Вірність клятві Гіппократа - Уславлені земляки - Уславлені земляки - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 16:32

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Таланчук П.М. [1]
Кіндзельський Л.П. [1]
Драчук В.С. [1]
Шпак О.Т. [1]
Віртуозний піаніст і композитор Віталій Купрій [1]
Уславлені земляки [10]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:16:32


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Уславлені земляки » Уславлені земляки

Вірність клятві Гіппократа
Хто на нашій славній своїми шанованими людьми Володарщині не знас колишнього головного лікаря центральної районної лікарні, нині лікаря-експерта з тимчасової непрацездатності Віталія Івановича Кардаша? Відповідь однозначна: майже всі жителі району знають і поважають його. Саме у ці дні золотої осені, 18 жовтня, він святкує свій славний ювілей - 70-річчя від дня народження. А ювілей цей ще й потрійний: його старшій доньці минає 40 років від дня народження, і вже 40 років Віталій Іванович стоїть на сторожі здоров'я й довголіття жителів села Рубченки, куди він був переведений із Кагарлицького району у 1967 році. 
    Саме в нашому селі він виявив всі свої професійні здібності, свою працьовитість і високе почуття відповідальності за лікування хворих людей. Односельці так і кажуть: «Наш Віталій Іванович», бо за ці останні роки він не поривав зв'язків з нашою медичною амбулаторією ні на рік, лікуючи людей і допомагаючи у профілактиці захворювань. Кому потрібна медична допомога, то йдуть насамперед на консультацію до Віталія Івановиа, а вже потім до інших лікарів. 
    Віталій Іванович народився в с. Бабинці Погребищенського району на Вінниччині в учительській сім'ї, де панувала повага до людей, працьовитість, жадоба до знань. Дітей у батька і матері було четверо - три сини і донька. Середню освіту Віталій здобув у Новофастові цього ж району. Вчився дуже добре, природа наділила його гарною пам'яттю і великою працьовитістю. Після закінчення служби в армії (а служив моряком у Калінінграді) вступив на навчання до Вінницького медичного інституту на лікувальний факультет, який успішно закінчив і.за призначенням приїхав працювати на Київщину в Кагарлицький район. Невдовзі був переведений з дружиною Галиною Артемівною у наше село Рубченки. А в нас була на той час дільнична лікарня-стаціонар, де лікувалися жителі навколишніх сіл -Володимирівки, Чепіжинець, Капустинець, Мармуліївки.
   Молодий лікар виявив усі свої професійні й організаторські здібності, а також високе почуття відповідальності за збереження і зміцнення найціннішого капіталу людини - її здоров'я. Ми пам'ятаємо ті роки, коли він на перший-ліпшии виклик односельчан будь-якого часу доби чи взимку в завірюху, чи влітку в дощ поспішав із валізкою першої невідкладної допомоги. І люди були йому вдячні. Тут народилася у них перша донечка Ірина.
   Районне керівництво запримітило старанного, дисциплінованого дільничного лікаря і він був переведений на посаду головного лікаря Володарської центральної районної лікарні, яку обіймав з 1973 року по 1998 рік - 25 років поспіль. Саме на ці роки припадає і злет його організаторських здібностей як головного лікаря та професійної майстерності. 
    За сприяння райкому партії і райвиконкому розпочалося масштабне будівництво нових корпусів районної поліклініки, двох чотириповерхових стаціонарних лікувальних корпусів, харчоблоку, аптеки, санепідемстанції та інших господарських будівель. На будівництві було освоєно тоді 4,6 мільйона карбованців. На той час це були великі гроші. А скільки затрачено здоров'я, часу під час цього будівництва?! Не було жодного дня, щоб головний лікар В. І. Кардаш не побував на будівельному майданчику. Коли завершили спорудження цього медичного містечка, головного лікаря навіть представляли до нагороди - присвоєння звання Заслуженого будівельника України. 
  А скільки праці докладено для придбання медичного устаткування як у поліклініку, так і в стаціонарні лікувальні корпуси, скільки він виїздив і в Міністерство охорони здоров'я, і в партійні та виконавчі державні органи, щоб усе те випросити, перевезти сюди, до районної лікарні. Про це знає тільки він. То ж недарма у січні 1983 року за його звитяжну працю в галузі медицини Віталію Івановичу при­своєно високе звання Заслуженого лікаря України. 
    Важливою турботою головного лікаря були сільська дільнична лікарня і амбулаторія. Тоді в нашому ра­йоні такі установи працювали в багатьох селах. Причому мали по 2 -З лікарі різного профілю. Прикро, що і ці установи спіткала доля ФАПів, і лікарні перенесли в міста, де, мовляв, кращі умови праці. Усе це дуже негативно позначилося на якості медичного обслуговування сільського населення, на його доступності селянам. А звідси зростання захворюваності, зниження працездатності, укорочення віку селян. Як болить і щемить серце кожного лікаря, коли він дізнається про таку високу смертність громадян нашої держави із статистичної звітності, особливо, коли йдуть за межу земного життя молоді люди у розквіті своїх творчих сил і здобутків. 
    Дуже важливим у роботі головного лікаря було забезпечення кадрами - лікарями й середнім медичним персоналом - районної лікарні. Скільки зусиль і турбот докладав Віталій Іванович, щоб буквально «вибити» квартири для лікарів, створити їм якнайкращі умови праці, забезпечивши необхідним медичним обладнанням та устаткуванням. І в район почали прибувати лікарі-фахівці з високою професійною майстерністю. Саме тут чимало з них за роки своєї роботи здобули вищу категорію. Так створювався згуртований, монолітний колектив лікарів, кожен з яких в екстремальних умовах, у складних ситуціях безвідмовно міг підставити своє професійне плече заради одного - збереження життя і зміцнення здоров’я простих сільських трудівників. 
    ...Пройдено чималий відрізок життєвого шляху, на якому не завжди були троянди. Як казав поет, у кожного своя доля і свій шлях широкий, з якого звернути не можна. 
     Але Віталій Іванович завжди відчував турботу і повсякчасне піклування своєї вірної дружини Галини Артемів-ни. Разом виростили, виховали двох доньок Ірину і Ларису. Обидві здобули вищу освіту: старша педагогічну, а менша - медичну. Обидві мають свої сім'ї, підростають і онуки. Склалося так у житті, що їхня квартира - це своєрідний родинний лікувальний стаціонар, де близькі і дорогі рідні люди перебувають тривалий час і одержують повноцінне лікування. Це дуже складно і відповідально, але подружжя Кардашів свідомо йде на ці кроки, щоб тільки оздоровити хворих, покращити їхнє здоров'я та душевний стан. Вся професійна діяльність Віталія Івановича спрямована на підвищення ефе­ктивності боротьби з хворобами людей, на обов'язкове проведення профілактичних оглядів населення, раннє виявлення хвороб і своєчасне раціональне лікування їх. В. І. Кардаш є і залишається вірним клятві Гіппократа, яку виголошував при отриманні диплома лікаря. 
      ...Кожного ранку сивочолий ставний чоловік поспішає до районної поліклініки на роботу. Зустрічні шанобливо вклоняються йому і щиросердно вітаються. Це Віталій Іванович Кардаш, колишній головний лікар Володарської районної лікарні, нині лікар-експерт з тимчасової непрацездатності. У ці ювілейні дні ми бажаємо йому, щоб прибували сили, міцнішало здоров'я, щоб пливло щастя з роси та води, щоб жить-не тужить і не знати біди. Хай Вам, шановний Віталіє Івановичу, сяє в небі зоря золота на многії і благії літа. 

Г. БАБАНЮК. - Голос Володарщини. -16 жовтня 2007 року

Категорія: Уславлені земляки | Додав: genamir (30.07.2010)
Переглядів: 2321 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016