Історія сіл Володарського району - З історичних джерел - З історичних джерел - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Четвер, 08.12.2016, 03:11

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:03:11


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Історія сіл Володарського району
Село Рогізна Володарського району Київської області 

    Село Рогізна Володарського району Київської області розташовані за 12 км від районного центру в північно-західному напрямку і за 22 км від найближчої залізничної платформи „Кашперівка” 
    Чисельність населення – 550 
    Територія - 300 га 
    Поштове відділення – Рогізнянське 
    Поштовий індекс – 09314 
    Код АМТС - 8-04469 
    Телефон - 5-86-47 
    На території села знаходиться Рогізнянська сільська рада 
    Адреса ради: 09314, вул.Червоноармійська, 
    с.Рогізна 
    Володарського району 
    Київської області 
    Навколо села виявлено курганну групу Ш тис. до н.е., яка складається з 4-х курганів. 
Курган 1 – 2,25 км на Пд від Пд Сх околиці села;
Курган 2 – поруч з 1 курганом, у Пн Зх частині;
Курган 3 – 1,6 на Пн Зх від першого;
Курган 4 – 0,5 км на Пн Зх від третього. Археологічні знахідки 2 половини 20 століття на цій території свідчать про те, що ще в сиву давнину тут мешкали наші прапрадіди.
    Протягом тривалого процесу формування на цих землях ядра східнослов”янського етнічного масиву в 1 тис. н.е. виник східнослов”янський етнос, до складу якого увійшло не лише племя поляк, а й іншо-етнічні компоненти. Наприклад, широковідомі факти перебування на цій території племен тюркськомовного походження („чорних клобуків”), які з часом були асимельовані. 
    Назва села походить від назви річки Рогоза, на берегах якої воно розташоване. А назва річки походить від водяної рослини з аналогічною назвою, зарослі якої дуже поширені у цій місцевості. 
   Архівних документів до 16 століття н.е. про село не збереглося. Точна дата заснування села також невідома. Як козацький хутір село засноване в 16 столітті. У 18 столітті село належало польським магнатам Вишневецьким. Потім воно перейшло у володіння Рибинському, котрий служив при королеві Станіславу Августу, але наробив боргів і змушений був продати маєтності Олександру Березовському. Онук Березовського, Болеслав, володів маєтком до початку 19 століття. 
    У роки революційних подій 1905-1907 років останній сільський поміщик Пахміль спродав землю. Чимало її придбали селяни навколишніх сіл. На околицях Рогізни з”явилися хутори. Проте це не вирішило питання розподілу землі, питання тяжкого економічного становища селян. 
   Звістка про лютневу революцію 1917 року активізувала їхню боротьбу за землю. 
   Важкі роки становлення радянської влади пережили селяни у 1918-1921 роках. В травні 1921 року тут утворили комітет незаможних селян, який очолив М.С.Білун. Комітет продовжив роботу сільревкому по перерозподілу землі, забирав лишки її в багатших селян з розрахунку по десятині на душу населення. 
З 1921 по 1923 рр. в селі діяли комітет взаємодопомоги селянам, споживче кооперативне товариство, бурякове товариство.
    У другій половині 20-х років 20 століття розпочинається підготовка щодо створення товариства по спільному обробітку землі. Мається на увазі виділення для товариства земель в якомусь одному місці. Землеустрій передбачав перехід від трипільної до шестипільної сівозміни. Після рішень ХУ з”їзду ВКП(б), який взяв курс на колективізацію, в Рогізні, за рішенням загальних зборів незаможніх селян, приймається рішення про організацію колгоспу (сільськогосподарської артілі), 1929 року в колгосп вступають 100 селян, колгоспу присвоюють назву „Перемога”, обирають голову колективного господарства – Миколу Сорокопуда. 
   В січні 1930 року колективізацію завершують, про що рапортують з”їздові Рад Володарщини. Проте колективізацію було проведено з порушенням норм добровільності. Кормів в колгоспі не вистачало. Із 500 коней майже половина загинула, решту – за розпорядженням райвиконкому, роздали селянам на утримання. 
В таких умовах почали весняну сівбу 1932 року. На польових роботах коней, які стали дуже виснаженими, замінили коровами. Хліб нового врожаю одразу ж здали державі, навіть на насіння його залишилося мало. Колгоспників майже 6 місяців тримали без хліба, а ті мізерні запаси, що залишилися в підсобних господарствах, до хлібозаготівель.
    До літа 1932 року кожен працюючий у полі колгоспник забезпечувався громадським харчуванням. Навіть для дітей колгоспників було створено майданчики, де їх підкормлювали. Тепер же, колгоспники повинні були приносити хліб з собою, бо колгосп не виконував державних завдань по заготівлі хліба нового врожаю. В жовтні 1932 року було розпочато компанію по району масового вилучення зерна у селян, посилено заходи проти земожніх селян. В грудні на території району було заборонено продавати картоплю, накладено санкції на торгівлю худобою, свідомо знищено жорна та ступи, припинено фінансування колгоспу. 
В таких умовах вижити стало проблематичним. Щоб не померти з голоду, люди масово перейшли на вживання в їжу сурагатів, кори дерев, померлих тварин і птах. З настанням відлиги весною 1933 року розпочалося кишково-шлункове захворювання, інші масові епідемії, які прискорили настання смерті. У 1932-1933 роках в селі Рогізна голодною смертю померло понад 602 осіб.
   Проте поступово село відроджувалося, життя брало своє. 1934 року колгоспу було присвоєно ім”я С.М.Кірова. 1935 року колгосп за врожайністю цукрових буряків вже займав перше місце в районі. В цьому була велика заслуга передовиків виробництва. 
   Бригадир свиноферми Мефодій Карпенко, який доглядав 6 свиноматок, одержав по 20,7 ділових поросят, заробивши 555 трудоднів. Відмінно працювали і Килина Пархомець, Є.Ковалик, Ганна Карпенко, багато інших колгоспників. У 1939-1940 роках учасниками сільськогосподарської виставки у Москві стають селяни Рогізни І.Ф.Ксензюк, М.М.Павлюк, А.З.Ковалик, П.С.Костенко, І.Перчук. 
    Велика Вітчизняна війна завдала селу значної шкоди. У період війни територія Рубченок була окупованою. 
224 рогозян воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 117 з яких загинули, захищаючи Батьківщину.
Нелегкою була доля селян і у післявоєнні роки. Не вистачило техніки, спеціалістів хлібної ниви, сильних чоловічих рук. З 1945 по 1954 рік головою колгоспу працював в Рогізні І.М.Голодняк, яким було багато зроблено для становлення і зміцнення господарства. Поступово зросли врожаї, а з ними й оплата праці колгоспників. Більшин стало приділятися вирішенню питань соціальної сфери та культури. В ці роки було побудовано клуб, завершено прокладання шосейної дороги до районного центру, розпочалося індивідуальне будівництво.
   В 70-ті роки, за головування А.М.Артеменка, було завершено спорудження сільського Будинку культури, зведено школу, 2 свинарники; на фермі для великої рогатої худоби влаштовано гноєтранспортери й доїльні апарати. В ці збирали до 400 центнерів цукрових буряків з га проти 260 центнерів в 50-ті роки. 
   У 80-ті роки 20 століття колгосп ім.Кірова стає багатогалузевим господарством, в якому одержують високі врожаї зернових. На фермах утримується більше тисячі голів великої рогатої худоби, стільки ж свиней. Серед передовиків сільськогосподарського виробництва шанують в селі І.М.Загорулька, В.М.Ярощука, М.С.Коласенка, В.І.Вілінського, М.Н.Музику, В.І.Слободянюк, М.М.Гурську, Н.М.Ксендзюк та багато інших. 
У 90-ті роки сталися зміни у підходах до взаємовідносин між владою і підприємством, які являють собою подолання бюрократичних бар”єрів, зменшення податкового тиску, розвиток всіх напрямків бізнесу. Високий інтелектуальний потенціал, притаманний селянам, є одним із джерел майбутнього прогресу в усіх сферах життя. Історичні, географічні, кліматичні умови забезпечують сьогодні чудові можливості для розвитку малого і середнього бізнесу. Інвесторам пропонується земельна ділянка в селі для реалізації інвестиційних проектів під забудову в 65 га.
    На території села діють:ТОВ „Зеніт”, СФГ Агрофірма „Рогізнянська”, будинок культури, школа, фап, 5 торгових точок і приватного сектору. 
   В селі народилися і мешкали: 
Залєвський Тимофій Григорович, депутат обласної ради депутатів трудящих І скликання, який загинув у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни.
Ковалик Явдоха Юхимівна, яка у повоєнні роки вирощувала по 350-370 ц цукрових буряків з 1 га.

 Село Тадіївка Володарського району, Київської області 

   Село Тадіївка Володарського району Київської області розташоване на схід від райцентру Володарки на відстані 15 км. На захід від села (відстань 5 км) розташоване урочище „Дуб”,а на схід від села (відстань 4 км.) розташоване село Тарасівка та проходить автомагістраль „Київ-Вінниця”. 
    Чисельність населення – 454 осіб 
    Площа території – 222га 
    За адміністративно-територіальним поділом 2 половини ХХ століття села віднесено до земель Володарського району. На території села знаходиться поштове відділення Тадіївське та Тадіївська сільська рада. Поштовий індекс – 09330 
    Код АМТС – 8-04469 
    Телефон – 3-19-46 
   Адреса ради – 09330,вул.Леніна 7А, 
   с.Тадіївка, 
   Володарський р-н. 
   Київська область. 
    На території села виявлено курган ІІІ тис.до н.е.-І тис.н.е. черняхівської культури на відстані 2 км на схід, неподалік кордону з Білоцерківським районом Київської області. 
   Колишня назва села – Пархомівська Слобода. 
    Перші згадки села припадають на 2 половину 17 століття, коли поміщик села Пархомівки Марковський наділив своєму родичу Тадеєві частину земель неподалік Пархомівки з правом купувати закріпачених селян. 
 На даровані землі було переселено значну частину жителів Пархомівки, а нове поселення до 19 століття отримало назву Пархомівської Слободи. Пізніше землі купив пан Червінський С.В., який володів ними до подій жовтневого перевороту 1917 р. і мав земельні володіння в Буках, та Вчорайшому. В Тадіївці Червінський С.В. мав1275 десятин землі і три ставки площею більше 10 га кожний. На той час в селі проживало 672 жителі. 150 десятин належало Каєвському Корнію Володимировичу,Ковальчуку Віктору Титовичу,Семківському Сидору Івановичу.Решта земель ділилася між селянами.В Тадіївці проживали і безземельні селяни, які круглий рік працювали на пана, ремонтували мости і дороги.Селяни платили податки на утримування старости, писаря, соцького.Навколо урочища „Дуб”(сучасне розташування Тадіївки) знаходиться поселення Перцівка,землями якої володів поміщик Перець Мошко.Селяни з Тадіївки тікали від пана Червінського до поміщика Перця,який платив на копійку більше, щоб забезпечити своє господарство робочою силою. 
   1905 року по всій країні відбувалися страйки, бунти.В селі Тадіївці також відбувався бунт проти пана Червінського. Бунт носив стихійний характер. 
    Селяни вийшли на панську економію працювати, але зявилися незнайомі люди (більшовики), які умовили їх залишити роботу на 4 доби. Викликана паном поліція розшукала більшовиків, а населення взяла під нагляд. Активну участь у бунті брали брати Попелянці (Фокій,Іван), Ілько Михальченко Ілька було заарештовано і закатовано за виступ проти пана, який назвав його кровопивцем. 
   Події 1917 року активізували селян у діях проти пана. Вони розбирали панські будівлі,наполегливо вимагали наділів землі.Проти селян у м.Біла Церква було створено каральний загін під керівництвомАркасова. Цей загін був особливо лютий до селян-активістів.Неодноразово карателі відвідували Тадіївку. В селі було схоплено три революціонери, один з яких був місцевим жителем Григорієм Бловатнім. На допиті Григорій шаблею полковника,яка лежала на столі,відсік вухо Аркасову і втік. Двох інших революціонерів розстріляли Блаватній І. Був жителем (мешканцем) села Пархомівки. Рано залишившись без батьків, наймитував у заможніх людей. В Тадіївку прибув1910 року до своєї тітки і працював по наймах. В 1916 році працював наймитом в Михальченка Івана, часто відвідував м.Білу Церкву, читав революційну літературу, вів роз”яснюючу роботу серед селян. Григорій випадково залишився живий і прожив до 1934 року. 
   Звістку про повалення Тимчасового уряду в Росії (жовтень, 1917 р.) в село принесли солдати, які повернулися з фронту. Проте поміщики не хотіли миритися з втратою влади і багатства. 
Мирна праця людей була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. За розпорядженням управлінських органів почалася евакуація колгоспної худоби, сільськогосподарського інвентаря на схід, мобілізація в армію. В Тадіївці 120 чоловік було призвано на службу, решта дорослого населення брала участь у спорудженні оборонних ліній на території району.
   З 17 липня 1941 року по 1 січня 1944 року населення Тадіївки зазнало страхіть німецько-фашистської окупації. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 62 молодих юнаків і дівчат. В селі було створено підпільну групу під керівництвом Гущака Івана Анастасьовича. До складу групи входили Колісник І.З., Гущук М.С., Сімківський І.С., Сімківський І.С., Сагалов О.І., Пудадреєв П.М. В урочищі „Дуб” діяв партизанський загін під керівництвом Шелеста І.О., жителя Бикової Греблі м.Білої Церкви, по кличці „Сокіл”. Цей загін входив до партизанського з’єднання М.І.Наумова. 
   1943 року на слід партизанського загону натрапили фашисти, почалися масові обшуки, арешти і розстріли. 
Окупаційний режим було скинуто в січні 1944 року, коли частини Червоної Армії визволили Тадіївку від окупантів. Проте 82 воїни сіл Тарасівки-Тадіївки загинули на фронтах війни, захищаючи Батьківщину, 112 воїнів цих сіл було нагороджено орденами і медалями за мужність і героїзм, проявлений на різних фронтах.
По закінченню війни селяни приклали багато зусиль, щоб відродити зруйноване господарство. У післявоєнні роки було збудовано корівники, телятники, відремонтовано стару сільськогосподарську техніку, побудовано свинарник-маточник та 2 відгодівельні площадки для свиней. Було також збудовано контору колгоспу з актовим залом на 200 місць, пташник, майстерню, електростанцію, гараж для автомашини, шосейну дорогу, радіофіковано та електрофіковано все село.
    Змінився й добробут колгоспників. Вони стали одержувати великі грошові прибутки від усіх галузей тваринництва, збільшилася оплати праці, підвищилася зацікавленість кожного в кінцевому результаті. За період з 1953 по 1970 років більше 160 сімей переселилися в новозбудовані будинки. Багато селян отримали середню спеціальну і вищу освіту. У 80-ті роки 20 століття спеціалістів з вищою освітою було 87 чоловік, серед яких Охрончук Віталій Іванович, кандидат фізико-математичних наук; Шпак Олександр Тихонович, кандидат педагогічних наук. 
    Сьогодні на території с.Тадіївки функціонує сільськогосподарське підприємство ПОСО „Аграрник”, виробничий напрям якого – вирощування зернових культур та цукрових буряків, розвинуте тваринництво. На прилеглих територіях є залежі цегельної сировини, залежі піску, виділено зони розвитку промисловості. Вільними приміщеннями є дитячий садок (620 кв.м), магазин (210 кв.м), власниками яких є ПОПС „Аграрник”, РайСТ. Ці приміщення ще очікують своїх інвесторів. 
   В селі є медпункт, Будинок культури, бібліотека, неповна середня школа, дитсадок. 
В с.Тарасівка розвивається конеферма.
В с.Гайок функціонує ФГ „Гайок”.


 Село Тарган Володарського району Київської області 


    Тарган — село, центр сільської Ради, розташоване за 7 км від районного центру, за 30 км від залізничної станції Біла Церква. Населення 555 чоловік. Таргаській сільраді підпорядковане село Надросівка, яка до 1945 року називалась Казимирівкою. Через село проходить шосейна дорога, яка зв’язана з районним центром Володарка і Білою Церквою. Село Тарган за часів свого існування не змінювало назву. В народі існує такий переказ з історії села заснування його. Село Тарган виникло понад 500 років тому. Воно одержало назву від річки Тарганка, яка протікає через село. Колись ця річка була повноводна, по ній пливли човнами. По одній стороні находились козаки Запорізької Січі, по другу — татари. В косі козаки напали на військо татар і таранили його, звідки пішла назва річки Тарган, а пізніше вона стала називатися Тарганка, а село стало називатися Тарган. 
   Жителі села Тарган прийняли участь у визвольні війні 1648 — 1654 рр. тому що неподалік від села у вересні 1651 року було підписано Білоцерківський договір, а в наступному році велике патріотичне піднесення охопило всю Україну, в тому числі і жителів села Тарган, які в складі повстанської армії воювали проти польської армії під Батогом на Поділлі. Є перекази про те, що на території Володарщини був поширений гайдамацький рух в другій половині ХVІІІ ст. Місцем цього руху була територія сучасного Урочища "Дуб", куди входили бідні селяни села Тарган, Тадіївка, Пархомівка, а в той час це місце мало назву Гайдамацький яр. Напередодні кріпосного права, селяни платили непосильний податок, а особливо важко було відробляти панщини. В селі панщина доходила до 6 днів в тиждень. Село на середину ХІХ століття належало Яну Підгорському, в якому проживало 570 чоловік і було землі 2072 десятини, а сам він проживав у Березні. Тому в цей час поширюється рух за скасування кріпосного права і непосильної панщини. В 1900 році вже в Таргані проживало 999 жителів, землі було 1332 десятини, поміщикові належало 859 десятин. Більша частина селян була безземельна, тому багато жителів села виїздили на роботи в весняно-осінній час на Херсонщину. В селі на рубежі ХХ ст. державних шкіл не було. Були школи грамоти, які утримувались за кошти батьків, які хотіли вчити своїх дітей грамоти. Вчителям платили в більшості натурою (хліб, сало, пшоно і т. д.). 
   Хвиля революції 1905 року докотилась і до селян села. В жовтні 1905 року жителі села зібравшись на вулиці відмовились через низьку плату і важку працю возити буряки на ґуральню в Городище, і зібравшись на вигоні поміщик змушений був набавити плату за роботу. А працювали селяни в поміщика за десятинний сніп. 
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції першими тимчасовими органами влади були ревкоми, а на Київщині тривалий час влада з перервами належала Центральній Раді, гетьманщині Директорії аж до 1920 року. Остаточно Радянська влада була встановлена в селі наприкінці 1920 року. В Таргані в цей період Земля від поміщика Борковського була забрана і перейшла у власність держави, яка потім її передала селянам. Проте селянам довго не прийшлося працювати біля цієї землі, так як почалася громадянська війна і всім людям Країни Рад прийшлося захищати молоду соціалістичну державу. Учасниками громадянської війни з села були: Овдіюк Лука Пилипович, Ковальчук Іван Іванович, Овдіюк Іван Іванович який пізніше став червоним командиром, Достоєвський Максим Андрійович.
   Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до ведення господарства по новому. 
23 травня 1922 року в с. Таргані було скликано сходку селянської бідноти і було вирішено створити комуну під назвою "Труд". Головою комуни було обрано Овдіюка Івася Демидовича. В комуну ввійшли 9 сімей, а саме: Кондратюка Михайла Андрійовича, Гірського Прохора, Гірського Олександра, Сікорського Петра, Бабенка Харитона, Овдіюка Пилипа, Овдіюка Григора, Михайлика Офона, Бабенка Олександра.
   В 1929 — 1930 рр. почалася колективізація в селі і конфіскація майна куркулів. Боротьбу з куркулями вели активісти комсомольці 20-х років: Бабенко Павло Гнатович, Лемешко Федот Савович, Ковальчук Іван Іванович, Микитенко Василь А., Бабенко Андрій, Мариневич Петро, Бадьора Іван. На початку 1933 року сільськогосподарська артіль "Труд" була перейменована в колгосп ім. Калініна і було створено партійну групу. В її склад увійшли Бабенко Олександр, Фурман Явдоха, Микитенко Антон Семенович, Адаменко Яків, Соловей Пилип Артемович, Онищук Раінон. Першим головою колгоспу ім. Калініна було обрано Шевченко М. (1930 — 1931 рр.) а потом Соловей Пилип Артемович (1932 — 1933 рр.). колгосп імені Калініна з кожним роком економічно почав зростати. Особливо важким роком для нашої країни був 1933 рік голодовки. Не обминув він і села Тарган, де більше 363 чоловік вмерло з голоду і було захоронено в трьох братських могилах. Поряд з зміцненням матеріальної бази колгоспу розвивалась і культура села. 
   В селі 1920 році було відкрито школу грамоти. Навчалися діти 4 роки. Першими вчителями були Димектович і Клочан, а в 1923 році першою вчителькою — жінка була Просян Зоя Олексіївна. Школа знаходилась в пристосованому приміщенні. Вчителі не тільки вчили дітей, а й допомагали жителям села в організації художньої самодіяльності, у постановці п’єс. 
   В 1941 році мирну працю радянських людей перервала Велика Вітчизняна війна. І 116 односельців із зброєю в руках пішли захищати свою Вітчизну, з яких 52 не вернулись додому, загинули в боротьбі з фашистами. В селі осталися старики, жінки і діти. Як колгосп і село за час війни було сильно зруйноване. 
1 січня 1944 року с. Тарган і весь Володарський район було звільнено Радянською армією від окупантів. Почалась відбудова зруйнованого господарства, тягар якого в основному ліг на плечі жінок, підлітків, стариків.
В 1944 році колгосп очолив фронтовик із Ожегівки. Задніпрянець Лука Ілліч, а головою сільської Ради було обрано фронтовика Ковальчука Івана Івановича.
    З 20 січня 1944 року було відкрито школу і почалися навчання. 
    В 1963 році до колгоспу імені Калініна було приєднано колгосп ім. Політвідділу с. Надросівка і було дано нову назву колгосп ім. Дзержинського. 
    В 1987 році напередодні святкування 70-річчя Великого Жовтня в селі було збудовано новий Будинок культури на 300 місць. Розпочато будівництво 4 жилих будинків, лазні. В 1988 році планується закінчення будівництва доріг з твердим покриттям по селу. Розпочнеться будівництво нового дошкільного закладу, гаража. Центр ідеологічної роботи в селі школа. В даний час в школі працює 14 вчителів. Всі з них мають вищу освіту. Директорм школи з 1980 року працює Діденко Анатолій Іванович. В селі немає жодної молодої людини, яка б не закінчила Тарганську восьмирічну школу і не здобувала б середню освіту. Випускники школи працюють в різних галузях народного господарства нашої країни. 
    В 1990 році вересень в Таргані відбувся Всесоюзний зліт по голодомору 1932 — 1933 рр. В ньому взяв участь і виступив Голова Руху України Іван Драч заложено камінь для будівництва церкви в Таргані. 
   В 2003 — 2005 рр. в Таргані і Надросівці було підведено жителям газ. В даний час в Таргані проживає 5 учасників Великої Вітчизняної війни: Бадьора Григорій Ю., Мелішенко С. Г., Іщук В. І., Федюченко В. А. 
   В 1991 році 24 серпня україна здобула незалежність вийшовши зі складу СРСР. На протязі 10 років змінило своє обличчя і наше село. 
    В 1996 році була побудована нова школа яка з 1 вересня 1996 року розпорядженням Володарської районної адміністрації № 253 від 11.09.96 р. та наказу № 75 по відділу освіти від 12.09.96 року перепрофілювати Тарганську НСШ у Тарганську середню школу. Головою села 1 серпня 1993 року було обрано Березовську Ніну Миколаївну. За сумлінну і багаторічну працю директора приватного господарства "Нива" Бариловичу Миколі Павловичу було присвоєно звання "Заслужений діяч сільського господарства" згідно Указу Президента України Л. Д. Кучми і розпочалась приватизація земельних наділів. Кожний житель села одержав 3,34 га землі. 
    У 1998 році Бариловича Миколу Павловича було обрано депутатом обласної Ради. 
Багато випускників школи закінчивши середні спеціальні заклади, вищі навчальні вузи працюють вчителями, лікарями, інженерами, трактористами, шоферами, агрономами. Батьківщина високо оцінила їхній вагомий внесок у розвиток і зміцнення Батьківщини і нагородила їх так: Шуст Анатолій Семенович, Бабенко Василь Петрович, Федорчук Валентина Зіновіївна — нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, Бабенко Микола Петрович, Довгалюк Володимир Григорович — нагороджені орденом Трудової Слави ІІІ ступеня.

Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (02.08.2010)
Переглядів: 1664 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016