Середа, 18.09.2019, 18:28

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:18:28


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1398
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

Слово про мого першого вчителя
Точніше, про вчительку... Її ім’я – Тетяна Станіславівна Гаврилко. Пам’ятаю її обличчя, неначе тільки-но відвела очі від її усміхненої фотокартки в альбомі. Пам’ятаю її голос, неначе тільки-тільки завершила з нею розмову. І хочеться усміхатись, згадуючи ті перші 4 роки мого шкільного життя.
1 вересня. Прохолодний, свіжий вітер торкає рученята первачків. Маленька дівчинка у зеленому костюмі і з великими бантами в русявому волоссі стоїть першою серед дітей, що тепер є її однокласниками. Її бере за руку майбутній випускник, і, калатаючи дзвінком з червоною стрічкою на ньому, вони обходять шкільне подвір’я. Ось лінійка закінчується, і вчорашні дошкільнята ідуть на свій перший урок. А там їх чекає вона, перша вчителька; її карі очі привітливо всміхаються, і дітям вже зовсім не страшно. І то був мій перший в житті шкільний день...
Не лестячи ні краплинки, можу щиро сказати: саме через Тетяну Станіславівну ці 4 роки були чудові. Я пам’ятаю, як вона зі сміхом сплескувала руками, ласкаво сварячи шибеників-хлопців, її улюблені примовку: „Говорили-балакали, сіли та й заплакали”. Пам’ятаю, як наш клас, поспішаючи з третього уроку в їдальню, щодень біг по шкільному коридору, і пам’ятаю, як за окликом Тетяни Станіславівни ми всі повертались до дверей класу, а звідти – ми спокійно йшли... Йшли стільки разів, скільки знадобиться, поки не пройдемо все так, як треба.
Вона була нас другою матір’ю. Коли ми з подругою приходили після уроків до неї додому, Тетяна Станіславівна, дзвінко сміючись, щедро частувала нас виноградом.
Я вже виросла, і вже 4 роки пройшло з тих пір, як я покинула теплий, залитий сонцем клас моєї першої вчительки. Ні, вона стала не просто вчителькою, що має навчити дітей читати чи писати – вона стала подругою, порадницею. Я дякую їй за все, чого вона мене навчила, я радію, що тоді я потрапила саме в її клас.
Спасибі вам, Тетяно Станіславівно.
Категорія: Портрет сучасника | Додав: Andriy (03.05.2012)
Переглядів: 1056 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019