатних козацьких ватажків Петра Конашевича Сагайдачного, Івана Дмитровича Сірка, останнього кошового Запорозького війська Петра Івановича Калнишевського. Яворницький надрукував чимало розвідок про кобзарство, гайдамацький рух в Україні, зібрав та опублуківав велику кількість історичних і побутових народних пісень та дум. Він нагромадив величезний матеріал для словника української мови. Вінцем його дослідницької праці стала тритомна "Історія запорозьких козаків”. У своїх творах науковець сміливо викривав ганебну політику російського царату щодо знищення козацтва.
  З 1902 року Яворницький – завідуючий Катеринославським музеєм старожитностей (пізніше – Дніпропетровський державний історичний музей). Водночас він завідував кафедрою українознавства Інституту народної освіти. Учений активно вів археологічні розкопки на Дніпропетровщині, постійно поповнюючи музей все новими й новими експонатами.
  Помер Дмитро Іванович Яворницький 1940 року. Поховано його на території керованого ним музею в Дніпропетровську (За А.В’юником; 500 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Дмитро Іванович Яворницький народився
а) на Львівщині;
б) на Харківщині;
в) на Дніпропетровщині;
г) на Київщині.
2. Своє життя Дмитро Яворницький присвятив вивченню історії
а) українського мистецтва;
б) українських стародруків;
в) українських промислів;
г) українського козацтва.
3. Заборонивши Яворницькому досліджувати українську історію, його вислали
а) до Симбірська;
б) до Орла;
в) до Ташкента;
г) на Кос-Арал.
4. Слово сепаратист має таке значення:
а) особа, що обстоює ідeю переваги однієї нації над іншими;
б) особа, що прагне до відокремлення та створення власної держави чи автономії;
в) особа, що проповідує виключність одних народів і цькування інших;
г) особа, що свідомо розпалює ворожнечу між народами.
5. У Петербурзі Яворницький зблизився з молодими художниками
а) С.Васильківським, М.Самокишем, О.Сластьоном;
б) К.Трутовським, К.Костанді, М.Кузнєцовим;
в) В.Орловським, М.Пимоненком, С.Світославським;
г) О.Мурашком, Ф.Кричевським, І.Тушем.
6. У роботі над картиною про запорожців Яворницький допомагав
а) Миколі Пимоненку;
б) Олександрові Мурашку;
в) Сергію Васильківському;
г) Іллі Рєпіну.
7. Широку популярність здобула книжка Яворницького про останнього кошового Запорозької Січі
а) Івана Дмитровича Сірка;
б) Петра Конашевича Сагайдачного;
в) Петра Івановича Калнишевського;
г) Богдана Михайловича Хмельницького.
8. Вінцем дослідницької праці Яворницького стала тритомна
а) "Історія русів”;
б) "Історія України-Руси”;
в) "Історія Запорозької Січі”;
г) "Історія запорозьких козаків”.
9. Яворницький керував роботою
а) Харківського історичного музею;
б) Київського історичного музею;
в) Катеринославського (Дніпропетровського) історичного музею;
г) Січеславського (Запорізького) історичного музею.
10. В Інституті народної освіти Яворницький завідував кафедрою
а) історії України;
б) українознавства;
в) фольклору;
г) етнографії.
11. Наука етнографія вивчає
а) усну народну творчість;
б) культуру, побут народів світу, їх походження, розселення, культурні зв’язки;
в) особливості поведінки, зумовлені національною належності;
г) походження слів.
12. Царський уряд переслідував історика Д.Яворницького
а) за пропаганду української державницької ідеї;
б) за свідоме перекручення історичних фактів;
в) за викриття ганебної політики російського царату щодо козацтва та його знищення;
г) за заклики до відновлення Запорозької Січі.

2. Олександр Мурашко

  Нахил до малювання виявився в Олександра Мурашка ще з юності. Проте батько - художник-іконописець – вимріяв для сина іншу долю. І хоч Олександр здобув у школі свого дядька Миколи Мурашка початкову художню освіту, батько, віддавши сина у духовне училище, заборонив йому й думати про живопис.
  П’ятнадцятирічний Олександр пішов з дому. Довго він жив на Дніпрі, серед гурту бездомних бідаків, яких годувала велика річка. Малював їхні колоритні постаті, всотував враження від розкішної української природи.
  У цей час Олександр познайомився з професором Київського університету Адріаном Праховим, який саме керував оздобленням щойно збудованого в Києві Володимирського собору, та видатним російським живописцем Віктором Васнецовим. То були дні, коли народжувалися славнозвісні розписи Володимирського собору, розписи, які вражають художньою довершеністю й тепер.
  Першим помітивши неабиякі здібності Олександра до малювання, мистецтвознавець Прахов порадив йому здобувати художню освіту. Удвох із Васнецовим професорові Прахову вдалось-таки переконати Марашка-батька у талановитості сина. На правах вільного слухача Олександр вступив до Петербурзької академії мистецтв.
  Щороку Мурашко приїздив в Україну. На естетичні уподобання молодого митця не міг не вплинути його надзвичайний інтерес до історичної долі рідного народу. Не останню роль зіграло й щире захоплення історичним полотном безпосереднього Олександрового вчителя Іллі Рєпіна "Козаки пишуть листа турецькому султану”. Дипломною роботою Мурашка стало історичне полотно "Похорон кошового” (1890 р.)
  В основі картини – сцена прощання запорожців з легендарним кошовим отаманом Іваном Сірком. Урочисто рухається похоронна процесія. Пливе на могутніх козацьких плечах укрита червоною китайкою домовина.
  Персонажів на полотні чимало – картина багатофігурна, так би мовити, "хорова”. Усі герої вдало згруповані й об’єднані навколо композиційного центру, яким є труна.
  Особливо колоритна постать літнього сивовусого козака, який несе перед труною булаву – атрибут влади кошового. Позувати дял образу козака художник попросив видатного діяча українського театру Михайла Старицького. Так було увічнено образ талановитого митця.
  Обличчя запорожців суворі й засмучені. Кожна з людських фігур на картині - яскраво виражений характер. Усі персонажі твору, разом узяті, уособлюють січове воїнство – мужнє, безстрашне, героїчне.
  Майстерно передано розмірений, урочистий рух натовпу. Колорит полотна вишукано стриманий: лише кілька кольорових плям оживляють загалом приглушений зеленувато-коричневий тон картини. Світло. Випромінюване свічками в руках персонажів, м’яко розтинає густі вечірні сутінки.
  У мистецькому доробку Олександра Мурашка "Похорон кошового” – єдиний історичний твір. Картина стала чудовим заспівом до всієї творчості майстра. За неї митцеві було надано звання художника та право закордонного творчого відрядження.
  Подорожуючи Францією, Італією та Німеччиною, художник знайомився з шедеврами живопису минулих епох, а також із творчістю сучасних європейських митців. Манера письма Мурашка стала розкутішою, динамічнішою. Голoвним об’єктом життя для нього і далі залишалось реальне життя, прості люди з їхніми радощами й горем. Зовсім не фешенебельний Париж багатих кварталів відтворював художник у своїх картинах. Його увагу заполонив Париж без прикрас. Так народжується славетний цикл картин із життя паризького люду під назвою "У кав’ярні”.
Повернувшись із закордонного відрядження в Україну, Мурашко не пориває зв’язків із західно-європейськими митцями. Особливо тісними були його контакти з представниками мюнхенської школи живопису.
  Усе те цінне що художник узяв від зарубіжного новітнього мистецтва, органічно поєдналося з успадкованими ним від вітчизняних митців, зкрема від Іллі Рєпіна, принципами реалізму. На основі такого поєднання сформувався власний, оригінальний живописний стиль мурашка. Особливо виразно це виявилось у портреті Миколи Івановича Мурашка.
Портрет відомий під назвою "Старий учитель”. Постать портретованого подано погрудно на тлі осіннього прив’явленого пейзажу. Задумливому настрою природи відповідає внутрішній стан літнього художника, на зосередженому обличчі якого відбилася невесела задума. Перед анми мудра й добра людина, що пильно й доброзичливо споглядає світ.
Працюючи переважно в жанрі портрета, Олександр Мурашко викладав у Київському художньому училищі. Невдовзі митець заснував власну образотворчу студію.
  Своїм пензлем Олександр мурашко служив рідному народові. Його внесок в українську культуру є надзвичайно цінним. Проте багатьом задумам здійснитися не судилось – під час громадянської війни художник трагічно загинув від рук вандалів, які захопили Киїів (За Т.Суярко та А.Жаборюком; 600 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. До духовного училища юного Олександра Мурашка віддав його батько,
що був
а) священиком;
б) письменником;
в) іконописцем.
2. Намір юнака стати живописцем підтримали
а) Адріан Прахов та Михайло Врубель;
б) Адріан Прахов та Віктор Васнецов;
в) Адріан Прахов та Ілля Рєпін.
3. На правах вільного слухача Олександр вступив до
а) Київського університету;
б) Харківського університету;
в) Петербурзької академії мистецтв.
4. Найбільший вплив на вибір студентом О.Мурашком теми дипломної картини справило полотно
а) "Три богатирі” В.Васнецова;
б) "Козак в степу” С.Васильківського;
в) "Запорожці” І.Рєпіна.
5. Дипломна картина О.Мурашка зветься
а) "Похорон сотника”;
б) "Похорон кошового”;
в) "Похорон гетьмана”.
6. Для постаті зображеного на полотні сивовусого козака художникові позував
а) Дмитро Яворницький;
б) Михайло Старицький;
в) Марко Кропивницький.
7. Під назвою "Старий учитель” відомий створений О.Мурашком портрет
а) Миколи Мурашка;
б) Віктора Васнецова;
в) Іллі Рєпіна.
8. Після закінчення навчання художник О.Мурашко продовжив професійну освіту
а) у Франції, Італії та Німеччині;
б) в Італії, Німеччині та Швеції;
в) у Німеччині, Австро-Угорщині та Польщі.
9. Мурашків цикл картин із життя паризького люду має назву
а) "На Єлисейських полях”;
б) "На Монмартрі”;
в) "У кав”ярні”.
10. Слово фешенебельний означає:
а) традиційний, усталений, звичний;
б) модний, елегантний, витончений, світський;
в) наділений глибоким розумом, мудрий, інтелектуальний.
11. Життя Олександра Мурашка трагічно обірвалося
а) під час громадянської війни;
б) після громадянської війни;
в) під час вітчизняної війни.
12. В історію українського образотворчого мистецтва Олександр Мурашко увійшов передовсім як
а) пейзажист;
б) портретист;
в) баталіст.

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО ЧИТАННЯ МОВЧКИ

1. Іван Їжакевич

   "Хто ж в Україні не знає Івана Їжакевича?” – таким питанням художник Василь Касіян розпочав свій виступ на ювілейному вечорі 80-річного митця. І відповів: "малята-дошкільнята й менші школярі люблять його ілюстрації до казок, старшокласники бачать репродукції його картину підручниках. Письменники й читачі знають його як чудового ілюстратора”.
  Довге творче життя Івана Сидоровича Їжакевича (прожив він 98 років) припадає на другу половину ХІХ – першу половину ХХ століть. І, хоч творчість цього чудового митця варта особливої уваги, можливість об’єктивно висвітлити її з’явилась тільки тепер.
  Народився Іван Їжакевич у селі Вишнополі Уманського повіту. Його батьки, бідні селяни, мріючи вивчести сина в люди, дванадцятирічним послали хлопця в Київ до дядька. Спочатку той прилаштував Івася на службу до архієрея, але, помітивши в нього неабиякі художні здібності, віддав у науку до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Тут Іван провчився аж 6 років.
  Пізніше Їжакевич потрапив до рисувальної школи Миколи мурашка. Крім постійних педагогів-киян Миколи Пимоненка, Івана Селезньова та інших, до навчання школярів тут було залучено відомих на той час живописців: Іллю Рєпіна, Віктора Васнецова, Миколу Полєнова. Належно оцінивши талант молодого Їжакевича, мурашко запропонував йому вчительську посаду. Таким чином, Іван дістав змогу вчитися далі, самостійно заробляючи на кусень хліба.
Ставши вільним слухачем петербурзької академії мистецтв, Іван Їжакевич співпрацює з ілюстрованими журналами. Уже тоді він намагається відобразити в графічних роботах історію свого народу. З”являються такі цікаві роботи, як "Козаки у розвідці” "Перебендя”, "Сліпий лірник з поводирем”, "Український косар”, "Чумак”. Ці ілюстрації виконано для популярного журналу "Нива” у 1890-х роках.
  Для ансамблю історичного заповідника "Козацькі могили” (на місці Берестечківської битви 1851 р.) Їжакевич на мідних листах створив картини, що їх розмістили на зовнішньому боці дев’яти неглибоких ніш у мурованій стіні просто неба. Теми картин – битви війська Богдана Хмельницького проти польських шляхетських полків.
  Ця битва - найбільша в історії України до початку ХХ ст. 300 тисяч чоловік з обох сторін брало в ній участь (порівняймо: у Полтавській битві 1709 р. було зайнято 42 тисячі з російської сторони проти 30 тисяч шведів; у Бородинській битві 1812 р воювало 120 тисяч солдатів російської армії проти 135 тисяч французів).
Через зраду татарського хана, який у кульмінаційний момент бою зняв із флангу 50 тисяч татар та ще й полонив гетьмана Хмельницького, українська армія схитнулася. Після втечі орди польські війська зайняли місце, де стояли ата три, відрізавши козакам шлях для виходу з-під міста Берестечка.
  Десять днів оборонялося обложене ворогами козацьке військо. Польська армія з трьох боків обступила табір, а з четвертого боку були непрохідні болота.
  Полковник Богун вирішив рятувати людей. Уночі козаки загатили твань гарматами, возами, лантухами й кожухами. Через таку переправу Богунові вдалося вивести десятки тисяч людей. Майже третина війська вийшла з оточення.
Доки основні сили відходили, ті, що залишилися в таборі, продовжували бій з ворогами, щоб відволікати їх. Сміливці, чоловік із 300, допливши до болотистого острівця, протягом цілого дня стримували польських жовнірів шалями, вогнем з пістолів та бойовими косами
  Подвиг трьохсот оспівав Тарас Шевченко. Бережуть пам’ять про них і народні пісні:
Всіх згадайте, спом’яніте
Хоч добрим словечком
На могилах, на курганах,
Що під Берестечком.
  Берестечківська битва – гірка й кривава сторінка нашої історії. Та завдяки холоднокровності, залізній волі й винахідливості полковника Богуна було врятовано десятки тисяч людських життів, основну частину збройних українських сил.
  Про створення Іваном Їжакевичем картин про Берестечківську битву лишилися захоплені спогади тих, хто ці твори бачив. Під час першої світової війни, у 1915 р., командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до Австрії.
  З усіх, створених Іваном Їжакевичем для заповідника "Козацькі могили” творів, в Україні лишилися тільк ікони (вони знаходяться в іконостасі церкви) та всього кілька написаних на полотні історичних картин: "На розвідках”, "Кримський воїн” та інші.
  З відомих причин офіційно картин не розшукували. Тепер простежити їхню долю надзвичайно важко.
Важливе місце у творчості І.Їжакевича посідає Шевченкіана. Художник створив серію полотен, присвячених життю Кобзаря: "Хата батьків Шевченка”, "Мені тринадцятий минало”, "На панщині”, "Привели до пана”.
  До образів Шевченкової поезії Їжакевич звертався протягом усього життя. Неперевершеним є цикл його ілюстрацій до ювілейного видання "Кобзаря” 1939 р. відомі й ілюстрації майстра до творів класиків української літератури – Івана Франка, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.
  Не обійшов увагою художник і українські краєвиди, зобразивши Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий та Покровський монастирі, церкву Спаса на Берестові та Володимирову гору (За П.Несторенком; 685 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Іван Їжакевич народився
а) на Київщині;
б) на Уманщині;
в) на Чернігівщині;
г) на Харківщині.
2. До Києва батьки вирядили Івана
а) десятирічним;
б) дванадцятирічним;
в) сімнадцятирічним;
г) двадцятирічним.
3. Протягом шести років Іван навчався
а) в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі;
б) у рисувальній школі Миколи Мурашка;
в) у живописній студії Олександра Мурашка;
г) у Петербурзькій академії мистецтв.
4. Серед графічних робіт, надрукованих І.Їжакевичем у петербурзьких журналах, є такі:
а) "Козачий пікет”, "Козаки в степу”, "Козак Голота”;
б) "Похорон кошового”, "Гамалія”, 2гість із Запорожжя”;
в) "Козаки пишуть листа турецькому султану”, "Українська дівчина”;
г) "Козаки в розвідці”, "Перебендя”, "Сліпий лірник з поводирем”.
5. Історичний заповідник "Козацькі могили” створено
а) на місці Полтавської битви;
б) на місці битви під Жовтими Водами;
в) на місці Корсунської битви;
г) На місці Берестечківської битви.
6. Картини на теми битв козаків проти польських шляхетських полків І.Їжакевич створив
а) на полотні;
б) на дерев’яних дошках;
в) на клейонці;
г) на мідних листах.
7. У Берестечківській битві брало участь
а) 72 тисячі вояків з обох сторін;
б) 12о тисяч;
в) 150 тисяч;
г) 300 тисяч.
8. Обложене ворогами під Берестечком козацьке військо оборонялось
а) три дні;
б) сім днів;
в) десять днів;
г) протягом місяця.
9. Під Берестечком полковникові Богуну вдалося врятувати
а) українське військо повністю;
б) половину війська;
в) майже третину війська;
г) приблизно чверть війська.
10. Доки основні сили відходили, бій з ворогами продовжували
а) 50 чоловік;
б) 100 чоловік;
в) 200 чоловік;
г) 300 чоловік.
11. Під час першої світової війни картини І.Їжакевича про Берестечківську битву було перевезено
а) до Німеччини;
б) до Австро-Угорщини;
в)до Румунії;
г) до Росії.
12. Центральне місце у творчості І.Їжакевича посідає
а) Шевченкіана;
б) Лисенкіана;
в) Франкіана;
г) Сковородіана.

2. Святині

  Так трапилося, що найбільше пам’яток, пов’язаних з ім’ям гетьмана Хмельницького, сьогодні є власністю музеїв Польщі. На особливу увагу заслуговують нагай, шабля та два кубки Богдана, що зберігаються в Національному музеї у Кракові. Спробуймо простежити історію цих пам’яток.
  1801 р. в польському місті Пулавах було відкрито музей "Святині пам’яті”. З легкої руки власниці демонстрованої тут колекції княжни Ізабелли Чарторизької, музей набув назви "Святині Сивіли”. Нагадаємо, що сивіли – це давньогрецькі мандрівні пророчиці, а фразеологізм сивілині книги означає пророцтво. Призначення заснованого княжною музею підкреслювалося викарбуваним над вхідними дверима гаслом "Минуле – майбутньому”.
За задумом княжни, музейне зібрання мало прислужитися порятунку національних святинь та пам’яток культури в умовах ліквідації державної самостійності Польщі.
  Княжна Чарторизька безперечно була наділена відчуттям старовини та непересічним смаком. Для своєї колекції їй вдалося придбати крісло Шекспіра, порохівницю короля Генріха VІІІ, дещо з речей Олівера Кромвеля та капітана Кука. Саме в цій дбайливо дібраній усесвітньо відомій збірці реліквій зберігались особисті речі Богдана Хмельницького: нагай, шабля та дві чаші.
  Якщо деталізувати опис нагая, то передовсім вражає масивність цієї речі. Так, переріз держака сягає близько 4-х см, а загальна довжина (включаючи розміри бича) - понад 1м. Держак виготовлено з неошкуреного вишневого дерева й оповито пасом із волової шкіри. Бич являє собою плетиво з сириці, всередині наповнене волоссям. Нагай зберігся добре. Так само, як і кілька сторіч тому, він зберігає ознаки сили й твердості – безперечно властиві його видатному власнику.
  Зрозуміло, що найпильнішу увагу привертає гетьманова шабля. Довжина її леза – 87, 4 см, ширина поблизу руків’я – 5, 3 см. Висота руків’я – 12 см. На лезі золотом викарбовано портрет особи з булавою у правиці та напис: "Що під Зборовом, Збаражем слави зробили / інші під Берестечком нагло втратили / не було на ляхів своїх пориватися / і з Берестечка зараз в скок утікати / тобі в нашій славі не було утрати 1652”. Наявність дати атрибутує пам’ятку серединою ХVІІІ ст. й слугує вагомим аргументом на користь припущення належності зброї гетьману Хмельницькому. Тільки Богдан – переможець у битвах під Зборовом та Збаражем й відсутній під Берестечком цілком заслужено міг приписувати собі славу перемог і, водночас, з гірким докором собі й оточенню згадувати про поразку під Берестечком.
Як розуміти вираз "...не було на ляхів своїх пориватися”? Можливо, в цій фразі міститься докір козацькій голоті, яка у битві під Берестечком виявила особливу недовіру до козацької старшини, серед якої було чимало української та польської шляхти ("ляхів своїх”) і своєю панічною втечею ("в скок утікати”) поглибила поразку козацького війська.
Чий портрет вигравірувано на лезі шаблі? Логічно припустити, що на зброї зображено її власника. Зауважимо, що замовити карбування золотом власного портрета на особистій зброї могла дозволити собі тільки людина заможна, що належала до найвищого суспільного стану. Проте спеціальні дослідження щодо належності шаблі належить здійснити в майбутньому.
  Загальний стан пам’ятки доводиться визнати як невтішний: чимала частина поверхні знищена іржею, лезо у багатьох місцях надщерблене.
  Причиною такого стану пам’ятки є умови її зберігання. З поразкою польського повстання проти російського царизму (1831 р), остерігаючись вилучення національних святинь з боку царської влади, княжна Ізабелла Чарторизька залишила Пулави та вивезла деякі речі колекції до маєтку у Галичині, яка входила на той час до складу Австро-Угорщини.
  Речі, які не вдалося вивезти, були розпорошені між різними таємними схованками. Найбільш ризикованим, зрозуміло, було переховування зброї, яка у воєнному протистоянні цілком могла бути використана за прямим призначенням. Тому її місцезнаходження перебувало у великій таємниці. Науковці з’ясували: зброю, зокрема холодну, було замуровано в отворах вікон палацу Замойських у Клеменсові. Цілком вірогідно, шабля Хмельницького могла знаходитись саме серед цих речей.
  Конспірація була настільки ретельною, що про схованку незабаром забули. Зброю було випадково виявлено під час перебудови палацу через 30 років, звісно, в поганому стані. Лише через 5 років зброя із колекції Чарторийських потрапила до Кракова.
  Перший з-поміж двох кубків гетьмана - срібний і датується ХVІІ ст. Його простота навіює картини невибагливого побуту козаків. На кубку також наявний портрет його власника. І шабля, і кубок свого часу були пожертвувані гетьманом Сокальському костьолу. Потім обидві пам’ятки зберігалися у Порицькій бібліотеці, а вже звідти потрапили до Пулави.
  Другий кубок виготовлено зі слонової кістки, позолоченого срібла та прикрашено перлинами. За ніжки йому правлять профільні зображення трьох левів. Вигадливий рослинний орнамент оздоблення свідчить про неабиякі мистецькі смаки замовника. Загальна вага кубка 855 г. Переконливих підтверджень належності кубка гетьманові не існує. Втім, коштовна річ могла бути подарована Хмельницькому власником особисто або піднесена кимось із козаків як воєнний трофей.
  Особисті речі гетьмана є важливим джерелом відтворення його історичного портрета. Вони незамінні при створенні історичних полотен, творів літератури, кіно. Музейні експонати нададуть цінні відомості дослідникам іконографії, зброєзнавства, історії побуту й ремесел. Знайомство з особистими речами історичної особи, а через них - і з їхнім володарем, підтверджують слова давньоримського поета Вергілія: "І речі мають свої сльози, через них людські долі вражають серця”.(За Ю.Савчуком; 750 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Музей "Святині пам’яті” 1801 р було відкрито у польському місті
а) Кракові;
б) Пулавах;
в) Варшаві.
2. Над вхідними дверима музею містилося гасло:
а) "Кожному – своє”;
б) "Спадщина продовжує життя померлих”;
в) "Минуле – майбутньому”.
3. Музейне зібрання мало прислужитися порятунку національних святинь та пам’яток культури в умовах
а) українсько-польської війни 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького;
б) ліквідації державної самостійності Польщі російським царизмом;
в) першої світової війни.
4. Власницею покладеної в основу музейного зібрання колекції реліквій була
а) княжна Чарторизька;
б) княжна Рєпніна;
в) княжна Воронцова.
5. У збірці експонованих у музеї реліквій зберігались особисті речі Богдана Хмельницького:
а) нагай, шабля та чаша;
б) нагай, шабля та дві чаші;
в) нагай, шабля та прапор.
6. При огляді нагая передовсім вражає
а) коштовність речі;
б) вишуканість оздоблення речі;
в) масивність речі.
7. У написі на лезі шаблі згадано битви біля таких міст:
а) Зборів, Збараж, Берестечко;
б) Косунь, Збараж, Берестечко;
в) Зборів, Збараж, Жванець.
8. Після поразки польського повстання проти російського царизму (1831 р) разом із іншою зброєю шаблю Хмельницького найімовірніше було
а) закопано;
б) затоплено;
в) замуровано.
9. Шабля і кубок були пожертвувані гетьманом
а) Києво-Могилянській академії;
б) Успенському собору;
в) Сокальському костьолу.
10. Вираз "І речі мають свої сльози, через них людські долі вражають серця” належить
а) давньогрецькому поету Гомеру;
б) давньоримському поету Вергілію;
в) давньоукраїнському філософові Григорію Сковороді.
11. Речі Богдана Хмельницького, що про них розповідається в тексті, нині зберігаються
а) у Стокгольмі;
б) у Кракові;
в) у Києві.
12. В опрацьованому тексті наявні ознаки такого підстил. Наукового стилю мовлення:
а) власне наукового;
б) навчально-наукового;
в) науково-популярного.
Олександра Глазова. Рідна мова. Види контролю за оцінюванням знань і умінь учнів

    

 

 У бабусі Марфи - дві сестри-однолітки, груша і копанка. Копанку викопав і грушу посадив ще перший чоловік її Улас, який загинув у ту «германську» війну.   
- То ж мені од нього, молоденького, дариця аж до віку. Груша родить, ще й зараз родить, копанка не міліє, і вода близько, ключем достаю.
  Коли я вперше зайшов до бабусиного Марфиного двору, щоб напитися, то витягав воду тим «ключем» -вервечкою акацієвою, до якої приковано гак, закручений, як вус, щоб цеберку в воду не зронити.

      Тоді був серпень, і спека стояла така крута, що йдеш і млієш.
- Чи не можна у вас напитися? - спитав я у бабусі, що сиділа під грушею і вишивала сорочку.
- Як не можна, то навіщо б я тоді отуто жила!
     Вона хутенько підвелася, поклала шитво на траву і клубочком покотилася до хати по кухлик («Зараз кухлика винесу»). Вона була дуже згорблена, мовби нахилилася колись до грядки цибулину висмикнути та й уже не випросталася.
    Коли я тяг воду, цеберка спершу глухо стукнулася боком об грушки, що плавали у воді, аж тоді набралася, а коли пив з дерев'яного кухлика, бабуся сказала так лагідненько, так не нарошне вимовляючи слова:
- Доброго здоров'я пивши. Та в таку годину йти - хіба не підіб'єшся, як сонце аж колеться гарячим, - і дивилася на мене знизу, з-під своєї згорбленості, і усміхалася мудро, як усміхаються лише старенькі та діти.
Разом з водою я витяг з копанки і дві грушки.
- Самі, чи що, падають у воду? - спитав я.
- Котра сама впаде, а то і я вкидаю, щоб холонули. Ось у полудень школярики йтимуть з учення, то до одної витягають, ласунці малі! Пригощайтеся в дорогу. Та ще ловіть, бо гарячі вони не такі.
    Вона вже знову сиділа під грушею і вишивала. Без окулярів. І я спитав, чи то ж їй добре бачиться.
- А так, як замолоду, - сказала вона, не розхиляючись над шитвом. - Отам, як було мені сімдесят чи вже без одного не сімдесят п'ять, погано бачила, так погано, що очечки покійний сусіда мій Терешко, хай царствує, купив був, як їздив до Києва. А тепер бачу, як дівка! - бабуся Марфа засміялася тихенько, затишно і закивала головою над червоними хрестиками в манишці.
- Скільки ж вам, мамо, зараз?
- Та як по-моєму, то без одного сто. А якби хто грамотніший прикинув, то, може, й сто з гачечком набралося б. Давно живу, забула вже й відколи. Аже! Трьох чоловіків своїх любеньких пережила. Скоро-скоренько і я до них піду. Піду, походжу, всіх трьох провідаю.
- А котрого... найдужче б хотілося побачити?
- Усіх, сину. А зостануся коло останнього. До першого піду, то ще й не впізнає - молодесенький же! Навіщо, скаже, ти мені, бабо, здалася, іди собі геть! - Бабуся Марфа засміялася, аж чолом шитва дотулилася. - Другому до ніжок уклонилася би... Він тут недалеко лежить, у Гребенях. Під берегом, сердешного, знайшли пробитого наскрізь. Це як друга війна була. Я сама його поховала. Третій мені пара, хоч теж молодший уже за мене. Кував у кузні. Вийдеш, було, з хати і чуєш його молоточок. Уже й не дуже годився до роботи, а кував. Тоді погано йому, погано йому враз зробилося... Переказали мені люди, біжу до кузні, а його вже й назустріч везуть... Біля нього ляжу. Він упізнає, посунеться....
- Собі вишиваєте чи людям?
- Собі я вже все вишила, моя дитино. Людям. Хай носять та згадують бабу...
   Падають навколо бабусі жовті грушки з груші: гуп-гуп, гуп-гуп м'яко в траву. Гарячі. Вона відкидає шитво, збирає їх і кидає в копанку, а червоні хрестики на сорочці сяють, сміються сонцеві, густі та дрібні.
    Коли я виходив з двору, бабуся Марфа провела мене до воріт і швидко-швидко впихала мені в кишені жовті гарячі грушки («Вони не заважать!»), а за нами йшов червоний півень у червоних «штанях» і сказав, як господар: токо-токо!
    ...Цвіте при зорях бабусина Марфина груша, чорніє зеленим мохом солом'яний дах на низенькій хатині, а у вікнах поночі. Я стою проти її похилених воріт, і дивлюся у двір, і слухаю так пильно, що тільки серце своє чую. Невже пішла бабуся Марфа?..
   І раптом: токо-токо-токо! - півень у хлівці за грушею, - токо-токо! (Гр. Тютюнник).

II. Виконайте тестові завдання.
Тестові завдання для оцінювання читацьких умінь і навичок
I. Що залишив на згадку про себе перший чоловік бабусі Марфи?
1. Грушу і копанку. 3. Великий будинок.
2. Яблуню і вишню. 4. Кухлик і цеберку.
II. У якому місяці оповідач уперше завітав до бабусі?
1. У грудні. 3. У травні.
2. У серпні. 4. У листопаді.
III. Чим займалася бабуся під час зустрічі з оповідачем?
1. Збирала груші. 3. Сапала.
2. Вишивала. 4. Несла воду.
IV. Навіщо бабуся кидала груші в копанку?
1. Щоб прохололи.
2. Щоб чисто було на подвір'ї.
3. Щоб ніхто не забрав.
4. Щоб були чистими.
V. Ким за професією був третій чоловік бабусі Марфи?
1. Музикантом. 3. Стельмахом.
2. Ковалем. 4. Гончарем.
VI. Яке село згадується в тексті?
1. Гребені. 3. Бережани.
2. Півні. 4. Острівці.
VII. Що дала на дорогу бабуся Марфа оповідачеві?
1. Хліб. 3. Яблука.
2. Груші. 4. Пироги.
VIII. Як звали першого чоловіка бабусі Марфи?
1. Іван. 3. Василь.
2. Улас. 4. Тиміш.
IX. Який із чоловіків бабусі Марфи загинув під час війни?
1. Перший. 3. Третій.
2. Другий. 4. Перший і другий.
X. Хто найчастіше ласував грушами у бабусі Марфи?
1. Подорожні. 3. Сусіди.
2. Школярі. 4. Старі люди.
XI. Яка риса характеру притаманна бабусі Марфі?
1. Жадібність. 3. Улесливість.
2. Ворожість. 4. Щедрість.
XII. До якого типу мовлення належить текст?
1. До опису.
2. До розповіді.
3. До роздуму.
4. До роздуму з елементами опису.

О.В. Заболотний, В.В. Заболотний, Рідна мова, 8 клас

Категорія: Читання мовчки | Додав: genamir (11.12.2010)
Переглядів: 16660 | Рейтинг: 3.8/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016