Середа, 23.10.2019, 15:41

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:15:41


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Моє село - краплиночка на карті
ГАЙВОРОН

Ми продовжуємо подорожувати селами нашого мальовничого, прекрасного Володарського краю. Сьогодні ми з вами перегорнемо сторінки від минувшини до сьогодення Гайворонської землі.

Село Гайворон розкинулося в широкій улоговині та на пагорбах обабіч р. Березянки, яка за 5 км впадає в р. Рось.

Архівних документів про час заснування села не збереглося, але на основі усних джерел можна встановити, що село Гайворон належить до найдавніших поселень, які були засновані ще за часів Київської Русі.

За переказом, село Гайворон, до монголо-татарського нашестя, знаходилося на північному заході від теперішнього села в районі Шевського яру й урочища Пустоха. Про це свідчать і численні знахідки побитого глиняного посуду, деякі металеві речі. У цьому місці, мабуть, жили гончарі, в яру, який розташований поряд, — шевці. Звідси й назва яру — Шевський.

Після нашестя монголо-татар у 1240 р. на Київську землю поселення було повністю спалене, а населення майже повністю винищене. Частина уцілілого населення розбіглася по лісах і ярах.

Розорене поселення стали називати «Пустоха», так як це місце було повністю зруйноване й спалене. Частина населення перебралась на південний схід і на березі р. Березянки, між густими лісами й болотами, утворила нове поселення, яке називалося «Селисько» («Літопис Самовидця» с. 503-504). Очевидно, що «Селисько» руйнувалося під час татарських набігів у 1482, 1559, 1616 pp. тому, що поблизу цього поселення проходили, так звані, «чорні шляхи», якими кримські татари йшли на пограбування Волині й Польщі. Після розгрому цього поселення частина уцілілого населення переселилася на захід у район теперішнього центру с. Гайворон, де були болота і густий ліс. Тут водилося багато ворон — гайвороння. І назва села Гайворон пішла від цього.

Перші архівні відомості про с. Гайворон містяться в Архіві Південно-Західної Русі з перепису від травня 1631 p., де вказується, що «с. Гайворон і навколишні села належали магнату Збаразькому, в селі було лише 4 хати, й платили податки з «дома» по 3 злотих на один двір».

Архівних даних за XVIII ст. збереглося також мало, лише деякі про село Гайворон можна знайти в «Сказании о населенных местностях Киевской губернии за 1864 год». З цих документів дізнаємося, що в XVIII ст. селянами с. Гайворон володіли польські поміщики.

Економічний розвиток села в довоєнні роки

Село Гайворон у 1799 р. належало М. Езерському. У селі було селян: чоловіків — 231, жінок — 219; шляхти: чоловіків — 33, жінок — 26. Тут були збудовані церква, млин. А вже в 1842 р. с. Гайворон у віданні поміщиці Ячевської. В «Сказании о населенных местностях Киевской губернии за 1864 г.» було записано, що поміщиця Марія Ячевська мала право карати своїх селян. Окремим пунктом записано: «Покарання за малі вчинки: п’янство, буйство, непокора і взагалі за всі вчинки, які не належать до кримінальних, — поміщиця карає селян різками на свій розсуд». Незабаром с. Гайворон переходить синові Марії Ячевської Артуру Ячевському, але й син був таким, як і мати. Селяни обкладені панщиною в такій послідовності: чоловіки три дні й жінки три дні в тиждень.

У 1855 p., в розпал Кримської війни, на Київщину, в тому числі й у Сквирський повіт, до якого на той час належало село Гайворон, донеслися чутки, що цар видав Указ про звільнення селян від кріпацької залежності й наділення землею, і що цей Указ приховано. Священик Петрашівської церкви, яка одночасно обслуговувала й селян Гайворона, Гаврило Сабботовський у пояснювальній записці на ім’я митрополита Київського і Галицького філарета писав, що «29 березня в 11 годин ранку прийшли до мене селяни поміщика Йосипа Страшинського й селяни Федора Ячевського та ввірвалися у мій будинок, вимагаючи від мене, щоб я їм читав якийсь Указ царський, у якому сказано, що всі селяни звільнені від поміщицької панщини і других повинностей». Священику не вдалося переконати селян, що такого Указу не було. І селяни почали вимагати, щоб він написав скаргу губернатору про нелюдське поводження поміщиків. І Сабботовський написав.

Зростання повстань примусили російське самодержавство видати в 1861 році маніфест про розкріпачення селян і наділення їх землею за викуп. У цей період с. Гайворон уже належало графині Ржевуцькій. Кращі землі потрапили до рук поміщиків, селяни одержали яри й схили гір. Після реформи 1861 року поміщики будують промислові підприємства: цукроварні, млини, пивоварні. Графиня Ядвіга Ржевуцька в 1868 році збудувала винокурний завод, але він недовго проіснував. «8 жовтня 1873 року в
с. Гайворон у графині Ржевуцької згорів винокурний завод разом із зерном, що було в ньому. Убитків нанесено на 10000 крб. Причина пожежі невідома».

Реформа 1861 року нічого не принесла селянам. За поміщиками залишилося більше половини найкращих земель. Кількість селянських дворів і населення зростала. «Село Гайворон. У ньому дворів 188, населення обох статей 1249... Головне заняття населення — хліборобство. У селі числиться землі 1285 десятин, із них поміщику належить 543 десятини й селянам 742 десятини. Господарство в маєтку веде орендатор Мар’ян Вікентійович Гнівковський. Господарство ведеться в поміщика і селян за трипільною системою. В селі є і православна церква, і школа грамоти, і казенна лавка винна, дві кузні, один водяний млин». Як видно з поданих матеріалів, лише в кінці ХІХ ст. у селах виникають школи грамоти, які в той час були підпорядковані церкві. У цих школах навчалося по 10-20 дітей, переважно заможних селян. Навчали їх сільські дяки. Школою були старі хати, покриті соломою, навіть без підлоги. Навчання починалося пізньої осені (звичайно, після Покрови) і закінчувалося ранньої весни, коли учні ставали пастухами худоби, птиці. Навчали дітей читати і Закону Божого.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. у Петрограді розпочалося збройне повстання проти Тимчасового уряду. Відбулася Велика Жовтнева соціалістична революція. Громадяни с. Гайворон Підгорний Никон і Свинаренко Андрій брали участь у штурмі Зимового палацу. Андрій Свинаренко брав участь у з’їздах робітничих і солдатських депутатів. Повернувшись у село, Свинаренко А. і Підгорний Н. з колишніми солдатами: Поліщуком Іваном, Шевчуком Данилом та Байбарзою Григорієм — розпочали боротьбу за розподіл поміщицького майна й землі. Граф Ржевуцький і баронеса Унгерн-Штерберг утекли за кордон.

На початку червня 1920 р. на захід від с. Гайворон на полях і, зокрема, в яру відбувся запеклий бій з білополяками. Село Гайворон було визволено та було відновлено діяльність ревкому. У 1921 р. замість ревкомів були проведені вибори сільських рад робітничих і селянських депутатів. Першим головою сільської ради в с. Гайворон був обраний Гук Микола Андрійович.

Відділ роботи на селі Київського комітету КП(б)У 16 липня 1920 р. звернувся до селян із закликом: «Засновуйте комітети незаможних селян». І такі комітети швидко почали створюватися. Першим головою КНС у с. Гайворон став Голотребчук Федось.

Восени 1929 р. розгорнулася масова колективізація і ліквідація куркульства як класу. На кінець було здійснено об’єднання бідняцько-селянських господарств. На цей час замість ТСОЗів були утворені сільськогосподарські артілі (колгоспи). У с. Гайворон — «Прямий шлях». Уже перший рік показав переваги великого колгоспного господарства над дрібним одноосібним. У Гайворонському колгоспі «Прямий шлях» у боротьбі за виконання норм виробітку, якісний і вчасний посів, щоб забезпечити високі й сталі врожаї, очолює бригаду № 1 бригадир Бондар Кирило. У 1935 р. Гайворонський колгосп було перейменовано в «Комінтерн».

У 1932 p. початкова школа була реорганізована в семирічку. В 1938 — 1941 pp. у школі навчалось 406 — 420 дітей. У 1941 р. відбувся перший випуск учнів 10 класу. Курс середньої школи закінчили 22 учні. Більшість із них після війни закінчили вищі навчальні заклади. У 1940 р. було розпочато будівництво нового двоповерхового будинку школи.

22 червня 1941 р. мирна праця людей була перервана. Фашистська Німеччина напала на нашу країну. Чоловіки стали на захист Вітчизни. У селі залишилися жінки, діти, пристарілі. 17 липня в село вдерлися німецькі окупанти. Вони грабували майно, забирали худобу і птицю. За наказом комендантів у будинку школи було зірвано підлогу, вийнято вікна з рамами і перевезено в с. Рубченки, де обладнувалася резиденція для фашистського коменданта. Нанесені збитки колгоспам, державним і громадським організаціям та жителям села становили декілька сот тисяч карбованців. Два з половиною роки окупанти хазяйнували в селі. Це були чорні дні для жителів. Фашисти примушували людей працювати від зорі до зорі. Не один житель носив синяки на спині та плечах за запізнення на роботу.

Селяни допомагали партизанам, які були в сусідніх лісах.

Та настав час, коли радянські війська звільнили Володарщину, в тому числі с. Гайворон. З перших днів визволення села від німецько-фашистських окупантів, яке відбулося 31 грудня 1943 p., почалася відбудова кол-госпного господарства. У Гайворонському колгоспі лишилися комора та частина конюшні. У Петрашівському колгоспі — напіврозібрана конюшня. Зовсім мало було реманенту: возів та тяглової сили (в обох колгоспах тільки до 90 коней).

Відбудова народного господарства

в мирний час

У 1945 році господарство колгоспу поступово налагоджується.

У 1949 р. закінчилося будівництво двоповерхової школи, перерване війною. Учні перейшли навчатися в нову школу. Директором школи став Мельничук Дмитро Устимович. У 1951 р. Гайворонську семирічну школу було реорганізовано в середню. Дітей було близько 400. Педагогічний колектив школи був поповнений учителями з вищою педагогічною освітою. У цей період значно зростає культура села. У селах працювало два клуби, дві бібліотеки, організовано гуртки художньої самодіяльності.

У 1952 і в 1953 роках колгосп «Комінтерн» був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки та премійований вантажною автомашиною, мотоциклом і дипломами.

У 70-х pp. було продовжено будівництво хат, сараїв, криниць у господарствах колгоспників. Село стало красивішим, більш впорядкованим. У другій половині 80-х pp. у Гайвороні остаточно сформувався центр села, де знаходиться школа, адміністративний будинок, відділення зв’язку, торгові точки села.

За десять років (1957 — 1967) у колгоспі здійснено велике будівництво господарських приміщень: 2 цегляних свинарники, 6 корівників, 2 конюшні, комору, 2 відгодівельні майданчики.

За післявоєнні 20 років із села вийшло 109 спеціалістів, з яких: 19 вчителів, серед них: Голотребчук А. О. — заслужений учитель УРСР, Шинкарук В. І. — доктор філософських наук;
21 агроном, ветлікар і зоотехнік, серед них: Тимченко О. Т. — кандидат с/г наук; 16 лікарів, 22 інженерів і техніків, 17 офіцерів, 14 інших спеціалістів.

Село Гайворон є батьківщиною Марії Познанської.

У селі провів дитячі роки письменник Микола Зарудний, батько якого до 1927 року був завідуючим початковою школою.

Славні трударі села Гайворон

Глинка Іван Васильович - Орден «Трудової слави» II ст.

Бондар Олександр Петрович - Орден «Трудової слави» II ст.

Загородній Яків Макарович - Орден «Знак Пошани»

Марценюк Настасія Петрівна - Орден «Трудового Червоного Прапо ра», звання «Заслужений колгоспник»

Кутько Олена Мифодіївна - Медаль «За трудовое отличие»

Постельга Микола Кириллович - Орден «Трудового Червоного Прапора»

Савчук Галина Андріївна - Орден «Знак Пошани», медаль «Победитель соцсоревнования», медаль «Ударник коммунистического труда»

Шинкарук Ганна Олексіївна - Медаль «За трудовое отличие»

Шинкарук Станіслав Андрійович - Орден «Трудового Червоного Прапора»

Блиндарук Іван Хомович - Орден «Трудового Червоного Прапора»



Сьогодення

Село Гайворон прожило вже чимало років свого життя. У його мешканців є досвід творення, і вони чіткіше усвідомлюють унікальність того місця, де народилися і живуть. І жити в ньому щасливо, можливо лише за однієї неодмінної умови: добро і тепло у ставленні один до одного.

Красиве село Гайворон не тільки мальовничими краєвидами, а й своїми мудрими й роботящими людьми. Живуть вони тут з діда-прадіда, дорожать не лише своєю честю, а й честю всієї громади села.

А від доброго коріння добре й насіння...

У житті кожної людини є місце служінню людському обов’язку. Воно починається там, де твоя праця, твої обов’язки стають справою і щастям твого життя, де люди не вимірюють свої зусилля однією лише сумою заробітку, а чітко усвідомлюють значення своєї роботи, наскільки б величною чи скромною вона не була, і розглядають її з точки зору спільних інтересів.

Ніколи не буває легкої долі. І ніколи не буде, тому що доводиться за все боротись: за переконання, за щастя близьких, за мирний труд і спокій, за те, щоб усміхалися і гралися діти.

Оксану Анатоліївну Новіцьку в селі добре знають і люди старшого віку, і молодь. Знають її як чудову людину, скромну, ввічливу, людяну, та як бездоганного керівника. Оксана Анатоліївна народилася у рідному селі Гайворон. Тут пройшло її дитинство та юність.

Має вищу освіту, закінчила Київський університет ім. Б. Грінченка.

До обрання на посаду сільського голови працювала у Гайворонській загальноосвітній школі вчителем початкових класів, згодом — заступником директора з виховної роботи.

Надзвичайно любила свою роботу, адже ця праця була її покликанням: навчати та виховувати дітей. Її діти дуже люблять. Завжди раді її бачити на порозі школи. Радісні та усміхнені біжать їй назустріч. Я була свідком такої теплої зустрічі, яка відбулась того дня, коли я заві-тала до села, між вихованцями школи та Оксаною Анатоліївною. Обіймаючи їх, вона поцікавилась як навчання, як справи. Хоча нині на посаді сільського голови, але все ж таки вболіває та турбується про навчальний заклад. Коли я запитала: «Чому пішли на сільського голову, чи не жалкуєте про свій вибір?» — Оксана Анатолівна відповіла: «Вирішила балотуватися на сільського голову, бо найбільше турбує наша молодь, яка йде з села. Хочу спробувати подбати про її дозвілля, про працевлаштування. Я знаю, що це нелегко зробити, але хто не працює — той не має результату праці. Працюю заради громади».

— Як Вам працюється з новим депутатським корпусом?

— Більшість депутатів добре знають свої обов’язки, володіють інформацією стосовно життєдіяльності села. На сесії піднімають питання, з якими звертаються до них виборці. Якщо виникають якість проблеми, то їх вирішуємо на місці.

А бувають питання, вирішити які самотужки дуже складно, от і доводиться звертатись за допомогою до вищих інстанцій.

Депутати постійно причетні до життя територіальної громади, активно працюють у комісіях, вирішують усі актуальні питання. Вони чітко усвідомлюють, що крім нас самих ніхто не буде наводити порядок у селі.

— З якими проблемами найчастіше до Вас приходять?

— Спектр проблем дуже різноманітний. У весняний період найбільше звертаються з проблемами встановлення відпо-відних меж. Часто люди просять допомогти оформити пільги, субсидії. До кожної проблеми підходимо дуже серйозно й намагаємося не затягувати з її можливим вирішенням.

— З Ваших слів зрозуміло, що свою роботу ретельно плануєте?

— Коли працюєш за сталою системою, а я переконана, що вона у нас відпрацьована добре, бо планується робота виконкому, сільради, апарату і моя особисто, тоді можна очікувати на позитивні результати. Без планування роботи на кожен день, тиждень, місяць, рік уявити ефективну роботу сільського голови неможливо. Треба визначити пріоритети у роботі, головну мету, заради яких працюєш. Інакше можна загубитися у повсякденному вирі турбот і проблем. Кращим контролером нашої роботи є територіальна громада.

Мені виявили довіру й очікують від мене конкретних дій.

Сьогодні є над чим працювати: формування і виконання бюджету сільради, зайнятість населення, профілактика злочинності, реформування медичної галузі на селі та ряд інших питань.

Зі мною працюють досвідчені професійні люди. Вони відповідально ставляться до роботи. А коли існує тандем тісної праці, то, як кажуть: гуртом і діло спориться.

Хочу відзначити роботу нашого дільничного інспектора міліції Лимара Олександра Сергійовича, який працює на три села, але з роботою справляється. Благоустрій тримає постійно на контролі. Завжди можна вирішити будь-яке питання, навіть у телефонному режимі. Уважний до людей, він постійно перебуває в колі проблем і справ села і, звичайно, допомагає їх вирішити.

— Зараз стали актуальними благодійність та меценатство. Кому жителі Вашої територіальної громади можуть подякувати за надану допомогу?

— За допомогою базового господарства «Розволожжя», яке очолює Іван Нечипоренко, та наших орендарів: Миколи Ткачука, Петра Усенка, Леоніда Янківського — вирішується багато питань. Цього року більше сотні дерев було ліквідовано на кладовищі, встановлено нові дерев’яні столи для проведення поминальних днів, було задіяно техніку (ці роботи було проведено завдяки Петру Усенку). Власне, за підтримки «Розволожжя» в селі налагоджено централізований вивіз сміття, який проводиться щосуботи безкоштовно. Завдяки керівництву «Розволожжя» при сільській раді запроваджено посаду спеціаліста з питань роботи зі зверненнями громадян, а це питання розрахунків за паї та інші питання, з якими звертаються жителі нашого села. А потім усі разом ці питання вирішуємо. На даний час за допомогою «Розволожжя» проводяться ремонтні роботи двох кімнат у приміщенні сільської ради, де розміщений ФАП, зроблено опалення, встановлено пластикові вікна, двері, в проекті ремонт фасаду приміщенння.

Плануємо біля навчально-виховного комплексу встановити дитячий майданчик. У цій справі пообіцяв допомогти наш місцевий столяр.

Орендар Петро Усенко планує створити базу відпочинку біля річки. Вже виготовляється технічна документація. У цьому році, думаю, вдасться провести роботи з вуличного освітлення, поки що центральної вулиці села.

— Давайте зупинимось на такій темі: «сільський голова і виконавча гілка влади». Як Вам працюється з керівниками районної влади, зокрема, районної державної адміністрації?

— Сьогодні говорити окремо про співпрацю з виконавчою гілкою влади було б не коректно, тому що мені, як власне й іншим сільським головам району, приємно працювати, коли на рівні району ми бачимо співпрацю і тандем двох гілок влади: як виконавчої, яку очолює голова районної державної адміністрації Руслан Миколайович Поліщук, так і представницької, яку очолює голова районної ради Петро Федорович Мусієнко. Це не лестощі на адресу очільників району. Є робота заради єдиної мети — підвищення добробуту людей. Особисто із свого досвіду: питання, з якими ми, сільські голови, звертаємося до районних керівників, ніколи не залишаються поза увагою. У нас налагоджена тісна співпраця з виконавчою гілкою влади. Голова райдержадміністрації Руслан Поліщук підтримує ініціативних сільських голів. Спокою нам не дає, бо сам постійно у справах. Енергійний, рішучий, відповідальний... Таким і повинен бути керівник району.

— У Вас є можливість звернутися через газету до своїх односельців і в цілому до жителів району.

— Я хочу подякувати за підтримку й високу довіру. Хотіла б усім односельцям сердечно побажати здоров’я, людяності, прекрасної «погоди» у ваших домівках, щирих і добрих друзів, віри у щасливе майбутнє нашого квітучого і неповторного Гайворонського краю, сонячної Володарщини. Робіть людям добро, допомагайте один одному, бажайте сусідові благополуччя, частіше усміхайтеся і дякуйте Богові за кожні хвилини Вашого життя.

Бо життя — це диво,

Насолоджуйтесь ним.

Відбулась у мене розмова і з депутатом сільської ради Бойком Миколою Дмитровичем, він же настоятель місцевої Свято-Введенської церкви, до якої ми разом і завітали.

Церква розташована у пристосованому приміщенні — магазині. Вишиті рушники, святі образи святих, лампадки, квіти створювали атмосферу справжнього храму. Микола Дмитрович у розмові зазначив, що приміщення потребує ремонту, який планують провести саме в літній період.

У Миколи Дмитровича я поцікавилась: яка ж реальна картина стану справ склалася в селі за ці півроку роботи — за керівництва новообраного сільського голови?

На що він відповів:

— Якщо у територіальній громаді є хазяїн, у найкращому розумінні цього слова, то там і в селі порядок, і люди задоволені, і навіть найскладніші питання вирішуються не аврально, а виважено, послідовно, грунтовно, без галасу й метушні.

Я вболіваю за наше село і намагаюся зробити свій внесок у його розвиток. Нехай він буде порівняно й невеликим, але ця частка також корисна у спільній справі. Моя життєва позиція — працювати. Адже я люблю свою роботу, із задоволенням спілкуюся з людьми.

— Ви, як депутат сільської ради, переймаєтесь питаннями, які турбують громаду?

— Так, звичайно. Якщо є кошти у місцевому бюджеті, то щось можна й вирішити, щось запланувати на майбутнє. Але, на жаль, на бюджет нічого оглядатися, бо для вирішення нагальних проблем коштів немає.

Тому й звертаємось за допомогою до спонсорів.

Розраховуємо на допомогу у вирішенні питання з ремонту доріг села по вулицях Селищанська, Надгірна та пров. Круглий.

Самовіддана праця на благо громади — ось головна мета нашої спільної праці.

Приємно відзначити той факт, що сільська рада не стоїть осторонь життя освітянського простору: допомагає у всьому, що спрямоване на розвиток, збагачення та вдосконалення освіти. Про це говорив директор Гайворонського НВК, депутат районної ради Василенко Григорій Миколайович.

— Наша школа завжди крокує в ногу з часом. Вона стовідсотково забезпечена професійними висококваліфікованими творчими педагогічними кадрами, тому навчально-виховний процес організований на належному рівні.

Трудовий колектив налічує 33 чоловіки, з них: 19 педагогів — 3 старших учителі, 4 — відмінники освіти, 9 — спеціалісти з вищою кваліфікаційною категорією. Переважна більшість має трудовий стаж більше 20 років. Вихованці школи щорічно беруть участь у різноманітних конкурсах, змаганнях: нинішнього року в інтерактивному природничому конкурсі «Колосок», Міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру»; фізичному конкурсі «Левеня»; Міжнародному мовно-літературному конкурсі ім. Т. Шевченка. Хороші показники мають у спортивних змаганнях, особливо з баскетболу, завдяки вчителю фізкультури Василю Степановичу Писарчуку.

Дошкільний навчальний заклад, який нараховує 26 дошкі-льнят, працює за методикою С. Русової. Власне, наш вихователь Лисак Н. П. за багаторічну і сумлінну працю нагороджена нагрудним знаком «Софія Русова».

Відрадно те, що діти наші усі забезпечені гарячим харчуванням, частково за кошти районного бюджету, батьківської плати, а також за суттєвої підтримки агрофірми «Розво-ложжя», ЗАТ «Сільгосптехніка-Нова». Бентежить лише одне: кількість учнів. Школа гарна, велика, а навчається в ній лише 61 учень із трьох сіл — Гайворона, Петрашівки, Біліївки.

Турбує нас вирішення питання з ремонту спортивного залу, могли б і своїми силами якось впоратись, але потрібна допомога фахівців та й кошти. Розраховуємо на підтримку агрофірми «Розволожжя».

Є співпраця з апаратом сільської ради, депутатським корпусом, членами виконавчого комітету та активом територіальної громади. Щире спасибі всім, хто турбується про нашу школу, про наше село Гайворон.

Моє село — краплиночка на карті,

З хатами білими й рікою вдалині.

Але чого без тебе були б варті

Усі міста й палаци на Землі?

Підготувала А. Кириченко.
Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (02.07.2012)
Переглядів: 1508 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019