Середа, 18.09.2019, 19:19

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:19:19


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1398
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

Слово про дідуся
   Сьогодні хочу сказати слово про свого дідуся Наконечного Олександра Васильовича, який у найскрутніші моменти, хвилини тривоги, радості і смутку  завжди зі мною поруч, допомагає словом і ділом або просто своєю присутністю. Завжди буду пам'ятати великі, теплі, ласкаві долоні чуйної, великодушної, доброї людини з відкритою душею і щирим серцем, всепрощающої, благородної і відданої, котра завжди дасть мудру пораду, навчить,  як жити у такому непростому світі, сформувати чоловічий погляд на життя.
 Дідусь Олександр народився на Володарщині літнього червневого ранку 1954 року в родині робітників Василя Івановича та Мотрі Федорівни Наконечних. Хлопець  зростав добрим, щирим і товариським, змалечку не цурався жодної роботи, допомагав батькам по господарству. Закінчивши Мармуліївську восьмирічну школу, Василь вступив до Білоцерківського м'ясо-молочного технікуму. Після служби а армії хлопчину не залишала мрія про подальше навчання, але не так склалось, як гадалось, тому він змушений був піти працювати і займатись самоосвітою.
   Доля посприяла хлопцеві й подарувала вірне кохання - незвичайну дівчину Мотрю, одружившись з якою, він прожив все своє життя в мирі і злагоді, а травневий день 1977 року вони і досі вважають найщасливішим у своєму житті.  Згодом Василь Іванович став батьком, пізніше - люблячим дідусем п'ятьох онуків.
 Нелегко склалося життя дідуся, але у будь-якій ситуації він залишався щирим, чесним, принциповим, відданим, люблячим дідусем, про якого мріють, мабуть, багато онуків. Вогник любові до дідуся ніколи не згасне в моєму серці, бо він завжди буде для мене  мудрим наставником і вчителем. 

Слободянюк В., 10 клас
Категорія: Портрет сучасника | Додав: vas9 (01.03.2012)
Переглядів: 2916 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019