Бухонський Ю. Історія Володарщини - З історичних джерел - З історичних джерел - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 06:55

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:06:55


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Бухонський Ю. Історія Володарщини

        Володарщина у драматичні 30 - ті роки 

    9 лютого 1932 року IV позачергова сесія ВУЦВК, що проходила в тодішній столиці Радянської України м. Харкові, прийняла рішення про утворення на Україні п'яти областей - Харківської, Київської, Одеської, Дніпропетровської, Вінницької. До складу Київської області увійшли 100 адміністративно-територіальних одиниць. Серед них був і Володарський район. Газета "Пролетарська правда" 27 лютого 1932 року на своїх шпальтах повідомляла про стан погоди у Київській області. День 27 лютого 1932 року вважається днем заснування Київської області на території УРСР. 
    Більшовицьке керівництво Радянської України та обласне керівництво, що було причетним до організації голодомору, прагнуло зміцнити свій вплив на новоство-рені колгоспи. За допомогою місцевого партійного активу, органів ОДПУ - НКВС більшовики планували довершити на селі розгром сил, котрі чинили бодай найменший опір аграрній політиці держави. 
     В 1933 році колективізацію у Володарському районі було завершено. Сталінське керівництво змушене було шукати шляхів вдосконалення управління селом, адже голод 1932 - 1933 років засвідчив, що воєнно-комуністичні методи управління сільським господарством ведуть до вимирання села. Тому запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель, щовесни доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю залишиться виробникам, а яка - державі. Така регламентація була розрахована на пробудження зацікавленості селянства в результатах колективної праці. У колгоспах створювалися виробничі бригади, з'явилася колгоспна ланка як форма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювались земля й реманент на весь виробничий сезон. У колгоспах впроваджувалися елементи нормування й відрядна форма оплати праці, водночас колгоспи хоч і повільно, але почали отримувати сільськогосподарську техніку. Життя селян стало поволі налагоджуватися, хоча його рівень залишився ще досить низьким. Людей, змучених голодом, нестатками й кривавим терором, привчали вірити, що заповітна мета - щасливе життя - уже поряд і вона неминуче буде досягнута в найближчому майбутньому. Треба тільки трохи перетерпіти, ще додати зусиль, піднапружитися, не шкодувати своїх сил, рішуче подолати "труднощі зростання", витримати негаразди - і неухильно будувати соціалізм, від якого рукою подати до комунізму. Хто цього не розуміє, не бажає працювати до десятого поту, не прагне віддати своє здоров'я, своє життя за здійснення заповітної мети, той - ворог всенародних інтересів. 
    Всі ці процеси переживали і новоутворені колгоспи Володарського району, у яких протягом 1934 - 1935 років здійснювалось організаційно-господарське зміцнення. Саме в цей час пройшла акція передачі земель колгоспам. Першим у 1935 році державний акт на володіння землею отримав колгосп ім. Сталіна у селі Тадіївці. 
Ще 1933 року було збудоване окреме приміщення майстерні Володарської МТС на правому березі річки Рось (в лісі за мостом). Приміщення було дерев'яним, покрите черепицею. Лише в серпні 1935 року МТС отримала два трактори ЧТЗ від держави.
    В ці роки більшість польових робіт у колгоспах виконувалась кіньми та волами, а нерідко у напружений період - коровами колгоспників. Звідси низькі врожаї сільськогосподарських культур. 1937 року районна газета "Соціалістичне село" писала, що в колгоспах району зібрано по 10,9 цнт. зернових проти 8,8 цнт., зібраних у 1936 році, і по 196 цнт. цукрових буряків з гектара. 
   Низькою залишалась продуктивність і у тваринництві району. У зведенні за 1940 рік повідомлялось, що надій на одну корову найвищим був у трьох колгоспах села Рубченки: ім. Леніна - 1480 л, у колгоспі ім. 8 Березня - 853 л, ім. Молотова - 778 л, а в інших колгоспах доїли менше, ніж по 500 літрів молока. На 1 січня 1939 року у 18 колгоспах району на фермах району було менше ніж по 9 корів. Колгоспи "Політвідділ" (с. Казимирівка), ім. Шевченка (с. Брідок), "Більшовик" (с. Зрайки), ім. Сталіна (с. Володимирівка) взагалі не мали приміщень тваринницьких ферм. Зате 23 колгоспи на той час мали власні вівцеферми. 
    Про низький рівень сільськогосподарських робіт свідчить той факт, що на жнивах 1939 року в усьому Володарському районі працювали 44 комбайни, зате широко використовувалися збиральні машини на кінній тязі, зокрема 164 жатки, 43 лобогрійки, 64 молотарки і велика кількість косарів та в'язальниць, які працювали вручну. На 1940 рік в обох МТС було 165 тракторів і 45 комбайнів. 
    На 1941 рік в районі були створені і діяли 43 колгоспи. В багатьох селах функціонували по 3 - 4 колгоспи, як от у Зрайках, Рубченках, Пархомівці, Березні, Лобачеві. Сім колгоспів району носили ім'я Сталіна, ще шість були названі на честь Леніна, в назвах інших знайдемо весь пантеон вождів міжнародного комуністичного руху та більшовицької партії. Хоча в селах Брідок, Петрашівка, Тарасівка колгоспи були названі на честь Т. Г. Шевченка. 
     Примусова колгоспна праця за трудодень була малоефективною, натуроплата становила заледве 12 - 15% заробленого. В середньому по району на 1940 рік натуроплата складала 3 - 4 кг зерна на трудодень, а грошова оплата була в межах 15-30 копійок за той же трудодень. Чи не найбільшою вона була у колгоспі ім. Молотова (с. Рогізна), де складала 38 копійок на трудо-день. За таких умов, коли втрачався матеріальний стимул заохочення, селянство поступово втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, розпорядливість. Безпаспортне і безправне селянство опинилося в найгіршому виді рабства 20 століття. Робота від зорі до зорі - за паличку-трудодень. Голодні діти в нетоплених глиняних під соломою хатах; селяни, вимучені каторжною працею, у 40 років мали вигляд старих баб: чоловіки, які не знали ні відпусток, ні вихідних, падали від утоми. Вони не мали права покинути колгосп, хіба що для війни. За декілька підібраних у полі колосків, щоб нагодувати дітей, - десять років тюрми, а нерідко й розстріл. 
    Разом з тим залишалося притаманне українському селянству працелюбство і трудові звершення окремих наших земляків вражають сучасника, особливо враховуючи тодішній низький рівень механізації сільськогосподарської праці. Ланкова з колгоспу ім. Кірова (с. Рогізна) Ковалик Явдокія Юхимівна у 1953 році виростила по 310 цнт. цукрових буряків з гектара. Колгоспники даного колгоспу Ксендзюк І. Ф., свинарка Павлюк М. М., вівчар Ковалик Л. 3., телятниця Костенко П. С. були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Свинарка з колгоспу ім. 8 Березня (с. Рубченки) Комар Марія Семенівна одержала у 1938 році по 26 ділових поросят від кожної свиноматки і була удостоєна найвищої на той час нагороди - ордена Леніна. Завідуючий фермою цього ж колгоспу Лисак В. Т. у 1939 році був нагороджений великою срібною медаллю ВДНГ СРСР. Бригадир рільників з колгоспу ім. Леніна (с. Логвин) Горкун Іван був нагороджений медаллю "За трудову відзнаку". 
    Сталінізм безсоромно використовував трудовий ентузіазм українського селянства. Починаючи з 1935 року в СРСР широкого розмаху набирає стаханівський рух. У аграрному секторі, зокрема, на Київщині, поширюється "рух п'ятисотенниць" Марії Демченко за вирощення 500 цнт. цукрових буряків з одного гектара. 
    15 січня 1936 року у Володарці відбувся районний зліт п'ятисотенниць та молодих колгоспниць, багато учасниць цього зібрання у своїх виступах брали підвищені виробничі зобов'язання. Застрільниками руху п'ятисотенниць у Володарському районі стали буряківниці із Пархомівки Ступака Віра, Бойко Катерина, Пацан Євдокія, Кондратюк Юхимія, які вже в 1936 році отримали по 500 цнт. солодких коренів з гектара. А доярки Кошова Соломія і Кисіль Ганна надоїли по три тисячі літрів молока від корови. 
    Почин пархомівчанок підтримала ланка буряківниць Юзишиної Надії із Косівки у складі Мазур Соломії, Зоренко Домахи, Коротун Варки, Вікторової Марини, Мельник Павлини, які також взяли зобов'язання і виростили по 500 цнт. цукрових буряків з гектара. Коли знайомишся з документами, то насамперед вражає, як важко працювали ці жінки. Навантаження гною, його розкидання по полях, прополка, повірка посівів цукрових буряків, копання, чищення солодких коренів - і все це вручну, круглий рік. 
     Свою роль у розгортанні стаханівського руху в районі відігравала районна комсомольська організація. XI районна комсомольська конференція, участь у якій взяли 172 делегати від 42 первинних організацій, закликала брати підвищені трудові зобов'язання. Так, член Володарського райкому комсомолу із Городище-Пустоварівки Катерина Ткачук зібрала з гектара по 500 цнт. цукрових буряків. 
    Але за всіма цими починами, що, як правило, ретельно готувалися, стояли місцеві партійно-господарські керівники, котрі в такий спосіб прагнули продемонструвати верхам ефективність власної керівної роботи та життєздатність колгоспної системи, а іноді рекордні показники врожайності банально приписувались. Проте це зовсім не піддає сумніву, і ні в якій мірі не принижує дійсно трудового подвигу українських колгоспників, які так важко працювали за трудодень. 
    У 1929 році у Володарці розпочав свою роботу маслозавод, 1930 року було засновано транспортне підприємство - автороту, де налічувалось 10 автомашин. 
    1938 року у Городище-Пустоварівці було повністю завершено реконструкцію цукрозаводу. Це дало змогу збільшити його виробничу потужність. За сезон 1938/ 1939 років завод переробив 475,7 тис. цнт. цукрових буряків і виробив 64,9 тис. цнт. цукру та 18,3 тис. цнт. кормової патоки. 
1930 року у Володарському районі було відкрито чотири стаціонарні поштові відділення у Рудому Селі, Городище-Пустоварівці, Пархомівці і Березні. У самій Володарці поштове відділення діяло, ще з 1920 року. Згодом у 1932 році поштові відділення зв'язку з'явилися у Рубченках, Гайвороні, Капустинцях, 1937 року - у Лобачеві, Гор-Косівці.
    1929 року у Володарці було встановлено телефонний комутатор на 50 номерів. Наступного року було збудовано телефонну лінію Володарка - Біла Церква, до того часу райцентр мав телефонний зв'язок лише із Сквирою. 
    1934 року у Володарці почав діяти телеграф, а наступного року почав діяти комутатор ще на 100 номерів, у 1938 році була телефонізована Рудосільська МТС. 
    До 1932 року у відноситься поява перших радіоточок в райцентрі. Напередодні війни Володарський район мав три малопотужні радіовузли. Володарський радіовузол обслуговував 320 точок, Гор - Пустоварівський - 70 радіоточок, МТС Рудого Села - 40 радіоточок. 
    Коли ж мова зайшла про засоби масової інформації, то маємо згадати, що 31 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети "Соціалістичне село" з молодіжною сторінкою "Молодий більшовик", а 1937 року в районному будинку культури почала діяти стаціонарна кіноустановка. 
Маємо пам'ятати, що драматичні 30-і роки - це не тільки роки масової колективізації та індустріалізації. Це ще й роки сталінського терору.
    Тоталітарний комуністичний режим прагнув ідеологічно виправдати масовий терор проти власного народу. Цьому слугувала теза про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства. Це положення органічно доповнювалось іншим -про наявність у радянських республіках "повзучих" націоналістичних ухилів. Перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, зокрема, так інтерпретував сталінську тезу стосовно України: "На Україні класова боротьба більш напружена, ніж в інших місцях, і ворог-куркуль, націо-наліст - у нас більш досвідчений, лютіший, ніж де б то не було в інших республіках і областях Союзу". 
Теза про загострення класової боротьби стала теоретичною підставою для розгортання терору проти будь-яких проявів інакомислення в суспільстві, для нагнітання істерії страху, аби паралізувати волю народу до опору. Звинувачення проти віднесених до класово во-рожих елементів з 1929 року почали розглядати так звані трійки у складі першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ, згодом НКВС. За неповними підрахунками, з 1929 по 1938 рік 245 жителів Володарського району були піддані необгрунтованим репресіям, переважно це були колгоспники. За національним складом найбільше було репресовано українців, але серед репресованих і поляки, євреї, німці, латиші, навіть два чехи. Це Шушко Павло Павлович, бригадир місцевої чоботарської артілі із Пархомівки та Штурма Франц Францович, колгоспник із Гайворона. Обоє були заарештовані у жовтні 1938 року і розстріляні як агенти імперіалізму.
    1931 року у Петрашівці був заарештований і засуджений трійкою ДПУ УРСР до 5 років позбавлення волі священик Української автокефальної православної церкви Огійчук Петро Трохимович. 
   1937 року заарештований керуючий справами Володарського райвиконкому Сукманський Григорій Іванович, до речі, поляк. Трійкою при УНКВС по Київській області 19 жовтня 1937 року його було засуджено до розстрілу, вирок виконано 31 жовтня 1937 року. 
    9 березня 1939 року був засуджений до розстрілу малописьменний колгоспник із Завадівки Козуленко Іван Михайлович, вирок виконано 22 березня 1938 року. 
    Наведені вище факти свідчать про те, що репресії торкнулися представників всіх прошарків населення Володарського району. Пік політичних репресій припав на 1937 - 1938 роки. 
   Серед репресованих в ці роки вчителі Коротун Ігнатій Сидорович, Кукса Іпатій Тимофійович, Мошковський Микола Вікентійович, Сухоярський Карпо Іларіонович, інспектор районного відділу народної освіти Бережинський Леонід Андрійович. Партія і її каральні органи тримали під пильним контролем виховання майбутнього покоління радянських людей, а тому до діяльності освітніх закладів була особлива увага. 
Політичний вплив на учнівську молодь партія й держава справляли різними способами, найголовнішим з яких була ідеологізація навчальних програм, а також виховна робота в школі комсомолу й піонерських організаціях. IX з'їзд комсомолу України в квітні 1936 року ухвалив створити комсомольські організації в кожній середній школі, а загальношкільні піонерські організації існували ще з 1935 року. 1936 року у Володарці було відкрито будинок піонерів, а поблизу селища створено районний піонерський табір, де проходили ідеологічний вишкіл піонерські активісти із сіл району. Діяльність цих дитячих закладів була спрямована на встановлення ідеологічного контролю над школярами, підпорядкування диктату більшовицької партії. Все це офіційна ідеологія зображувала як формування "нової" людини соціалістичного суспільства.
   Взагалі стабілізація в освітянській системі Володарського району розпочинається після радянсько-польської війни 1920 року, коли органи більшовицької влади перейшли до реалізації положень декрету Раднаркому. Церква була відокремлена від держави, а школа від церкви, українська мова стає обов'язковою мовою навчання. У селах Володарщини було організовано навчання дітей в початкових 4-класних школах. Як правило, школи були розміщені у будинках заможних господарів чи панських будинках, які були конфісковані органами більшовицької влади. Вчителі заробітну плату отримували продуктами харчування за рішенням сільської громади. 
    Тоді ж, у 1920 році, в Україні було запроваджено єдиний тип трудової 7-річної школи та розпочато боротьбу з неписьменністю. Пункти лікнепу були створені в усіх селах району, у самій Володарці діяли аж 6 пунктів лікнепу, в яких навчалося до 300 неписьменних жителів селища. Кращим учням, як заохочення у навчанні, передплачували газети "Геть неписьменність" та окружну "Радянська нива". 
Після утворення 1923 року Володарського району освітніми закладами став опікуватись відділ народної освіти райвиконкому. В цьому ж році початкова школа у Володарці першою в районі була реорганізована у семирічну, навчання проводилось у декількох пристосованих приміщеннях. Інші школи по селах району залишались початковими.
   1925 року постановою Білоцерківського окружвиконкому на базі Березнянської школи було відкрито школу сільської молоді. Окрім загальноосвітніх дисциплін тут вивчали основи агрономії, а 1930 року школа була реорганізована у школу колгоспної молоді. 
    Загальна тенденція цього періоду розвитку освіти В районі - це значний ріст чисельності учнів, а звідси - дефіцит вчительських кадрів та учнівських місць для навчання, адже більшість шкіл району були розміщені у пристосованих приміщеннях. Кількість учнів у школах району сягнула 12549 осіб. 
1933 року семирічна школа у Володарці першою в районі була реорганізована у середню. Вона була єдиною десятирічною школою на весь район. Першим директором було призначено А. П. Семиду. У 1935 році директором Володарської середньої школи стає Т. 3. Сліпенчук, якого на виборах до Верховної Ради УРСР по 268 Сквирському виборчому округу обрали депутатом найвищого законодавчого органу Радянської України. З 1938 року Сліпенчук Т. 3. обіймає посаду завідувача Київського обласного відділу народної освіти.
1 936 року в Рудому Селі до вже існуючого приміщення школи було добудоване ще одне на 6 класних кімнат, і школа була реорганізована в середню. Згодом, у 1939 році, середні школи були відкриті у Гайвороні та Пархомівці. В історичній літературі зафіксований факт того, що вчителька Городище-Пустоварівської семирічки К. О. Ляскун була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, а завідуючий Мармуліївською школою Залевський С. І. - медаллю "За трудову відзнаку".
    Значне місце в духовному житті району посідала діяльність культурно-освітнього товариства "Просвіта", яка виникла ще в період української національної революції 1917 - 1921 років. 
    Перші "Просвіти" виникли в Галичині ще 1868 року. В Наддніпрянській Україні "Просвіти" виникають у 1905 році. Активними учасниками просвітницького руху були Д. Яворницький, М. Аркас, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, С. Єфремов, Леся Українка. "Просвіти" засновували хати-читальні, недільні українські школи, а згодом, поставивши собі за мету поліпшення матеріального становища українців, як необхідну умову їх культурного розвитку, організують при читальнях крамниці, кооперативи, ощадно-позичкові каси, проводять заходи по поліпшенню агротехнічної культури українського селянства, займаються видавничою справою. 
Діяльність володарських просвітян будувалась за трьома напрямками: артистична, шкільно-лекційна та бібліотечна. Ентузіасти володарської "Просвіти" переобладнали своїми силами приміщення великої комори у глядачевий зал і сцену. Декорації виконувались під керівництвом самодіяльного художника Г. Ясиновського. До Володарки у 20-ті роки часто в гості приїздили аматори сцени із Березни, де тоді діяв аматорський театр "Березіль" під керівництвом Г. Сташука.
    Просвітяни відкрили у Володарці хату-читальню, зібрали бібліотеку, ними були організовані пункти грамотності для дорослого населення, діяльність "Просвіти" була пронизана національним духом. 
Про це свідчить і артистична діяльність "Просвіти", адже сценічне мистецтво було чи не найулюбленішим захопленням просвітян. В репертуарі володарчан були п'єси класиків української драматургії М. Кропивницького, М. Старицького, І. Франка, Т. Шевченка, І. Котляревського. Глядачам дуже подобалась "Наталка-Полтавка", в якій провідні ролі виконували 0. І. Соловей, М. К. Муковоз, П. П. Ковальчук, М. Т. Богуславський, І. Г. Кущенко, Ж. І. Саморай. Музичний супровід здійснювали В. Т. Чепіль та М. С. Вороний.
1922 року рішенням радянського ВУЦВК діяльність "Просвіти" була заборонена, як шкідливо ворожа радянській владі, натомість було створено селянський будинок, яким став завідувати комсомолець Леонід Коваленко. Це був перший крок на шляху створення клубів пролетарської культури, де мала панувати комуністична ідеологія, розпочиналась епоха культурної революції.
    У селі Березна в 20-х роках було засновано аматорський народний театр "Березіль". Його фундатором став уродженець села Михайлівки Григорій Дмитрович Сташук. Свій творчий шлях він розпочинав у театрі видатного українського режисера, актора, теоретика театру Леся Курбаса. Першою творчою роботою народного театру став спектакль "Гайдамаки". Згодом у репертуарі аматорів сцени з'явились постановки класичних п'єс "Назар Стодоля", "Дай серцю волю - заведе в неволю". При підготовці спектаклів Г. Сташук їздив до Києва для консультацій з Л. Курбасом. Березяни гастролювали зі своїми виставами у Володарці, Сквирі, Білій Церкві, Озірній. Активними учасниками цього самодіяльного художнього колективу були Іван Якович Клименко, Яків Цимбалюк, Ольга Грищенко, Ольга Кравчук, Ольга Зарва, Микола Климович Купріянчук, Антон Сисойович Назаренко та інші. 
   У 30-і роки, коли політична ситуація в УРСР змінюється, стоячи перед загрозою репресій, лародні аматори сцени змушені були вдаватися до політичної кон'юнктури, виконуючи твори ідеологічного гатунку, як от спектакль "Жовтень". 
 Скупі статистичні дані про функціонування системи охорони здоров'я свідчать про те, що у 1930 році на потреби районної лікарні було витрачено 86 тис. 312 радянських карбованців, а вже у 1940 році сума витрат складала 144 тис. 921 крб. Сама лікарня була розташована у приміщенні, , збудованому ще поміщиком Л. Абрамовичем, та у земській лікарні 1901 року. 1930 року районна лікарня була розрахована на ЗО ліжок для стаціонарних хворих, а в 1940 році їх щільність зросла до сорока. У лікарні працював лише один спеціаліст з вищою освітою, а чисельність спеціалістів з числа середнього медичного персоналу зросла з 4 до 8 осіб. 
     Політичний курс правлячої більшовицької партії був спрямований на формування в суспільстві атеїстичного світогляду. За цих обставин традиційна для України громадська інституція - православна церква, єдина легальна організація, діяльність якої не вписувалася в рамки офіційної ідеології, відчувала на собі дедалі зростаючий тиск держави. 
     У 20-ті роки в Рудому Селі був заарештований священик і Володимир Оппоков, родич відомого політичного діяча й і історика М. С. Грушевського. Згодом він прийняв смерть і від каральних органів, а було йому вже за 70. До речі, цей і священик працював ще й 49 років вчителем у місцевій школі. 
Другу п'ятирічку Й. Сталін оголосив "безбожною п'ятирічкою", "п'ятирічкою знищення релігій". У 30-х роках розгорнулося здійснення плану масового знищення культових споруд. З подачі більшовицької влади слова "піп", "куркуль", "петлюрівець" сприймалися як синоніми.
     1931 року у Володарці Хрестовоздвиженську церкву було і "переобладнано" під районний будинок культури, в цьому ж приміщенні розмістилась районна бібліотека. Така ж доля спіткала храм Воздвиження у Завадівці, який був перетворений на сільський клуб. Покровський храм у Пархомівці стає центром «культурного дозвілля» для сільської молоді. На початку 30-х років приміщення костьолу св. Михайла у Володарці зазнало «реконструкції». Зняті з готичних веж куполи, всередині зроблено перекриття. В ньому розмістився будинок піонерів і школярів, а зал на другому поверсі використовувався як лекційний для проведення різного роду зібрань.
    В інших селах району храми стояли пустими чи були перетворені на склади, клуби тощо. У середині 30-х років в Україні залишилося лише 9% діючих церков (у порівнянні з 1913 роком). Особливо постраждав південь Київщини. За даними дослідника Білоцерківщини Є. Чернецького, починається брутальний наступ на місцеве священство. По селах проходять ініційовані владою сходи, які розглядають питання про вигнання попів. По школах учні розучували пісню «Долой, долой монахов, рабинов и попов! Мьі церкви разрушим, построим комсомол!». 
    Мабуть, із багатьох церков Володарського району були вилучені цінні культові речі, які представляли собою мистецьку та історичну цінність. З 1928 по 1933 рр. на світових аукціонах було продано понад 6 тис. тонн історичних і культурних цінностей. У ці часи було знищено до 30 млн. ікон, стільки ж потрапило за кордон. 
    Пануючий державний атеїзм посилював вплив на населення більшовицької партії, але разом з тим спричинив глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності. 

Голос Володарщини. – 19,26 травня 2009 року


Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (27.07.2010)
Переглядів: 839 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016