Бухонський Ю. Історія Володарщини - З історичних джерел - З історичних джерел - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 14:38

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:14:38


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Бухонський Ю. Історія Володарщини

Колективізація на Володарщині - переддень голоду 1932 - 1933 років

Сільськогосподарські кооперативи, які виникали на Володарщині у 20-ті роки, не вимагали відчуження селянської власності. Ефект колективної праці в таких кооперативах виникав через взаємопов'язання інтересів селян на ринковій основі, це був самодіяльний вияв волі самих селян, які прагнули самостійно вести господарство. 1921 року в с. Гайворон була організована сільськогосподарська комуна "Спільна праця", згодом перейменована на "Веселку", зліквідована у травні 1925 року.
У травні 1922 року селяни Завадівки та Володарки створили сільськогосподарський кооператив "Рось". Тут об'єдналися 12 сімей, у їх розпорядженні було 65 десятин землі. 1923 року у Логвині на пайових засадах утворилося сільське товариство взаємодопомоги Незабаром у Пет-рашівці виникає товариство спільного обробітку землі, у цьому ж році виник сільськогосподарський кооператив у Городище-Пустоварівському, який мав у своєму розпорядженні 35 десятин землі.
У самій Володарці 1927 року було створено машинно-кредитове товариство на пайових засадах. Товариство придбапо трактор "Фордзон", нафтовий двигун, молотарку, інший сільськогосподарський реманент.
Багато селян господарювали самостійно, залучаючи найману робочу силу із числа своїх односельців. Селянин Василь Майборода з Логвина мав 20 десятин землі, молотарку з двигуном, декілька пар коней і волів, чотирьох сезонних робітників. Це непоодинокий факт. У кожному селі назвуть прізвища селян, які були успішними господарями. Яка їхня доля під час колективізації? Можемо лише здогадуватись.
Таким чином 1922 - 1923 рр. - це час утворення селянських кооперативних товариств та комітетів взаємодопомоги на Володарщині. Це і часи бартеру. Очевидці тих часів свідчать, що за 0,5 л гасу давали пуд пшениці, за фунт солі - пуд жита, за 10 коробок сірників - пуд пшениці.
Проблему товарно-грошових відносин беруться розв'язати споживчі кооперативи, які виникають у Володарці, Гор.-Пустоварівці, Пархомівці, Рогізні, Рубченках. їх діяльність пожвавила ринкові відносини і значною мірою сприяла росту продуктивності праці в аграрному секторі та промисловості.
1926 року було завершено землеустрій. Селяни Володарщини одержали у своє приватне володіння 19,5 тисячі десятин землі.
Учасники кооперативів, що діяли на Володарщині, зосереджували колективні зусилля на виконанні певних функцій, залишаючись господарями на своїй землі. Кооперативи не могли існувати поза сферою товарно-грошових відносин.
Проте більшовицька програма вимагала створення зовсім інших колективних господарств, і саме за ними закріпилася назва колгоспів. В. Ленін розумів принципову відмінність між кооперативами й колгоспами. У брошурі "Про продовольчий податок" (квітень 1921 р.) він розглядав сільські кооперативи як чужорідне комунізму, а тому негативне явище.
У колгоспів не було нічого спільного з кооперативами. Вони базувались на відчуженні засобів виробництва, читай землі і реманенту. Якщо кооперативи становили елемент ринкової економіки, то колгоспи вписувались в економіку, засновану на директивному плануванні більшовицької влади. Виробниче життя колгоспів цілком підпорядковувалося дріб'язковому регламентуванню районного начальства, яке переймалося тільки виконанням зобов'язань перед державою.
Комуністичні перетворення в сільському господарстві називалися колективізацією або усуспільненням, хоча насправді селянські засоби виробництва, нажиті важкою працею, переходили в практичну власність держави, а не суспільства.
Колективізація у Володарському районі розпочалася навесні 1929 року та проходила під контролем районного комітету КП(б)У, сільських активістів, адже колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету. Першими під прес колективізації потрапили заможні селяни, яких завбачливо назвали куркулями. Хвиля розкуркулення прокотилась Володарським районом. Дісталось і середнякам. Про це свідчить зведена відомість Білоцерківської окружної контрольної комісії до УКК КП(б)У про заходи по прискоренню колективізації та розкуркуленню селян в окрузі. Нагадаємо, що Володарський район до вересня 1930 року входив до складу Білоцерківського округу, а з 15 вересня 1930 округи були ліквідовані, існували тільки райони, з лютого 1932 було запроваджено області. Так от документ констатує, що у Володарському районі не було проведено роз'яснювальної роботи, а місцева влада перейшла безпосередньо до розкуркулення, внаслідок чого в багатьох селах було проведено фактичне розкуркулення 200 середняцьких господарств.
Між односельчанами, родичами, сусідами пролягла ворожнеча. Одні відкрито підтримували більшовицьку владу, інші чинили їй опір. Переважна більшість селян Володарщини зайняла вичікувальну позицію. Як ставитись до тих, хто чинив опір колективізації, хто боронив свою власність, хто вдавався до терору? За часів радянської влади їх називали куркулями, бандитами тощо. Але ці люди боронили своє право вільно господарювати, боронили своє майно, свою власність. Це найбільший здобуток демократії - захист особи та недоторканість приватної власності. Інша справа, що радянська влада - посуті диктатура більшовицької партії, тільки прикривалась демократичними гаслами, а за своєю суттю була тоталітарною.
З осені 1929 року місцеві органи влади істотно посилили тиск на селян. Кожен мешканець села чекав, що на нього звернуть пильну увагу, звинувачуючи в куркульстві або оголошуючи підкуркульником. Силове насадження колгоспів держава цинічно назвала "народним рухом". Насправді ж будівництво колгоспів насаджувалось згори комуністичною владою. Про це свідчить і прибуття до Володарського району так званих "двадцятип'ятитисячників", завданням яких була насильницька організація колгоспів.
Колективізація викликала впертий опір селянства. Поставлене в безвихідь, селянство почало масово продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. Найбільш рішучі противники колгоспів вдаються до актів терору. 27 вересня 1925 р. в урочищі Ратуш було вбито начальника кримінального розшуку районного відділу ДПУ Полозуна І. Д. У 1931 році противники насильницької колективізації вдаються до вбивства голови колгоспу "Вперед" с. Берез-на Вернянця 0. В. Було вчинено підпал хати, у якій прожи-вала голова сільської ради Володарки Куян Г. Й.
У доповідній записці голови ДПУ УРСР С. Реденса про заходи по здійсненню оперативного тиску(!) на куркульсько-петлюрівські та контрреволюційні елементи секретарю ЦК КП(б)У С. Косіору зазначалося, що у Володарському районі діє контрреволюційне повстанське угруповання, яким керують агрономи. "Проводить вербування до організації, має зв'язок з Кавказом. Угруповання нараховує 16 осіб з числа агрономів, що мають контрреволюційне минуле, поширили свою діяльність на три суміжних райони. Підлягає негайному знищенню".
Репресивні органи більшовицької влади вдаються до каральних заходів. За даними вилання "Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга", що вийшло у 2007 році, з Володарського району були вислані до Сибіру 32 особи, засуджені до різних строків ув'язнення за агресивну діяльність 26 осіб. Більшість з них - це селяни-одноосібники, що засуджені у 1930 році. Ще четверо жителів були за вироком трійок при колегії ДПУ розстріляні, серед них брати Хомяки Василь і Леонтій з Таргана, Ярощук Сава Лаврентійович, селянин-одноосібник з Рогізни, якого засудили 21 березня 1930 р. до розстрілу.
Показовою є доля Овдіюка Івана Демидовича з Таргана, 1883 року народження. Талант лідера був дарований йому від природи, начитаний селянин став організатором та керівником комуни "Труд", що утворили селяни Таргана на принципах добровільності. Утворення таких комун є свідченням ініціативності та самодіяльності українських селян, що прагнули вести господарство на засадах демократизму та самоуправління.
Іван Демидович різко засуджував насильницькі форми проведення колективізації і відкрито про це заявляв керівництву. Такі його дії були названі антирадянськими, що підривають лінію партії на суспільну колективізацію. 26 січня 1930 р. трійкою при колегії ДПУ його було засуджено до 10 років ув'язнення. Реабілітований Овдіюк І. Д. був лише 1993 року.
У протоколі засідання бюро Володарського РКП(б)У про хід виконання плану хлібозаготівлі мовиться: "...Додатковий план виконання пшениці не по всіх селах виконано. Особливо ганебно відстають такі села: Біліївка, Володимирівка, Гор.-Пустоварівка, Гайворон, Мармуліївка, Руде Село, Косів-ка". А далі бюро райкому партії приймає рішення про виселення з кожного села по 3 - 4 куркульських господарства на Північ Союзу. Під цим документом стоїть підпис секретаря Володарського райпарткому Руцкова. Це щодо того, хто організував голод на Володарщині 1932 - 1933 рр.
Але й такі "методи" проведення колективізації і виконання плану хлібозаготівель не врятували районне керівництво. Забігаючи наперед, процитуємо витяг із постанови Секретаріату ЦК КП(б)У про стан та перебіг хлібозаготівель у Володарському районі від 29 січня 1932 року: "ЦК констатує, що внаслідок недостатньої мобілізації виконання плану заготівель у Володарському районі місячне завдання на 20 січня виконане замість 35742 цнт. , лише н1951 цнт., або 5,6 % до плану. Річний план виконано зовсім незадовільно: колгоспи - 87%, одноосібні господарства - 57% та куркульсько-заможна верхівка села - 53%.
У документах відзначалося, що у багатьох колгоспах району панує безгосподарність, шкідництво, низька вартість трудодня, незадовільна трудова дисципліна, незадовільний стан тяглової сили та розбазарювання великої кількості хліба і залишення його невимолоченим у соломі. Селяни так робили для того, щоб незначна кількість залишилась у соломі, яку вони використовували для опалення печей.Так можна було хоч дещицю зерна дістати для власного споживання. І врятуватися від голодної смерті.
ЦК КП(б)У, діставши інформацію про наш район, вирішило розпустити бюро Володарського райпарткому, зняти з роботи голову Володарської районної контрольної комісії Думельського та заворга Драгу, вивести їх зі складу партійних керівних органів району і заборонити їм займати відповідальні посади в партійних та радянських органах протягом двох років. Секретаря райпарткому Руцкова з роботи було знято, оголошено сувору догану та заборонено займати відповідальні посади протягом двох років.
Правда, вже 20 травня 1932 року бюро Київського обкому КП(б)У внесло Володарський район до числа районів першої категорії, яким необхідно надати допомогу продовольством.
В зрайках було розкуркулено родину Куксів. За часи НЕПу брати Григорій, Оліян, Іван, Яким придбали нафтовий двигун і молотарку. У 1930 році їх звинуватили у невиконанні плану хлібозаготівель, реманент відібрали, а самих судили і вивезли з села.
У Лобачеві розкуркулили місцевого священика. Одному з селянських господарств у с. Березна, що намічалося до розкуркулення, давали таку характеристику господареві: "Політично неблагонадійний", "співав "Ще не вмерла Україна".
У кожному селі Володарського району можна знайти подібні факти. Але чому таким рясним на репресії став 1930 рік? Справа в тім, що колгоспи, які планово створювали активісти у 1929 році, почали масово розпадатися вже у 1930 році. Це трапилося у Матвіїсі, Логвині, Пар-хомівці, Тадіївці, Рогізні, Лобачеві, Зрайках. У Гайвороні першими, хто покинув свій колгосп і забрав своїх коней, інвентар, були селяни Шевчук Ф., Бондар А., Кислюк С, Бондар С. Це означало провал сталінського плану колективізації. І тоді радянська влада посилює терор проти селянства та під страхом розправи переходить до форсованої колективізації. Такої наруги не витримали навіть члени партії, в яких ще залишалася дещиця людяності. Так, у довідці Київського обкому партії зазначалося, що у Володарському районі дезертирували голова Тадїївської сільради та голова Ожегівського колгоспу, обидва кандидати партії. Довідка датована квітнем 1932 року.
Для забезпечення успішної колективізації створювались державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну техніку й кадри механізаторів, вони одержали назву машинно-тракторних станцій (МТС). їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів, головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба.
Володарська МТС була створена в листопаді 1931 року. Своїх приміщень для зберігання і ремонту техніки вона не мала, а тому розмістилася в конюшні та воловні на "Горбах" біля Завадівки. Тут було її підсобне господарство. Примітивна майстерня МТС знаходилась в приміщенні млина на р. Рось у Володарці (завод "Лазурит"). В перший рік існування в МТС було 37 колісних тракторів "Фордзон" і ХТЗ загальною потужністю 475 кінських сил та 8 автівок вантажністю в 17 тонн. Першим директором МТС було призначено М. Ю. Френкеля.
Істотного впливу на сільськогосподарське виробництво МТС на початку колективізації не справила: в колгоспах району переважала ручна праця, гужовий транспорт і традиційна агротехніка. Натомість інше завдання МТС - посилення впливу держави на село - вона забезпечувала сповна. Особливо коли при МТС було створено політвідділ. Політвідділ очолив М. С. Шевченко. Завданням політвідділу було звільнення від класових ворогів, читай від тих, хто чинив опір колективізації, піднесення трудової дисципліни аж до військової, та політичного рівня колгоспників (промивання мізків). У 1933 році була створена МТС у Рудому Селі.

Голос Володарщини, 17 січня 2009 року

Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (27.07.2010)
Переглядів: 732 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016