Прекрасне народжується з любові - Портрет сучасника - Портрет сучасника - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Субота, 03.12.2016, 22:44

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Наш Антон [1]
нарис
Іванова Р.П. [1]
Кожна зустріч - диво відкриття
Лариса Мокринська: «Іду до дітей з радістю» [1]
Уляна Остапчук: Математика і діти - це кредо, що вже не змінити [1]
Портрет сучасника [47]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:22:44


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1297
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Портрет сучасника » Портрет сучасника

Прекрасне народжується з любові
Коли спілкуюся з жителькою селища Раїсою Миколаївною Каплан, завжди ловлю себе на думці: 
 - Коли б усі любили свою роботу так, як вона, й виконували б свої безпосередні обов'язки так же відповідально й творчо, Україна давно була б серед найрозвинутіших країн світу.  А, здавалося б, таку звичайну, неопоетизовану професію обрала - у 1978-ому році після закінчення технікуму легкої промисловості 22 роки була майстром трудового навчання міжшкільного комбінату трудового навчання. З 2000-го перейшла у Центр творчості дітей та юнацтва, де працює керівником гуртка «Моделювання та конструювання одягу». Та щодня, щохвилини вкладає в свою звичайну роботу стільки щирої любові, стільки тепла своїх маленьких рук і небайдужого серця, що це комусь, можливо, й незрозуміле захоплення своєю спра-вою просто ну ніяк не може не передатися її вихованцям. 
    Приходять вони - переважно дівчатка, але є й хлопці - у гурток такі різні. Хтось занадто сором'язливий, хтось навпаки, дещо грубуватий, комусь трішки б більше вихованості чи доброзичливості до оточуючих, й для декого незвично звучать перші слова керівника гуртка: 
- Віднині ми - одна сім'я. Співчуваймо ж, допомагаймо, підтримуймо одна одну.
І ця наука прищеплюється напрочуд легко. Бо не тільки словами, а передусім особистим прикладом навчає Раїса Миколаївна. Мабуть, багато хто знає, що в армії є такий наказ:
- Роби, як я!
    Особистий приклад - найкраще навчання. Й вихованці гуртка щоразу переконуються, що слова їхнього керівника завжди відповідають діям. Якщо пообіцяла, що довірений секрет збереже у таємниці, значить, так і буде. То чи дивно, що свої секрети, навіть настільки таємні, що й мамі не повідаєш, дівчатка довіряють єдиний людині - своїй улюбленій вчительці, як самі н називають. Бо не одна переконалася - Раїса Миколаївна не тільки ні з ким не «поділиться» таємницею ні за яких умов, а й зуміє дати єдино правильну пораду, і навіть допоможе, якщо це необхідно. Таку довіру завоювати надзвичайно важко, а втратити можна враз, одним, промовленим десь необережно, словом. Та ця привітна, з легкою, дівочою ладною фігуркою жінка має дуже сильний характер. Дала слово - значить, дотримає його обов'язково. Тому й крокують вже понад ЗО років поруч з нею пліч-о-пліч довір'я і любов її учениць. 
    Варто було хоча б побувати на традиційному показі вбрання, пошитого вихованцями гуртка, побачити щирі сльози на очах красунь-випускниць, аби зрозуміти, як люблять свого керівника вихованці. 
- Ви вкладали в нас всю свою душу, вчили нас тільки добру, - зізнавалися під час показу моделей випускниці.
Гарні слова. Та слова вони й є лише слова. Про головне ж говорили очі - з сльозинками, що бриніли на довгих красивих дівочих віях.
    Бо таки справді з дня у день лише добру вчила і вчить їх Учитель. Так, Учитель, оскільки усе, що робить Раїса Миколаївна, аж ніяк не вміщається в прокрустове ліжко лише керівника гуртка. Вона вчить по-доброму ставитись і до подруг, і до оточуючих, до всього навколишнього світу. Й до себе в тому числі. Скільки приходить до неї дівчаток, а то й хлопців гарних, розумних, але наче те деревце, що зростає серед каміння з покривленим стовбурцем, з покаліченою душею. Вразливу дитячу душу поранити так легко чи то словом, чи то покаранням несправедливим, чи то образою - та мало чим. Вилікувати ж ту рану часом і роки неспроможні. 
   А любов'ю зцілити можна й душу. Зуміти звернути увагу дівчинки, котра звикла до ролі гидкого каченяти, на її красиві очі, коси, переконати, що вона теж гарна, й у дівчинки розпрямляться плечі, впевненішим стане погляд, а вміло пошите власноруч з бабусиного плаття вбрання чудово підкреслює її гарну поставу. І вже й оточуючі бачать дівчинку зовсім іншою - симпатичною, привабливою. Стосовно ж бабусиної сукні 
- це не вигадка.
- Нової тканини нам не потрібно. З маминої спідниці виходить гарний сарафан, з татових штанів - піджачок, з бабусиної сукні - вишукана суконька, - ділиться професійним секретом керівник гуртка.
Щоправда, пороти старі речі попервах декому бракує терпіння. Й тоді з прекрасних малинових дівочих губ може злетіти:
- Блін!
- Ви прийшли до мене, ви - моя радість, ви -найкращі, в усьому, - звертається до вихованок гуртка Р. М. Каплан.
    І спокійно, терпляче вчить їх не тільки голкою вправно володіти, а бути справжніми принцесами - рівно тримати спинки, голівки, красиво ходити. 
Бо усіх їх - таких різних - керівник гуртка.по-справжньому любить і поважає.
- Адже кожна з них - особистість, - твердо переконана.
    Тому й поспішила приїхати на традиційний показ мод вихованців гуртка колишня теж вихованка Р. М. Каплан, а нині студентка-другокурсниця коледжу легкої промисловості Ірина Куян. Тому впевнено шиють собі на ви-пускний вечір вбрання власними руками Галина Оберемок, Леся Коренюк, інші дівчата. На шкільному ж но-ворічному балі-маскараді всі вихованці гуртка «Моделювання й конструювання одягу» були у власноруч поши-тому гарному вбранні. До Р. М. Каплан вихованці тягнуться, бо вона дає їм не тільки дуже потрібне у житті вміння шити, а й ще чимало чого. 
   Та тих, кому гіодобаєтьі жити за законами власної розуміння, мабуть, все-таки більше. Чи не тому на благодатній українській землі все нема й нема ладу? 
Та ніщо не здатне засмутити вразливу душу Раїси Миколаївни надовго. Ранком вона знов усміхнеться своїм рідним, друзям. Як завжди прийде у клас на 2 години раніше, аби перевірити ще раз, чи всі 17 машинок готові до роботи. Й о 14. знову усміхнеться назустріч своїм вихованцям:
- Ви у мене найкращі.

С. Зінов’єва. Голос Володарщини. - 30 квітня 2009 року

Категорія: Портрет сучасника | Додав: genamir (27.07.2010)
Переглядів: 655 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016