Вівторок, 12.11.2019, 21:32

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Рідна мова [1]
Перебирає струни тихо осінь... [1]
Поезії Ліни Костенко [1]
Рідна мати моя [1]
Поетична скарбничка [11]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:21:32


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1401
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Поетична скарбничка » Перебирає струни тихо осінь...

Перебирає струни тихо осінь
На землю впав осінній ранок

Відтанцювало літо променисте
Дощем чечітку і побігло в осінь.
Із крапель виплело намисто -
Прикрасило вершечки сосен.

Відмайоріли дивогляди
Закоханих у дощ жоржин.
А вітер осені давав поради,
Й чекало небо кращих змін.

Сапфірові упали роси
Із пелюсток дрібних фіалок,
Берізка заплела вже коси -
На землю впав осінній ранок.

Осіннє листя

Осіннє листя перестигле сонцем
Ще мріє чаром літньої пори.
А час пливе і ти гадаєш: „Хто це?",
Наказує йому:"Палай ! Гори !”

А час веслує без перепочинку
Через безкраї простори буття,
Прирікши лист, якому за хвилинку
Летіти в безшелесне забуття...

Його печаль землі така знайома,
В журнім кружлянні чується: „Прощай...”
Рудих дощів пульсуюча оскома
Кладе свій карб на серце...Та нехай...

Нехай болить... Ми всі, як лист осінній,
Полинемо у далі по порі
За горизонт, який не знає ліній,
До сяйва Віковічної Зорі.

***
Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона, закохана і рада,
Стала красивіша, ніж учора

Там, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша.

Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла.

Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила, що листопад її – в дорозі.
Він спішить, бо зачекалася кохана…
М.Кузьменко

***
Поглянь навколо: чарівниця осінь
В коралях і у золоті стоїть.
Пожовкле листя і бездонна просинь,
І срібна павутинка вдаль летить.

Іскриться сонце, але вже не жарко,
Вітрець в русявих кленах шурхотить,
І шелест листя на алеях парку...
А листячко кружляє і летить...

Дихне вітрець — і листячко зірветься,
Щоб політати в синяві небес.
А я дивлюся, і мені здається,
Що я іду у казку, в край чудес.

Літня жінка -рання осінь

Долі перегорнута сторінка...
Спогадів притихлі голоси...
Наче рання осінь - літня жінка
В аурі прив'ялої краси.

Втомлена, сумна і непомітна,
Та чекає й досі в кожнім сні -
Юність, що мов птаха перелітна,
Так зненацька щезла вдалині.

Рання осінь... Може, ще не пізно
Погукати з вирію любов?
Ще душі у клітці буднів тісно,
Ще вогонь жаги не охолов.

Є ще шанс затримати значиме,
Щось незгасне - ще в очах цвіте.
Наче купина неопалима,
В серці жінки - літо золоте.
Любов Бенедишин

І знову осінь...

Колише вітер долю журавлину,
Наспівує загублені пісні,
І хилиться зажурено калина,
Убравши в осінь кетяги рясні.

Колише вітер сум під зимним небом,
Затулено негодою блакить,
Сплітається дощем і липне медом
До шибок на вікні, шумить, шумить.

Колише вітер думи невеселі...
Адель Станіславська.

***
Бринить струна осіннього проміння,
Засмагле листя на вітрах дзвенить.
А час летить в прийдешні покоління,
Його й на мить не можна зупинить.

Легкий вітрець торкає серця струни,
В душі багряно осінь догора.
Ми вчора ще були з тобою юні –
Сьогодні вже на скронях срібло гра.

Та прожиті літа не стануть тліном,
Не ятрить серця гострий смуток-щем.
Хай час летить в прийдешні покоління –
Ми в світ оцей повернемось іще.

Народимось намистечком калини,
Краплиною ранкової роси,
Фіалкою і листом тополиним,
Щоб рідний край не згаснув без краси.
Віктор Геращенко

***
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
І раптом озирнусь, а це вже роки й роки.

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
В туманностях душі, чи може Андромеди -
Я в мантіях дощу, прозора, як скляна
Приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.

***
Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
Торкне ті струни пальчиком верба.

Сумна арфістко - рученьки вербові!-
По самі плечі вкутані в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
Ту, без котрої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
Тобі над полем в небі напишу.
Ліна Костенко

Вже брами літа замикає осінь 

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо, поділось? Куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось.
Осінь брами свої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.
Ліна Костенко

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить:"Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим".

А листя просить:" Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси - як вино.
Ворони п"ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
 Ліна Костенко

Осіннє золото 

Багряний цвіт в гаях кружля,
Шумлять отави молодо...
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?
Втрача в гаю верба густа
Листки зеленорунисті,
А я люблю ясні літа
Своєї юності...
Літа на зиму повернули,
Пливуть в осінній хмурості,
А я люблю, а я люблю,
Люблю, як в юності!
Пора весни до мене знов
Не вернеться із вирію,
Щасливих днів п'янку любов,
Як пісню, серцем вимрію...
Багряний лист в гаях кружля,
Шумлять отави молодо...
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?
Д.Луценко

Бабине літо

Після щирого теплого літа
Раптом холодом осінь лякає.
Дує вітром колючим сердито,
Жовте листя в обличчя кидає.
Та не надовго холод і вітер,
Перша осінь швиденько минає,
Ще нас радують кольором квіти,
З неба сонечко ще припікає.
Ліс вкривається осені цвітом,
Павутиння в повітрі літає:
Це прийшло до нас "бабине літо”,
І останнім теплом зігріває.
Генріх Акулов

Вечір холодний

Вечір холодний. Осінь, напевно.
Вже підкрадається нишком зима.
Мабуть, чекаю тепла я даремно,
Бо у природи поблажок нема.

Вечір холодний. Зорі, мов далі.
Смуток мене обіймає скоріш.
В серці моєму застигли печалі,
Наче туди хтось встромив лезом ніж.

Вечір холодний стискає у скронях,
І відчуття, наче тиша шумить.
А про тепло лиш нагадує сонях,
Що за вікном одиноко стоїть.

Вечір холодний. Думи гарячі
Знову заснути не дали мені.
Я прислухаюся: дощ тихо плаче,
Мов виграє серенади сумні.

Вечір холодний. Місяць байдуже
Знову над містом повільно снує.
...Це ж у душі моїй холодно дуже -
Ось що бентежить так серце моє!
Н.Крісман

Осінній дощ 

Усміх пославши в останнім промінні,
Згинуло радісне літо;
Дощик уїдливий, дощик осінній
Сіється, наче крізь сито.

Сонце не вийде, не виглянуть зорі,
Мов поховались в будівлі;
Сіється, сиплеться дощик надворі,
Падає, капає з крівлі.

Сиплеться дощик, як з прірви безодні;
Стелються сиві тумани,
Сумно схилились дерева холодні,
Мокнуть діброви й поляни.

Вгору туман піднімається срібний,
Хмарками-смужками в'ється;
Дощик осінній, уїдливий, дрібний
Падає, сиплеться, ллється.
Григорій Чупринка

***
Поглянь навколо — чарівниця осінь
В коралях і у золоті стоїть!
Пожовкле листя і бездонна просинь,
І срібне павутиння ледь тремтить...

Іскриться сонце, але вже не жарко,
Вітрець в русявих кленах шурхотить.
У жовтім листі всі алеї парку,
А золото з дерев летить собі й летить.

Дихне вітрець, і листячко зірветься,
Щоб політати в синяві небес.
А я дивлюся — і мені здається,
Що я іду у казку, в світ чудес

***
Ліна Костенко
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь,о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій!
І плаче коник серед трав - нема мелодій!

***
Перебирає тихо струни осінь,
Вплітає павутинки в жовті коси.
Гітари звуки чисті та сумні.
Палають ягоди калини, як вогні.
Танцює листя неповторні вальси,
Дерева голі - гілки, наче пальці.
І плаче дощ, закоханий у осінь,
Своє кохання загубивши в її косах
О.Гапонюк

***
Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом
Синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
Золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
І берізка гола мерзне за вікном.

***

Серафима Гордієнко

Йду до осені.

Повернуло вже літо на осінь
Табунами холодних ранків.
Срібно-білі виблискують роси
Сизим шлейфом серпневих світанків.

На гіллі бурштинові яблука,
Ніби кажуть: «Минуло літо».
Незбагнена життєва азбука
Заквітчалась троянд оксамитом.

Іду вперед не озираючись,
Зустрічати барвисту осінь,
Де в кудлатих хмарах ховаючись,
Ледь видніється неба просинь.

Зорепадом серпневої ночі
Я прикрашу прозору вуаль.
І тремтливо в цей час урочий
Хай торкнеться душі пастораль.


Квіти осені 

Квіти кольорові, наче Сонце раннє,
Розпустили вії пелюстками вниз.
Посміхнулось небо променем востаннє
І повіяв холодом завірюхи бриз.

Задрімали паростки у колисці осені,
Затремтіли котики в зливу і дощі.
Літні одежини холодами зношені
І чогось чекає пустка у душі.

Прихилися серденько до цілунку теплого,
Спогадів і жартів вітерця дотепного,
До обіймів лагідних теплих літніх днів.

Споглядала осінь на мені колючки,
Поскидали лагідно тугу її ручки,
Розкидавши почуття у ожині слів.
К.Савельєва

Осінній вальс

Я люблю вас, Осене, люблю!
Покружляймо з листям тихо блюз,
Розведім заграву вогняну...
Я люблю Вас, Осене, одну.

Одягніться в золотий хітон,
Потанцюєм з вами вальс бостон.
Музики одвічна таїна...
Ви у мене, Осене, одна.

Тчуть тумани оксамит сивин.
Ми ще з Вами, Осене, на Ви.
Я устами Вас ще не торкнувсь -
Тільки вітер та осінній блюз...

Залишуся з Вами віч-на-віч,
Вкриє поволокою нас ніч.
В темнім небі місяць нам сплете
Зоряне мереживо руде...

Пірнемо під ковдру темноти,
Станем з Вами, Осене, на "ти".
Небо наш благословить союз.
І звучатиме на вітрі тихо блюз.

Листопад

Гребінці одиноких сосен
Чешуть хмарам вологі сни.
Бо довкола гуляє осінь,
І ще довго чекать весни.

Так бентежно і соромливо
Листопад по землі ступа.
Сіє небо холодне мливо,
Зрідка лиш - прозорінь скупа.

Заховались гриби під листя.
Ані звуку - занишкнув ліс.
Пахне пряно від сосен глиця.
Стереже свою нору лис.

Мерехтить вдалині оерце
Із-зі балки, де граб поріс.
Холод осені цілить в серце
І болить безголосо ліс.

***

На землю впав осінній ранок
Відтанцювало літо променисте
Дощем чечітку і побігло в осінь.
Із крапель виплело намисто -
Прикрасило вершечки сосен.
Відмайоріли дивогляди
Закоханих у дощ жоржин.
А вітер осені давав поради,
Й чекало небо кращих змін.
Сапфірові упали роси
Із пелюсток дрібних фіалок,
Берізка заплела вже коси -
На землю впав осінній ранок.

***
Осінній лист

- Скажи мені, осінній лист,
Чому летиш так стрімко вниз,
Чому не лишишся на мить
У плетиві кленових віть?

- Я довго-довго шепотів
Про те, що я весну любив
Про те, як я її кохав,
Як марно мрії я плекав.

Вона пішла. Вона – Весна,
Лиш раз мені була дана,
Я так її вернуть хотів:
Не посивів, а пожовтів.

Тепер іду з цього життя,
А на вустах – її ім’я
Вона побачить – і прийде
Хоч би на день Весна буде.

Та не прийшла вона – кінець
Об землю - тисячі сердець
Летять, летять, летять, летять
Святкує осінь листопад.
Згарда Тетяна

Осіннє листя

Осіннє листя перестигле сонцем
Ще мріє чаром літньої пори.
А час пливе і ти гадаєш: „Хто це ?
Наказує йому – палай ! Гори !”

А час веслує без перепочинку
Через безкраї простори буття,
Прирікши лист, якому за хвилинку
Леліти в безшелесне забуття...

Його печаль землі така знайома,
В журнім кружлянні чується: „Прощай...”
Рудих дощів пульсуюча оскома
Кладе свій карб на серце...Та нехай...

Нехай болить... Ми всі як лист осінній
Полинемо у далі по порі
За горизонт, який не знає ліній,
До сяйва Віковічної Зорі
Віталій Білець

***
Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона закохана і рада.
Стала красивіша, ніж учора

ам, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша.

Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла.

Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила,
Що листопад її – в дорозі.
Він спішить
Бо зачекалася кохана…
М.Кузьменко

Дихає прозора прохолода…

Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.

Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.

На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.

На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.


ОСІННЯ ВИШИВАНКА

Вишивають гладдю журавлі
Дощового неба скатертину.
Вітерець безжально до землі
Нахилив пожовклу горобину.

Оселився дощик на гіллі,
Облітає айстра пелюстками,
Вишивають небо журавлі
Чорними і білими нитками.
Б. Сахно

***
Поглянь навколо: чарівниця осінь
В коралях і у золоті стоїть.
Пожовкле листя і бездонна просинь,
І срібна павутинка вдаль летить.

Іскриться сонце, але вже не жарко,
Вітрець в русявих кленах шурхотить,
І шелест листя на алеях парку...
А листячко кружляє і летить...

Дихне вітрець — і листячко зірветься,
Щоб політати в синяві небес.
А я дивлюся і мені здається,
Що я іду у казку, в край чудес.


ОСІНЬ

Осінь палить листи,що писало їй літо,
Прочитавши рядочки з початку до краю,
Цідить сірі дощі через порване сито,
У далекі краї сивий клин проганяє.

Помокріла трава,стоїть гола тополя,
Соромливо схилилась в поклоні ліщина,
Почорніла верба у журбі серед поля,
Лиш горить у саду ягідками калина.

Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем,що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше,дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати.

Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть,заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.
Віктор Гала


  Вже пахне осінь 

Вже пахне осінь овочева

І жайворонки не співають,

Рудоволосії дерева

Потроху зачіски міняють.

У небі хмари більш суворі,

Вже більш різкий холодний вітер.

Сумують за теплом надворі

Заплакані осінні квіти.

В саду плоди почервонілі,

І трави діляться насінням.

Кричать лелеки чорно-білі…

Вже пахнуть кольори осінні.

Віктор Нагорний 


Прихід осені

В осінньому вальсі танцює листочок

І дощик падає на землю з висоти

А осінь виплітає золотий віночок

Щоб зготувати землю до зими

Танцює осінь і кружляє в вальсі

Вкриває жовтим килимом стежки

Приходить осінь в золотій вуалі

Ховаючи за пазуху свої роки

А дощ вистукує мелодію чарівну

Краплини смутку скапуюють по склі

А осінь павутинку заплітає в коси

І знов біжить босоніж по росі

Н.Наконечна

***

От і осінь… Що додати?

І так вже сказано багато.

Прийдуть дощі, такі холодні

І хмари сповнені безодні.

Вони закриють сонце й небо

Тебе вкрадуть…

Та ні, не треба.

Ну осінь, мила, зупинися,

Краще бери з собою листя.

Бери усе, бери відразу,

Сльози, усі мої образи,

Залиш мені лише останнє:

Прошу, лиши мені кохання…

(М.Кузьменко) 

***

А я ішла по жовтим килимам

По золотим, червоним і багряним.

Я – осінь. Іній сизий по дахам.

Я – осінь золота з легким туманом.

Із літом бабиним у промені тепла.

Я з листя щедра, міцно сплетена корона.

З кленового…

Далеко забрела.

А небо, кольору волошок. Й трохи льону.

Таке блакитне. Я його люблю.

Таке високе… Як не милуватись?

Із листя щось сплету… Ні, постелю!

Щоб бачили, що осінь – то є радість.

Що осінь – то у розкоші ліси

Я сяю в краплях, наче в діамантах.

Я – осінь, сповнена звичайної краси…

Тієї, що багатств найбільших варта


(М.Кузьменко) 

ОСІННЄ ЗОЛОТО

Багряний цвіт в гаях кружля,

Шумлять отави молодо...

Чого ж, чого вдягла земля

Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа

Листки зеленорунисті,

А я люблю ясні літа

Своєї юності...

Літа на зиму повернули,

Пливуть в осінній хмурості,

А я люблю, а я люблю,

Люблю, як в юності!

Пора весни до мене знов

Не вернеться із вирію,

Щасливих днів п'янку любов,

Як пісню, серцем вимрію...

Багряний лист в гаях кружля,

Шумлять отави молодо...

Чого ж, чого вдягла земля

Рясне осіннє золото?

Д.Луценко


ОСІННІЙ ДОЩ

Усміх пославши в останнім промінні,

Згинуло радісне літо;

Дощик уїдливий, дощик осінній

Сіється, наче крізь сито.

Сонце не вийде, не виглянуть зорі,

Мов поховались в будівлі;

Сіється, сиплеться дощик надворі,

Падає, капає з крівлі.

Сиплеться дощик, як з прірви безодні;

Стелються сиві тумани,

Сумно схилились дерева холодні,

Мокнуть діброви й поляни.

Вгору туман піднімається срібний,

Хмарками-смужками в'ється;

Дощик осінній, уїдливий, дрібний

Падає, сиплеться, ллється.

Григорій Чупринка


Осінній дощ

Олена Лучанка

 Осінній дощ йде за вікном, 

І в шибку стукає віконну,

А я сиджу собі з чайком

В теплі і затишку кухоннім.

Сиджу коло вікна й дивлюсь,

На парасолі й перехожих,

На листя що літа кругом

І тихо падає в калюжі.

Там за вікном вирує дощ,

Холодний вітер віє.

А я сиджу собі з чайком,

Дивлюсь в вікно і тихо мрію


Вересень

Заснула мавка у вербі –

Вже вітер їй не чеше коси –

Холодні роси голубі…

То просто осінь.

Пливе в безмежжя човник золотий –

Листочок жовтий вирушив у мандри.

Вербичко-мавко, ти у сні зрости

І викохай косу зеленобарвну.

У вирій полетів і спів, і гомін,

А сонечко до Бога полетіло…

Об павутинку зачепився промінь –

Спомин про літо.

(З.Живка) 

***

Як же гарно, чудово, привітно,

Ніби в казці, в осіннім гаю.

Клен з берізкою золотом квітне,

Я на килимі жовтім стою.

А вітрець поміж гіллям гуляє,

По осінньому лісі іде —

Листям жовтим в повітрі кружляє

І тихенько додолу кладе.

Лист злітає у синяву неба

І співа в кучерявій сосні,

То пригорнеться ніжно до тебе,

На ліричній заграє струні.

Осінь гріється в теплім промінні,

Усміхається сонцем згори

І малює картини чарівні

Та міняє щодня кольори.

Ніби дівчина золотокоса,

Кожен день нову стрічку впліта,

По шовковій травиці йде боса

Й землю всю до грудей пригорта

І.Блажкевич


Кленові листки 

Осінь, осінь... Лист жовтіє.

З неба часом дощик сіє.

Червонясте,золотисте

Опадає з кленів листя.

Діти ті листки збирають,

У книжки їх закладають.

Наче човники, рікою

Їх пускають за водою.

З них плетуть вінки барвисті -

Червонясті, золотисті.

Серафима Гордієнко


Йду до осені.

Повернуло вже літо на осінь

Табунами холодних ранків.

Срібно-білі виблискують роси

Сизим шлейфом серпневих світанків.

На гіллі бурштинові яблука,

 Ніби кажуть: «Минуло літо». 

Незбагнена життєва азбука

Заквітчалась троянд оксамитом.

Іду вперед не озираючись,

Зустрічати барвисту осінь,

Де в кудлатих хмарах ховаючись,

Ледь видніється неба просинь.

Зорепадом серпневої ночі

Я прикрашу прозору вуаль.

І тремтливо в цей час урочий

 Хай торкнеться душі пастораль.

Категорія: Перебирає струни тихо осінь... | Додав: genamir (30.10.2010)
Переглядів: 4573 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 1.0/2
Всього коментарів: 1
1 наталля  
отримала велику насолоду. дякую!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019