Середа, 23.10.2019, 15:44

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:15:44


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Моє село - краплиночка на карті
БЕРЕЗНА

Березна — одне з найбільших сіл Володарського району. Розкинулось воно на мальовничому березі р. Рось та її притоки р. Березянки. За переказами, у сиву давнину на території сучасного села ріс великий березовий гай, завдяки якому село отримало свою назву. Засноване воно у 1593 році польським магнатом Янушем Збаразьким. Але про існування на цьому місці поселення з давніх часів свідчать археологічні знахідки знарядь праці кам’яного віку, бронзи і заліза, що знаходяться у шкільному історико - краєзнавчому музеї.

Януш Збаразький походив з українського князівського роду, який у ХVІ ст. ополячився. Ще при житті Збаразький продає село родині Подгорських (Підгорських), які на той час уже володіли Косівкою, Логвином, Антоновим, Тарганом та Гор-Пустоварівкою. На час придбання (1616 р.) в історичних довідках згадується, що в с. Березна було всього 50 дворів.

З моменту придбання і до 1917 року Березна стала резиденцією польських князів Подгорських. Новий будинок родина побудувала на початку XIX ст. Він знаходився на красивому скелястому півострові, при впадінні р. Березянки у р. Рось. За спогадами старожилів, мав багато кімнат, дзеркальну залу, зимовий сад. Навколо будинку на трьох десятинах землі розкинувся великий парк з різними декоративними деревами і кущами, алеями, обсадженими квітами.

Прекрасними краєвидами Березни милувались чимало сучасників. Наприклад, відомий художник Леон Вичулковський був наскільки закоханий в прекрасні краєвиди р. Рось, що навіть провів два роки в селі. Тут він написав кілька знаменитих полотен.

З приходом польських магнатів на Володарщину посилився феодальний, релігійний, національно-культурний гніт українського народу. Зневажливе ставлення, постійні утиски, ріст панщини призводять до селянсько-козацьких повстань.

Березяни були активними учасниками національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1656 р.р.), воювали у складі Білоцерківського полку, яким керував полковник Михайло Громика. Також брали участь у повстанні під проводом Семена Палія (1704р), яке було відповіддю на рішення польського сейму про ліквідацію правобережного козацтва. Не обминув територію села і гайдамацький рух, селяни Березни приєднувалися до повстанських загонів, що діяли на території Володарщини.

З приєднанням Правобережної України до Російської імперії починається нова сторінка в історії нашого краю. Відповідно до нового адміністративного поділу с. Березна належала до Пархомівської волості Сквирського повіту Київської губернії. Зміна влади однієї держави на іншу нічим не позначилась на становищі простого населення. Тому повстання проти поміщицького свавілля продовжуються і на початку XIX ст. У 1812-1835рр в Україні розпочався масовий селянський рух під проводом Устима Кармелюка. Про участь березян у цьому русі свідчать численні перекази та урочище Курмалія, що розташоване на пн.-сх. від села. За переказами, у ті часи там стояв густий, непролазний ліс, в якому переховувались учасники повстання, існує легенда про те, що там переховувався і сам Устим Кармелюк.

Невирішеність селянського питання реформою 1861р., подальше обезземелення та зубожіння селянства призводить до нової хвилі соціального протесту, який вилився у революційні події 1905-
1907 рр. У травні 1906 року березяни організували страйк під час обробітку цукрових буряків, що належали Подгорському. Селяни були незадоволені низькою платою, тривалістю робочого дня та утисками управляючого. Оргнізатор виступу був висланий до Сибіру, але страйк мав наслідки: плату на прополку збільшили до 20 коп., роботу закінчували о 20.00 год., налагодили підвезення свіжої води.

На початку XX ст. в Березні були два заїжджі двори, 4 приватні крамниці, корчма і шинок, церква, діяла школа, був збудований цегляний вальцевий млин, який зберігся до нашого часу, та встановлений двигун і генератор, що подавав електроенергію до палацу та господарства Подгорських, придбаний перший на Володарщині легковий автомобіль французького виробництва. З 1892 року в поміщицькому маєтку був встановлений телефонний зв’язок з Володаркою та Сквирою.

Перша церква у Березні була збудована у 1830 році. Була вона дерев’яною з солом’яною покрівлею. У 1877 році дочка Казімежа Подгорського Зофія тяжко захворі-ла, для її швидшого одужання поміщик виділив кошти на побудову нової церкви. Будівництво тривало до 1883 року, розпис церкви провели монахи Києво-Печерського монастиря та сільські майстри Ярмоленко Опанас, Шумський Денис, Гаврильченко Саватій, Бойко Іван та інші. Урочисте відкриття та освячення церкви відбулось 21 вересня 1883 р. на релігійне свято Різдво Пресвятої Богородиці. Церква проіснувала до 1960 р., потім була закрита та використовувалась як складське приміщення місцевого колгоспу. З 1991 року Березнянська церква Різдва Пресвятої Богородиці відновила свою діяльність. Підпорядковується Українській православній церкві Київського патріархату.

Першою школою в Березні була церковнопарафіяльна школа, заснована в 1860 р. настоятелем місцевої церкви священиком о. Стефаном Семеновичем Шабащенком. Фундатор церковноприходської освіти в селі був досвідченим пастирем і служив у місцевому храмі з 1856 р. протягом кількох десятиліть, заодно виконуючи обов’язки керівника та вчителя церковноприходської школи.

У 1865 р. в школі нараховувалось 20 учнів та 6 учениць.

В 1872 році в селі було урочисто відкрито нову державну школу, офіційна назва - Березнянсько-Михайлівське народне училище. Для її потреб було виділено 3 десятини землі, збудовано двоквартирний будинок для вчителів. Дітей навчали два вчителі. З моменту заснування і до початку XX ст. у школі щорічно навчалось до 80 учнів. Термін навчання складав 4 роки.

З листопада 1920 року на території України остаточно утвердилась радянська влада. Головою комнезаму в Березні був обраний Наулко Петро Вікторович. Активними учасниками та організаторами всіх заходів радянської влади стали Бойко Хома, Козуб Корній, Лесик Іван, Вернянець Олександр.

Бойко Хома Семенович народився в 1893 році, закінчив 4 класи місцевої школи. У 1914 році був призваний до царської армії та направлений служити на Чорноморський флот в м. Севастополь. В лютому 1917 року вступив до партії більшовиків.

В середині 1921 р. обирається комісаром Пархомівського волосного ревкому. На початку 1923 року Володарка стала районним центром. Відбулися вибори депутатів районної ради. Бойко Хома Семенович став першим її головою.

У 1920 році у селі був створений комсомольський осередок, першим секретарем якого став Зарва Іван Васильович. Він згодом очолив Білоцерківську повітову комсомольську організацію, а з березня 1925 року - Київську губернську комсомольську організацію, з квітня 1927 року обраний секретарем ЦК ЛКСМ. Іван Зарва був делегатом чотирьох Всесоюзних з’їздів ЛКСМ.

На початку 20-х років XX століття у Березні діяв народний театр «Березіль», художнім керівником якого став Григорій Дмитрович Сташук. Він налагодив тісні зв’язки з Лесем Курбасом, який в той час працював у м. Біла Церква. Курбас розробив репертуар для театру. За спогадами народних аматорів приїжджав до Березни на репетиції та спектаклі. Театр розмістився у манежі маєтку Подгорських, там була влаштована сцена та зал на 300 місць. Декорації до п’єс створював місцевий художник Григорій Назаренко. Першою п’єсою, яку поставили учасники театру, була «Безталанна» І. Карпенка-Карого (1923 р.). Народний театр гастролював у м. Біла Церква, Сквира, Тараща, Рокитно, селах Володарського району, брав участь у фестивалі театрів «Березілля», який був організований Л. Курбасом у м. Харкові.

Театр проіснував у Березні до початку Великої Вітчизняної війни.

Станом на 1925 рік школу відвідувало 200 учнів. У 1927 році постановою Білоцерківського окрвиконкому на базі семирічної школи була відкрита школа сільської молоді, директором якої став Горовий Юрій.

Школа сільської молоді відрізнялась від звичайних шкіл тим, що в ній, крім загальноосвітніх дисциплін вивчались основи агрономії. У 1929 році в селі був створений перший піонерський загін, піонервожатою якого стала Маркова Марія.

З 1930 року школа сільської молоді була переіменована в школу колгоспної молоді, при ній відкрили інтернат, їдальню та виділили земельну ділянку розміром 15 га. Тоді ж запрацювали перші гуртки: музичний, хоровий, драматичний.

У цьому ж році в селі відкрилось поштове відділення. В роки НЕПу Маринич М., Чугай М., Коцюренко А., Гаврилюк П., Хмельницький Ю., Гайдай У., Холохоренко Р. відкрили власні майстерні, де виготовляли та ремонтували сільськогосподарський реманент, предмети домашнього вжитку, шили одяг, взуття. Свої магазини мали Меєр С., Линчак К., Качур І., Сідак Ф.

У 1929 році був організований перший колгосп, в який об’єдналось більш як сто селянських господарств. Першим головою колективного господарства став Линчак Трохим Федорович.

Через тотальне вилучення зернових уже восени 1932 р. в селі почали голодувати, а взимку голод дав про себе знати хронічним недоїданням. Навесні, коли прийшла пора весняно-польових робіт, розпочався голод. Голодомор 1932 — 193З рр. спричинив велику смертність населення, в першу чергу серед дітей та людей похилого віку. Від голоду в селі померло 202 особи.

У 1933 році під час проведення суцільної колективізації та масових репресій селянства з ініціативи голови колгоспу Малахівського Петра був створений дитячий майдан для дітей, батьки яких померли під час голодомору, він же і попередив селян про масове вилучення запасів продовольства, що на той час можна було вважати подвигом. З 1934 року на базі цього майдану був відкритий дитячий будинок, що підпорядковувався обласному відділу Наркомпросу УРСР. Першим директором дитбудинку став Чорний І. В.

Поступово життя налагоджувалось, запроваджувалась стійка оплата трудодня, колгоспи почали отримувати сільськогосподарську техніку. У 1934-1935 роках проходить передача земель колгоспам. За державним актом 1935 року колгосп «Вперед» отримав у володі-ння 5 тис. га землі. У цьому ж році в селі з’явились комбайни. Першими комбайнерами стали Остапець Михайло, Хмельницький Олександр, Цимбалюк Григорій, Сенчик Владислав.

У зв’язку з великою кількістю посівних площ, для кращого їх обробітку було прийняте рішення про роз’єднання колгоспу «Вперед» на три окремі господарства (1935 р.): їм. С. Будьонного (Слобода), ім. Леніна (Заріччя), ім. Ф. Дзержинського (Куток).

У кінці 30-х років в селі був відкритий медпункт, працювали сільська рада, бібліотека, школа. Перед II світовою війною в школі навчалось 400 учнів, школу очолював Пугасій П. Н., у 1941 році він був призначений завідуючим Володарським відділом освіти.

Мирну працю людей перебила радянсько-німецька війна, що розпочалася 22 червня 1941 року. Молоді хлопці села записувалися добровольцями у діючу армію, часто приписуючи собі роки до повноліття. З села до армії було призвано 280 чоловік, не повернулось з війни 126 жителів села, найбільше їх загинуло в боях за визволення Прибалтики. Майже всі, хто повернувся, нагороджені бойовими орденами та медалями.

Фашисти окупували Володарський район 16 липня 1941р.

У нашому селі німці з’явились 17 липня. Був встановлений суворий окупаційний режим: за неякісне виконання робіт чи запізнення міг бути призначений штраф, покарання різками або й навіть розстріл.

Молодь вивозили на каторжні роботи до Німеччини. З Березни було вивезено найбільше - 249 осіб: як місцевих молодих односельчан, так і старших дітей дитячого будинку, що був залишений напризволяще. Менші діти розійшлись хто куди, частину дітей розібрали по домівках місцеві жителі.

Після визволення від німецьких військ в селі налагоджується робота з відновлення господарської діяльності колгоспу, запрацювала сільська рада, на початку березня 1944 року відновилось навчання в школі, а з 1945 р. запрацював дитячий будинок, який проіснував в селі до 1955 р.

У післявоєнні роки керівниками колгоспу були Коцюруба Я., Кошовий С., Грицюк А., Погорілий М., Островська М., Назаренко Д., Брикса М.

У 1955 році село було електрифіковане, а у 1967 — радіофіковане. У 1955 році семирічну школу було реорганізовано у середню (десятирічну). У 9 — 10 класах навчалися діти з навколишніх сіл: Гор-Пустоварівки, Тарасівки, Щербаків, Фастівки, Михайлівки. Для них при школі був створений інтернат. Школа розміщувалась у трьох приміщеннях: власному, колишнього дитячого будинку та пристосованому (колишній будинок поміщицького садівника).

При голові колгоспу Золотаревичу М. (1957-1960 рр.) було побудовано та відремонтовано силами колгоспної будівельної бригади 80 житлових будинків, 15 господарських приміщень колгоспу, приміщення магазину, три складських приміщення, баню, майстерню.

У 1959 році колгосп був нагороджений Дипломом Всесоюзної виставки народного господарства за високі врожаї гречки. Весною 1960 року головою колгоспу став Захарченко Ілларіон, у 1961 — Картавий Микола, а з грудня 1961 — Лініченко Микола. За роки його керівництва було збудовано приміщення колгоспної контори (1963 р.), дитячий садок (1965 р.), міст через р. Березянку, корівники, прокладено шосейну дорогу до господарських приміщень, огороджено бетонними плитами господарство, прокладено 1,5 км шосейної дороги по селу.

У 1965 році за рахунок коштів колгоспу розпочато будівництво нового шкільного приміщення. Ініціатором цього будівництва були голова колгоспу Лініченко М. Я., голова сільської ради Островська М. Л. та директори школи Грицюк Д. Й., Повшедний В. Ф. Нове приміщення школи проектною потужністю на 536 учнів відкрилося 1 вересня 1975 року.

У 1970 році колгосп «Вперед» занесений в Книгу трудової слави району за високі трудові показники в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна

З осені 1974 року колгосп «Вперед» очолює Коротун В. Господарство починає спеціалізуватися на вирощуванні молодняка ВРХ. Було збудовано велику кількість тваринницьких ферм та окремий відгоді-вельний відділок у с. Гор-Пустоварівка та запущено в дію завод з виготовлення гранульованих кормів. Поголів’я ВРХ складало 9 тис. Силами колгоспу було почато будівництво нового приміщення Будинку культури та зведено 13 житлових будинків. У 1982 році колгосп був нагороджений Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС за першість у Всесоюзному соціалістичному змаганні на честь 60-річчя утворення СРСР.

З 1978 по 1998 рік сільським головою працювала Кривошея Олена Федорівна.

У грудні 1979 року розпочалася 10-річна афганська війна, через яку пройшли і жителі с. Березна Мухін П.І., Хіменко В.В., Качур В. М., Онищук І. М., Макаренко C. O., Комар В. В., Фещенко Ю. В., Чугай В. П.

З 1987 року колгосп очолював Премудрий А. К. За його керівництва збудовано 11 житлових будинків, нове приміщення лазні, багато складських приміщень, критий тік, приміщення автопарку, приміщення будинку культури (1989 р.), адміністративний будинок, в якому розмістилась сільська рада та поштове відділення. Розпочата газифікація села, прокладено водопровід у центральній частині села.

У 1989 році школі було присвоєно ім’я академіка Антона Пантелеймоновича Комара, який народився у с. Березна 30 січня 1904 року. В 1950 — 1957 рр. — директор фізико-технічного інституту AH CPCP у Ленінграді. Написав праці з ядерної фізики, фізики і техніки прискорювачів, з фізичної електроніки, фізики металів. Лауреат Державної премії СРСР 1951 року.

У зв’язку зі зменшенням контингенту учнів у 1996 році Березнянську середню школу перепрофільовано у неповну середню, а з 2004 року на її базі був утворений навчально-виховний комплекс «ЗОШ І-ІІ ступенів — дитячий садок».

У 1994 році колгосп «Вперед» був переіменований у селянську спілку «Вперед».

В 2000 році на базі СС «Вперед» створено приватне підприємство «Вперед», яке очолює Єрьомін Дмитро Миколайович. Також було проведено розпаювання земель та майнового фонду колиш-нього колгоспу, розмір земельного паю становить 4,22 га, власниками майнових паїв стали 7ЗО чоловік. Вартість орендної плати за землю становить 3% від вартості паю.

У результаті чергових виборів до органів місцевого самоврядування головою села з 1998 по 2006 працював Іванець Олександр Вікторович, з 2006 по 2010 — Премудрий Андрій Костянтинович.

Сьогодення

Село в Україні як було, так і залишається початком самої України. Змінюючись у часах, село відроджується після кожної війни, повені чи революції, відпускає одних своїх дітей у світи, а інших – тримає тим невидимим, але міцним корінням, про яке кажуть: «серцем приросло». А головною персоною на селі є сільський голова, який є тим представником влади, до якого в першу чергу звертаються люди для вирішення своїх повсякденних проблем, і від того, як він працюватиме, як зможе покращити добробут громадян, і залежатиме, чи довірятимуть йому люди.

31 жовтня 2010 року на місцевих виборах березяни більшістю голосів довірили вирішувати проблеми своєї громади Корчемному Сергію Вікторовичу.

Днями завітала до Березнянської сільської ради, щоб дізнатися у Сергія Вікторовича, чим живе сьогодні громада, що вдається, а над чим ще потрібно попрацювати.

— Сергію Вікторовичу, розкажіть, будь-ласка, звідки Ви родом, настільки я знаю, Ви не корінний житель Березни?

— Так, родом я з Поліського району, народився і жив у мальовничому селі Грезля до 1986 року, поки не сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. В червні того ж року разом з дружиною та маленьким сином переселилися в с. Березна, тому що залишатися там було неможливо. З того часу прикипів до села душею і серцем, в цьому році виповнюється ось вже немало, небагато — 25 років, відколи живу в селі. Вже тут народилася донька, тож маю двох дорослих дітей. Працював у місцевому господарстві на різних посадах, був завідуючим фермою, а потім завідував автопарком господарства до обрання на посаду сільського голови.

— Сергію Вікторовичу, що є у володіннях сільської громади?

— Загальна площа території - 3917, 4 гектара, ріллі – 3160,1 га, водного дзеркала — 8, 65 га та 12, 68 га прибережної захисної смуги.

— Скільки людей проживає в селі?

— На сьогоднішній день у селі налічується 766 жителів (560 дворів).

— Назвіть, будь ласка, підприємства, які працюють на території села?

— Це переважно підприємства, які займаються сіль-сьськогосподарською діяльністю, це і ПОП «Вперед», керівник Д. Єрьомін, ТОВ СП «Володар», керівник М. Макарівський, СФГ «Кама», керівник А. Кривошея, ТОВ «ГоПАК», керівник В. Чопівський, СФГ «Лан», Л. Янківський. Торгівельною підприємницькою діяльністю на території села займаються С. Скрипченко,
М. Гансецький, Д. Гажала, Л. Квич. Одинадцять жителів села займаються перевезеннями вантажів. Є в нас і товариство рибалок, яке займається розведенням риби, очолює його П. Костюк.

— Українська провінція сьогодні віддалена від світу модернізованого, урбанізованого, в основному, просторами. Зближують місто й село дороги, але вони ще не такі досконалі, як могли б бути в 21 столітті, зважаючи на технічний та інший прогрес. Що ви можете розповісти про стан доріг у селі?

— У своїй передвиборній програмі я обіцяв односельцям, що буду звертати особливу увагу на стан доріг у селі, на сьогоднішній день є проблемною дорога по вулицях Загороднього, Над-річній, Польовій, Гагаріна. Разом з виконкомом сільської ради шукаємо шляхи вирішення цієї проблеми.

Хочу сказати, що не менш важливою проблемою на сьогоднішній день є стан покрівлі на сільському будинку культури (стоїть на балансі ПОП «Вперед»), де знаходиться і сільська бібліотека. Дах весь час протікає, хоча кожного року працівники ПОП «Вперед» своїми силами намагаються його підремонтувати. На реконструкцію даху, а лише це може вирішити проблему, потрібні великі кошти. Та і цю проблему спільно із Дмитром Володимировичем Єрьоміним, керівником ПОП «Вперед», намагатимемось вирішити.

— Сергію Вікторовичу, ідучи до Вас, зустріла двох жителів с. Березна і запитала в них, які ж проблеми села сьогодні, на їхню думку, є найбільш актуальними і такими, які можуть бути вирішені без великих затрат, але всією громадою. В один голос відповіли: «Смітники». А й справді, це проблема не тільки міста, а й села. Від життєдіяльності людини кожного дня збирається сміття, і його десь треба дівати, одні спалюють, а інші несуть куди-небудь, аби з двору. Що ви можете про це сказати?

— Це питання ми добре вивчили і на сходці села внесли пропозицію: раз у місяць по вулицях села збирати сміття та вивозити його у визначені для цього місця. Раніше в селі централізованого вивозу сміття не було, побачимо, що з цього вийде. На цю пропозицію відгукнулися і підприємці села, будуть надавати транспортні послуги. А ще потрібно, щоб і мешканці села дисциплінувалися і мали велике бажання зробити своє село охайним, красивим, з ошатними садами, різнобарв’ям квітів біля своїх будиночків.

— Які у Вас плани на майбутнє, крім вирішення тих проблем, які ми вище згадували?

— Зараз своїми силами робимо ремонт приміщення сільської ради, плануємо систематично здійснювати роботи з благоустрою села, підтримувати в належному стані пам’ятники та пам’ятні знаки, які знаходяться на території громади, консолідувати однодумців для вирішення таких проблем, як соціально-економічний розвиток села, розвиток підприємництва, робота з молоддю та функціонування закладів соціально-культурної сфери. А ще хочу сказати про те, що у своїй програмі обіцяв односельцям організувати та провести День села.

Тож запрошую всіх бажаючих до нас на свято в останню суботу червня.

— І на завершення нашої розмови назвіть, будь ласка, керівників підприємств та приватних підприємців, які найчастіше відгукуються на прохання допомогти?

— Користуючись нагодою, хочу подякувати керівникам Д. Єрьоміну, («ПОП «Вперед»), М. Макарівському (ТОВ «СП Володар»), приватним підприємцям А. Кривошеї, (СФГ «Кама»), Л. Ятківському, (СФГ «Лан»), С. Скрипченку, Д. Гажалі, П. Костюку – ці люди завжди приходять на допомогу у вирішенні будь-яких питань нашої громади.

Того ж дня мені пощастило поспілкуватися із депутатом Володарської райо-нної ради Олександрою Іванівною Макаренко. Народилася Олександра Іванівна в с. Березна в 1974 р., після закінчення місцевої школи здобула вищу економічну освіту в Київському університеті економіки і технологій транспорту. Працює бухгалтером у благодійному фонді «Оберіг Володарщини», член районної організації Партії регіонів, одружена, мама трьох донечок.

— Олександро Іванівно, чи не важко мамі трьох дітей, маючи власне підсобне господарство, працюючи за основним місцем роботи, займатися громадськими справами?

— В селі народилася моя бабуся, мама, тут народилися я і мій чоловік, народилися наші діти, і мені не байдуже, чим живе на сьогоднішній день моє село, моя громада. Мені не байдуже, як проводять своє дозвілля мої діти та їх однолітки.

Перед виборами, які відбулися 31 жовтня, порадившись з рідними, вирішила: якщо громада мені довірить, я із цими обов’язками справлюся.

— До складу якої із комісій районної ради Ви входите?

— Працюю в комісії з питань агропромислового комплексу.

— Коли ж можна потрапити до Вас на прийом за допомогою?

— Проводжу прийом громадян села Березна в сільській раді в останній четвер місяця, часи прийому з 10.00 до 13.00 год.

— Які питання доводиться вирішувати?

— Люди звертаються з різними проблемами – це і земельні питання, оплата майнових паїв, наприклад, мешканців вулиць Загороднього, Надрічної, Польової, Гагаріна хвилює дорога, особливо весною, коли до домівок неможливо добратися. Є ще проблеми із газифікацією вул. Щорса, жителі села, які працюють у Володарці, просять вирішити проблему автотранспортного з’єднання. Також знаю і про проблему з дахом сільського будинку культури, намагаємося разом із сільським головою навести лад з вивезенням сміття.

— Я знаю, що на території села проживає більше людей похилого віку, аніж молоді. Чи діють на території села якісь соціальні програми, якщо діють, то які?

— На території сільської ради діє районна програма «Турбота», що стосується одиноких непрацездатних громадян, в селі працюють соціальні працівники, на обслуговуванні яких знаходиться 27 осіб. Волонтером від районної організації Червоного Хреста працює С. Долинська.

— Дякую Вам за розмову і бажаю якнайшвидшого вирішення проблем, з якими звертаються до Вас виборці.

Виходячи із сільської ради, я помітила, що на подвір’ї школи щось відбувається. Підходжу ближче, вихованці школи старанно упорядковують територію, прилеглу до школи. Відразу спало на думку, що вже й не так погано ми виховуємо свою молодь. Та оглянувши деякі, колись мальовничі куточки села, відразу втратила оптимізм, побачивши купи сміття. Особливо вразило те, що звалища лежать неподалік річки, і вся отрута, яка утворюється від розпаду сміття, потрапляє у водойму. Виникає парадокс: діти прибирають, а батьки утворюють звалища сміття, а потім нарікають на здоров’я своїх дітей. Розпові-дають, як чисто, гарно і охайно десь, не намагаючись прикласти зусилля, щоб і наші села мали вигляд європейського зразка.

Підготувала І. ТКАЧЕНКО.
Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (02.07.2012)
Переглядів: 1525 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019