Слово про батька - Портрет сучасника - Портрет сучасника - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Неділя, 04.12.2016, 17:14

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:17:14


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1297
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 13
Гостей: 13
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

Слово про батька
Життя таке швидкоплинне, що не встигнеш збагнути, як опинишся на його заході. В такі моменти і згадуєш прожиті хвилини радості і смутку, які розділили з тобою рідні люди. Ті, хто весь час допомагав порадою і розрадою, словом і ділом або просто присутністю своєю поруч. Згадуєш великі, теплі, ласкаві долоні людини, котра підіймала тебе на ноги, давала мудру пораду, вчила як жити у такому непростому світі. 
    Сьогодні хочу сказати слово про батька - людину, яка дала життя тобі, не шкодуючи для твого росту нічого. Чуйна, добра, великодушна людина. Порядна, з відкритою душею і щирим серцем, всепрощаюче, сама благородність і відданість... Таких слів не вистачило б в жодному словнику. І не тільки тому, що це людина найдорожча, а тому, що таким він є насправді. І це підтвердять багато людей, хто його знає. Чомусь доля більше була до нього немилосердною, ніж він на це заслуговував. Та це в жодному разі не вадило його чеснотам. 
     А почалася дорога батькова жовтневого ранку 1952 року, коли в родині робітника Івана Оксентійовича та Галини Якимівни Тімошових народився син Борис. Недаремно кажуть, що доля людина написана з народження. 
Зростав веселим, швидким, здібним до всього хлопцем. Змалечку не цурався будь-якої роботи. Та найбільше полюбляв працювати з батьком. Для нього тоді це була людина-приклад, який він наслідував. Недаремно і характер мав батьків. Все було б, можливо, і добре, якби в родину не увірвалося лихо - ще у молодому віці від невиліковної на той час хвороби помирає батько. Хлопець закінчував 10 клас, попереду чекала невідомість: вступ до вузу, навчання, робота... Та раптом все обірвалося.
     Цього ж року юнака забирають до армії. Після служби хлопчину не залишає мрія про навчання. Він самотужки надолужує прогалини у навчанні і вступає до Одеського фінансового технікуму. Відтоді життя пов'язує з цифрами і обрахунками. 
     Здобувши освіту, працює у рідній Володарці у фінвідділі. Оскільки був у сім'ї старшим сином, то, за відсутності батька, і виконував усю чоловічу роботу: доглядав домашню худобу, працював по господарству. Знав, що матері доводилось нелегко, бо в сім'ї, окрім нього, були ще брат і сестра. Як кажуть сусіди, Борис був хазяйською дитиною: і корів доїв, і сіно косив, важко працюючи змужнів з роками. 
Йшли дні в роботі, та не залишала думка про створення власної сім'ї. Звичайно, мабуть, доля посприяла і хлопець помітив у себе на роботі незвичайну дівчину, яка не залишила його байдужим. Згодом закохані Борис і Надія одружуються, і серпневий день 1975 року стає найщасливішим у їхньому житті. Усе стало на свої місця. А наступного року народився я.
     Маючи турботливу вдачу, баІтько весь час у пошуках кращого життя. Він переходить з попередньої роботи на посаду страхового агента. Цій організації батько віддав багато років свого життя, віддано і старанно працюючи, пройшовши шлях від страхового агента до керівника установи. Молодий, талановитий, професійний керівник швидко завоював авторитет у колективі. 
    Влітку 1983-го народжується друга дитина в сім'ї - моя сестричка Яна. Радісна подія окрилила душу батька. Ніжний і турботливий, піклується про доньку. Та знов доля чомусь посипає випробування: захворіла пружина ще в пологовому будинку. Крихітна донька залишається на руках у 31-річного чоловіка, поки дружина змушена лікуватись у Києві. Та молодий татусь не впадає у відчай, дбає і про мене, і про щойно народжену доньку. Як було сутужно у ці місяці, не розповісти, навіть уявити важко. Залишившись наодинці з дітьми, сподівається він тільки на волю Божу, щоб пошвидше одужала дружина. 
     Такий життєвий вир тільки гртує чоловічу душу, додаючи мужності, витривалості, величезного терпіння, бо не кожен зміг би триматись і чекати. Для покірних і щедрих душею доля завжди милосердніше простягає крило допомоги. Вона поставила на ноги молоду дружину, повернула радість життя чоловікові. Від усього того і сім'я щаслива. 
    Життя вносить свої корективи, змінюючи, ламаючи плани. Батько змінює місце роботи, працює плановиком, а згодом головним бухгалтером сільгосппідприємства «Промінь» у Логвині. Проблеми селян хвилюють душу, і він, маючи досвід роботи, намагається допомогти, порадити. Події 90-их років призвели до розпаду багатьох колективних господарств, що сталося і в Логвині. І тут знову постає проблема вибору: куди податися? Знаючи про великий досвід бухгалтерської роботи, батька запрошують до контрольно-ревізійного відділу, де він працюює й сьогодні на посаді ревізора.  
   За що б не бралися батькові руки - все виходило, ставало до ладу. Вмів і вміє орієнтуватися у важких і скрутних ситуаціях, вихопити переможцем, щоразу радіючи успіху і здоланим перешкодам. 
    Звичайно, можна було б багато чого пригадати з нелегкого життя батька, та головне, що у будь-якій ситуації він залишався таким же щирим, чесним, принциповим, відданим, люблячим батьком, про якого мріють, мабуть, багато дітей. Не можна вибрати батьків, але стати порядною людиною, здатною на самопожертви заради інших, можна і треба. Життя ж не закінчується ніколи, бо пам'ятатимуть про тебе люди, згадуючи добрі діла і мудрі вчинки. Пройшов час і я вже маю власного сина. Не знаю, чи мій Вадим напише такі рядки про мене, та завжди намагаюся бути схожим на батька. Щоб син зміг гордитися мною, аби став я для нього взірцем, гідним наслідування. 
     Нехай же вогник батьківської любові не згасає в серці кожного, хай стане світлим проводирем у житті, мудрим наставником і вчителем. Доземно вклоняюся, міцно обіймаю тебе, батьку, і бажаю прожити решту днів щасливо. 

Р. Тімошов. - Голос Володарщини.- 25 лютого 2006 року

Категорія: Портрет сучасника | Додав: genamir (01.08.2010)
Переглядів: 1686 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Дуже зворушлива стаття. Я з задоволення прочитав вище написані рядки і хочу сказати, що мені як батькові двох дітей ці рядки ще раз нагадали про чесноти справжнього батька. Нехай Бог дасть Вам здоров'я і мудрості, щоб і далі ви могли надихати людей до їхнього покликання в цьому житті. Щиро дякую!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016