Середа, 23.10.2019, 15:41

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Шевченківські дні [1]
Випускні вечори [22]
Новорічні свята [8]
Весняні свята [7]
Голодомор [4]
Чорнобиль [2]
Рідна мова [20]
Жіноче свято [10]
До Дня Перемоги [2]
1 квітня [4]
Державні свята [14]
Афганістан [3]
До Дня захисту дітей [3]
Природознавчі сценарії [10]
Козацькі свята [5]
Бібліотечні уроки [2]
Різне [14]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:15:41


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Сценарії » Голодомор

ГЕНОЦИД В УКРАЇНІ
/Сценарій масового заходу/ 

Мета. Сприяти формуванню історичної пам'яті про голодомор 1932-1933 рр., виховувати в учнів повагу до подій тих часів, почуття співпереживання, поваги до минулого України, розвивати в учнів навички самостійної пошукової та дослідницької діяльності, виховувати інтерес до вивчення минулого рідного міста Бровари.
Обладнання.
1. Запис «Реквієм» А. Моцарта.
2. На столі: розламана чорна хлібина, калина, букет квітів з чорною стрічкою, свічки у підсвічнику, метроном.
3. Саморобна книга «Нехай ніколи не повториться цей урок історії».
4. У кожного учня свічка, темний одяг.
Ведучий.
Час народжуватися, час помирати.
Час руйнувати, час будувати,
Час розкидати каміння і час їх вбирати,
Час мовчати, час говорити.
Сьогодні -Час - говорити!
Доброго дня, шановні друзі! Сьогодні ця зустріч присвячується пам'яті ук-раїнського народу, який загинув муче¬ницькою смертю від голоду, заподіяного у 1932-1933 рр.
Літа 7441 від сотворіння світу, літа 1933 від Різдва Христового був в Ук¬раїні великий голод. Не було тоді ні війни, ні засухи, ні потопу. А була тіль¬ки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду
зійшло в могилу - старих, молодих, дітей і ненароджених, у лонах матерів. Лунає музика «Реквієм», учні вихо¬дять з обох боків і стають в журавлиний ключ. Кожен учень тримає свічку, пе¬ред тим як говорити запалює її.
1. Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками, я зітхну... запалю обгорілу
свічу. Помічаю: не замки - твердині, не храми - скам'янілий чорнозем -
потріскані стіни плачу.
2. Піднялись, озиваються в деся¬тиліттях з далини, аж немов з кам'яної
гори надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, XX століття і не рік, а крива¬
ве клеймо 33».
3. Всі українські села, присілки та ху¬тори, повстаньте всі, кому сказали
«Вмри». Засяйте над планетою, невинні Душі.
4. Зійдіть на води й суші, збудуйте пам'яті невигаслий собор, це 22-ий рік.
5. Це 32-ий рік,
Це 33-ий рік.
Це 47-ий рік.
Голодомор. Голодомор. Голодомор.
6. У той рік заніміли зозулі, накував¬ши знедолений вік, наші ноги розпухлі узули в кирзаки-різаки у той рік.
7. У той рік мати рідну дитину клала в яму, копнувши під бік, без труни, за-горнувши в ряднину... А на ранок помер чоловік.
8. У той рік і гілля, і коріння – все трощив буревій навкруги... І стоїть ще й тепер Україна, як скорботна німа край могил.
9.
То був страшний навмисний голод.
Стріла була така нищівна,
Щоб загромадити стодолу
Колгоспної катівні.
10.
То був страшний навмисний злочин -
Такого ще земля не знала.
Закрили Україні очі
І душу міцно зав'язали.
11.
Глуху заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в Славуті.
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку малу.
(Учні журавлиним ключем заходять за сцену. На сцену виходить інша група дітей з гілками калини в руках та чор¬ними стрічками).
12. Світ мав би розколотись надвоє,сонце мало б перестать світить, Земля -
перевернутись від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля
обертається, як їй належить, і ми ходи¬мо по цій землі зі своїми тривогами і
надіями. То ж пом'янімо хоч сьогодні тих великомучеників нашої тяжкої
історії.
13. Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. Сталін. Це
він хотів замордувати українців.
14. Становище в країні було катаст¬рофічним. В жовтні 1932 року було прийнято рішення конфіскувати зерно у хліборобів. За кілька місяців у селян забрали всі продовольчі запаси.
15.
Обдирали селян, наче липку.
Мав коня - то вже був з куркулів,
Супротивник - в Сибір, там крізь шибку
Скільки глянеш - дроти таборів.
16.
Ти кажеш, не було голодомору
І не було голодного села.
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла.
17.
Як навіть марево виймали із печі
1 забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
[з торбинок нужденних стариків.
18.
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай.
Усе суціль викачували з двору -
Греби, нічого людям не лишай!
19.
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?..
(Діти заходять за сцену. Виходить хлопчик чи дівчинка).
20. Влітку, у серпні зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають додо¬
лу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахують, вос¬
таннє перемовляються між собою перед тим, як піти у вічність. Але то не зви¬
чайні зірки, ті зорі - душі безневинно вбитих діточок. Постійте тихо в пе¬
редсвітанні біля вікна, розчиніть його навстіж і послухайте, про що гомонять
зорі-душі.
(Звучить повільна музика, із-за сцени повільно виходять три «зіроньки». Во¬ни кружляють у танці, зупиняються).
21. (1-а зірка)
А мені заподіяли смерть за «5» коло¬сочків. Було це літечком 33-го. Я з ма-ленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки.
Ой, як хотілося їстоньки! Катруся опухла від голоду, сиділа на землі і ру¬ченятами ловила волошку, щоб з'їсти її. Я озирнулася, зірвала 1 колосок, 2-ий, 3-ій і раптом схопив мене голова сільсь¬кої ради і поволік до воза... Мене били, палили сірниками ручки, ламали паль¬чики і били, били, били... поки не заби¬ли. Вбили за п'ять колосочків, а було мені 6 рочків. І Катруся моя теж помер¬ла, тепер вона теж зіронька. '
(Діти беруться заруки, кружляють).
22. (2-а зірка)
І мені хотілося їсти, мене Ганнусею звали.
Спочатку померли мої бабуся і дід.
З голоду попухли і здавались дуже великими. Прийшли дядьки, повкида¬ли їх на воза і завезли за село до ями. Мій тато пішов до міста за хлібом і не повернувся - його міліціонер з руш¬ниці застрелив. Я в матінки просила: «Відріж мені пальчика, я його з'їм, а то він не перекушується». Мама обнімала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котилися сльози. Над¬вечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочечки, напоїла ма¬ковинням... І вже нас не стало.
23. (3-я зірка)
А я Андрійком був! Було мені 3 роки.
Мене матуся зарубала... З моїх ручок, з моїх ніжок холодець зварила старших братиків і сестричок ним погодувала. А мою голівоньку до свого серденька при-хиляла, люлі-люлечки співала, любим дитям називала.
А через два дні моя рідна, люба мама в річці утопилась.
Ой, уже світає! Нам пора...

(Беруться за ручки і вибігають. Вихо¬дить дівчинка в українському одязі, зву-чить мелодія «Реквієм» ).
24. Вірш «Мати»
Мої синочки, доньки малолітні!
Ви сині, мов німого неба синь!
І як же так, у сонцещедрім квітні ви
вмерли.
Згинь же, смерте, згинь!
О, діти, діти, ангели невинні!
Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні своїх
сердець не віддасте...
Ви, не розумівши, згинули дочасно, поклав у землю вас голодомор.
Волаю я, їх матінка, до Спаса: «Звільни нас від грабіжників-потвор.
О, Боже правий!
Ти мій вчуєш голос, спаси нас від
проклятої чуми.
Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
Схилився над голодними дітьми».
(Приєднуються інші діти).
25. Голод - страшенна біда людства.
Історія містить чимало свідчень цього лиха.
Від голоду гинули люди і в Старо¬давній Греції і в Стародавньому Римі.
26. Але 1933 рік у цьому чорному ря¬ду стоїть окремо. Бо це перший і єдиний випадок за всю .історію людства, коли голод організували правителі країни. Такого не знала жодна країна ні в які часи.
27. Масове голодування розпочалось у грудні 1931 р. і тривало до вересня
1933, тобто голод крокував Україною 22 місяці.
28. 22 місяці народ страждав, мучив¬ся, вмирав.
Число жертв 7-10 мільйонів чоловік: жінок, чоловіків, бабусь, дідусів, дітей. Це частина всього населення Ук¬раїни.
29. А як лихо торкнулося нашого рідного міста Бровари?
До слова запрошується наша гостя, корінна жителька міста, краєзнавець, яка зустрічалась зі старожилами і вив¬чала голодомор в Броварах, Раїса Сте¬панівна Кайдан-Щербакова.
(Після слова гості, учні виходять на сцену і розказують спогади очевидців го-лодомору, які їм вдалося зібрати в «Книгу пам'яті» ).
Ведучий . Кажуть, коли пізнаєш крап¬лю води, можеш довідатись про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому я висловлю, напевне, віру кожного, гово¬рячи словами: «мертвим нікому довіри¬тись, крім живих і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх погибель».
То ж вшануємо хвилиною мовчання пам'ять жертв Сталінського голодомору. (Хвилина мовчання).

Учні.
31.
Народе мій,
Улюблений і щирий мій народе,
Не зрадь могил
Згорьованих дідів!
31.
Зазнавши мору
І колючок дроту,
Не дожили до заповітних днів.
Порізнений, єднайся, мій народе!
32.
Твій час настав, зоря твоя зійшла!
Не допусти, щоб маревом Свобода
До тебе вічно йшла
І... не дійшла!
33.
Народе мій, ставай мерщій на ноги,
У праці крила дужче розправляй!
І ти пізнаєш радість Перемоги,
Збагатиш свій чудовий рідний край.
(Учні виконують пісню «Помолюсь за маму, помолюсь за тата і за неньку Ук-раїну». Дівчинка та хлопчик в українсь¬кому одязі на українському рушнику розносять і пригощають всіх запашним чорним хлібом).

Вед. Нехай у кожній сім'ї ук¬раїнській завжди буде хліб і до хліба, і ніколи не повториться трагедія 1932-1933 років.

Все для вчителя. – 2008.- № 5-6. –с.120 -121

Категорія: Голодомор | Додав: genamir (12.06.2010)
Переглядів: 4004 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019