Середа, 18.09.2019, 13:12

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Українська мова [0]
Українська література [0]
Розробки уроків [14]
Презентації [3]
Уроки [28]
Презентації до уроків [0]
Вечори [19]
Методичні матеріали [60]
Планування [18]
Конкурси. Олімпіади [24]
Частини мови [18]
Синтаксис [10]
Лексика [2]
Розвиток зв’язного мовлення [13]
Види контролю [0]
Читання мовчки [7]
Аудіювання [6]
Тести [7]
Діалог [1]
Правопис [4]
Підсумкові контрольні роботи [1]
9 клас [22]
10 клас [14]
11 клас [18]
Фонетика [7]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
Диктанти [1]
Контрольні роботи [4]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:13:12


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1398
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Вчителям-філологам » Вечори

Високе небо Богдана Лепкого
Мета: детальніше ознайомити учнів з поетичним світом Б.Лепкого, розкрити багатогранність таланту митця, допомогти серцем відчути пульс української ідеї, його співзвучний ритм до нашого сьогодення та викресати в душі вогонь високого патріотизму.
Наочність: портрет Б.Лепкого, фотоілюстрації, спроектовані на мультимедійному екрані, виставка творів поета, пісні на слова Б. Лепкого.
Хід заходу
Вчитель.
Благословенна хай буде година,
І тая хата, і село,
Що Україні принесло
Великого поета.
Благословенна!
О чудодійна земле-мати!
Якого сина маєш ти!
(На екрані — портрет Б. Лепкого, звучить пісня "Чуєш, брате мій...")
 Вчитель. Магічний ключ журавлів... Він зірвався з подільських ланів і поніс волею-неволею поза Україну нашу долю, нашу пісню-надію, а з нею і невимовну любов до рідного краю. Він надихнув поета на створення поезії "Видиш, брате мій..." Музику написав його брат Левко Лепкий. І лине вона зараз по світі як гімн емігранта-українця з невимовним і бездонним болем, глибоким відчаєм, а ще — з великою любов'ю до рідної землі. 
Батьківщина Б.Лепкого — Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. В селі Крегулець (сучасної Тернопільської обл. 9 листопада 1872 року народився наш поет в оцій хаті.
(На екрані — хата, де народився поет).
Читець 1. Серед дерев, винограду й морелі, серед пахучого квіття стояла довга, невисока хата під ґонтами, з ринвами, з ґанком на двох стовпах, обвитих диким виноградом. У хаті шість кімнат невеликих, тільки саля простора, з двома печами і трьома вікнами. Крізь два з них видно село, а крізь третє — муровану дорогу з Бережан до Золочева. При тих вікнах тільки сиди й малюй, і пиши вірші.
Скільки разів у тій салі, коли я був студентом, молодь збиралася, співала та танцювала до білого ранку. Скільки сірих вечорів провели ми тут на щирих розмовах, скільки літніх ночей пересиділи... А ще у салі робили театральні вистави. Виносили меблі, здіймали образи, забували про лакеровану підлогу, стукали, гукали, будували сцену... Незабутні роки...
Читець 2. Заспів
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля
Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду,
І так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду.
(На екрані — портрет батька і матері поета.)
Читець 3. Богдан був першою дитиною у подружжя Лепких. Мати походила з роду Глібовецьких. Добра, чуйна, вона чудово грала на гітарі і співала народні пісні. За одну зиму навчила маленького Богданчика читати, писати і рахувати.
Читець 4. Батько — Сильвестр Лепкий — священик і поет. Людина освічена і прогресивна. Закінчив Львівський університет із класичної теології і філології. Вільно володів кількома мовами. Знав латинську, грецьку, староєврейську, німецьку та польську мови. Брав участь у виданні часопису "Правда", підготовці підручників для школи. З літературними творами виступав під псевдонімом Марко Мурава.
Пізніше Богдан назве свого батька найсуворішим критиком. Своїм батькам поет присвятив не одну поезію.
Читець 5. Батько й мама
Як мені Вас не любити,
Батьку рідний, нене,
Таж ви мене згодували
І дбали про мене.
Таж ви мене згодували
Щирими руками,
Ой, нема то ніде в світі,
Як в батька і в мами.
Батько розуму навчає,
Мати приголубить,
Ніхто мене так не світі,
Як вони, не любить.
Дай же, Боже, щоб я виріс,
В школі гарно вчився,
Щоб я батькові і неньці Добре відплатився.
 Ведучий 1. Б. Лепкий навчався спочатку у Бережанській нормальній школі, потім у гімназії м. Бережани. 
(Кадр — Бережани. "Місто моїх молодих літ".)
Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, звідки вона і пропала. Згодом писав принагідно, серйозно ж готувався стати художником, з цією метою брав уроки у маляра Юліана Панкевича.
 Ведучий 2. Немов журавлі у вирій, відлітали колись наші молоді люди на чужину, щоб здобути кращі знання. 
 Ми не були господарями "на нашій, не своїй землі". Український університет у Львові з рідною мовою навчання ще на початку 20-их років був загнаний у підпілля, а згодом виявлений і заборонений. У Західній Україні ми не мали й своєї Академії мистецтв. 
 Ведучий 1. Прощається з рідною землею і Б.Лепкий, їде до Відня, де вступає до Академії мистецтв. Але скоро відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням, і почав відвідувати лекції у Віденському університеті на філологічному факультеті. Тут став учасником студентського товариства "Січ". 
Ведучий 2. Згодом Б.Лепкий переходить до Львівського університету, у 1895 році його закінчує, працює вчителем у рідній Бережанській гімназії, а з 1899 року переїжджає до Кракова.
В Ягеллонському університеті було відкрито лекто-рат української мови і літератури. Викладати ці пред¬мети запросили Б.Лепкого. Восени він поселився тут з молодою дружиною Олесею, яку хтось із польських письменників назвав візантійською Божою матір'ю.
З Краковом відтепер буде зв'язано майже все творче життя письменника.
 Вчитель. Богдан і Олеся дуже любили один одного, їх об'єднувало рідне слово, погляди на життя, а ще — музика. Часто із Кракова вони їздили до Відня, зустрічалися з товариством "Січ", обов'язково відвідували театральні вистави. Заколисані "Віденським вальсом", щасливі поверталися додому. 
(Танець — "Віденський вальс".)
Вчитель. Можна бути в Україні і нічого не приноси¬ти їй, можна жити поза краєм і ніколи не полишати його. Власне, таким життям жив славний син України — письменник, поет, філософ і учитель Богдан Лепкий. Україна і її люди, її молоде покоління залишались в йо¬го серці, в його думках і його праці.
Як естет вірив і пропагував силу поезії, мистецтва, знань...
Читець 6. Поезія
 Поезія, друже, всюди є —-І в людях, і в природі, І поки чоловік жиє, її умерти годі.  
Вона сміється на устах Маленької дитини, Вона летить до нас у снах, Як вітер з верховини.
Вона нам працю солодить, Співає при роботі, Алмазом ясним мерехтить В кривавім людськім поті.
Вона у бурі, в реві фаль, В збіжжях — ланах на полю, Вона і там, де гостра сталь Мигтить, б'ючись за волю.
Вона в дощі, в снігу, в імлі, В курнім осіннім димі... Найменше ж, друже, єсть її В химернім ритмі й римі.
Ведучий 1. Будучи від природи музикальним (грав на скрипці), наповнював свої вірші грайливим милозвуччям. Під безпосереднім впливом музики на¬родився не один поетичний твір. Так, під враженням музики Шопена він написав у Кракові прекрасні поезії: "Ми йшли з тобою", "Часом мені здається". Глибоке враження на Лепкого справляла гра на фортепіано молодого композитора Василя Барвінського. Під його впливом поет написав "Розвіялися сни мої рожеві".
 Ведучий 2. У своїх спогадах про брата Богдана Левко Лепкий писав: "Якщо брат носився з думкою написати якийсь вірш, то він ходив довго по кімнаті і тер чоло, високе, біле... Але не засідав зразу до писання. Обов'язково тітка Дарія мусіла щось заграти. Часом грала "Вечорниці" Ніщинського, що їх брат дуже любив. Потім уже писав. Мусів мати настрій." 
 Ведучий 1. Лірика Б. Лепкого наповнена глибокою елегійністю, музичною ритмікою. В своїй творчості він часто користується метафорою: поезія — пісня. Та це в Лепкого не тільки поетична метафора, а щось більше — правдива дійсність. Поезія Лепкого насичена музикою. Щоб відчути музику вірша поета, досить прочитати будь-який вірш із циклу "На позиченій скрипці". 
Ведучий 2. Яка чудова ніч
Яка чудова ніч! Спішімся — час тікає — Життя не вічна річ!
При березі баркас,
Розпущені вітрила.
Подай же руку, мила,
Там море жде на нас!
На морі, гену млі,
Якийсь острів Сіріє,
Там наше щастя мріє,
Єдине на землі.
Полинемо туди,
На той острів кохання,
Далеко від страждання.
Від горя, від біди.
Троянди там цвітуть
І незабудки сині,
Як ріки по долині,
Там розкоші пливуть.
Як сонце,так горить
Любов велика, красна...
Спішімся, час біжить!
Ніч тиха, гарна, ясна. 
 Ведучий 1. Левко Лепкий, Денис Січинський, Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Філарет Колесса — далеко не повний перелік композиторів, що складали пісні на слова Богдана Лепкого. Багато пісень стали народними. Ось одна з них. 
Час рікою пливе...
Час рікою пливе...
Я побачив тебе
На проході в міськім огороді.
І дивився, дивив,
Довго очі трудив,
Бо пізнати чомусь було годі.
Та ж стать рівна, струнка,
Та ж голівка мала,
Очі сиві палкі, говірливі,
Лиш уста мов не ті,
Мов чужі, не твої,
Маломовні, сумні, нещасливі.
На той вид тяжкий сум
Обгортає мій ум,
Похоронні нути в серцю чути,
Невмолимий докір
Вилітає в простір:
"Як ти міг, як ти міг позабути?"
Не забув тебе я,
Хоть взивав забуття,
Не було позабути спромоги,
Непривітний той час
З серця квіти обтряс
І поніс їх на інші дороги...
 Вчитель. Почалася перша світова війна. Бойові дії застали родину Лепких у м. Яремчі на Гуцульщині. Поет відвідує свої рідні місця. Усюди руїни, злидні, усюди людське горе. 
0 краю мій, свята руїно! Новітня Троє в попелах! Перед тобою гну коліно
1 кличу:
Боже в небесах,
За кров, за муки, за руїну,
Верни, верни нам Україну!
 Ведучий 1. Природа наділила його сильною волею для виконання добровільно взятих на себе гро¬мадських обов'язків. Своїми майстерними перекладами "Слова о полку Ігоревім", творів Пушкіна, Лєрмонтова, Крилова, Конопницької він довів глибоке знання своєї і чужих мов. Досліджував культуру народів, вивчав звичаї, опікувався молодими вченими і студентами-україністами, котрі навчалися у Краківському університеті, де він довгі роки був професором.
Вчитель. Художник Денис Іванцев, колишній учень Б.Лепкого, ось як згадує про письменника. 
 Диктор. Лекції Богдана Лепкого захоплювали буквально всіх, хто його слухав. 
 Високий зріст, спокійна, майже статечна постава при викладанні, виразні риси обличчя з високим чолом і добродушними, сміливими синіми очима. А при тому — прекрасна дикція, цілеспрямована інтонація, сила і м'якість мови... Це все утворювало гармонійну єдність і просто зачаровувало слухачів. Недарма професором Лепким захоплювалася Варшава, а своїми виступами на різних симпозіумах та конгресах він дивував наукову Європу. Може, тому і назвали його українським Демосфеном. Особа професора завдяки своїм природним даним і набутим знанням була гідним репрезентантом і виявом всього найкращого і найглибшого, що виходило з душі і ментальності нашого народу. 
Вчитель. Часто Б.Лепкий замислюється: — на чім же виховуватися нашому молодому поколінню?  — на чім набиратися нам характеру?
І доходить висновку, що багато, багато фальші в нашій історії.
 Автор був певен того, що молодому поколінню треба знати свою історію, і тому вирішив написати роман про маловідоме історичне минуле періоду гетьманування Мазепи. 
 У листі до Івана Франка від 16.03.1901 року він повідомляє про свій задум і починає збирати матеріали: "Історія Русів", "История Малой России" Ка-менського, "История Малороссии", книги Костомарова і Срезнєвського, польських та німецьких істориків. 
 Осмислення постаті Мазепи вимагав сам час, трагічна доля та історія Української Народної Республіки. 
 "Довершилась чергова українська катастрофа, — пише письменник, — яка стерла з карти ще молоду українську державу, і, як результат, її тіло було знову розтерзано на частини... Час вимагав аналізу того, що сталося, а аналіз — аналогії. 
Аналогії чітко викреслювали постать Мазепи".
Чому?
Мазепа дбав про долю України. Це визнавали друзі і вороги.
Ведучий 1. "Він віддав би навіть своє життя, щоб його батьківщина могла знищити московське ярмо", — писав Пилип Орлик.
Вчитель. "Мазепа хотів визволити свою націю від будь-якого ярма", — так сказав Жан-Жак Руссо.
Ведучий 2. А ось юридичний документ — договір Мазепи з Карлом XII:
 "Україна має бути вічним часом свободною від усілякого чужого володіння... Союзні держави (Польща, Швеція) не мають претензій над Україною і військам запорізьким.Цілість границь її, непорушність вільностей, за¬конів, прав і привілеїв її свято мають заховуватися, аби Україна вічними часами і свободою тішилася своїми правами і вольностями". 
 Вчитель. Мазепа був великим книголюбом і меце¬натом. За його гетьманування було збудовано Михайлівський Золотоверхий монастир, Миколаївський собор, Церкву Всіх святих Києво-Печерської лаври, Богоявленську церкву, розпочато будівництво Києво-Могилянської академії. І це лише в Києві. Це були не просто будівлі, а окраса України, — особливий, вишуканий стиль, який так і називали — мазепинський. 
 У вівтарі грецького православного собору Воскресіння при Господньому Гробі в Єрусалимі зберігається образ різьбленої на срібній дошці плащаниці — дар гетьмана. В особливо урочистих випадках кладуть цю плащаницю у вівтар на престол під чашу зі святими дарами. 
 Ведучий 1. Мазепа мав одну з найбільших бібліотек в Україні. Він дбав про видання книжок, щедро обда-ровував ними бібліотеки, окремих осіб. 
 Вчитель. В одній із своїх праць Євген Маланюк так підсумував діяльність гетьмана Мазепи. "Суспільний розлад, матеріальне і моральне зубожіння народу, втрата ініціативи у зовнішній політиці, деморалізованість старшини — ось реальність, з якою змушений був рахуватись гетьман Мазепа. Він усі сили кидає на закладини підмурівку держави." 
 "Центром того будівництва, — пише Євген Маланюк, — була Києво-Могилянська академія... модерний університет... лабораторія державної ідеї. Він добре бачив наслідки руїни. Це була руїна щонайменше цілого покоління... І яким же страшним могло би бути покоління наступне, покоління від умирання нації та пригасання історичної пам'яті народу... Виростити покоління, яке здатне перебрати й перенести на пере-ломі століть історичну пам'ять державної нації в майбутнє. Виплекати, викохати покоління, що приховало б суверенний дух Нації... Саме це було генеральною лінією Мазепи, — підкреслює Євген Маланюк, саме цим, а не лише побожністю й естетично-культурними уподобаннями та потребами пояснюється його справді подвижницька робота в царині культури." 
 Будівничим української держави постає образ Мазепи у творах Б.Лепкого. Це роман "Мотря", що вийшов у 1929 році, — дві частини "Полтави" та роман "3-під Полтави до Бендер". Це було нове розкрилля творчої долі поета. 
(На екрані — гетьман Мазепа. Звучить "Козацький марш".)
 Диктор. "Гетьманське обличчя хоч старе, — пише Богдан Лепкий, — було таке свіже та гарне, що всякий мимохідь шанував його... Був середнього зросту, худо-щавий... тримався просто, як двадцятилітній молодець, ходив певно і рівно, рухи мав здержливі, але природні, гнучкі, гармонійні. Старанно одягнений, але без 
зайвих прикрас. Голос гетьмана був чистий, як струя з придорожньої кринички, і м'який, як шовк, як оксамит. Мазепа, коли хотів, то вмів мовою своєю кожного за серце брати". 
Вчитель. Багато додає до розуміння гетьмана й інтер'єр його кімнат.
 Диктор. "Кругом стояли шафи, на них за мосяжними решітками установлені в білий пергамент пооправлюванні книжки... Над шафами висіли картини своїх і заграничних митців. Верх дубових обкладів висіли дорогоцінні макети і гобелени. Господар двора не любив різких красок, ні золотих оздоб, нічого, що хапає за очі та бентежить спрацьовану думку." 
 Вчитель. З кожним новим розділом роману ми довідуємось про такі поняття: Мазепа — гетьман, Мазепа — людина. 
Так розпорядилася доля, що, будучи уже в немолодому віці, Мазепа закохався у молоденьку свою по-хресницю Мотрю Кочубеївну. Вона відповіла йому взаємністю.
СЦЕНА
(Звучить ніжна мелодія, чути спів пташок.)
 Диктор. Мотря йшла назустріч сонцю. Минула го¬род, пройшла широку леваду і ступила в зелену діброву. Мотря не спиняє думок. Вона думками живе. Для неї не те гарне, що є, лише те, що може бути. А може бути все... Може, з нею ожениться гетьман... На цю гадку вона стала. Ніби зі сну збудилася. Принишкли вітром розгойдані листочки... Глянула на доріжку. — Перед нею стояв сам гетьман. 
Гетьман. Вітаємо вашу милість із погідним вечо¬ром та з добрим здоров'ям.
Мотря. Вітаю ясновельможного пана гетьмана.
Гетьман. А ми отеє з ловів вертаємося.
Мотря. Пішки?
 Гетьман. Хотілося пройтися. Такий гарний час. Погода, як випрошена в Бога. 
Мотря. Так... Я піду ще трохи в діброву...
Гетьман (взяв за руку). Ні, того ми не зробимо, щоб вас саму під вечір пускати. Там, бачите, під дубом вовк лежить, вава...
 (Гетьман усміхається, Мотрю тая усмішка виводить з рівноваги). 
Мотря. Пан гетьман насміхається з хуторяночки?
 Гетьман. Таку хуторяночку хоч і на княжому престолі саджай — не осоромишся. 
Мотря. Не бачила я тих, що на престолі сидять.
Гетьман. Але я їх бачив, і не одну, і не здалеку, а зблизька, і впевнити вашу милість можу, що кожна з них померкла би при вас як при сонці зірниця.
Мотря. Пан гетьман надто ласкаві для мене.
Гетьман. Побалакавши з вами хвилинку, я згодний сказати, що другої Мотрі не було, а може, й не буде, і що гріх такому пишному цвітові потай міру цвісти.
 Диктор. Мотря спаленіла й замовкла. Кругом бачила невидані трави й казкові квіти. Дерева прибирали неймовірних форм. Весь світ був ніби казка. 
 Гетьман, Мотре Василівно, вам місце на широкому світі, ваше завдання не шити й вишивати, хоч би шовком найдорожчим, але своїм умом, так само, як і красою, причинитися до слави нашої України. Диктор. Мотря не перечила. На неї дивилися ті самі гарні, темні, пронизливі очі, і той самий оксамито¬вий голос грав їй до вуха. Гетьман. Ви знаєте, до чого я веду. Я знаю, що у вас на серці... Слава... І велич, і охота жити життям буй¬ним, незвичним. Вам хочеться перейти до історії. І ви перейдете туди. Не перечте. (Виймає перстень.) 
 Прийми від мене отсей перстень брильянтовий. Кращого й дорожчого на всій Україні немає. Хай він буде видимим знаком нинішньої розмови. 
 У брильянті добрі сили живуть, він перед чарами, перед отрутою і всякими ворожими затіями свого власника хоронить. Він, якщо вірити філософії талісману, є також признакою в любові, приносить славу і побіду, 
Мотря (скрикнула). То не давайте його мені, Іване Степановичу, не давайте!
Гетьман. Чому ж би то ні?
Мотря. Бо вам побідити треба.
Гетьман. Побідимо або поляжемо!
Моє серденько, мій квіте рожевий! Люблю тебе, як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно недовго буде мені світити, але я його сяйво пронесу через усе життя.
Мотря. Вдячним серцем приймаю я Ваш дорогий подарунок. Обручик носитиму в серці, щоб люди не по-бачили його й не позавидували моєму щастю.
(Мазепа обняв Мотрю. Звучить пісня "Ой, чий то кінь стоїть стоїть".)
Вчитель. Щирість почуттів Мотрі й Мазепи, вірність у коханні, висока патетичність, людяність робить їх сто-сунки зразком поведінки для молодих людей.
Після паузи
 Вчитель. Дуже важливо, що устами Мазепи Б.Лепкий відповідає на питання: що дала Україні спроба вирватися з-під колоніального ярма Росії. 
 Диктор. Останеться спомин великого зриву за волю, за самостійне життя, спомин спроби, щоб порвати кайдани. Остануться ті нечисленні, але здорові духом українці, що не жахнулися московської сили, не забагли царської власті, не позбулися лицарської честі і громадського почуття. 
 Нинішній перелом переміниться в завтрашню перемогу, бо перемінитися мусить, бо земля наша завелика, щоб її можна чужим шумовинням залити, і завеликий народ, щоб його можна винищити до краю або перетворити на чужий лад. 
 Голос землі і крові розбудить його з нинішнього сну, і він промовить ділом голосним, грімким, тривалим. І побачать внуки помилки дідів своїх і благословлятимуть тих, кого проклинають нині, а проклянуть, котрих величають тепер. 
Правда побідити мусить.
Вчитель. Безперечно, такі твори Богдана Лепкого були заборонені, бо вони відкривали читачеві новий
світ — світ любові, поваги до людини, а ще — сіяли зерна гордості за Україну. 
 У ювілейний рік Богдана Лепкого не можемо не згадати імені людини, доктора Романа Смика, що народився в с.Жовчі на Івано-Франківщині, з 1954 року проживає в США. Роман Смик — фундатор Енциклопедії українознавства, численних видань, музеїв, пам'ятників. Саме йому завдячуємо, що до нас повер¬нувся творчий доробок Богдана Лепкого. 
(Кадр — на могилі у Кракові.)
Роман Смик на місці вічного спочину Б.Лепкого у Кракові. Так і просяться рядки із поезії Б.Лепкого "Краківські думи".
Диктор. Краю мій!
Йшов до тебе весь вік у любові дитинній,
Я — не блудний твій син, то — блудливі часи...
Не карай забуттям... І на місце спочинку,
Краю казки мойого життя принеси
З обійстини батьків... Хоч одну порошинку.
Вчитель. Цього року учні нашої гімназії побували на батьківщині поета Богдана Лепкого у Бережанах. (Кадр — пам'ятник Б.Лепкому у Бережанах.)
Ведучий 1.
О славетний сину рідного Поділля!
Ти збудив у серці приспану любов.
У твоєму слові запах євшан-зілля
В батьківську домівку повертає знов.
Гордо і почесно ти сидиш на троні,
Погляд свій змужнілий кидаєш у даль.
Ти такий самотній. На твоїй долоні
Примостилась тихо пташкою печаль.
Бачив ти у світі і багатства, й славу,
Велич і могутність міст, немов орлів.
Та гойдались в серці зеленисті трави
І бринів тихенько солов'їний спів...
Доля повертала все у Бережани,
Де знайшов ти щастя юних літ своїх.
О великий, рідний батьку наш Богдане,
Ми тобі схиляєм голови до ніг.
Заключне слово вчителя.
Кажуть, кожна людина має свою висоту. І ніхто не зніме її з тієї висоти, яка належить саме їй.
 Поетичне небо Б.Лепкого — високе. Воно розкриває голос шляхетної душі і серця Поета. 
 Тож запричащаймося мудрістю і любов'ю поетичного слова Б.Лепкого. 
Література
1. Лепкий Б. Поезії. — Тернопіль: Джура, 2005. — 500с.
2. Лепкий Б. Твори в 2-х томах, т.1.: Поетичні твори. Прозові твори. Мемуари. — К.: Наук, думка, 1997. — 845 с.
3. Лепкий Б. Мотря. — Львів: Червона калина, 1991. — 388с.
4. Шараневич О. З піснею через світ// Поліття. — 1991, № 19.
5. Фурсова Л. Поетична творчість Б.Лепкого// Українська література в загальноосвітній школі. — 2004, № 7.
 
 Галина Машталер // Українська література в загальноосвітній школі .- 2008.- №4
Категорія: Вечори | Додав: genamir (31.08.2010)
Переглядів: 4648 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019