Четвер, 24.10.2019, 07:50

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Учнівська творчість [16]
Методичні матеріали [14]
Сторінками книг [27]
Аматорська творчість [19]
Письменники-земляки [20]
Уроки літератури рідного краю [13]
Фольклор регіону [1]
Новорічні свята [5]
Свята літнього циклу [5]
Рослини-символи [12]
Вишивка [7]
Жанри фольклору [17]
Міфологічні персонажі [38]
Українська кухня [3]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:07:50


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Літературне краєзнавство » Вишивка

Дівочі вінки
   Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривців та дикої рожі... У плетенні вінків нашими дівчатами досягнуто не меншого мистецтва, як у вишивці, тканні та мереживі В залежності від індивідуальних здібностей, дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінку, що вінок стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя.
Так наші дівчата в Україні завжди роблять: плетуть собі вінки з живих квітів — «до лиця»! Зимою ж, коли немає квітів, перев'язують волосся, вище чола, червоною або блакитною стрічкою. Паперових вінків та ще кепсько зроблених ніколи собі на голову не клали...
   Правда, вінки з паперових та воскових квітів були колись в старій Україні, плели їх черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, але то були мистецькі вироби, твори справжніх митців. «Київські вінки» — так вони називались серед дівчат і близьких, і далеких околиць Києва — купувалися тільки перед шлюбом, як шлюбні вінки. Купуючи «київський вінок», дівчина теж вибирала собі «до лиця», який-небудь не брала.
   З яких би квітів вінок не був, живих чи штучних, він повинен бути невисокий і охайно прилягати до голови. Строкаті ж, дуже високі вінки негарні.. Вінки з квітів пасують тільки до свіжого, справді дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця! Вінок з квітів — не тільки оздоба, це ще й свідоцтво дівочости. Молодиця і «покритка» не сміють класти на свою голову вінок. Такий звичай є не тільки в нас, українців, а в усіх слов'ян.
З літературних джерел знаємо, що в 977-му році чехи підняли ціле повстання проти своєї княгині Дубравки тільки тому, що ця княгиня, будучи старою бабою, відважилась на свою голову покласти дівочий вінок. Отже, і для княгині не було винятку з цього суворого правила.
   Вінок з живих квітів захищав колись дівчину від напасників. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами, якими вона могла тяжко карати кожного напасника.

   Від нечистої сили...
Вінок захищав дівчину і від «лихого ока» та від нечистої сили. Ось чому напередодні Святого Юрія, на Зеленому тижні, в ніч під Івана Купала (часи, коли, за народнім віруванням, бродять тіні мерців, бігають мавки, з води на берег виходять русалки, з'являється на землі всяка «нечиста сила», що може пошкодити дівчині) дівчата не скидають з голови вінків. Щоб посилити захисну силу вінка, дівчата вплітають поміж квіти часник, полинь та любисток — зілля, яке саме собою має чарівну силу проти всякого «чортовиння».
Цікаво, що в античній Греції, як пише про це проф. В. Щербаківський, вінок відігравав ту ж саму апотропеїчну роль (захисника від усього злого), як і в Україні Коли з Пірея в Атенах відпливали на кораблях колоністи до побережжя Чорного моря, то їх проводжали з вінками. Кидали вінки в море, щоб вони охороняли від'їжджаючих від бурі та всякого іншого нещастя. Лавровий вінок за перемогу на олімпійських іграх тому так високо цінився, що апотропеїзм цього вінка зміцнювався ще тим, що він був зроблений з галузок лавру, який ріс біля храму Зевса на Олімпі.

   Весільні вінки
   В українському народному весіллі вінок відіграє ту ж роль, яку в інших народів відіграє біле покривало: «фата» по-московському, чи «вельон» по-польському. Це покривало повинно було охороняти «молоду» від «поганого ока». У нашому звичаї цю роль виконує вінок з «хрещатим барвінком», символом тривалого кохання.
Напередодні весілля у «Дівич вечір» дівчата сходяться на останню вечірку до хати «молодої». Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою, від імені «молодої» (сама «молода» на весіллі не співає) співає старша дружка:
   Вийте, дівоньки, собі й мені Собі звийте з рути-м'яти, Мені звийте з барвіночку...
Зелений барвінок — символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі «київські вінки» перевивалися зеленим барвінком.
   Приступаючи до плетення вінка для «молодої», дружки хором випрошують благословення.
В долину, дівчата, в долину
По червоную калину,
По хрещатий барвінок, —
«Молодій» на вінок...
Із руточки — дві квіточки,
Благослови, Боже, І отець, і мати, —
Будемо вінок зачинати!..
На західніх землях України, в'ючи весільні вінки, дівчата співають:
Щаслива Маруся в Бога,
Стояли янголи у порога,
Просили панянок, просили,
Щоб їй віночок ізвили...
  Коли «молода» вперше кладе на голову весільний вінок, тоді дружки співають:
Ой, чи вогонь, чи полумен палає,
Чи на Марусі золотий вінець сяє?
А на неї і матінка зглядає:
«Ой, не зглядай, моя матінко, на мене —
Не сходила я кращого вінка у тебе.
Ой, не рік — не два, як ся Івась залицяв,
Ой, він мені золотий вінок обіцяв...»
   Пригадуючи чарівну красу весільних вінків, я не один раз ставив перед собою питання: що примушує наших дівчат нехтувати своїм, кращим, а перехоплювати чуже, гірше? Я маю на увазі той сумний факт, що наші дівчата, беручи шлюб, нехтують традиційний український вінок і напинають собі на голову чужі, зовсім не наші «вельон» чи «фату» — шматок білої прозорої тканини! На превеликий жаль, найбільше захоплюються наші дівчата «вельонами» тут на еміграції, де навпаки треба шанувати звичаї свого народу.

Вінки з пташиного пір'я
Колись в Україні, крім вінків з живих квітів, дівчата плели собі вінки з пташиного пір'я. Найкращим пір'ям для вінка є пав'яче пір'я. В одній старовинній колядці ми знаходимо такі слова:
По горі-горі павоньки ходять...
За ними йшла ґречная панна...
Ой, ходить, ходить — пір'ячко збирає...
Віночок вине, на голову кладе.
  Очевидно, і весільні вінки в стародавній Україні плелися з пір'я. В одній з весільних пісень на Київщині дружки співають:
Летів горностай через став,
Золотії пір'ячка попускав;
Та підіть, дружечки, позбирайте,
Марусі віночок звивайте...
   Дівчата на Бойківщині ще й досі вплітають до вінків з квітів пав'яче пір'я. У Старобільському повіті на Харківщині молодиці застромлюють пав'яче пір'я під хустку навколо свого обличчя. На волинському Поліссі дівчата прикрашають свою голову дрібним курячим пір'ям, пофарбованим у зелений колір. На галицькому Поділлі дівчата оздоблюють своє волосся «качуриками» з хвоста селезня (качура), вмочуючи їх перед тим у розтоплений, пофарбований на зелене, віск. Колись на Київщині зелене пір'я з хвоста селезня дівчата вшивали поміж двома стрічками, а потім вив'язувались цією оздобою понижче вінка. Вибір зеленої барви найлегше пояснити бажанням наподоблювати рослин, але таке пояснення дуже непевне.

   Вінці-діядеми
   У північних слов'ян ще донедавна зберігалися гарні вінці-діядеми —«кокошники». Археологічні знахідки на Київщині та зображення на старокиївських мистецьких виробах свідчать, що ті північні вінці-діядеми — це прикраса наших, українських дівчат. Прикраса, що в свій час була занесена на північ так само, як і билини та інші культурні цінності княжої України-Руси.
   Були вінці й у вигляді митри. На один з таких вінців, як дівочу прикрасу, звернув увагу академік Кондаков, вказуючи на зображення емальованих дармовісів, золотих сережок т. зв. «лісківського скарбу». Ті сережки виготовлялися у Києві ще в XII столітті). Пізніше, у козацькі часи, в Україні теж були прикраси на зразок вінців-діядем. Про це ми знаходимо у писаних згадках чужинців, що відвідували тодішню Україну. Наприклад, у середині XVII століття Павло Алепський, побувавши в Україні року 1656-го, писав:
«Дочки київських вельмож носять на головах кружальце, щось наче перстень з гарного оксамиту, гаптоване золотом, прикрашене перлами та самоцвітами, щось немов корона, вартості більше 200 золотих. Дочки бідних роблять собі вінки з різних менших квіток...»

   Чільце
   На Гуцульщині, крім вінків, ще й досі збереглося «чільце» або «рясна» — підвішені до дротика вузенькі металеві платівки, що мають вигляд маленьких стручечків або пелюсток квітів. Чільце носять над чолом. Вбирає його «молода» на весілля або всі дівчата під час урочистих свят.
   Гуцульське чільце — це, либонь, залишок тої староукраїнської оздоби, що була запозичена від Візантії в період княжої доби в Україні Це була діадема з березової кори, обшита дорогою тканиною, а зверху покрита золотою або срібною платівкою. Під платівкою внизу підвішувались декоративні бляшки або намистини. Подібна оздоба жіночої голови була знайдена археологом Хвойком у Броварях на Полтавщині
  Пов'язку для голови, виткану з золотих та срібних ниток, а також шнурок з намистинами знайшла пані Мельник при розкопці могили старослов'янського поховання на Харківщині
   Крім гуцулів, чільце ще зберегли серби та інші балканські слов'яни. Під турецьким впливом сербське чільце складається з дрібних монет, спеціяльно для цього фабрикованих. Такі монети, здебільшого золоті, підвішуються до шнурочка чи ланцюжка й одягаються на голову по-вище чола.

   Уплітки
   До оздоб голови дівчини вживаються ще й уплітки, у бойків та гуцулів. Уплітка — сплетені, ніби коси, гарусні нитки червоної барви. Вони приплітаються до кіс і в кінці об'єднуються в одну велику китицю, що звисає мало не до землі Гуцулки оздоблюють свої уплітки мідними бляшками або декоративними ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови по кілька разів, утворюючи з них своєрідний вінець.
  Дівчата-наддніпрянки не знають упліток, у них, як це ми бачили вище, роль упліток виконують стрічки-кіеники. На західніх землях України уплітки вже зовсім виходять з моди, їх можна ще зустріти лише в далеких гірських селах.
Категорія: Вишивка | Додав: genamir (10.08.2011)
Переглядів: 6962 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019