Четвер, 24.10.2019, 07:09

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [60]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [24]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:07:09


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Вечори

Ми тебе не забудем, Тарасе!
Ми тебе не забудем, Тарасе! 

 Шевченківське свято


Оформлення сцени. Портрет Тараса Шевченка, прикрашений рушником. На сцені імпровізована ук¬раїнська світлиця, святково прибрана зеленим гіллям, штучними квітами, стрічками, вишитими рушниками; на столі біла скатертина, у глечиках квіти, колосся жи¬та, калина. Лави застелені килимками. Виставка творів Шевченка, плакати, вислови, ілюстрації. На почесному місці — "Кобзар".


Ведуча. Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка!
Ведучий. Нині, як і щороку, ми проводимо шкільне Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам'ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.
Ведуча. Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові до свого народу. У своєму "Заповіті" він так казав ( читаються рядки «Заповіту»)
Ведуча. Автор зібрав в ній кожну сльозину, най¬менший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу на¬роду він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.
Ведучий. У багатьох хатах українців сьогодні по¬бачиш заквітчаний вишитим рушником портрет Тараса Шевченка. А на столі, поряд із хлібом, лежить його кни¬га поезій — "Кобзар".
Світло пригасає, освітлюється тільки куточок се¬лянської хати. До хати заходять Мати і хлопчик в ук¬раїнському одязі.
Хлопчик. Стомилися, матусю?
Мати. Нічого, синку. Де руки й охота, там спора робота. А без роботи, кажуть, і день роком стає. Нумо готувати вечерю, бо скоро й Батько надійде (порається біля печі).
(Заходить Батько).
Батько. Вечеря готова ?
Мати. Ще ні.
Батько. А почитай-но, синку, "Кобзаря
І мене в сім і великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
Читець 1.
Провіснику волі,
Великий титане!
Справдились думи твої.
Приймай же данину
Любові і шани
Од вольних народів Нової сім'ї.
Читець 2.
Покоління поколінню
Про тебе розкаже.
І твоя, Кобзарю, слава
Не вмре, не поляже.
Учні виконують пісню про Тараса Шевченка.
Ведучий. Шевченків "Кобзар"... Це Біблія ук¬раїнського народу, це книга, якій судилося бути без-смертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. На¬род, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як "Кобзар", — безсмертний. У цій книзі пере¬плелися доля селянки-кріпачки з долею всієї України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю.
Хлопчик дістає з-за ікони томик Шевченка,
читає:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая Мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Схиляються над "Кобзарем".
На сцену виходять читці.
Читець 1.
А вже бреде сліпий кобзар,
І Гонта кличе на пожар,
Кавказькі гори, в млу повиті,
Рясною кровію политі,
Чолом підводяться до хмар,
І Катерина півжива
Дитя в хуртечі сповива.
Сніги колишуться над нею..
Орел жадібний Прометею
Криваве серце розбива.
Читець 2.
По "Кобзарю" отім старім
Учились грамоті щасливо;
Росли задумані від "Дум",
Гострили гнів за Катерину
І клали в серце тихий сум
За слізну долю удовину
Нам снились Ґонтині сини,
Що Батько вбив за честь і волю, —
Сувора правда давнини
Ішла, мов клятва, в нашу долю.
Учні виконують пісню "Думи мої..."
Читець 3.
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині...
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль,Боже,
То дай злої, злої!
Читець 4.
В похилій хаті, край села,
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-Мати, вбита горем.
Читці непомітно виходять у глибину сцени. Захо¬дять Мати і малий Тарасик.
Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово — і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди — з краю в край
Панує рабство ненависне.
Нема куди прихилиться, —
Хоч з гори та в воду...
В того доля ходить полем,
Колоски збирає;
А моя десь ледащиця,
За морем блукає...
Звучить мелодія пісні "Думи мої...".
Виходить Шевченко у вишитій сорочці. Довкола нього збирається гурт селян.
Дід. Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!
Селянин. Пани-кати...
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих!
Дівчина. ... А он розпинають
Вдову за подушне... А сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! В військо оддають!
Жінка. ... А онде під тином
Опухла дитина — голоднеє мре,
А Мати пшеницю на панщині жне...
Дід. Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Дівчина. Чи довго ще на сім світі
Катам панувать?
Шевченко {задумливо). Пани,пани!
Схаменіться!
Будьте люде!
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...
З'являються жандарми і заарештовують Шевчен¬ка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами і по¬ступово розходяться.
Тихо лине пісня "Садок вишневий коло хати"
Тарасик:
В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло...
Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодою — у могилу
Нужда та праця положила.
Там Батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!..
А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
Мати і Тарасик виходять.
Слідчий. У вірші під назвою "Сон" зухвало опису¬ються його імператорська величність і государиня імператриця. Ви своєю просторічною мовою знева¬жаєте її величність, у своїх крамольних віршах вили¬ваєте всю свою жовч. Як це там... не можу пригадати... Смеркалося... Огонь... Огнем...
Шевченко. Я нагадаю!
Смеркалося... Огонь огнем
Кругом запалало, —
Аж злякався я... "Ура! Ура!
Ура!" — закричали.
Слідчий. Припинити! (Чути барабанний дріб. Чи¬тає вирок).
Государ імператор височайше велів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під наисуворішии нагляд із забороною писати й малювати.
Ведуча.
Тяжко, важко в світі жити Сироті бел роду:
Барабанний дріб посилюється. Жандарми виво¬дять Шевченка. Звучить "Заповіт" Тараса Шевченка. Виходять читці.
Читець 1.
І цар та пани прелюті Налякались того слова,
Бо люди розкуті
Підуть волю здобувати,
Кайдани лоМати,
Із неволі
Народ визволяти...
Тому й засудили
Судом хижим
Судді недоріки
І на каторгу загнали
Мало не навіки.
Читець 2.
Десять літ пробув Шевченко На солдатській службі, Із казахами в їх краю Жив у щирій дружбі.
Читець 3.
І писав вірші в неволі, Кликав рвать кайдани, Вірив, що народ вкраїнський На ворога встане.
Читець 4.
За Тарасом слідкували. Все забороняли. За писання й малювання Жорстоко карали. Повернувсь Тарас з неволі Вже хворим додому. Але пісню, але душу Не віддав нікому.
Виходить Лілея у довгій білій сорочці, з розпуще¬ним волоссям.
Лілея.
"За що мене, як росла,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту? Дивуються,
Не знають, де діти!
Скажи мені, мій братику,
Королевий цвіте!" (...)
"Нащо мене Бог поставив і
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселила,
Тих самих, що вбили
Мене й матір?.. Милосердний,
Святий Боже, милий!"
Інсценізація уривка з поеми "Наймичка" від слів: "Іде Марко з чумаками..."до кінця.
Наймичка (виходить на сцену).
А я ледве додибала
До вашої хати.
Не хотілось на чужині
Одній умирати!
Коли б Марка діждатися...
Так щось тяжко стало!.
(Стоїть, сумно схиливши голову).
Автор. Іде Марко, не журиться. Прийшов — слава Богу ! І ворота одчиняє, І молиться Богу...
Наймичка. Чи чуєш ти, Катерино?
Біжи зустрічати!
Уже прийшов. Біжи швидше.
Швидше веди в хату!..
Слава тобі, Христе-Боже!
Насилу діждала!
Автор. І "Отче наш" тихо-тихо, Мов крізь сон, читала, Ввійшов Марко в малу хату І ставу порогу... Аж злякався... Ганна шепче:
Наймичка. "Слава... слава Богу!..
Ходи сюди, не лякайся...
Марку! Подивися,
Подивися ти на мене :
Бач, як я змарніла?
Я не Ганна, не наймичка,
Я...
Прости мене ! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя Мати".
Автор. Та й замовкла... Зомлів Марко, Й земля задрижала. Прокинувся... До матері — А Мати вже спала.
Марко сідає біля матері, схиляє голову їй на плече.
Інсценізація уривка з поеми "Марина". Інсценізація балади "Тополя".
На сцену виходять читці. Учні виконують пісню Чом, чом, чом, земле моя..."
Читець 1.
Гордий,величний, палкий і нескорений Наш незабутній славетний Кобзар, Лине в безсмертя над нивами й горами Помислів, дум і сердець володар.
Читець 2.
Ти ж свою музу шляхами колючими
Вів мимо синіх гаїв і дібров,
Там, де народ України замучений
Звівсь, щоб помститись за сльози й за кров.
Читець 3.
Доля з тобою ніяк не лукавила,
В руки торбину порожню дала
І в хуртовину, що крила розправила,
За Катериною вслід повела.

Читець 4.
В сяйві пожарів пішла з гайдамаками,
Лютої помсти світила вогні,
В чорній неволі з Оксаною плакала,
Слала катам свій караючий гнів.
Читець 5.
Серце розбитеє ядом не вигоїш,
Гнівом священним палає воно.
Ти не ховався, Тарасе, під кригою,
— Кликав народ під борні знамено.
Ведучий. Перегорнули ми останню сторінку "Коб-заря", доторкнулися душею до палкого й нескореного серця поета. А пісні, які співали сьогодні, вже півтора століття співає український народ, а скільки ще співа-тиме — залежить від нас з вами. Адже нам творити до¬лю української пісні, української мови, українського на-роду. Тож нехай "Заповіт" великого Кобзаря стане за-повітом для нас — зберегти мову народу, його звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття.
Ведуча. Шевченко з'явився на світ весною, щоб стати совістю України, її весною. Він народився 9 бе-резня 1814 року.
Ведучий. А 9 березня 1914 року, незважаючи на заборону російських сатрапів столітнього ювілею — загрозу тюремного ув'язнення,— патріарх грузинської культури Акакій Церетелі скликав грузинських митців.
Ведуча. Б'є восьма вечора, вирує столичний театр опери та балету, асистенти-учні під руки вводять сімдесятичотирьохрічного Церетелі на сцену, зал затихає: патріарх прямує до центру сцени, де в обрамленні квітів височить портрет Великого Кобзаря України. Церетелі просить допомогти йому опуститися перед ним на коліна, і завмерлий зал чує, що вуста великого мужа Грузії про-мовляють слова, які відразу стають крилатими: "Спасибі тобі, Батьку Тарасе, що ти навчив мене любити Грузію".
Під звуки кобзи виходять на сцену "письменники".
1-й учень. Я, Іван Франко, український письмен-ник. Я обожнюю Шевченка. Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під гнітом російської сол-датської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій..
2-а учениця. Я, Юлія Віргінія, німецький перекладач, перекладала твори Шевченка німецькою мовою і вважаю: якщо Котляревський на межі ХУІІІ-ХІХ століть підніс ук-раїнську мову до рівня літературної, то велика заслуга Шевченка в тому, що він відкрив усю її велич і красу. Цим, а також оспівуванням героїчного минулого, пробудженням давніх ідеалів свободи, вихованням національної свідо-мості, Шевченко врятував свій народ від загибелі і заклав міцну основу для його славного культурного розвитку. Зна-чення поезії Шевченка — не скороминуще, воно постійне,
 тому що він поет не тільки пригнобленого українського народу, а й усього багатостраждального людства. 
3-й учень. Я, Лхамсурен, сучасний мон-гольський поет. Великий Кобзар, який із титанічною силою висловив віковічні думи й сподівання таланови-того, красивого душею українського народу, безмежно дорогий нам, монголам, волелюбною поезією, непо-хитною вірою в сонячне майбутнє трудового народу.
 4-й учень. Я, Альфред Курелла, німецький письменник, стверджую, що Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі. Жодна країна не висунула такого поета, народного в справжньому розумінні цього слова, поета, який так повно, так правдиво і так без-посередньо передав настрої та думки широких мас по-неволеного народу. Своєрідність поета саме в тому, що він, будучи дійсно разом із простим народом, не поривав цього зв'язку протягом всього свого життя, хоч досяг вершин наук того часу. 
 5-й учень. Я, Рокуел Кент, американський художник і американець плоттю і кров'ю, але те, що я бачив у творах Шевчєнка-художника, і те, що я знаю про нього як про поета, викликає щире захоплення його талан¬том і творчістю. Я пишаюся цими творами, немовби я сам українець. Ваш Шевченко — це мій Шевченко. Я люблю і ціную Шевченка. 
6-й учень. Я, Назим Хікмет, турецький письмен-ник, вважаю: до того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні пра-ва, вірші Шевченка читатимуться на різних мовах. Ну, а потім? Потім, коли на землі не залишиться жодного пригнобленого народу, жодної пригнобленої людини? Чи звучатимуть тоді пісні Шевченка? Звичайно, звуча¬тимуть.Полум'яні пісні великого українського поета стануть для людей пам'яттю про далекі часи. Люди чи-татимуть Шевченка, находячи радість у тому, що їх внутрішній світ співзвучний красі тих гаїв, степів, місяч¬них вечорів, що їх оспівав Шевченко в своїх поезіях. Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Тараса Шевченка.
Голос з мікрофона.
Максим Рильський. "Сто років...ні!"
Сто років... ні!
Відколи люд живе,
І жито жовте, і волошки сині,
Відколи небо голубе пливе
На нашій, на зеленій Україні!
— В серцях плугатарів і ковалів,
В дівочій пісні, в пісні парубочій,
І там, де біль, і там, де правий гнів,
І там, де щастя променіють очі,
Найбільше там, де ж повстання пожар,
Найбільше там, де полум"я і порив,
Живе один з найбільших в світі творів -
Шевченка невмирущого "Кобзар".
Всі. Ми тебе не забули,Тарасе!
Поступово всі підходять, шикуються у три ряди і, кланяючись, сходять зі сцени.

Категорія: Вечори | Додав: genamir (11.06.2010)
Переглядів: 5420 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019