Понеділок, 23.10.2017, 16:21

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:16:21


Останні надходження
[03.01.2017]
Чому ми так говоримо (0)
[03.01.2017]
Від піктограми до української абетки (0)
[03.01.2017]
Вправи з ключем (0)
[03.01.2017]
Календарне планування на 2015-2016 н.р (Журнал "Бібліотечка "Дивослова"") (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1344
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

Бабуся Валентина
   4 серпня кожного року у нашій родині свято. Ми святкуємо день народження бабусі Валентини. З усмішкою на устах, усім своїм виглядом випромінюючи радість, зустрічає вона нас на порозі свого будинку.
   Очі моєї бабусі незвичні. Вони великі, карі. Незвичність їх полягає у тому, що вони молоді. Вони запально блищать, коли бабуся весела, і блиск їх не тьмяніє, коли вона сумує. Отже, душа у бабусі молода. А це характерно не для кожної людини. Наприклад, моя сусідка, мабуть, бабусина ровесниця, дивиться похмуро і недоброзичливо.
   Високе чоло обрамляє густе хвилясте волосся, старанно підібране шпилькою. Волосся у неї було завжди красиве – пишне, довге, чорне. В юності бабуся була справжньою красунею з типовими рисами українки. Бабуся Валентина простягає до нас свої руки. Вони постаріли і вкрилися зморшками від постійної праці. Однак вони сильні і вправні, не зупиняються ні на хвилину, щось перуть, готують, в’яжуть.
   За спиною у моєї бабусі, Мельник Валентини Захарівни, 68 прожитих років. Життя не балувало її. Сьорбнула напівсирітського дитинства, батька не знала, він загинув у 1944 році. Пережила з матір’ю та сестрою повоєнну скруту.
Після закінчення Рудосільської десятирічки бабуся поїхала до родичів у м. Макіївку на Донеччині, де працювала на шахті. У 1964 році повернулася до рідного Рудого села, де почала працювати у Рудосільському відділені «Сільгоспхімія» робітницею. У 28 років за сумлінну працю її нагородили орденом Червоного Трудового Прапора. Її портрет постійно красувався на дошці пошани, вона неодноразово обиралась депутатом сільської та районної ради народних депутатів. З 1982 і по 1999 рік бабуся Валя працювала замісником та начальником Рудосільського відділення зв`язку. Завжди привітна, усміхнена, чесна. Такою пам`ятають її односельці. Вона завжди готова прийти на допомогу людям, розрадити.
    Кажуть, що життя людини вдалося, якщо вона збудувала дім, посадила сад, виростила дітей. Моя бабуся разом з дідусем Василем збудували дім, посадили чудовий яблуневий сад, виростили двох доньок, дочекалися внуків. І сьогодні бабуся не може сидіти без діла. У неї невелике господарство : город, корова, кури, гуси, собака, кіт. Усе це потребує піклування та догляду, тому бабуся Валентина постійно у праці.
    Ми гордимося своєю бабусею Валентиною Захарівною, любимо її за душевне тепло, лагідну вдачу, працьовитість і бажаємо ще довгих-довгих років активного життя у колі своїх рідних.

Чепіль Андрій, учень 10 класу
Категорія: Портрет сучасника | Додав: vas9 (20.02.2012)
Переглядів: 1687 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2017