Середа, 23.10.2019, 15:30

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Рідна мова [1]
Перебирає струни тихо осінь... [1]
Поезії Ліни Костенко [1]
Рідна мати моя [1]
Поетична скарбничка [11]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:15:30


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Поетична скарбничка » Поетична скарбничка

Поезія Бориса Олійника

СИВА ЛАСТІВКА

Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ж ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком, -
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою.
Дивом-казкою,
Юним соняхом, -
Сива ластівко,
Сиве сонечко...

МУЗИКА

Я прийду уже з посрібленими скронями,
Обважнілий під умовностями й узами,
В той завулок з тополиними колонами,
Що тече мені під серце, наче музика.

Під ворітьми, де літа мої проходили,
Я об спогади спіткнувся, мов загнузданий.
І хлюпне мені тремкою прохолодою
Твоїх пальців лебедино-біла музика.

Я прийду сюди аж ген із того досвітку
Хлопчаком у полинялому картузику,
І розтане сивий іній мого досвіду
У завулку, що гучить мені як музика.

А кохання найгрізнішими указами
Ні зів'яти, ні вхолонуть - не примусити.
А єдиних слів, на жаль, було не сказано...
А для чого ті слова, як плаче музика?

В ОБОРОНУ ХЛІБА

Юначе мій, чиєїсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив, -
Я аж завмер, коли ти... півхлібини
"В дев'ятку" натреновано вгатив!

Солоним потом заливає спину...
Футбол, як бачиш, - не солодка гра!
Перепочинь. Та поговорим, сину,
Бо є про що. І - вже давно пора.

Я просто, не домішуючи меду,
Скажу:
коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб,
твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.

Ти вдарив так,
що потемніло в оці
І по державні крайні рубежі
У всіх, безхлібних в сорок шостім році,
Від жаху похололо у душі.

А у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю, у бою,
Озвалися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.

І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м'яч, -
Так засногнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач...

Ми всі із хліба виростали, сину,
Із праці себто - чуда із чудес, -
Вона ж і народила в нас Людину,
Піднявши з чотирьох до піднебесь.

Нас кликав хліб на добре, чесне діло
До братнього трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки діло,
У нім - народна світиться душа.

І я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м'яч, немов горох,
Але коли ти замахнувсь на душу -
Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох!

"Я спокійно б лежав під вагою століть..."

Я спокійно б лежав під вагою століть,
Я б давно вже й землею став,
Але ж бісова дівка на кручі стоїть,
Огорнувши вітрами стан.

Вже зітліли до кореня меч і щит,
Наді мною гуде Дніпрельстан.
Але ж бісова дівка на кручі стоїть,
Огорнувши вітрами стан.

Це було зо дві тисячі з гаком літ,
Коли стрів мене вражий спис:
От як стала на кручі, так і стоїть,
І в зіницях лукавий біс.

І зове, і чарує бровою-крилом,
І п'янить, мов козацький мед,
Перехоплений в стані купальним зелом
Ворожбитського зілля букет.

Ех, повстав я -
розпалася скіфська гора,
Наполохавши римських гусей!
Взяв я рештки меча, золоту пектораль
І сховав крадькома в музей.

Я одягся модерно в нейлон і лавсан,
На побачення біг сто літ.
А вона, огорнувши вітрами стан,
Вже на іншій межі стоїть.

Я роззув черевики, я біг сто літ,
Я побив олімпійський рекорд!
Та вона вже на третій межі стоїть, -
А нехай би взяв мене чорт!

Я поклав собі: вмерти і стерти слід.
Хай гуде по мені Дніпрельстан...
Але ж бісова дівка на кручі стоїть,
Огорнувши вітрами стан.

"І звідкіль воно хмара волохатая..."

І звідкіль воно хмара волохатая
Та моє серце тужно облягає?..
- Ох, було б тобі, перше чим кохатися,
Та напиться води аж із Дунаю...

- Та було б, мамо, та було б,
розумнице,
Та було б слухать - серце не
питається.
А тепер мені тополина вулиця
За четвертою хатою кінчається.

А вже в тій хаті відбули заручини,
Відтюгукали старости з боярами,
І зосталося лиш моє засмучення
На причілкові одиноким явором.

І летять гуси, і летять журавлики,
І літа мої листом осипаються.
Тільки ж досі ще молода жура моя
За четвертою хатою кінчається.
Категорія: Поетична скарбничка | Додав: Солик (06.02.2012)
Переглядів: 4193 | Рейтинг: 2.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019