Земля – наш спільний дім - Природознавчі сценарії - Сценарії - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Неділя, 04.12.2016, 17:14

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Шевченківські дні [1]
Випускні вечори [22]
Новорічні свята [8]
Весняні свята [7]
Голодомор [4]
Чорнобиль [2]
Рідна мова [20]
Жіноче свято [10]
До Дня Перемоги [2]
1 квітня [4]
Державні свята [14]
Афганістан [3]
До Дня захисту дітей [3]
Природознавчі сценарії [10]
Козацькі свята [5]
Бібліотечні уроки [2]
Різне [14]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:17:14


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1297
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 13
Гостей: 13
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Сценарії » Природознавчі сценарії

Земля – наш спільний дім
Людина – творіння природи, вона існує в природі, підкорена її законами, не може звільнитися від неї, не може – навіть в думці – вийти із природи

Поль Гольбах
Легенда
Було у матері Природи три доньки. Одну з них звали Краса, другу – доброта, третю – любов. Дружно вони жили, доньки любили свою матір, обожнювали її, піклувались про неї, допомагали їй у всьому.
Та якось серед них виникла суперечка: « А хто ж важливіший для нашої матері Природи, від котрої з нас більше користі?»
- Я найважливіша, - сказала Краса, бо я роблю нашу матір Природу прекрасною, неповторною, чарівною.
- А от і ні, це я найважливіша, - сказала Доброта, - бо є люди, які не розуміють тебе, Красу природи, а тому часто шкодять нашій матері. Я ж роблю людей добрими до Природи.
- Найважливіша я – Любов, - промовила третя сестра, - адже ваша краса і доброта нічого не варті без мене. Насамперед природу потрібно любити. Лише тоді люди будуть робити для неї добро і розумітимуть її красу.
-
Сторінка перша
Краса
Якби краса душі людини
Могла природи досягти,
Тоді б ніколи ми не знали
Ні сліз, ні горя, ні біди!

Поети допомагають нам проникнути в світ краси природи. Та, на жаль, люди, заклопотані своїми повсякденними проблемами, не завжди помічають навколишню красу. Навіть навпаки, намагаються лише використовувати природу для своїх потреб. Людська ж байдужість часто призводить до незворотних наслідків. Ось послухайте вірш про двох хлопчиків, які по-різному ставляться до природи (вірш В. Бровченка «Два хлопчики»).
Два хлопчики в зелену пору року
До лісу вийшли вікових дібров.
Один із них прискалив миттю око
Й прикинув діловито: - Скільки дров!
А навкруги і щебетало, й квітло,
Як сто віків тому, так і тепер!
Не стримавсь другий хлопчик: - Скільки квітів! –
Промовив і схвильовано завмер.
Два хлопчики… і ліс так пильно в вічі
Дививсь сусідам димокурих труб.
Він ще не знав – хто буде тут лісничим:
Чи садівник життя, чи дроворуб?

Одним із наслідків непорозуміння людини з природою є сумнозвісна «Червона книга», в яку занесені види рослин і тварин, що зникають з лиця Землі. Червона книга – це своєрідний список жертв природи. Які ж жертви приносить сьогодні Україна? До «Червоної книги України» занесені:
Види рослин: береза низька, береза темна, валеріана, вовчі ягоди, дзвоники, живокіст, звіробій сланкий, зозулині сльози, косарики, лілія лісова, молочай, підсніжник, сон широколистий, росичка, цибуля ведмежа, плющ.
Види тварин: горностай, кіт лісовий, ласка, рись, тхір, глухар, журавель сірий, лелека чорний, чапля жовта, лебідь-шипун, орел-карлик, джміль моховий, махаон, жук-олень.
( при наявності можна показати зображення цих організмів)
В Червону книгу ми занесли
Світ неповторний і чудесний,
Що поступово вимирає,
Давно рятунку в нас благає.
Невже в майбутньому на світі
Не будуть зеленіти віти:
Верби, берізки, горобини
І диво-дівчини калини?
Невже ми більше не побачим,
Як біля річки верби плачуть,
Як розцвітають на майданах
Високі красені-каштани?
Ми всі - господарі природи,
Тож бережімо її вроду!

Сторінка друга
Доброта
Природа споконвічно не жаліє нам нічого,
Дарує щедро нам свої дари…
А від нас щоденно просить лиш одного –
Щоб ми до неї добрими були.
Ця сторінка нашого журналу розкаже про те, що усі істоти, створені матір`ю-природою, створені добрими. Зло породжують недобрі люди. Послухайте декілька доказів того, що діти природи є добрими і справедливими.
Історія перша. Був у одного селянина великий собака. Став той собака старий і не міг стерегти хазяйського добра. Не захотів чоловік дурно годувати собаку, надумав його втопити. Поплив він з собакою на човні, прихопивши з собою доброго мотузка і камінь. Далеко вони запливли. прив’язав тоді чоловік камінь на шию собаці і штовхнув чоботом у воду. Собака зник у воді. Але раптом човен перехиливсь на один бік і чоловік впав у воду. Вже й сам став потопати, аж ось він почув, як хтось витягує його. То був собака. Камінь у нього розв’язався і він кинувся рятувати свого хазяїна. Вхопив зубами за сорочку і витягнув на беріг. Заплакав чоловік, обійняв свого собаку, соромно йому стало і гірко. До самісінької смерті годував і жалів він свого друга.
Історія друга. Трапилось це понад 20 років тому, а все не забувається. Зробили собі гніздо ластівки на нашому подвір’ї і вивели у ньому п’ятеро пташенят. Та через деякий час чи то він, чи вона, але одна пташка зникла, може хто забив. А одна пташка не встигала годувати п’ятеро і почали вони падати з гнізда.
Я зібрав, поклав їх на місце, а тоді розмочив хліб, зробив з тоненької гілочки лопатку і почав годувати ластів’ят. Годував ранком, перед роботою, і коли повертався. Так тривало п’ять днів, а на шостий ранком на дріт, що був перед хатою, посідало, мабуть, сто ластівок і так щебетали! А потім почали по черзі годувати моїх ластів’ят.
А восени, коли мали відлітати у теплі краї, залетіли ластівки до хати, не злякавшись людей. Співали у хаті довго, а потім вилетіли у вікно. Так вони дякували за врятоване життя.
Відтоді я переконаний – мають птахи свою мову. А от ми, українці, чи маємо ми порозуміння і чи здатні так допомагати одне одному, як ластівки?

Сторінка третя
Любов
Той, хто любить паростки кленові,
хто діброви молоді ростить,
сам достоїн вічної любові,
бо живе й працює для століть.
/М.Рильський/
Цю сторінку журналу ми напишемо і прочитаємо разом з вами. Щоб раз і назавжди з’ясувати, що ж означають слова «любити природу», давайте спробуємо замінити слово «любити» близьким йому за значенням, говорячи про любов до природи. Наприклад, «примножувати».
(учні разом добирають слова)
- охороняти
- оберігати
- збагачувати
- відновлювати…

Прислухайсь, як плачуть у небі лелеки,
Коли відлітають далеко-далеко.
Як тужить у лузі верба-сиротина,
Поміть, як вмирає життя в павутинні,
Як стогнуть від болю знівечені квіти,
Як смутком наповнені зламані віти.
Відчуєш у серці ти розпач і муку.
Хай служать добру твої розум і руки!
Прислухайсь! Пригляньсь! Придивись!
Зупинись! Не губи! Схаменись!

Буханевич Л.М. Володарська ЗОШ І-ІІІ ст.№2

Категорія: Природознавчі сценарії | Додав: genamir (30.03.2011)
Переглядів: 5568 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016