Володарський район - З історичних джерел - З історичних джерел - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 10:49

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Духовні святині [3]
З історичних джерел [43]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:10:49


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » З історичних джерел » З історичних джерел

Володарський район


ВОЛОДАРЩИНА - благословенна земля. Віки пройшли, прошуміли нашим краєм, залишивши нащадкам у спадок славну історію трударів і ратоборців, що жили на берегах славної Росі.
Район , як адміністративно-територіальна одиниця в складі тоді ще Київської губернії утворений був в березні 1923 року. Його землі розташовані на Правобережній Україні в південно-західній частині Київщини, яку ще з давніх часів називають Пороссям, тому що район знаходиться у середній течії р. Рось, яка ніби ділить район на дві частини.
Площа району - 646 кв.км або 64626га, що становить 2,3% від загальної території області, з них 1118 га - водне дзеркало. Він простягнувся з півночі на південь від с. Городище - Пустоварівське до села Нове Життя на 27 км, і з заходу на схід від с. Капустенці до с. Тадіївка на 40 км. У цих межах розташовані 21 сільська і одна селищна рада. Населених пунктів - 37, з них 19 розташовані на лівобережжі р. Рось, а 17 сіл - на правобережній частині району, сама Володарка лежить обабіч самої річки.
Володарський район межує з Сквирським, Тетіївським, Ставищанським, Білоцерківським районами Київської області, Погребищенським районом Вінницької області.
Основною водною артерією є Рось - права притока Дніпра. Вона тече по території району на протязі 50 км. її лівими притоками є річки Коса, Рогозяна, злодіївка, Березянка і правими - Молочна, Торц, Тарган.
Щодо походження самої назви „Рось", то найпереконливішими є твердження словацького ученого-лінгвіста XIX ст. П.Шафарика про те, що в праслов'янській мові будь-яка річка називалась „русою". Звідки походить і назва „русло".
Гідронім „рось" виник у надрах індоєвропейського етносу на терені поширення трипільської культури. Доктор філологічних наук І.Желєзняк, дослідивши всі гідроніми басейну Росі, твердить, що гідронім „рось" походить від індоєвропейського кореня „рос", тобто „волога", „вода". Звідси і слово „роса". Дослідник і краєзнавець В. Цимбалюк дотримується думки, що оскільки назви гідронімів, як і інших об'єктів природи, виникають ще на стадії родово-племінних об'єднань (тоді як етноси з'являються пізніше, на стадії державно-племінних об'єднань), то поняття „Рось", "Русь", „роси", „руси" є похідними від назви р. Рось.
Ось на такій древній і славній землі розкинувся на район, в якому проживає 22 тис. 800 чол., щільність проживання складає 36,0 чол. на кв.км.
Володарський район як адміністративно-територіальна одиниця формувався довгий історичний час і його становлення тісно пов'язане з історією Київської землі в епоху феодальної роздробленості та історією літописного Володаріва (Володарки).
В роботі М.Грушевського „Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя" знаходимо, що вище Юр'єва по Росі лежав Володарів, через це місто пролягав шлях до Галича, котрий далі йшов через Переметове поле на Василів і Київ; і біля цього шляху на заході від Володаріва був розташований Му нарев. Це твердження Грушевський робить на основі дослідження літопису за Лаврентіївським списком, виданим у 1872 р.
Свідченням того, що на території нашого району були інші поселення, можуть бути топоніми „городище". Зокрема, мова йде про Городище-Косівське і Косівку, біля яких розташовано 17 курганів доби Київської Русі, Городище-Пустоварівське, побіля якого розташовано 5 курганів часів Київської Русі (Пусто варівкою вона стане з 1844 року), а також досліджене городище з часів Київської Русі у селі Михайлівка.
На території району розташовані кургани Царева Могила та Орлиха, що свідчить про старовинність поселень, про які йшла мова, і які виникли, певно, ще в язичницький період. Крім того, на території району і самої Володарки знайдені пізньопалеолітичні знаряддя праці, а також посуд епохи бронзи, які зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї.
Перша літописна згадка про Володарку (Володарів) датується 1150 роком, за часів феодальної міжусобиці князів за Київ. На допомогу Юрію Долгорукому проти князя Ізяслава Мстиславовича виступив галицький князь Володимирко, який, як повідомляє літопис, ідучи назустріч Ізяславу, проходив через Болохово, Му нарев до Володаріва.
Якщо взяти до уваги твердження про дохристиянське походження Володаріва та думку М.Грушевського про те, що окремі міста по Росі можуть бути ще давніші за Ярославові заходи (заснування оборонних містечок у І пол. XI ст.), то цікавою є легенда, описа у романі Івана Білика „Меч Арея". Ось як про це розповідає автор: „Літо 424. Увечері київський князь Богдан Гатило, придивляючись до свого чорнявого й зовсім незнайомого брата Волода, віддав йому частину вітчини: городище на Росі, по той бік Сквири, яке ще немало й назви.
Городище було занедбане, його часто палили степовики. Князь Володар мусів подбати про се.
всідай у сьому городі, - сказав Богдан поважним голосом, як і личило князеві. - Буде ім'я йому Володарка". В основу свого роману автор поклав розповіді Пріска Палійського, який був сучасником войовничого Аттіли та відомого історика Иордана.
Територія нашого району неодноразово ставала ареною кривавих боїв між жителями Поросся та кочівниками. Аналізуючи Іпатіївський літопис, М.С.Грушевський розповідає, що влітку 1150р. половці після успішного набігу на Поросся були заскочені і побиті Ярославом Ізяславичем і галичанами між Мунаревом і Володарів ом; багато полонених при цьому звільнені. В 1161р. половці знову напали на Поросся і захопили вежі чорних клобуків, але чорні клобуки, зібравшись силами, повернули назад полон і взяли більше 500 полонених. На території нашого району, окрім словян, проживали і тюркські кочові племена під загальною назвою „чорних клобуків", які перейшли на службу до київських князів і несли прикордонну сторожову службу. Про це свідчать і місцеві назви тюркського походження Торц, Тарга, Тарган.
Зазнав наш район і вторгнення монголо-татар. Перепочивши рік у степах, татари у 1240 році переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юр"їв (Біла Церква) і Торфиськ (Кагарлик), за ними інші українські городища, серед них був і Володарів.
У середині XV ст. Володарка належала Київському замку. В ревізії замку за 1471 рік вказано, що в поселенні налічувалося тільки 10 дворів. Які щороку сплачували 4 копи грошей з „диму" і ніяких повинностей, крім військової, не відбували.
Навесні 1482 року орди татарського хана Манглі-Прея завдали Київщині нищівного удару. Володарка більш як на сто років знову зникає зі сторінок історії.
Після Люблінської унії 1569р. землі Володарщини знаходились на окраїні Польсько-Литовської держави і залишалися пусткою. Щоб повернути їх до життя, польський король Сигізмунд III з дозволу сейму починає роздавати універсали на право володіння цими землями. Вони переходять у володіння великих магнатів, формується нова привілейована верства населення - шляхта, посилюється вплив католицизму.
Володарщина у 1590 році відійшла до Януса Загоровського і Марцина Трембіцького. В цьому таки році Я.Загоровський продав свої володіння Янусу Збаразькому, який доклав чимало зусиль, щоб заселити Володарщину. Він наділив селян землею, звільнивши їх на певний час від повинностей, надавав ліс для будівництва житла. Для земляне замковище.
За участь у війні проти Росії Я.Збаразький додатково був нагороджений землями на річках Росі, Березянці, Роставиці, Горовиці, тепер його володіння пролягли від Торчиці до Немирова і Погребищ, включаючи землі Володарщини.
Саме з подіями кінця XVI- початку XVIII ст. пов'язана і поява на карті району ряду населених пунктів: Гайворон (1590р.), Капустинці (Хвіст.), Руде Село (1622р.), Березна (1616р.), Зрайки (кін. XVII ст.), Тадіївка (др. пол.XVIIст.), Зава дівка (поч. XVIII ст.), Ожегівка (XVIII ст.). оскільки відбувалось своєрідне освоєння земель Володарщини, то сюди переселялась велика кількість простих польських родин, які компактно оселялись на проживання в Рубченках, Завадівці, Зрайках, Тадіївці.
По смерті Я. Збаразького у самій Володарці було 147 димів і був побудований замок. Землі ці перейшли у власність відомого магната Яреми Вишневецького, який у 1640 році передав їх своєму родичеві Янушу Вишневецькому, а також володіння під назвою „Руда Гребля" (ймовірно Руде Село).
Жителі Володарщини брали участь у повстанні Криштофа Косинського, який зимою 1591 року напав на Білу Церкву з боку Володарщини. Не залишились осторонь володар чани і під час повстання Северина Наливайка 1594-1596 рр. Про це свідчать королівські грамоти, у яких зазначено, що за участь у повстанні було конфісковано землі козаків Володарки та Розволожся (тепер с. Антонів Сквирського району).
Заселення Володарщини продовжувалося і після селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст.
За матеріалами ілюстрації і тарифами подимної податі 1631 року в містечку Володарці разом з хутором Зава дівка проживало до 2 тис. чоловік, існувало понад 250 дворів, з яких необхідно було платити: з 94"димів" ринкових - по 5 злотих, з 80 вуличних"димів" - поЗ злотих, з 16"димів" убогих - по 1 злотому і 6 грошей, зі священника - 6 злотих, з трьох млинових кругів -по 12 злотих, з 4 ремісників - по 6 злотих.
У період визвольної війни 1648-1657 рр. жителі Володарщини заявили Яремі Кончевському, посланці Б.Хмельницького, що підтримують своїх братів-козаків. Як зазначає історик І. Крип'якевич, Ярема Кончевський відзначав Володарку як один із центрів організації повстання на Київщині. Захопивши село, козаки та повсталі спалили католицький костел, а Володарку польські шляхтичі стали називати „гніздом характерників".
У ході війни змінився і адміністративний статус Володарки. Тепер українські землі поділялися на полки, а ті, відповідно, на сотні. Володарська сотня належала до Білоцерківського полку.
По смерті Б.Хмельницького та усунені від гетьманування у 1659 році І.Виговського Україна переживає страшний період „Руїни", а за „Вічним миром" (1686р.) між Річчю Посполитою і Московією територія південної частини Київщини, а значить і Володарщина, ставала нейтральною незаселеною зоною між двома державами.
До цього Володарщина пережила „великий згін" (1678-1679 рр.) за наказом Івана Самойловича і фактично знелюдніла, перетворившись на пустку. Це непокоїло польський уряд, оскільки через цей край безперешкодно вторгались турецько-татарські орди, становили загрозу для поновлених воєводств. З огляду на це, польський король Ян III Собеський знову звернувся до козацтва з пропозицією заселити пустки, надавши козацтву „прадавні привілеї та вольності".згідно з тією ухвалою козаки створили на заселених ними землях власний полково-сотневий устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсунський, Братиславський, Фастівський (Білоцерківський). Останній очолював полковник Семен Палій. До складу саме цього полку увійшов Володарський край. А ще, щоб заохотити переселенців, шляхта і власники фільварків на цих землях надають певні пільги у веденні господарства. Володарщина заселяється вихідцями з Волині та Поділля.
У 1066р. Польща уклала мирний договір із Туреччиною. Турецька загроза ослабла, тож відпала потреба у козацтві, а польський сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво. Власне, це стало причиною національно-визвольного повстання 1702-1704 рр. під проводом Семена Палія. Володар чани взяли активну участь у повстанні. На знак про це у Володарці одна з вулиць названа іменем Семена Палія.
З часом Володарка почала знову розростатись, почало відроджуватись життя в селах. Розвивалися ремесла і торгівля. У 30-40-х роках XVIII ст. було збудовано кілька крамниць, 3 церкви, а з 1748 року Володарка стала містечком. У 1740 році на кошти Катерини Мнішек у Володарці було збудовано католицький костел.
На початку 20-х, у 30-х роках XVIII ст. на Правобережній Україні вибухнув антифеодальний селянський рух. Основу повстання становили козаки та селяни, називали їх гайдамаками. Повстанські загони були дуже рухливими, що давало їм змогу зненацька нападати на панські маєтки. У 1750 р. гайдамаки, очолювані Олексієм Письменним, зуміли непомітно пройти лісами від Висі до Фастова (понад 200 верств). У наступному році другий загін зненацька напав на містечко Володарку.
Прийшов 1768 рік, рік Коліївщини. Повсталі загони захопили Медведівку, Жаботин, Смілу, Канів. У другій половині червня 1768 р. загони Залізняка взяли в облогу Черкаси, оволоділи Богуславом, Лисинкою. Розгромивши замок у Лисинці, гайдамаки вирушили у напрямку Умані, а другий загін пішов до Білої Церкви. Цей другий загін, який очолював Павло Таран, захопив Володарку, знову погромивши купецькі лаври орендарів.
Батько ватажка Коліївщини Ґонти був ктитором старої Воздвиженської церкви Володарки. Будучи уманським сотником, він на свої кошти збудував церкву в селі Розсішки (тепер Христинівський район Черкаської області) та дав гроші на обладнання церкви в селі Володарка. Іконостас у цій церкві був розписаний також на кошти уманського сотника І.Гонти. Очевидно, через це аж до 1847 року, у старій Воздвиженській церкві у Володарці зберігались портрети Ґонти та його дружини. З подіями гайдамаччини пов'язана і назва балки біля с.Рогізни, яку в народі звуть „Гайдамацьким яром".
Після придушення Коліївщини селянський рух спадає і пов'язане це, насамперед, з тим, що на Правобережжя приходять російські регулярні війська, які силою зброї розправилися з повсталими загонами гайдамаків. Розпочинається новий період в історії нашої Батьківщини, пов'язаний з пануванням на українських землях російських імператорів.
У цей час Володарка стає центром ключа. Під кінець XVIII ст. Володарський ключ складався з Володарки, Завадівки, Петрашівки, Гайворона, Казимирівни (Надросівки), Березни і Антонова (Сквирський район).
Київська козаччина мала значний вплив на посилення селянського руху в Російській імперії, який охопив у 1855 році 16 губерній.
Царський уряд, побоюючись дальшого наростання селянського руху, а також підтримки селянами польського національно-визвольного руху, де-що полегшив умови викупу землі на Правобережній Україні, але і після цього вони залишалися грабіжниками. Такий характер реформи, малоземелля і викупні платежі, що лягли непосильним тягарем на плечі, викликали обурення селян і зумовили різке загострення боротьби у пореформений період.
З 2871 селянських заворушень, що мали місце в 60-х рр. XIX ст. у девяти губерніях України, на Київщину припадало 957 (34%). У 70-х - 90-х роках селянські виступи на Правобережжі сталися в 431 селі (70%).
Процеси реформування привели до диференціації в середовищі селян. З'явилися заможні селяни, які зуміли викупити землю, мали тяглову худобу та сільськогосподарський реманент для її обробітку. Незабаром вони почали скуповувати землю своїх односельчан. Ті, хто розорився, наймалися на роботу до поміщицьких економій та своїх заможних односельців. Певна частина селян Володарщини, вже після столипінської реформи, змушена була залишити рідний край і переселитися на Далекий Схід, в Казахстан, Сибір, а деякі виїхали до Америки.
На початку XX ст. у Володарській волості Сквирського повіту загострились класові суперечності. Про це свідчать доповіді Сквирського повітового ісправника прокурору Київської судової палати. В травні 1905 року страйкували робітники поміщицької економії у Володарці та робітники у Пархомівні, які працювали над зведенням Покровської церкви. Вимоги страйкуючих носили економічний характер.
У 1908 році поміщик Абрамович продав свої землі та майно графині М.Браницький, а та подарувала все це у посаг своїй внучці, яка стала дружиною князя Любомирського.
У 1913 році у містечку проживало 4180 жителів. Володарка була центром однойменної волості, тут містилось волосне управління, міська управа. Поштова станція, аптека, двокласна приходська школа, лікарня, три православні церкви, синагога і два єврейських молитовних будинки, католицький костел.
Промисловість представлена Городище-Пустоварівським цукровим заводом, суконною фабрикою у Володарці, вальцовими млинами у Березні, Володарці, Городище-Пустоварівці, Пархомівні. У самій тільки Володарці діяли 83 крамниці, в яких торгували бакалією, галантереєю, взуттям, сільськогосподарським реманентом, діяв цегельний завод до випуску вогнетривкої цегли та два миловарних заводи.
Після Лютневої революції 1917 р. селяни Володарщини намагалися самостійно вирішувати питання про землю, однак їхні спроби припинялися козаками Центральної Ради, які прибували з Сквирської повітової управи. Майно більшості поміщиків було розграбоване, а самі господарі повтікали.
У лютому 1918 року у містечку відбулися вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів, одначе вже в березні Володарщина була окупована німецькими військами. Непродумана політика окупаційних властей та уряду гетьмана П.Скоропадського незабаром привели до повстання в Україні.
Жителі Володарщини взяли участь у анти гетьманському заколоті. Вони роззброїли міліцію Володарської канцелярії, а згодом кілька загонів подалися до Таращанського повіту, який став центром повстання. В документах тогочасної влади зазначалося, що дуже небезпечними є села Володарка, Логвин, Рубченки, Руде Село, Капустенці, Чепіженці. Тарган, хутір Злодіївка. Одним з організаторів такого руху проти гетьманської влади був житель с. Березна М.Т.Загородній.
У серпні 1918 року червоні повстанці захопили Володарку, однак під поступом переважаючих сил гетьманської варти змушені були відступити.
У кінці 1918 -на поч. 1919 рр. Володарщина стає ареною протистояння між більшовицькими військами М.Щорса та В.Боженка з одного боку, і військами Директорії УНР з іншого. У Володарці було створено волосний ревком, який почав впроваджувати Декрет про землю. Про серйозність класового протистояння свідчить запеклий бій між більшовицьким загоном М.Т.Загороднього та військовими підрозділами армії УНР на чолі з отаманами Соколом та Залізняком. Більшовики були вигнані з Володарки, однак незабаром самі загони повстанців були розбиті в районі сіл Петрашівки та Городище-Пустоварівського.
1919 року на Київщині шість разів мінялася влада, а тому на території Володарщини селяни, знемагаючи від грабежів, організували загони самооборони. Втомлені війною і нездійсненими обіцянками різних властей, вони були згідні підтримати будь-який порядок, здатний забезпечити бодай якусь стабільність. Весною у 1920 році Володарщина, відповідно до Варшавської угоди, була окупована військами Польщі. В червні 1920 року наш край був визволений від окупації Першою кінною армією. У Володарці тоді перебували командарм СБудьоний та член військ ради К.Ворошилов. З приходом Червоної Армії відновив свою роботу волосний ревком, головою якого був М.Т.Бондаренко.
За роки громадянської війни Володарський край був зруйнований і знекровлений. Соціальна. Економічна і політична кризи панували і 1920-1921 рр. Ревком в основному займався продрозверсткою, селянин міг залишити собі до 30 фунтів збіжжя на місяць, а для постачання 12 армії РСЧА Володарська волость повинна була здати 1774 пуди жита і пшениці, 2852 пуди вівса і ячменю, 40 свиней, 3122 пуди картоплі, 41 голову ВРХ, а згодом було затверджено ще й розверстку по здачі сіна, соломи, щетини, волосся і копит.
Лише тимчасовий відступ більшовиків від соціалістичних методів будівництва, запровадження нової економічної політики та добрий врожай 1922 року повернули справи на краще. Дозвіл приватного підприємництва сприяв відродженню промисловості, пожвавив торгівлю.
У березні 1923 року були ліквідовані повіти і волості, замість них утворено округи і райони, а в 1925 році ліквідовано губернії. 1923-1930 рр. на території Київщини існували Київська та Білоцерківський округи, до складу яких належить 44 райони.
9 лютого 1932 року 4 сесія ВУЦВК постановила утворити на території України 5 областей, в тому числі Київську. В Київську область, утворену 27 лютого 1932 року, ввійшло 98 районів та 2 міськради. Володарський район залишився в складі Білоцерківського округу.
Отже, з 1923 року бере свій початок власне Володарський район як територіально-адміністративна одиниця Білоцерківського округу. Першим головою райвиконкому працював уродженець с. Березна Бойко Хома Семенович.
У 1926 році було завершено землеустрій. Селяни Володарщини одержали 49,5 тис. десятин землі у своє розпорядження. В
1927-1928 роки, які характеризувались створенням на добровільних засадах ТСОЗів та кооперативів, і Володарці розпочав роботу
сільськогосподарський промисловий та споживчий кооперативи, було створене машинне кредитове товариство, але над приватною ініціативою селян вже нависла загроза суцільної колективізації, яка розпочалася в 1929 році.
Наприкінці 1931 року у Володарці було створено МТС, а в 1933 році було створено МТС у Рудому Селі. В районі тоді налічувалось 37 колісних тракторів потужністю 475 кінських сил та 8 автомобілів вантажністю 17 тонн. Всього напередодні Другої світової війни в районі було 43 колгоспи.
Проте форсована колективізація та антиукраїнська політика Сталіна привели до страшного голодомору 1932-1933 років. Навіть неповні дані, зібрані краєзнавцями по району, свідчать про майже 7 тис. жертв голодомору, що становить третину жителів Володарщини.
Відчуваючи біль свого народу, народний майстер із села Тарган Микитенко Микола Йосипович першим в Україні виготовив пам'ятник своїм односельцям - жертвам голодомору, який у 1990 році було встановлено на місцевому кладовищі.
Репресії 30-х років забрали десятки безневинних жителів володар чан, серед них велика кількість сільської інтелігенції.
З початком радянсько-німецької війни 1941-1945 років Володарщина стає об'єктом агресії як складова частина української землі. Район було окуповано 14 липня 1941 року. Гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим, перейшовши до реалізації плану "ОСТ". На насильницькі роботи до Німеччини було вивезено 1602 жителів району, найбільше молоді було вивезено з Березни - 249 осіб, 180 осіб з Володарки, 128 і з зава дівки. Загальні збитки по Володарському району становить 57 млн. 673 тис. радянських карбованців, з них 34 млн. 244 тис. - збитки, завдані колгоспам району.
На території району діяли підпільні та партизанські групи різного політичного спрямування. Більшовицькі підпільні групи були у с. Тарасівна (керівник Фролов С.П.), у с. Городище-Пустоварівське підпільна група „Дуб" (керівник Франчук І.З.), у самій Володарці діяла підпільна група, очолювана П.Г.Гамановичем. У районі Лобачівського та Черепинського лісів - партизанська група В. Дубровського, після загибелі якого командиром став Барашков М.І. передова група ОУН, яку очолював Г.Ковтонюк, (с.Рачки), переправляла похідні групи на Чернігівщину.
Гітлерівські окупанти вдалися до репресій щодо жителів Володарщини. Такі факти знищення жителів нашого району зафіксовані у Рубченках, Володимирівн/, Володарці, Мармуліївці.
23 грудня 1943 року гітлерівці розстріляли 156 жителів села Тельман (нині с. Нове Життя), а село спалили. Всього за час окупації гітлерівці знищили 241 жителя Володарського району.
У ніч з 31 грудня 1943 року на 1 січня 1944 року територія Володарського району була визволена радянськими військовими підрозділами 240 стрілецької дивізії полковника Уманського Т.Ф., 155 стрілецької дивізії полковника Іван чури І.М. на час визволення у районі проживало 24 тис. 10 осіб.
Дорогою ціною заплатили наші земляки за перемогу над ворогом. За роки війни на фронтах загинуло понад 3600 солдатів та офіцерів-уродженців Володарщини, майже 1500 жителів району нагороджені орденами і медалями.
Долаючи неймовірні труднощі, трудівники Володарщини поступово відновили роботу колгоспів, МТС, маслозаводу, цукрозаводу. Велика заслуга у цьому була керівників господарств, ветеранів війни, які стали до мирної праці, - Бариловича П.Т., Вакулюка Ф.П., Мацюка П.П., Кроткевича О.Ф. та інших.
У 1950 році було введено в дію інкубаторно-технічну станцію, а в 1951 році було проведено укрупнення колгоспів.
У квітні 1951 року почали працювати міжобласні авторемонтні майстерні по ремонту автомобільних двигунів, місцевий маслозавод приступив ще й до випуску сиру. В 1952 році завершено будівництво шосейної дороги Володарка - Біла-Церква, а в 1955 році було налагоджено автобусне сполучення з Києвом. В цьому ж році було створено організацію „Міжколгоспбуд", на кошти якої було введено в дію цегельний завод, що виробляв понад 3 млн. штук цегли.
У 1958 році в селі Логвин було побудовано електропідстанцію, і з цього часу всі села району були електрифіковані.
Наприкінці 1962 року Верховна рада СРСР прийняла рішення про укрупнення районів. З 1 січня 1963 року Володарський район було ліквідовано. Більшість сіл були вилучені до складу Тетіївського району, а села Пархомівка, Тадіївка, Ожегівка - до Ставищенського.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР „Про утворення нових районів Української РСР" від 8 грудня 1966 року в складі Київської області були утворені 5 нових районів (Богуславський, Бородянський, Обухівський, Володарський, Рокитнянський).
В 1975 році на честь 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні було здано приміщення Будинку Культури, поряд на площі встановлено обеліск Слави. У 1999 році у селищі відкрито краєзнавчий музей.
Завітавши сьогодні на Володарщину, можна відвідати перлину архітектури - церкву Покрова Богородиці у с. Пархомівка, вклонитись чудотворній іконі Божої Матері у Свято-Троїцькій церкві в с. Руде Село, помилуватися неповторним стилем дерев'яного зодчества церкви Різдва Пресвятої богородиці у селі Березна.
Категорія: З історичних джерел | Додав: genamir (25.07.2010)
Переглядів: 1077 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016