І кожна мить наповнена життям - Портрет сучасника - Портрет сучасника - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Четвер, 08.12.2016, 12:55

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:12:55


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

І кожна мить наповнена життям
Життя все-таки непередбачуване. Чи, навпаки, все заздалегідь визначене зірками, Всесвітом? 
Чому русяве, непосидюче, залюблене у життя дівча з міста Бахмач, що на Чернігівщині, вимріяло собі стати саме вчителем й ніким іншим? Адже педагогів у їхній родині ніколи не було. Що музика вабила дівчинку, зрозуміло. То і від діда - гарно грав на баяні. І від дяді, маминого брата, який взагалі був баяністом-віртуозом. Людмила навчалась у музичній школі по класу фортепіано. На баяні ж навчилася грати самотужки. Слухала, як грали дідусь, дядя. А слухом Бог дівчинку не обділив, і грамоту нотну знала.
    - Пальчиками перебирала, перебирала, і навчилась, - той час Людмила Йосипівна згадує з доброю вдячністю. 
Бо навчатися пощастило в дуже гарній школі № 4 міста Бахмач. Своїх вчителів Л. Й. Козячина й зараз, через багато років, пам'ятає знаючими, порядними, шануючими особистість кожного свого учня. Такою ж, впевнена, пам'ятають і завжди пам'ятатимуть свою вчительку фізики і астрономії Володарського ліцею Л. Й. Козячину всі покоління її учнів. Недарма ж багато хто з них, нині вже столичних студентів, коли приїжджають на вихідні додому, щоразу поспішають провідати рідний ліцей, свою вчительку фізики й астрономії.
    Завдяки Людмилі Йосипівні чимало хто з них ще у ліцейні роки відчув радість перемоги, повірив у свої сили. Й ця віра допомагатиме їм у нелегкому шляху до нових перемог, вже у житті дорослому. 
    А попервах і сама Л. Й. Козячина сумнівалась, чи зможе вона, вчитель провінційного навчального закладу, разом із своїми учнями успішно брати участь у престижних олімпіадах і конкурсах. Благословила її на успіх тоді заступник директора ліцею М. Ф. Юзвик. У перший же рік створення ліцею - 1999-ий - Марія Федорівна запропонувала вчителю фізики, щоб її вихованці взяли участь в обласному етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт в Малій академії наук України. Володарський ліцей створювався для творчих, обдарованих дітей. 
    - Та що ми проти Білої Церкви, інших значно більших і розвинутіших за Володарку міст? - не приховувала своєї невпевненості щодо цієї затії Людмила Йосипівна. 
    - Пробуй, - порадила завуч. 
    Першою взяла участь у конкурсі дочка Л. Й. Козячини Таня. Роботу, яка вимагає не тільки знань предмета, а й власного вкладу, досліджень, Таня писала за темою: «Комети - загадка Всесвіту». Справа в тім, що незадовго до того було затемнення сонця. Таня з двоюрідною сестричкою спостерігали за цим цікавим природним явищем, фотографували. А Людмила Йосипівна, котра викладає не тільки фізику, а й астрономію, справжнє затемнення сонця тоді побачила вперше. Намалювала його. Фотографії, малюнки ілюстрували роботу -велику за обсягом, із власними дослідженнями, самостійну. 
   - Чи вірила Таня в успіх? - запитала Л. Й Козячину. 
    - А діти в усе вірять! 
    І, виходить, недарма. Таня тоді вийшла переможцем в обласному етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт в МАНу, була учасницею Всеукраїнського етапу. Після Тані ліцеїст Ярослав Янковенко з роботою з астрономії «Еволюція розвитку зір. Чорні діри» теж зайняв перше місце в обласному етапі конкурсу, брав участь у Всеукраїнському етапі. 
    Певно, легкою виявилась Таня на руку. Бо зараз довго можна перераховувати учнів Л. Й. Козячини - призерів обласних конкурсів. Альона Нижник виготовляла прилад для радіаційного контролю, що вимагало міцних знань з фізики, посіла перше місце. Сергій Білько - теж перше в області й друге у Всеукраїнському колоквіумі «Космос. Людина. Духовність». Торік на такому ж Всеукраїнському колоквіумі в Ужгороді перемогла Віта Кліщ. Андрій Задворний, Олексій Гаврилович; інші - багатьма своїми учнями вчитель фізики й астрономії ліцею по праву пишається. Й серед нинішніх і майбутніх її учнів теж багато переможців. Звідки така впевненість? 
   - Фізика мені дуже подобалась в школі. Й зараз пам'ятаю, як цікаво пояснювала Людмила Йосипівна тему: «Джерела електричного струму». Електрична машина, іскра проскакує... Пояснює так, що складний предмет, а все зрозуміло, - колишній учень, а зараз заступник директора ліцею В. В. Олійник про Л. Й. Козячину відгукується із щирою, великою повагою. 
    А Людмила Йосипівна все так же подумки запитує себе: 
 - Чи навчила я дітей вчитися, розбиратися у лабіринтах складної науки? 
Радіє, дізнавшись, що їїучень Андрій Смілянський в університеті отримує оцінки з її предмету найвищі, навіть кращі, ніж ставила йому на уроках в ліцеї вона, його вчителька. Вболіває за кожного із своїх ліцеїстів. Й відчуває себе щасливою, коли продзвенить дзвінок, а діти з жалем говорять: 
   - Що, так швидко урок закінчився? 
   - Значить, зуміла їх зацікавити, - радіє вчителька. - А фізика ж важкий предмет, ще важчий за математику. Там лише математика, а тут разом і фізика, й математика. Недарма мовиться, що сліпа фізика без ма тематики. 
 Та важкий предмет стає зрозумілим і улюбленим, коли викладає його людин по-справжньому захоплена своєю справою, котра любить і свою клопітку професію, і своїх учнів, таких різних за вдачею, в очах якої, в енергійній мові, швидкій ході - любов до життя. Ще коли школяркою Людмила самотужки навчилась ґрати на баяні, щонайперше на слух вона підібрала свої улюблені мелодії - «Полонез Огінського» й пісню з кінофільму «Земля Санникова". Пам'ятаєте слова тієї пісні, що, мабуть, на всі віки: «Вечный покой сердце вряд ли обрадует. Вечный покой для седых пирамид... Есть только миг между прошльїм и будущим, именно он называется жизнь». Немовби саме про неї ті слова - середню на зріст, русяву, доброзичливу й напрочуд енергійну вчительку фізики.    У неї кожна мить наповнена життям так, що аж наче із відра чиста вода хлюпає через  край й не дозволяє сумувати тим, хто поруч із нею. Так зараз, так було й замолоду. 
    У 1975 році закінчила фізико-математичний факультет Ніжинського педагогічного інституту ім. М. Гоголя. Як ативіст, здібна студентка мала право вибору місця роботи. Обрала Київщину, щоб поближче додому. А направили аж в с. Рубченки Володарського району. Їхала автобусом в те невідоме їй село - дощ, гроза. 
 - От як зустрічають мене Рубченки, - думала дорогою. 
    Та щойно знайшла будинок директора школи, на той час Г. Ф. Бабанюк, сум одразу облишив. 
 - Галина Федорівна обігріла, нагодувала, а як дощ минув, показала школу - нову, красиву. Одразу стало 
 легко на серці. Людмилі Йосипівні й працювалось в Рубченківській восьмирічній школі всі 10 років легко. Гарний колектив, багато молодих вчителів. 
    - Галина Федорівна Бабанюк всіх об'єднувала, - з теплотою згадує Л. Й. Козячина і директора школи, і колег, і хазяйку, у котрої жила на квартирі - «найдобрішої душі людину, Дарину Василівну Баженову, тьотю Дарусю», жителів села. 
    Скільки пісень проспівала їм, хліборобам, під час жнив разом з учнями, акомпануючи на баяні, молода вчителька фізики! Чи разом з колегами і сільськими працівниками культури, спеціалістами у «дорослій» агітбригаді. Скільки пам'ятних і досі жителям Рубченок самодіяльних вистав підготували! Щоразу був аншлаг, Людмила Йосипівна - у солістах. 
   Там, у Рубченках, і долю свою зустріла - техніка-механіка Дмитра Васильовича. Там діти народились - син Серій, котрий зараз вже політехнічний університет закінчив, і донька Тетяна, випускниця фізико-математичного факультету педагогічного університету ім. Драгоманова. Потім 15 років працювала у Володарській школі № 2, і теж згадує колектив і учнів тільки добром. 
   Скільки років проминуло, а яку мить свого життя не пригадає Людмила Йосипівна, на душі тепло. Ось вони разом з чоловіком співають її улюблену пісню «Три поради» («Край дороги не рубай тополю...»); ось із донькою Тетяною, випускницею ліцею, срібною медалісткою, на Дні відкритих дверей ліцею співають «На калині мене мати колихала»; зустріч із подругою Любов'ю Музикою, з котрою разом починали вчителювати в Рубченківській школі, нині працівницею Софіївського парку; численні перемоги учнів - щасливе життя й складається з таких щасливих миттєвостей, які створює сама людина. 
  
 С. ЗІНОВ'ЄВА. - Голос Володарщини  6 жовтня 2007 року
Категорія: Портрет сучасника | Додав: genamir (30.07.2010)
Переглядів: 736 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016