Земле Шевченкова, земле Франкова,.. вічна твоя соловейкова мова... - Рідна мова - Сценарії - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 06:53

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Шевченківські дні [1]
Випускні вечори [22]
Новорічні свята [8]
Весняні свята [7]
Голодомор [4]
Чорнобиль [2]
Рідна мова [20]
Жіноче свято [10]
До Дня Перемоги [2]
1 квітня [4]
Державні свята [14]
Афганістан [3]
До Дня захисту дітей [3]
Природознавчі сценарії [10]
Козацькі свята [5]
Бібліотечні уроки [2]
Різне [14]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:06:53


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1299
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Сценарії » Рідна мова

Земле Шевченкова, земле Франкова,.. вічна твоя соловейкова мова...
Мета. Поглибити і розширити знання учнів про рідну мову, про етапи її роз-витку; викликати бажання вивчати її, збагачувати свій словниковий запас; ви-ховувати любов і повагу до своєї Батьківщини, свого народу, рідної мови.
Обладнання:
Вислови про мову:
Мова народу - це найбільший національний скарб...(О.Гончар)
Людина, яка втратила мову, - неповноцінна, вона другорядна у порівнянні з носієм рідної мови.(П. Мовчан )
Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її відкидає й відрікається, чинить над собою самовбивство.(П. Шафарик)
На столі - вишитий рушник, букет чорнобривців у глечику; виставка словників української мови.
На фоні музики учні читають вірші.

Учень.
О місячне сяйво і спів солов'я.
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це - мова моя.
Це - мова моєї Вкраїни.
Учениця.
Яка у ній сила і кличе, й сія.
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини!
О мово моя,
Душа голосна України!
Учень.
Ти - сурма на сонці, ти - стягів гаї.
Ти вибухів огненних повна.
Це - матері мова.
Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини...
О мова вкраїнська!'..
Хто любить їі,
Той любить мою Україну.
1-й ведучий. "Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості... Мова - душа кожної національності, її святощі, найцінніший скарб... І поки живе мова -житиме народ, яко національність. Не стане мови - не стане й національности: вона розпорошиться поміж дужчим народом." (І. Огієнко)
2-й ведучий. "Здається, що таке рідна мова?.. Мова - спосіб комунікації людини з людиною, і, маючи вибір, я беру ту, яка дає мені можливість спілкуватися з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: "Ти не маєш вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення душі не можеш покинути, так як не можеш замінитися з кимось іншим своєю шкірою." (І. Франко)
Учень.
На вищі сходи сходячи,
Йдемо у глиб історії,
До витоків доходячи,
Досліджуєм пракорені.
Хоч шлях боріння звивистий
До джерела отецького,
Коріння можна вивести
У Кримського й Житецького,
Із їхніх праць, завершених Знайомством з праглибинами,
Із висновків, потверджених Розкопками невпинними.
1-й ведучий. Наша мовна традиція сягає докняжих часів, а в період Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувало їх. Гідно подиву, що його не задушили княжі міжусобиці, не стяла ворожа шабля, не затоптали в болото кінські копита, що
воно не розвіялось у вирі навальних орд, а залишилось сіллю землі й народу.
2-й ведучий. Ось уже два століття ведеться свідома боротьба за мову в Україні. Протягом цих 73 тисяч днів мало коли світило лагідне сонце і йшли благодатні дощі над нашою мовною нивою. Не завжди було на ній багато трудівників, а ті, що були, не завжди працювали ревно. Не дивно, що густо поросла вона бур'янами, що не всі її ділянки зеленіють, що чималими місцями вона не тільки витоптана, але й заасфальтована.
1-й ведучий. Чого тільки не застосовували губителі нашої мови! І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської або польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як "хлопську", "колхозну", і підлаштовували її під іншу мову з метою прискорення її злиття в ім'я світлого майбутнього всього людства, і прославляли її "небувалий розквіт", завдяки дружнім впливам, а вона таки живе. "Не вмирає душа наша!" (з журн.)
Учениця.
Ти частка тих, що вже давно померли,
їх кров живуща, їх жага нетлінна,
Безсмертне і величне, як Говерла,
Багате і дзвінке, як Україна.
Закоханим - ти лагідне, як мати,
А недругам - як постріл із гармати.
Беру тебе, як скарб, в пісенній вроді
З джерел, що не міліють у народі.
2-й ведучий. Мова - одне із найважливіших і найдавніших явищ. Уявіть собі,що людство на деякий час зосталося без мови. На Землі запанує хаос, наслідки якого передбачити неможливо. Ми можемо уявити себе без телевізорів, електрики, навіть без гусячого пера, але людство без мови...
1-й ведучий. Цікавим і невирішеним питанням є встановлення часу виникнення української мови. Однак з упевненістю можна сказати, що українська мова не творилася ні в XIV, ні в XV, ні в XVI, ні в XVII століттях, бо вона та її діалекти вже були створені протягом багатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась і вдосконалювалась.
2-й ведучий. Настійною потребою в умовах великої держави стало виникнення писемної мови. Живій українській мові не судилося одразу стати писемною. Наше слов'янське письмо - знайомі й звичні літери абетки - пройшло довжелезний шлях, поки дійшли до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ - фінікійці, які жили за ЗО ст. до нас. їхнє письмо запозичили і вдосконалили стародавні греки. Слов'янська азбука була зроблена за зразком грецької. До 24 грецьких літер було додано ще 19. На наші українські землі ця азбука прийшла тисячу років тому. Увесь час вона змінювалась і вдосконалювалася, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні користуємося.
Учень.
В вас мудрість вічна і любов жива...
А хтось же вас народжував, слова.
Хтось ті суцвіття звуків винаходив,
Що стали потім мовами народів!
Коли зірки сміялися крізь віття
І у небесну сипались ріллю.
Хтось десь уперше вимовив "люблю",
І те "люблю" дзвенить тисячоліття...
У гніві хтось промовив слово "гнів",
А чесний зраду "зрадою" назвавши,
Чиєсь падлюцтво втаврував назавше
На сто сторіч, на тисячу віків.
1-й ведучий. Сумом проймає трагічна та кривава доля України, що лише короткі періоди свого довго вікового історичного життя могла присвятити на будову влас-ної культури.
Ледве витримала рух мадярів IX ст., в X ст. - печенігів, в кінці XI ст. нищили нашу державу набігами половці, а в XIII ст. залили українську землю кров'ю монголо-татарські орди. Ще не прийшла до себе Україна після татарського лихоліття, а вже в кінці XV ст. з дикими криками посунула на неї кримська орда. Більшість краю відійшла до Великого литовського князівства. І сталося неймовірне. Литовців було на той час удесятеро менше, ніж українців. Тож фактично державною мовою утвердилася... українська. Щоправда, називали її "руська". Навіть "при дворі" спілкувалися нею. Діловодство велося українською, судочинство - українською, листувалися між собою - теж українською.
2-й ведучий. У 1569 р. у Любліні був підписаний акт про унію: Польща й Литва стали об'єднаною державою -Річчю Посполитою. Після укладення унії більша частина українських земель відійшла до Польщі. Становище української мови погіршується. Польська шляхта намагається силою прилучити український народ до польської мови.
Учениця.
Мово рідна, світи в ріднім домі
Крізь зболений час і духовні руїни
Вертайсь, рідна мово, У серце народу, .
У душу Вкраїни.
Якого ж ми будемо племені-роду,
Якщо буде в устах наша мова згасать?
Чи будемо з вами тоді ми народом.
Як стихне вона в голосах?
Звучи, рідна мово,
На землі рідній лийся по вінця,
Мово моя українська,
Мово моя материнська!
1-й ведучий. Незважаючи на соціальний та національний гніт з боку Речі Поспо-литої,в Україні у XVI-XVII ст. розвивається освіта, шириться наука, збагачується культура.
На Запорозькій Січі всі документи, військові правила, команди, листування в ті часи велися українською мовою, і це підтримувало її громадянський статус. У такій ситуації, природно, не вистачає книг. Тому масово виникають друкарні. У другій половині XVII ст. їх налічувалось в Україні 24. Книги проникають у Московську державу, поширюючи на Московію вплив української культури.
2-й ведучий. З цього приводу академік М. Грушевський писав: "Український нарід був тоді... далеко освіченіший, проворніший. З України потім ціле століттє надходили на Московщину люде, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали і друкували".
1-й ведучий. Ситуація почала змінюватися після 1654 р. Московські цензори виправляли книжки українських авторів, уніфікуючи мову на московський зразок, бо "коли буде мов багато, то піде смута по землі".
Почалися законодавчі перепони вільному розвитку української писемості й освіти. Учень. XVIII століття: 1720 р. Указ Петра І про заборону книгодрукування ук-раїнською мовою.
Учень. 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
Учень. 1769 р. Указ Синода про вилучення в населення українських букварів та старих українських церковних книг і заміна їх московськими.
Учень. 1775 р. Закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях, зруйнування Запорозької Січі. 2-й ведучий. "З того часу Україна мовчала, її народність приречена була на забуття... Поетична мова України стала предметом зневаги і глуму. Часто самі малоросіяни червоніли, коли їх вимова виявляла південне походження. Українська історія була або закинена, або представлена спотворено." (М. Костомаров).
1-й ведучий. Так розпочинається мартиролог української мови: слово живе у пісні і думі, фольклорі взагалі. Україна на довгі роки перетвориться в країну безпросвітної неграмотності. Роздертий, розшматований народ конатиме в двох тюрмах народів; в цих тюрмах конатиме і його мова.
2-й ведучий. "Мову нашу роздирали на частини і тягли до себе... Дві головні дум-ки було про нашу мову за ці віки: поляки писали, що мова вкраїнська - то мова польська, та тільки трохи попсована московською, тобто зросійщене польське наріччя, росіяни писали, що мова вкраїнська - то мова російська, тільки попсована польською, це полонізоване російське наріччя. Назвати нашу мову окремою мовою ніхто не хотів..." (І. Огієнко).
Учень.
Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба - кусень сала.
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході.
Що я - останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Учениця.
Як ту мову мож забути? '
Та ж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими.
Учень.
Мова - душа народу.
Я розмовляю -Цілий народ У собі вміщаю.
Хто цурається мови,
Той - не зерно, а полова: Рано чи пізно вітер и одвіє...
Народна душа не міліє.
Учень.
Знай, що зневажить рідну мову -
Як плюнуть матері в обличчя!..
Невже перевелися її лицарі?
Невже украй здрібніли -історики й поети?
Іржа сточила розум їх і серце, байдужість вистудила кров?
О, скільки відреклося їх від мови рідної, зреклося діда-прадіда...
Брехня поставила перед проваллям -вже далі нікуди ступать.

(Пісня "Рідна мова", сл. Г. Вієру, муз. П. Дворського).

1-й ведучий. На захист української мови стали європейські та українські вчені. З'явилась тривала дискусія, у ході якої ставилось питання: чи є українська мова самостійною мовою, наріччям іншої. В дискусію включились мовознавці, літератори, письменники і критики. 2-й ведучий. Кожен твір українською мовою сприймався неоднозначно. Ось два діаметрально протилежні погляди

1-й ведучий. Цікавим і невирішеним питанням є встановлення часу виникнення української мови. Однак з упевненістю можна сказати, що українська мова не творилася ні в XIV, ні в XV, ні в XVI, ні в XVII століттях, бо вона та її діалекти вже були створені протягом багатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась і вдосконалювалась.
2-й ведучий. Настійною потребою в умовах великої держави стало виникнення писемної мови. Живій українській мові не судилося одразу стати писемною. Наше слов'янське письмо - знайомі й звичні літери абетки - пройшло довжелезний шлях, поки дійшли до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ - фінікійці, які жили за ЗО ст. до нас. їхнє письмо запозичили і вдосконалили стародавні греки. Слов'янська азбука була зроблена за зразком грецької. До 24 грецьких літер було додано ще 19. На наші українські землі ця азбука прийшла тисячу років тому. Увесь час вона змінювалась і вдосконалювалася, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні користуємося.
Учень.
В вас мудрість вічна і любов жива...
А хтось же вас народжував, слова.
Хтось ті суцвіття звуків винаходив,
Що стали потім мовами народів!
Коли зірки сміялися крізь віття
І у небесну сипались ріллю.
Хтось десь уперше вимовив "люблю",
І те "люблю" дзвенить тисячоліття...
У гніві хтось промовив слово "гнів",
А чесний зраду "зрадою" назвавши,
Чиєсь падлюцтво втаврував назавше
На сто сторіч, на тисячу віків.
1-й ведучий. Сумом проймає трагічна та кривава доля України, що лише короткі періоди свого довго вікового історичного життя могла присвятити на будову влас-ної культури.
Ледве витримала рух мадярів IX ст., в X ст. - печенігів, в кінці XI ст. нищили нашу державу набігами половці, а в XIII ст. залили українську землю кров'ю монголо-татарські орди. Ще не прийшла до себе Україна після татарського лихоліття, а вже в кінці XV ст. з дикими криками посунула на неї кримська орда. Більшість краю відійшла до Великого литовського князівства. І сталося неймовірне. Литовців було на той час удесятеро менше, ніж українців. Тож фактично державною мовою утвердилася... українська. Щоправда, називали її "руська". Навіть "при дворі" спілкувалися нею. Діловодство велося українською, судочинство - українською, листувалися між собою - теж українською.
2-й ведучий. У 1569 р. у Любліні був підписаний акт про унію: Польща й Литва стали об'єднаною державою - Річчю Посполитою. Після укладення унії більша частина українських земель відійшла до Польщі. Становище української мови погіршується. Польська шляхта намагається силою прилучити український народ до польської мови.
Учениця.
Мово рідна, світи в ріднім домі
Крізь зболений час і духовні руїни
Вертайсь, рідна мово,
У серце народу,
У душу Вкраїни.
Якого ж ми будемо племені-роду,
Якщо буде в устах наша мова згасать?
Чи будемо з вами тоді ми народом.
Як стихне вона в голосах?
Звучи, рідна мово,
На землі рідній лийся по вінця,
Мово моя українська,
Мово моя материнська!
1-й ведучий. Незважаючи на соціальний та національний гніт з боку Речі Поспо-литої,в Україні у XVI-XVII ст. розвивається освіта, поширюється наука, збага-чується культура.
На Запорозькій Січі всі документи, військові правила, команди, листування в ті часи велися українською мовою, і це підтримувало її громадянський статус. У такій ситуації, природно, не вистачає книг. Тому масово виникають друкарні. У другій половині XVII ст. їх налічувалось в Україні 24. Книги проникають у Московську державу, поширюючи на Московію вплив української культури.
2-й ведучий. З цього приводу академік М. Грушевський писав: "Український нарід був тоді... далеко освіченіший, проворніший. З України потім ціле століттє надходили на Московщину люде, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали і друкували".
1-й ведучий. Ситуація почала змінюватися після 1654 р. Московські цензори виправляли книжки українських авторів, уніфікуючи мову на московський зразок, бо "коли буде мов багато, то піде смута по землі".
Почалися законодавчі перепони вільному розвитку української писемності й освіти. Учень. XVIII століття: 1720 р. Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
Учень. 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
Учень. 1769 р. Указ Синода про вилучення в населення українських букварів та старих українських церковних книг і заміна їх московськими.
Учень. 1775 р. Закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях, зруйнування Запорозької Січі.
2-й ведучий. "З того часу Україна мовчала, її народність приречена була на забут-тя... Поетична мова України стала предметом зневаги і глуму. Часто самі мало-росіяни червоніли, коли їх вимова виявляла південне походження. Українська історія була або закинена, або представлена спотворено." (М. Костомаров).
1-й ведучий. Так розпочинається мартиролог української мови: слово живе у пісні і думі, фольклорі взагалі. Україна на довгі роки перетвориться в країну безпросвітної неграмотності. Роздертий, розшматований народ конатиме в двох тюрмах народів; в цих тюрмах конатиме і його мова.
2-й ведучий. "Мову нашу роздирали на частини і тягли до себе... Дві головні дум-ки було про нашу мову за ці віки: поляки писали, що мова вкраїнська - то мова польська, та тільки трохи попсована московською, тобто зросійщене польське наріччя, росіяни писали, що мова вкраїнська - то мова російська, тільки попсована польською, це полонізоване російське наріччя. Назвати нашу мову окремою мовою ніхто не хотів..." (І. Огієнко).
Учень.
Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба - кусень сала.
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході.
Що я - останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Учениця.
Як ту мову можу забути? '
Та ж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими.
Учень.
Мова - душа народу.
Я розмовляю -
Цілий народ
У собі вміщаю.
Хто цурається мови,
Той - не зерно, а полова:
Рано чи пізно вітер и одвіє...
Народна душа не міліє.
Учень.
Знай, що зневажить рідну мову -
Як плюнуть матері в обличчя!..
Невже перевелися її лицарі?
Невже украй здрібніли - історики й поети?
Іржа сточила розум їх і серце, байдужість вистудила кров?
О, скільки відреклося їх від мови рідної, зреклося діда-прадіда...
Брехня поставила перед проваллям - вже далі нікуди ступать.

(Пісня "Рідна мова", сл. Г. Вієру, муз. П. Дворського).

1-й ведучий. На захист української мови стали європейські та українські вчені. З'явилась тривала дискусія, у ході якої ставилось питання: чи є українська мова самостійною мовою, наріччям іншої. В дискусію включились мовознавці, літератори, письменники і критики.
2-й ведучий. Кожен твір українською мовою сприймався неоднозначно. Ось два діаметрально протилежні погляди на "Енеїду" Котляревського, висловлені в різні роки.

В. Короленко писав: "Він (Котляревський) перший розпочав писати мовою, якою розмовляло населення рідного краю... Він зробив цю виразну, м'яку,' сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова... з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслися по всій Росії". А ось думка російського критика В. Бєлінського: "Ні, ми впевнені, що,Котляревський... зрозумів, що малоросійським наріччям можна тільки писати пародії, або народні казки і повісті". 1-й ведучий. Аж ось світ потрясло "Реве та стогне Дніпр широкий". Талант Т.Г. Шевченка мусили визнати навіть вороги. Але й тут не обійшлось без "щирих" порад. "Якщо це перші спроби, - писав анонімний рецензент "Кобзаря", - то ми маємо право чекати дуже багато від таланту Шевченка і радили б йому розповідати свої прекрасні почуття по-російськи: тоді б квіти його, як називає він вірші свої, були б розкішніші, духмяніші, а головне - міцніші".
2-й ведучий. Таким порадникам Т. Шевченко відповідав заспівом до "Гайда-маків":
Спасибі за раду.
Теплий кожух, тільки шкода -
Не на мене шитий.
Життєвим кредом Кобзаря стають слова:
...возвеличу
Малих отих рабів німих.
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово...
1-й ведучий. М. Чернишевський писав: "Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоруська література також не потребує нічиєї ласки". Тоді на гордо підняту голову українського слова посипались процеси, укази, циркуляри.
Учень. 1847 р. Судовий процес над Кирило-Мефодіївським братством.
Учень. 1862 р. Закриття заснованого єдиного тоді українського журналу "Основа" і недільних шкіл, які безплатно організувала інтелігенція. Учень. 1863 р. Указ Валуєва, за яким заборонялося друкувати українською мовою підручники і книги. Учень. 1876 р. Емський указ царя Олександра II:
o не допускати ввозу в межі імперії без особливого дозволу Головного Управління у справах друку будь-яких книг і брошур на малоросійському наріччі;
o заборонити друкування і видання в імперії оригінальних творів і перекладів українською мовою;
o заборонити різні сценічні вистави і читання українською мовою і друкуван ня тексту музичних нот.
Учень. 1881 р. Заборонено створювати українські театри.
Учень. 1895 р. Заборона української книжки для дитячого читання.
1-й ведучий. Цей список можна ще довго продовжувати. XIX ст. виявилося для України лютою зимою - українська мова замерзала, як у льодовику.
2-й ведучий. Масові заборони не могли перекреслити і приховати від світу Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку - десятки талановитих майстрів слова. Своїми творами вони вибороли для української мови визнання. В кінці XIX ст. вже ніхто не сумнівався в тому, що українська мова не є наріччям іншої. "Це не мова простолюду тільки, як твердять невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим." (М. Драгоманов). 1-й ведучий. "XX ст. принесло нашій мові й культурні високі злети і найскладніші випробування. Ми знали український Ренесанс 20-х, але ж потім знали і терор сталінського "великого перелому", коли українську мову в нещадні ті зими пакували в спецпереселенські вагони разом з тужливим воланням мільйонів людей, відірваних зі своїми сім'ями від рідної землі... Почуло цю мову заполярне крайсвіття, топили її в океанських баржах, заганяли слово Тарасове в тундру й тайгу..." (О. Гончар).
2-й ведучий. За часів Брежнєва і Суслова тотальна денаціоналізація призвела до створення асимільованого населення, яким легше керувати.
Не опольщились, не змадярились,
Не потурчились - збусурманились.
Не знімечились, не обрусіли -
На своїй землі змалоросіли...
1-й ведучий. Українська мова по - обивательськи стала непрестижною. А хто її захоче вивчати, якщо наука, техніка, економіка і середні спеціальні та вищі учбові заклади - зросійщені? Народ збайдужів до рідного слова. А ми знаємо: "Поки живе мова народна в устах народу, до того часу живий і народ."
Учень.
Минають люди, як віки.
Були часи, як світ в негоді.
Мені болять палкі рядки
Моєї мови, що нема в моді.
Ви не кажіть: "Вона з села..."
Не плюйте у свою ж криницю.
Зітріть свій сором із чола,
Верніться у свою світлицю.
Ще защимить у жилах кров,
І зранить нас своє ж сумління.
Ми встигли нарубати дров -
Тепер взялися за коріння.
Учень. Гумореска Павла Глазового.
Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші - не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: -
Покажіть
Кухлик той, що скраю.
Продавщиця: - Что? Чєво?
Я не понімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
- Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлік здєсь,
- Єслі ето кружка?
Дід у руки кухлик взяв
І нахмурив брови.
- На Вкраїні живите
- Й не знаєте мови...
- > Продавщиця теж була
- Гостра та бідова.
- У мєня єсть свой язик.
- Ні к чєму мне мова!
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика,
Та не знає мови.
Учениця.
Ти зрікся мови рідної.
Тобі
Віки твоя земля родити перестане.
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зівяне!
Ти зрікся мови рідної.
Заріс
Твій шлях і зник у безіменнім зіллі...
Не маєш ти на похороні сліз,
Не маєш пісні на весіллі!
Ти зрікся мови рідної.
Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закаменіє друг
І посивіє рідна мати.
Ти зрікся мови рідної.
Ти йтимеш темний, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння.
Ти зрікся мови рідної.
Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба -її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної.
Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинцям шани ждатимеш дарма -
В твій слід він кине сміх-погорду!
Ти зрікся мови рідної...

(Пісня "Як же нам жити на рідній землі", сл. Ф. Тишка, муз. Г. Татарченка).

2-й ведучий. Вже кілька років діє Закон про мови. У Конституції України зафіксовано, що державною в нашій країні є українська - мова корінної нації. Хоч як тяжко рідному слову у сучасному русифікованому суспільстві утверджуватися, стати загальновживаним в усіх сферах життя, все ж загроза того, що українська мова поповнить собою список мертвих мов, зникає. Ще не все втрачено, бо мова українська - золотий запас голосу душі народної. Учень. Вірш І. Багряного "Рідна мова". Учень. Вірш Б. Олійника "У дзеркалі слова".

Учениця. Вірш Д. Білоуса "Що значить слово "значить".

Учень. Вірш Д. Білоуса "Як цар повелів".
Учень.
Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все як пишеться, в ній вимовляється, -
Все, як пісня у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена.
Тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина, І Франкова у ній душа.
1-й ведучий. Опанування рідної мови - це передусім праця.
Саме від нас з вами залежить щаслива доля українського слова.
Дороги пізнання збагатять нас, мова заграє новими гранями краси і довершеності.
2-й ведучий. Прислухаймось до народного слова, учімось у народу.
Прислухайтесь, як океан співає -народ говорить.
І любов, і гнів У тому гомоні морськім.
Немає Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Категорія: Рідна мова | Додав: genamir (13.06.2010)
Переглядів: 5367 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016