Шевченківське свято "Вклонимося Кобзарю" - Вечори - Вчителям-філологам - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Субота, 03.12.2016, 22:47

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [59]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [21]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:22:47


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1297
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Вечори

Шевченківське свято "Вклонимося Кобзарю"
Мета: поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу – Т.Г. Шевченка; спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України.

Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у рушник, виставка творів Т. Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; стіннівки, виготовлені до Шевченківських свят; епіграф.

І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом
Т.Г. Шевченко

(Фольклорний ансамбль ліцею «Червоні мальви» відкриває свято піснею «Ми гостей дорогих радо зустрічаєм»)
Вчитель. Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято.

Ведуча: 9 березня 1814 року
В похилій хаті край села.
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.

Звучить пісня Т. Шевченка «Думи мої».

1. Дитячі роки Тараса Шевченка..

Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах
держиться?
Мати: Так, мій синочку, правда.
Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову».
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться робить,
Не розгинаючи і спини.
Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка»
Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.
Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою».
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку».Дивна це була наука. П’ятниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля.
Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу повела
До п’яного дяка в науку.
«Учись, серденько, і колись
З нас будуть люди»,-
ти казала.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Тарасик: Там матір доброю мою
Ще молодою - у могилу
Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Тарасик: Там батько плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпив лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
мов мишенята. Я до школи-
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
Читання вірша «Мені тринадцятий минало».
Інсценізація вірша.
Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас:Еге ж, малярем.
Оксана:І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!

Оксана: Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.

Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

2. Т. Шевченко – художник.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.


Учень: Хоче малювати,
Прагне він до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.
Нишком він малює
Статуї в саду,
Вночі пише вірші
Про людську біду…

Ведучий: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса
Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.
Ведуча: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини нам у спадок залишив Т. Шевченко.
Діти розглядають альбом і картини Т.Шевченка.
Учень: Так у людському морі
Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Викупили друзі,
Вольним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?

Ведучий: Тарас Григорович Шевченко… тонкий проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя – «Кобзар» відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального народу.
Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка.
Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.1837 року він написав баладу «Причинна».Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка». Їх об’єднує казково-фантастичний перебіг подій, драматизм ситуації, потужний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини.
В основу твору «Тополя» покладено народну баладу «Ой, чиє то жито» - про перетворення дівчини на тополю.
Послухаємо цю пісню у виконанні фольклорного ансамблю ліцею «Червоні мальви».
Зразком романтичної балади є «Причинна».
Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий».
Учениця читає уривок з «Причинної».
Ведучий: Незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «на папері сумними рядками» (Звучить пісня «Думи мої, думи мої….») Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі?
Читає поезію «І виріс я на чужині….».
Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Що приніс цей рік Шевченкові? Він повертається в Україну, щоб жити на Батьківщині. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. Саме в цей час пише твори «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Невольник», «Великий льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа». Шевченко багато їздив по ь Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки поневоленого народу. Прямим вираженням не сприйняття і гнівного осуду самодержавства була поема «Сон», що стала справжньою причиною довголітнього поневіряння поета в солдатах.
І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на «височайшу» заборону.
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся, … але не каюсь!
Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще.
Саме на засланні поет створив свій прекрасний шедевр «Садок вишневий коло хати», в якому бачить ідеал України.
(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати…»)
Ведучий: Два генія має Україна – пісню й поета Шевченка, рівного якому по його ролі в історії духовної культури важко знайти.
Ведуча: В далеких степах Казахстану він дуже тужив за Україною, згадував її пісні. Як ми знаємо, Шевченко сам гарно співав.
Послухаємо українські народні пісні у виконанні учнів нашого ліцею.
Гуртова Яна виконає пісню «І спать мені не хочеться.» та «Ой Джиґуне, джиґуне»
Учениця 3-го Е курсу Чевтаєва Кристина виконує пісню «Ой, у вишневому садку…»
Ведучий: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син,і буде мати,
І будуть люди на землі.

4. Ми тебе незабудемо, Тарасе.

Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
Ведучий: Минуло 196 років із дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.
Учень: У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі.
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі.
Він стереже і хату, й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті, мов живий,
Ось-ось – і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.
Учень читає напам’ять вірш «Заповіт».
На сцену виходять всі учасники, беруться за руки.

Ведучий: Згідно з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо: «Гуртом ми сильні і безпечні!»
Ведуча: Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!»
Звучить пісня «Боже, Україну збережи».
Категорія: Вечори | Додав: genamir (12.02.2011)
Переглядів: 8147 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016