П`ятниця, 29.03.2024, 09:08

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Рідна мова [1]
Перебирає струни тихо осінь... [1]
Поезії Ліни Костенко [1]
Рідна мати моя [1]
Поетична скарбничка [11]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:09:08


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1428
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Поетична скарбничка » Поетична скарбничка

Поезія Володимира Сосюри
"Вже в золоті лани, і вітер кличе зорі..."
Вже в золоті лани, і вітре кличе зорі
до себе в бур'яни пограти в "ґулая".
Вже змолотили хліб, і холодно надворі,
і холодно в саду. Та не самотній я.

Огонь твоїх очей задуманий і синій
невпинно, п'яно п'ю. Й ясніє кожну мить
проміння крізь вікно і тане на коліні
заголенім твоїм... а листя шелестить...

і стукаються в скло розвіяні краплини;
я ж чую, як кричать далекі журавлі
своє "курли, курли" одвічне і незмінне...
а місяць нахиливсь і спить біля колін.

І ось проснувся він, бліді цілує пальці,
кладе рожеву шаль на стегна золоті -
кохання тихий дар моїй маненькій Гальці,
її цілує знов, цілує і летить

на золоті лани, де вітер кличе зорі
до себе в бур'яни пограти в "ґулая".
Вже змолотили хліб, і холодно надворі,
і холодно в саду... Та не ревную я.

1923

ВАСИЛЬКИ
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.

"Я Вас любив, а Ви ніколи..." (ТРОЯНДИ)
Я Вас любив, а Ви ніколи
Мене любити не могли,
І от погасло сонця коло,
Й мої троянди одцвіли.

Немов підрізані ножем,
Як і моя надія світла,
О, як вони тяглись до світла
Крізь тьму з благанням і плачем!

Але не вбить любов чудесну,
Що так сіяла в їх сльозах…
Вони умерли, щоб воскреснуть
В моїх закоханих піснях!

"Губи в губи... тепло і вишнево..."
Губи в губи... тепло і вишнево...
Он пройшов задумано Дантон...
А вгорі бджолою Магадеви
монотонно гуде камерон...

Зорі вранішні, веснянії, о де ви?..
І в садку знайомеє вбрання...
Губи в губи... тепло і вишнево...
В небі крик. Червоного коня...

В небі крик. І Ґвардія Червона.
Вартовий смуглявий на мосту...
В туманах трава і ешелони,
і терпкий, холодний серця стук...

За рікою тьма і невідомість... -
Ой, чого ж розплакались сичі? -
Наплива й ковта солодка втома,
і здаються ворогом кущі...

І дивлюсь на воду і тумани,
і лечу на зоряні шурфи,
доки місяць в небі не розтане,
доки зміна... і гудок... і дим.

1923
Категорія: Поетична скарбничка | Додав: Солик (31.01.2012)
Переглядів: 2124 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2024