Ю Бухонський. Історія Володарщини - З історичних джерел - З історичних джерел - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Понеділок, 05.12.2016, 07:25

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:07:25


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1297
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Ю Бухонський. Історія Володарщини
У житті кожного обов'язково настає так званий момент істини, в якому виявляється, переноситься і концентрується вся його людська сутність. Він є поворотним цей момент. І до цього слід бути готовим. Або ти, напружуючи всі свої сили душевні і тілесні, осмислюєш нашу історію і приймаєш її як історію своєї нації, до якої належиш і сам. Або ж, опустивши байдуже голову, просто пливеш за течією, повіривши у міфи радянської епохи. Тоді і з'являються в наш час пам'ятники Катерині II, а дехто вже готується святкувати 300-річчя Полтавської битви і продовжує вірити у "зраду" І. Мазепи. А так , хочеться, щоб історична істина стала доступною, і, головне, прийнятною українцями. Так прикро, що в Україні й досі знаходять підтримку антиукраїнські сили, які чинять шалений опір об'єктивному оцінюванню трагічних сторінок нашої історії. 
     Коротко про історію Володарщини ми дізнаємося з академічного видання "Історія міст і сіл Української РСР. Київська і область" (1971 р.). Згодом, у 1989 році, побачив світ "Історичний нарис Володарського району", автором якого був знаний краєзнавець П. К. Федорченко. Не зважаючи на певні тенденційні для того часу оцінки, він зробив спробу повніше розкрити минуле нашої малої Батьківщини. Багато зроблено вчителями історії Володарського району, котрі підготували історичні нариси багатьох сіл району (були усі вони опубліковані в Голосі Володарщини» ). Останнім часом з'явились цікаві дослідження В. Перерви "Православне Надросся", 0. Стародуба про діяльність єзуїтів, зокрема, і на Володарщині. Цікавий для читача буде посібник В. Цимбалюка "Колиска українського народу". В роботах цих дослідників в тій чи іншій формі згадується наш край у давнину. 
Проте фундаментальна праця про історію Володарщини може бути створена лише за умови роботи в центральних архівах, але для цього потрібні і кошти, і час.
                               Ю. БУХОНСЬКИЙ, заступник директора Володарського ліцею з науково-методичної роботи 


     Перші поселення на території Володарського району датуються добою бронзи (кінець III тис. до н.е. - поч. І тис. до н.е.), коли занепадає родовий лад і формується патріархальна родова община. Головну роль у суспільному та господарському житті став відігравати чоловік. В цей час почався розклад первісного суспільства й поступовий перехід до сусідської общини. Відбувається інтенсивний розвиток рибальства та ремесел, з'являється колісний транспорт, що посилює розвиток кочового скотарства. Удосконалення знарядь праці дало новий поштовх у розвитку плужного хліборобства та осілого скотарства. Саме в цей період на території України, зокрема і на території Володарського району, формуються культури хліборобів, які науковці зараховують до праслов'янських. 
    На території нашого району знаходяться рештки поселень ямної або давньоямної культури. Названа вона так за формою поховальної споруди у вигляді прямокутної ями. Представлена головним чином поховальними пам'ятками (небіжчика скорчено на боці, посипано червоною охрою). Племена ямної культури вели кочовий спосіб житnя, проте в них існували свої центри - місця зимівель та поховальних пам'яток, що розміщувалися на пагорбах і були укріплені системою ровів та кам'яних стін. Як і в інших племен, у скотарів ямної культури була віра в потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню, культ свійських тварин. 
    Під час археологічної експедиції, проведеної Інститутом археології Національної академії наук України у 1985 році (керівник С. П. Пачкова), більшість курганів, розташованих на території району, були датовані III тис. до н.е. - І тис. н.е. У 1992 р. в ході археологічної експедиції під керівництвом Покаса П. М. та Султанова П. В. були досліджені поселення епохи бронзи та раннього залізного віку (І тис, до н.е.). Зокрема, такі поселення розташовані на території земель сіл Березна, Гайворон, Зрайки, Михайлівка (досліджене у 1985 р. експедицією Пачкової С. П.), Матвіїхи, Мармуліївки, Рачки. Культурний шар даних поселень становить від 0,2 - до 0,4 м, вони інтенсивно розорюються, або ж, як у Михайлівці, північна частина поселення заросла хвойними деревами. Два поселення цієї епохи розташовані на землях, які належать Володарській селищній раді. Поселення «Володарка І» лежить на південний захід від смт. Володарка, за 2,5 км на надзаплавній терасі лівого берега р. Рось і 200 м на схід від геодезичного знаку. Територія його інтенсивно розорюється, оскільки це поля ПОП «Світанок». До доби раннього заліза відноситься поселення «Володарка IV», яке розташоване на першій надзаплавній терасі лівого берега р. Рось, на садибі колишнього колгоспного гуртожитку між вул. Загороднього та Пролетарською, його територія також розорюється. У 1992 р. експедиція під кер. Покаса П. М. та Султанова П. В. дослідила ряд курганів біля Володарки. Зокрема, були знайдені керамічний посуд (горщик) та кремневі ножі, які зараз експонуються у Білоцерківському краєзнавчому музеї і віднесені до епохи бронзи. 
     У ранньому залізному віці (І тис. до н.е.) територія нашого району була заселена кочівниками кіммерійцями та скіфами. Археологічні пам'ятки цієї доби на Володарщині відносять до так званої Києво-Черкаської групи скіфської культури (скіфи-орачі), датуються VII - III ст. до н.е. Основним заняттям скіфів-орачів було землеробство, обмін з античними містами. Про це свідчить «Довідник з археології з, України. Київська область» автор Шендрик Н. І., де сказано, що на схилі гори у с.Березна у 1888 р. знайдено бронзовий грецький триножник з фігурками та кілька посудин з чорної глини з прямолінійним орнаментом. В кінці XIX ст., вказує те ж джерело, було досліджено дев'ять кочівницьких курганів та трупоспалення в урнах, розташованих при впадінні р. Березянки в р. Рось, 
    Києво-Черкаська група скіфської культури стала ядром середньодніпровського регіону Зарубинецької культури (III ст.до н.е. - II ст. н.е.). Для зарубинецьких мешканців характерні невеликі укріплені городища, будинки вони зводили з дерева, потім обмазували глиною та білили. Зарубинівці займались землеробством, скотарством, полюванням та рибальством, знали чимало ремесел. 
Поселення зарубинецької культури на території нашого району розташоване в с.Городище-Косівське на західній околиці села, на першій надзаплавній терасі лівого берега р. Рось. Було відкрите у 1985 р. експедицією,очолюваною Пачковою С.П.
    У кінці ІІ на початку ІІІ ст. внаслідок злиття різних за походженням племен утворилася черняхівська культура (II - V ст. н.е.). Назва походить від села Черняхів Кагарлицького району. Культура була відкрита в 1900-1901 рр. відомим археологом В. Хвойкою, відкривачем трипільської культури. Саме з черняхівською культурою вчені пов'язують початок становлення праукраїнців, яких давні автори називали венедами або венетами, антами та склавинами, останніх називали також слов'янами. 
    На території Володарського району нараховується 59 поселень різних епох, 35 з них належать до поселень черняхівської культури. Станом на 1 грудня 2001 р. поселення черняхівської культури були розташовані: Володарка - 2 поселення, Березна - 5, Городище-Косівське - 1, Завадівка -4, Зрайки - 1, Косівка - З, Лихачиха - 2, Лобачів - 1, Логвин - 3, Мармуліївка -2, Матвіїха - 2, Пархомівка - 1, Руде Село - 1, Тарган - 5. 
Як бачимо, справжній бум заселення території району. Про це свідчать і численні археологічні знахідки. Поселення розташовані вдалині від берегових терас, на схилах ярів, пагорбів, поблизу чорноземів і луків. Житла наземного типу, одно-двокамерні, з глинобитними стінами. Поблизу розміщувалися господарчі споруди (повітки, ями, погреби), а також гончарні горни, залізоплавильні печі тощо.
    Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед вирощуваних злаків: пшениця, ячмінь, просо, овес, жито, бобові - горох, чечевиця, технічні - коноплі. Переважала, очевидно, двопільна система землеробства. 
    Саме в цей період, як вважає більшість сучасних дослідників, на території лісостепової частини України, а отже і Володарщини, склалося основне слов'янське її ядро, культура і звичаї яких були збережені і в період великого переселення народів (III -VII ст.). 


      Літописний Володарєв  
     До якого часу віднести появу укріпленого містечка Володарєва, коли відомо з археологічних досліджень, що були здійснені на території Володарського району, про існування поселень ще за часів бронзи? Відомо і про існування 35-ти археологічних пам'яток доби черняхівської поліетнічної культури, що, як вважають вчені, стала основою для формування давньоруської народності. 
    Можна розглядати гіпотезу про виникнення древнього Володарєва (Володаріва) з точки зору лінгвістики. 
Назва Володарів стоїть в одному етимологічному ряду з такими топонімами, як Фастів, Тетіїв, Васильків, Обухів, Ржищів, Жашків, що мають в основі своїй суфікс -ів, який вказує на приналежність населеного пункту певній особі, в даному випадку - володарю населеного пункту. Повноголосся -оро, -оло свідчить про те, що назва ця виникла ще до прийняття християнства на Русі і поширилась у церковнослов'янській мові, для якої характерним було звукосполучення -ра, -ла. Відомо, що запровадження християнства розпочалося з 988 р. за часів князя Володимира. Як висновок можна зазначити, що Володарів існував вже в X столітті.
     Досить поширеною є думка В. Б. Антоновича про те, що більшість відомих міст давньоруських стояли на місці древніх городищ докнязівської епохи. Можливо, така гіпотеза підходить і до Володарєва. Принаймні в літопису по Іпатіївському списку ми читаємо про те, що вище Юр'єва по Росі лежав Володарєв, на лівому березі річки, через це місто пролягав шлях в Галич, який далі йшов через Перепетове поле на Василів і Київ. Якщо місто лежало на перетині шляху, що вів до Галича і Києва, то є всі підстави вважати, що виникло воно задовго до першої писемної згадки. А перша писемна згадка в літописі про Володарєв (Володарку) датується 1150 роком, коли точилася феодальна міжусобиця князів за київський престол. Тоді на допомогу Юрію Долгорукому проти князя Ізяслава Мстиславовича виступив галицький князь Володимирко, який, як повідомляє літопис, проходив через Болохово, Мунарєв до Володарєва. 
    М. С. Грушев-ський у своїй «Історії України-Руси» (XI - XIII ст.) стверджує: «Інші пороські городи: Товарів, Дверень, Кульдеюрів, Корсунь, Богуслав, Володарів - в історії звістні дуже мало. Не знаємо, котрі з них належать до Ярославових заходів (або ще давніших часів), котрі пізніше... в історії XI - XII віків сі городи виступають тільки як сторожові замки по пограничу». 
Дійсно, південні рубежі Київської землі, що проходять по р. Рось, мали тенденцію змінюватись, оскільки Русь постійно вела боротьбу з кочівниками степу і в залежності від успіхів цієї боротьби змінювались кордони її поселень.
    Лише після перемоги Ярослава Мудрого у 1017 р. і 1036 р. над грізним супротивником Русь зміцнює свої позиції у Пороссі. В 1036 р. печеніги востаннє напали на Київ. Ярослав погромив орду так сильно, що вона розбрелася і з українських степів перейшла на Дунай. На півдні Ярослав поширив кордон держави у степову зону. Печенізька орда вже значно ослабла: на неї напирали "зі сходу інші кочівники - тюрки і половці. 
Київський князь зміцнює південне порубіжжя будівництвом оборонних ліній, переселенням з внутрішніх районів Русі «кращих мужів». У 1031 р. поселяє вздовж Росі полонених поляків, а в 1032 р. будує систему пороських сторожових фортець. Як відмічає літопис, «в лєто 6540 (1032) нача Ярослав ставити гради по Роси».
Наявність давньоруських городищ та могильників, що датуються XI ст., вздовж лінії валів у Буках, Антонові, Самгородку, Малій Сквирці, Білій Церкві (літописний Юр'їв), Володарці (літописний Володарів), свідчить про інтенсивне заселення нашого краю в роки правління Ярослава Мудрого. Літописний Володарів являв собою воєнізоване поселення.
    В подальшому заселенні Поросся велику роль відіграв тюркський елемент. Поряд з полоненими поляками поселялись мирні кочівники, це різноплеменні жителі Поросся: печеніги, торки, берендеї, ковуї, в літописах їх зачасту називають чорними клобуками. Ці мирні інородці вели напівкочовий спосіб життя: літом вони кочували пасовиськами Поросся разом зі своїми табунами і вежами (шатрами або кибитками), а зимою чи на час небезпеки ховалися у свої укріплені становища і городища, зокрема і у Володареві. Жителі Русі називали їх «своїми поганими». 
    Про наявність тюркського етносу і його поселень на території Володарського району свідчать топоніми Торц, Тарга, Тарган. Частина чорних клобуків перебувала на службі у давньоруських князів і охороняла південні кордони Русі. У середині XII ст. вони об'єднуються в сильний Чорноклобуцький союз, центром якого став Торчеськ, і успішно протидіють нападам половців. Так М. С. Грушевський, аналізуючи Іпатіївський літопис, розповідає, що влітку 1159 р. половці після успішного набігу на Поросся були заскочені і побиті Ярославом Ізяславовичем і галичанами між Мунаревом і Володарівом. В 1161 р. по¬ловці знову напали на Поросся і захопили вежі чорних клобуків, але чорні клобуки, зібравшись з силами, повернули назад полон і взяли більше 500 полонених з числа нападників. 
     Аналізуючи хроніку половецьких набігів того часу, приходимо до висновку, що дійсно чорноклобуцький військовий кордон разом із засічними містами по Росі служив оплотом для захисту Київщини. 
Проте зі степу прийшов новий ворог. Перепочивши рік у степах, монголо-татари Батия у 1240 році переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юріїв і Торчеськ, за ними інші українські городища, серед них був і Володарів.
     Крім Володаріва на території району існували інші поселення епохи давньоруської держави, які не згадані в літописах. Про це свідчать дані археологічних досліджень, проведених спеціалістами ІА НАНУ. Так, у с. Березна на першій надзаплавній терасі лівого берега р. Рось, на мисі висотою 12 - 15 м у 2 км на пд.-зх. від пн.-сх. околиці села, 2 км на сх. від центру с. Михайлівка (через р. Рось) розташоване городище XII - XIII ст. площею 200x100 м. 
     Свідченням того, що на території нашого району були інші поселення цієї епохи, можуть бути топоніми «городище». Зокрема, мова йде про Городище-Косівське і Косівку. Це підтверджують і дані археологічних розвідок, проведених у 1973 і 1985 рр. В центрі села Городище-Косівське, на мисі лівого берега р. Рось, розташоване городище XII - XIII ст. площею 90x80x50 м. Укріплення зруйновані, забудоване садибами селян, Городище-Пустоварівське (Пустоварівкою воно стане з 1844 року). А городище в с. Михайлівка площею 400x200 м вчені датують II - І тис. до н. є. (епоха бронзи). 
    Таким чином за часів давньоукраїнської держави на території Володарщини виникає ряд укріплених поселень, які входили до оборонної системи півдня Київської землі. Навколо них відбувається формування території сучасного Володарського району, але цей про-цес розтягнувся на сотні років, проте вже чітко окреслився центр навколишніх земель - древній Володарєв (нинішня Володарка). 

Литовсько-польська колонізація земель Володарщини

     Монголо-татарська навала завдала особливо тяжкого удару Київщині. Татарська руїна спіткала найбільші міста й оселі при тих шляхах, якими проходила орда. Саме у 1240 р. хан Батий, після захоплення Києва, з своїми ордами рушив на захід проти Галицько-Волинського князівства. Для цього він скористався старим Чорним шляхом з Києва до Галича, який пролягав через Володарщину на Погребище і далі на Поділля і Верхнє Побужжя. Розрухи зазнали ті поселення, які існували на землі Володарській. Але край незабаром почав відроджуватися. Люди, що розбіглися в ліси, знову збиралися на попелища, будували житло,сіяли хліб, народжували дітей. Та нове відродження давало мало надії на волю. Наш край, як і вся Київщина, був обтяжений монголо-татарським ігом. Завойовники забирали частину вирощеного врожаю, худоби, виробів ремесла, не гребували і особливою даниною - людьми. Тому мабуть після монголо-татарської навали на території району існували лише окремі поселення, але вісторичних літописах про це нічого не сказано. 
    Скориставшись тим, що з середини XIV ст. золотоординська держава вступила в період феодальної роздробленості, на південні українські землі розпочали наступ литовські феодали. В 1362 році Київщина, в тому числі і Володарщина, були приєднані до князівства Литовського князем Ольгердом. Згодом ці володіння перейшли до його сина Володимира Ольгердовича. 
     У 1399 році південь Київщини був дощенту винищений кримським ханом Тімур-Кутлуком, а в 1416 р. ці землі плюндрує правитель Золотої Орди хан Едигей. Численні лиха і нещастя, яких зазнає в цей час наш край, доповнює великий мор (чума), що охопила південну Київщину у 1419р. 
    У 1417 р. удільне Київське князівство ліквідовується і замість нього було створене воєводство. На жаль, брак джерел про той період не дозволяє відтворити подробиці польсько-литовської експансії на наші землі. Володарка знову з'являється на історичній карті під назвами Городище Володарське і Велика Слобода. Володарка бупа віднесена до Київського ключа. В 1471 р. під час ревізії цього ключа зазначалося, що в Володарцї нараховувалося тільки десять дворів, які щороку сплачували з «диму» чотири копи грошей і ніяких повинностей, крім військової, не відбували. 
    У 1482 році кримський хан Менглі-Гірей напав на Київ, «град взял... и огнем сожже... Полону незчисленно взя, а землю Киевскую учижина пусту». Більшість лосепень Володарщини були спалені, а люди забрані в полон. 
Найбільше українське воєводство - Київське фактично знелюдніло. Чужинці, мандруючи нашими землями,часто звертали увагу на невелику густоту їх населення. Історик 0. Субтельний стверджує, що вона була в 4 -5 разів меншою, ніж в інших воєводствах, і в середньому досягла 2 чоловіки на квадратний кілометр.
Рештки поселень XIV - XV ст. були знайдені вченими інституту археології НАН України на території сіл Березна, Завадівка, Зрайки, Тарган, Логвин, Матвіїха. Окремі поселення нашаровувалися на поселення, які існували ще в XII - XIII ст. (Зрайки, Городище-Косівське, Березна).
    Мабуть, це траплялося через вкрай вигідне місце розташування. Однак під час того ж таки походу Менглі-Гірея вони були знищені, як і Володарка. Ці землі тривалий час стали називатись пусткою і про існування тут поселень чи городищ історичні джерела не згаду¬ють. 
    У 1569 році, після укладення Люблінської унії, утворилася польсько-литовська держава - Річ Посполита. За цією унією Київщина разом з українськими землями ввійшла до складу Польського королівства. 
 Після Люблінської унії в Україні з'явився вільний шлях на вивіз хліба в німецькі князівства. Разом з тим хліб піднявся в ціні і став найдорожчим з продуктів, якими торгувала Польська держава. Набагато виростають у ціні і чорноземні степи на півдні Київщини, що донедавна лежали пусткою. Через це польська шляхта кидається випрошувати собі у короля права на ці землі і займає їх, посилаючись на королівську милість. Відповідно до ухвали польського сейму 1590 р. польський король Сігізмунд III отримав право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою. 
    З 1570 року Біла Церква стає власністю українського магната, київського воєводи Василя-Костянтина Остро¬зького, а Володарщина вже за часів згаданого короля Сігізмунда III була дарована шляхтичам Янушу Загоров-ському і Марцину Трембіцькому. Сталося це 1590 року. В цьому ж році Я. Загоровський продав ці пустки князю Янушу Збаразькому. В 1596 році Я. Збаразький за три тисячі злотих викупив земельну частку М. Трембіцького. На березі р. Рось Януш Збаразький побудував оборонний замок, а околиці заселив боярами (шляхтою) і слугами. 
    Засновник нинішньої Володарки Януш Збаразький походив з українського князівського роду. Прізвище похо¬дить від м. Збаража (тепер Тернопільської області), яким володів засновник роду Дениско Мокосійович. У XVI ст. рід ополячився. Рік народження Я. Збаразького невідомий. Він був воєводою брацлавським. 1577 року переконав Івана Підкову поїхати у Немирів на переговори з представниками польського короля Стефана Баторія, за наказом якого було заарештовано і страчено у Львові. Разом з С. Жолкєвським командував польськими військами під час придушення повстання С. Наливайка 1594 - 15961 рр. Януш Збаразький помер у 1608 році, а його маєтки і земельні володіння перейшли до його сина Юрія (Єжі), Збаразького (1580 - 1631 рр.). Він був краківським каштеляном (комендантом), ярим противником козаччини. Оскільки Ю. Збаразький був бездітним, то після його смерті рід Збаразьких припинив своє існування. І року значна частина маєтностей перейшла до князів Вишневецьких. Елементи родового герба Збаразького ввійшли до складу сучасного герба Володарки. А тоді, 1590 року, частину земель Володарщини отримав шляхтич - гетьман реєстрового козацтва Криштоф Косинський. Йому була жалувана пуста маєтність Рокитна та грунти володарецькі, але на ці землі претендував і староста білоцерківський князь Януш Острозький. Конфлікт між ними в 1591 році переріс у селянсько-козацьке повстання. Повстання почалося в грудні 1591 року виступом загону запорожців на чолі з К. Косинським, який захопив замок і Білу Церкву. У місті і повстанці, яких підтримали міщани та селяни навколишніх сіл, здобули гармати, порох і військове спорядження. Козацько-селянське повстання охопило Київщину, Поділля, Волинь. Тривало два роки і закінчилося 15931 року поразкою від загонів О. Вишневецького. Сам Косинський загинув під Черкасами. Активну участь у цьому повстанні брали жителі Володарщини. 
В 1592 р. на Володарку був здійснений набіг намісником воєводи і підстаростою білоцерківським Дмитром Курцевичем-Булигою. Він спалив Володарський замок, пограбував майно Я. Збаразького, а багато підданих князя було повбивано. Ця типова для того часу акція була вчинена з метою помсти за участь селян і козаків і Володарки у повстанні під проводом К. Косинського.
    1594 р. на Володарку напав вже сам воєвода київський К.-В. Острозький разом з своїм намісником та підстаростою білоцерківським Д. Курцевичем-Булигою. Знову було поруйновано замок і пограбовано майно підданих Я. Збаразького. Останній звернувся зі скаргою до Люблінського трибуналу, який мав розглянути міжусобовий спір двох князівських родин. 
    Я. Збаразький, володіючи Володарщиною, доклав чимало зусиль, щоб заселили цей благодатний край. Він наділяє селян землею, звільняючи їх на певний час від повинностей, надає ліс для будівництва житла. Для і безпеки з півдня звелів насипати земляне замковище. За участь Я. Збаразького у війні проти Московського царства в «часи смути» його було нагороджено землями по річках Росі, Березянці, Раставиці, Горовиці, тепер його володіння пролягли від Торчиці до Немирова і Погребищ. В самій Володарці нараховувалось 147 «димів» (осель). Йде активний процес колонізації нових земель, які дісталися власнику. З'являються нові села, які були заселені переселенцями - селянами польського походження. Польські родини компактно стали проживати в селах Рубченки, Завадівка, Зрайки, Руде Село. У 1607 році до Володарки прибули переселенці із сіл Загайці, Ставища, Буки, Зарубинці. 
    Жителі Володарщини взяли участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка 1594 - 1596 рр. Про це свідчать королівські грамоти, уі яких зазначено, що за участь у повстанні були конфісковані землі козаків Володарки та Розволожжя (с. Антонів Сквирського району). 
    Саме з подіями кінця XVI - початку XVII ст. пов'язана поява на карті ряду сучасних населених пунктів Володарського району: Гайворона (1590 р.), Рудого Села (1622. р.), Березни (1616 р.). 
 Доконаним історичним фактом, який підтверджує існування певних населених пунктів, які і до сьогодні існують на території нашого району, є праця французького військового інженера Гійома ле Васера де Боплана. З 1630 по 1647 рік він перебував в Україні, де займався будівництвом фортець, геодезією, а також вивчав краєзнавство України. Наслідком такої його праці і стала книга «Опис України», яка вперше вийшла друком у 1650 році, а згодом у 1651, 1660, 1661 рр. Вона була перекладена на латинську, англійську, німецьку, польську, російську.       До своєї книги Боплан видав 10 карт, які він виконав, перебуваючи в Україні. Відкриваємо цей історичний документ, і знаходимо Володарку, Зрайки, Любачев, Косовку, Березну. Володарка, Лобачів, Косівка і Березна позначені на карті як містечка. 
     Важко сказати, що мав на увазі французький інженер, але фактом залишається те, що ці населені пункти існували вже в першій половині XVII ст. Але чому тоді на карті відсутній Гайворон (перша писемна згадка датована 1590 р.), чи скажімо Руде Село (перша писемна згадка належить до 1616 р.)? Сьогодні важко сказати, але входили вони всі до складу Київського воєводства і підпорядковані були Білоцерківському староству. 
З початком національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького територія Володарщини після укладення Зборівського (1649 р.) миру, була включена до Білоцерківського полку.

Володарський край за козацьких часів 

   Після Люблінської унії (1569 р.) до Польщі відійшли землі Київщини. Київське воєводство включало Київський, Житомирський, Овруцький повіти, Білоцерківське, Богуславське, Канівське, Корсунське, Романівське, Черкаське й Чигиринське староства. Вище автор роботи зазначав, що Володарщина входила до Білоцерківського староства. Відомі українські історики М. Котляр та С. Кульчицький вважають період після Люблінської унії досить дра-матичним для України: «Якщо хтось і виграв від унії, то лише місцева шляхта (дворянство), зрівняна рішенням Люблінського сейму в правах із шляхтою польською. Український народ зазнав тепер ще й украй тяжкого феодального й принизливого культурно-національного та релігійного гноблення. Польські пани примусово запроваджували католицизм, що означало денаціоналізацію українського народу, закривали православні церкви й монастирі - осередки української культури та освіти...» З історичних джерел дізнаємось, що католицькі костьоли на той час існували у Володарці, Рудому Селі, Антонові. 
    Ставлення до католицької віри та польської культури на Володарщині було неоднозначним, оскільки значна частина жителів були переселені з коронних земель і за віросповіданням належали до католицької церкви. 
 В 1631 р. наступний власник Володарки Єжі Збаразький помер бездітним, а його добро і власність перейшло до князя Януша Вишневецького. По нім маєтність отримала донька князя Міхала Вишневецького - Елізабета Замойська, а після неї її донька Катаржіна (Катерина) Замойська-Мнішехова, яка була дружиною брата білоцерківського старости Яна-Кароля Мнішеха. 
    За матеріалами люстрації і тарифами подимної податі 1631 року в містечку Володарці разом з хутором Завадівка проживало до 2 тис. чоловік, існувало понад 250 дворів, з яких необхідно було платити: з 94 «димів» ринкових - по 5 злотих, з 80 вуличних «димів» - по 3 злотих, з 16 «димів» убогих -по 1 злотому і 6 грошей, зі священика - б злотих, з трьох млинових кругів - по 12 зло¬тих, з 4 ремісників - по 6 злотих. 
 Після поразки козацько-селянських повстань кінця XVI - першої половини XVII ст. польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою». Та становище українського народу під владою Речі Посполитої в середині XVII ст. стало особливо тяжким. Соціально-економічний визиск, політичний гніт, ідеологічний тиск з боку польського панства призвів до національно-визвольної війни 1648 - 1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького. 
    Жителі Володарщини брали активну участь у визвольній війні. Про це згадує і польський історик Руликовський, що Володарка вважалася «гніздом характерників» в роки війни. За висловом посланця Б. Хмельницького Яреми Кончевського, котрий приїздив до володарських повстанців, Володарка була одним із центрів організації повстання. Саме Володарка, Березна, Біліївка й Антонів сформували полк козаків і обоз для армії Б. Хмельницького. 
    Після захоплення Володарки повстанцями було зруйновано католицький костьол.Однак навряд чи твердження про формування козачого полку для війська Б. Хмельницького відповідає дійсності. Оскільки це досить серйозна військова одиниця, яка потребує значної мобілізації людських і матеріальних резервів, а тут ще й обоз. Більш вірогідним буде припущення про те, що селяни та козаки з Володарщини брали участь у національно-визвольній війні у складі Білоцерківського полку, який очолював полковник Михайло Громика. 
    У ході війни змінився і адміністративний статус Володарки. Тепер українські землі, підконтрольні Б. Хмельницькому, поділилися на полки, а ті відповідно на сотні. Ймовірно, що Володарська сотня належала до Білоцерківського полку. 
    По смерті Б. Хмельницького та усуненні від гетьманування у 1659 р. І. Виговського Україна переживає страшний період «Руїни», а за «Вічним миром» (1686 р.) між Річчю Посполитою і Московією територія південної частини Київщини, а значить і Володарщина, ставала нейтральною зоною між двома державами. 
 До цього наш край пережив «великий згін» (1678 -1679 рр.) за наказом Івана Самойловича і фактично знелюднів, перетворившись на пустку. Це непокоїло польський уряд, оскільки через цей край безперешкодно приходили турецько-татарські загони, що становили загрозу для поновлених польських воєводств. З огляду на це польський король Ян III Собеський знову звернувся до козаків з пропозицією заселити пустки, надавши козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з цією ухвалою козаки створювали на заселених ними землях власний полково-сотенний устрій. Так відродилося чотири полки: Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський (Білоцерківський). Останній очолював полковник Семен Палій. Саме до цього полку входили володарські землі. А ще, щоб заохотити переселенців, шляхта і власники фільварків на цих землях надають певні пільги у веденні господарства. Володарщина заселяється вихідцями з Волині та Поділля. 
    У 1699 р. Польща уклала мирний договір з Туреччиною. Турецька загроза ослабла, тож відпала потреба у козацтві, а польський сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво. Це власне і стало причиною національно-визвольного повстання 1702 - 1704 рр. під проводом Семена Палія. Жителі Володарщини взяли участь у цьому повстанні. 
    Продовженням боротьби українського народу проти економічного та соціального гніту польської шляхти у XVIII ст. стає гайдамацький рух. 
                                                                                         Голос Володарщини. -2008.- 28 лютого. 



Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (25.07.2010)
Переглядів: 1433 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016