Субота, 20.04.2024, 13:43

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Учнівська творчість [16]
Методичні матеріали [14]
Сторінками книг [27]
Аматорська творчість [19]
Письменники-земляки [20]
Уроки літератури рідного краю [13]
Фольклор регіону [1]
Новорічні свята [5]
Свята літнього циклу [5]
Рослини-символи [12]
Вишивка [7]
Жанри фольклору [17]
Міфологічні персонажі [38]
Українська кухня [3]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:13:43


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1428
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Літературне краєзнавство » Уроки літератури рідного краю

Микола Махінчук. Любов до рідного краю та його людей на сторінках збірки ,,Житейське коло”. 8 клас
Тема. Микола Махінчук. Любов до рідного краю та його людей на сторінках збірки ,,Житейське коло”. 8 клас
Мета: допомогти учням осягнути життя і творчість письменника – земляка; удосконалювати вміння розуміти поезію, розвивати уяву, образне мислення, виробляти вміння аналізувати поетичні твори; виховувати почуття любові до рідного краю, природи, людини – трудівника, до творчості письменників рідного краю.
Обладнання: портрет письменника, збірка віршів ,,Житейське коло”
Історія рідного краю – невичерпна скарбниця духовності, натхнення і праці. Щоб досягти духовного злету, треба добре знати свої глибокі корені, чиїх батьків ми діти, онуки, правнуки.
М.Махінчук
Хід уроку
І. Повідомлення теми та мети уроку.
Вступне слово вчителя.
Я –син села,
Масних на хліб полів,
Коли їх гарно потом оросити.
Тут люблять діло,
А не гуркіт слів,
І всяку правду точать через сито.
Такий вже дух.
Попробуй поламай...
Статечні,
Добрі,
Вперті
І умілі.
Надрісся древнє! –
Хліборобський край,
О, скільки ран в душі не спопелілій.
Рось.
Роська.
Русь –
Прадавньої історії мости,
Їм не одну легенду скласти треба
За те, що вміють велетів ростить
І підпирати мозолями небо.
Так пише про себе наш земляк, з творчістю якого ми сьогодні познайомимося. Він гордий, що він народився і виріс на нашій славній Володарщині.
Отже, тема нашого уроку - ,,Любов до рідного краю та людей на сторінках збірки ,,Житейське коло”.
ІІ. Сприйняття й усвідомлення учнями нового матеріалу.
Бесіда у формі інтерв’ю.
1-й учень. Шановний Миколо Гавриловичу, ви народилися в нашому краї. Розкажіть, будь ласка, про себе.
Учень –автор. Я народився 13 вересня 1944 року в селі Тарган. Мої батьки – прості люди, які були на роботі від світанку до смеркання.
2-й учень. Читає вірш

* * *
Я родився в селі,
Що зовуть жартома Тегераном,
Де шанують за працю
І люблять поезію жнив,
Де з Пархомівки сонце
Виманюють півні – горлани
На доріжку,
Що Місяць пилком зоряним притрусив.
Невеличке село.
Заховалось колись від дороги,
По якій добиралися слуги біди...
Древнє.
Любе.
Моє.
Де б не був я,
Прошу у Бога
Хай не часто, але повертати сюди.
До тополь,
До ставків,
До отого старезного клубу –
Може, хлопці зберуться
І ще по пригоди майнем,
Може, знову зустріну
Її неціловані губи...
Може ... може...
Стривожено душу і щем.
Може...може...
Стривожено промінь дитинства –
Самопали, землянки
Та ігри в ,,розбитих царів”.
Вже давно поженилось
Тодішнє моє товариство,
Скоро їхні онуки
Гонитимуть пасти корів...
Я родився в селі,
Що зовуть жартома Тегераном.
Народився у осінь –
Летіли якраз журавлі.
І відтоді
Їх смутком любові і криків поранений,
Я приходжу з доріг
До села,
До людей,
До землі.


3-й учень. Яким був Ваш шлях після закінчення школи?
Учень –автор. Після закінчення школи я працював електриком у ,,Київенерго”. Потім служив у війську. Після служби в армії навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Працював у газеті ,,Київська правда” , ,,Укрінформі”, журналах ,,Радянська жінка”(нині - ,,Жінка”), ,,Українська культура”, Раді Міністрів України. З 1990 року – відповідальний секретар, перший заступник головного редактора газети ,,Урядовий кур’єр”.
4-й учень. Ми знаємо, що у Вашому творчому доробку є багато прози: ,,Народження веселки”, ,,Фрески осіннього неба”, ,,Переяславський скарб”, ,,Обереги нашої пам’яті”, ,,Володька Рекс”, ,,Марчуківський куток” та низка оповідань, надрукованих у пресі. А як з’явилася збірка поезій ,,Житейське коло”.
Учень – автор. ,,Житейське коло” – це моя перша збірка поезій. В ній зібрано вірші, котрі йшли до читача понад три десятки літ. Народилася ця книжка ще в далекі роки юності, але так і лишилася в рукописі. Переді мною відкрився шлях у велику прозу. Та відлітали літа. Виходили оповідання і повісті. З’явився навіть роман ,,Марчуківський куточок”, в якому я відтворюю процес, які переживало наше село наприкінці другого тисячоліття. А поезія терпеливо чекала свого часу. І ось в 2002 році з’явилася книга поезій. Ці вірші дуже близькі і рідні мені.
5-й учень. Читає вірш
Моє село –
Журлива пісня верб.
Моє село –
То тракторів безсоння.
Бо наший колос – найдорожчий скарб,
Що сивиною розсипавсь на скронях.
Моє село –
Марії, Василі,
Дві сотні хат –
Рідня одного роду,
Що з прадіда шукають у землі
І сенс життя,
І честі вічну вроду.
Тут просто все –
Говорять,
Ходять,
Мріють.
Тут вікнами до сонця йдуть хати,
А звідусіль вітри шалені віють...
6-й учень. Читає вірш

* * *
Над Россю верби – старі та мудрі,
Над Россю небо – колиска снів,
В обіймах ранки мої голублять,
Дарують щедро їм сміх і гнів.
У небі – верби,
У вербах – небо...
Дорога в’юниться поніж них.
Їй кращих обріїв і не треба,
І кращих вимірів новизни.
Величні в бурю,
Прекрасні в тишу,
Високі,
Ніжні,
Повні пісень.
Це тут,
Над Россю,
У щедрих росах
Бере початок новий мій день.


7-й учень. Ваша збірка поезій складається з чотирьох розділів. Чому?

Учень –автор. Так, перший розділ ,,І про що гомонять явори” це вірші про рідний край, село, рідну природу. Адже тільки тут, на рідній, батьківській землі, людина почувається щасливою.

* * *

У червневу відпустку
Я поїду в село,
Що барвистою хусткою
На ставки напливло.
Там не київське небо
І не ті солов’ї.
Під розлогими вербами
В’ються мрії мої.
Ні, я там не гостюю
На вологих отавах...
Радо скину костюма,
Засукаю рукава,
До схід сонечка встану, умиюсь росою

І піду понад ставом у гони з косою.
Я колись, до сніданку
Наловлю карасів
Рутом’ятим світанком
У молочній Росі.
До зозуль завітаю –
Скільки літ нарахують,
Скільки щастя – розмаю
Мені подарують.
Стріну друзів, знайомих,
Обійду все село...
Я поїду додому по родинне тепло...



Другий розділ ,,Житейського кола” – це вірші про любов до рідної землі, до матері, батька, людини – трудівника.

Учні читають вірші.
* * *
Мені не раз ти, мамо, говорила
Мовчанням,
Смутком,
Усміхом ясним
Одне – єдине:
- Сину! Бог вже з ним.
І я дізнався –
Доля забарилась...
Твої літа обкрали три війни,
Дві голодовки, п’ять мерців у хаті.
Нестатки строєм йшли колядувати...
І вже ж водилися на печі сини.
Всього було.
І згадувать не хочеш.
Воно само безсонням виплива.
Йдуть маніяком повсюдно і регочуть
Циганка сива і її слова:
- У тебе, жінко, лінія пряма.
Але на ній чого тільки нема...

* * *
Вклоняюся низенько до землі
Літам твоїм, повитим сивиною,
Рукам твоїм, що носять мозолі,
Думкам твоїм, що нині правлять мною.
Вклоняюся й мовчу.
Чи ж досить слів –
Є почуття, яких не передати...
Не раз я бачив, як ридає мати,
А як сказати:
- Мамо, зрозумів
Твої турботи,
Радість і журбу.
Благаю вкотре, щоб звершилось диво –
Я маю розчепить хоча б одну
Твою сльозу,
Щоб та заговорила.

* * *
В останню дорогу...
В останню путь...
Ридма ридають труби.
Люди ідуть і йдуть,
А тебе вже не буде...
Упало небо.
День почорнів.
Пусткою шкіряться стіни.
Немає батька –
Він догорів
У день погожий, осінній.


* * *
Здрастуй, сину!
Мій скарбе кирпатий,
Бунтівник у пелюшках –
Чотири кіла.
Це ж від тебе у нас над хатою
В січні райдуга розцвіла.
Сину, сину –
Велике диво...
Кажуть, в мами ти губки вкрав,
Щось поцупив у діда Гаврила,
Щось від іншого перейняв.
Чуб – у мене
І очі –стріли,
Злість і впертість –
Хоч відбавляй.
У тобі ми обоє зустрілись,
Ти за це нас потім не лай,
Все – твоє –
Віддамо до краплини
І любов,
І життя жагу
За твоє чарівне і миле,
Безтурботне,
Безхмарне
,,Агу”.
На здоров’я агукай мамі,
Бабу з дідом на старість втіш.
Я в твоїм узголов’ї стану,
Поки ти ще маленький, спиш.
Спи,
Міцній,
Набирайся сили,
Хай насняться красиві сни...
...Здрастуй, мрійнику!
Здрастуй, сину! –
Перший пролісок у весни.


8-й учень. Які вірші ввійшли до третього розділу?
Учень –автор. Третій розділ збірки ,,Очі темні – біла мука” – це особиста лірика.
Учитель. Діти, пригадайте, які основні жанри лірики ви знаєте?

Відповіді учнів. Філософська лірика (роздуми про сенс людського життя), пейзажна лірика (ставлення до природи, описи природи допомагають у розкритті думок у почуттів психологічного стану героя), громадянська лірика (розуміння поетом сучасного йому суспільного життя і ставлення до нього), інтимна (особиста) лірика (почуття і переживання, зв’язані з особистим життям людини).

Учень читає вірш.

* * * * *

Нам доля дарувала все на двох –
І пісню,
І журбу в життєві гони.
Всього бува.
Але немає втоми,
Байдужості немає у обох.
Бо я і ти – єдині два крила,
Бо я і ти – доповнення дороги,
І я молюсь на тебе, як на Бога,
Як на цілющій витік джерела.

* * * * *

Лізе в очі заполоч смутку,
Самотинку в серці снує.
Через пів-України прилинь голубкою –
Хочу бачить обличчя твоє,
Цілувати великі очі,
Дратувати кирпатий ніс.
Чуєш, люба?
Я дуже хочу
Дихать запахом твоїх кіс.
Чути голос до болю милий,
Чути дотик палкий руки...
Я без тебе такий безсилий
У потоці людської ріки.


9-й учень. Миколо Гавриловичу, чому останній розділ збірки ви назвали ,,У монументах пам’ять залягла”?
Учень –автор. Це вірші про нашу історію, про тих людей, які виборювали волю і незалежність, які підкорювали небо і випробували літаки, про тих, хто поклав своє життя на алтар свободи.

У монументах пам’ять залягла –
З граніту й досі капає скорбота,
Карбуючи все нові імена...
Така –то вже у вічності робота.

Учні читають вірші.

* * * * *
У тітки Одарки – свій календар,
У неї – своя історія.
В серці запечені сотні дат –
Висівок з алегорій.
Вона не любить їх часто згадувать,
Вона ненавидить хронологію,
Що бавить смутком,
Не вміє радувати,
А тільки підламує ноги.
Від чого так рано вона посивіла
І вицвіли очі...
А як блищали.
Хотілося жити ранками синіми,
А доля періщила жінку дощами.
Був сокіл – загинув,
А соколята...
Ну хто їм придумав долю?
Що часто дурманила хату м’ятою
І тикала спотинця дулі.
Забути?
Ніколи. Тієї дитини...
Страшний тридцять третій...
Попухли діти,
Сусідка в хустині
Ховала з дочки котлети,
А потім сконала в льоху людоїдів...
Їх там багато було за сільрадою...
Ой, горенько –горе...
І дітися ніде,
І нікому дати раду.
Ой, горе –горенько...
Хіба ж ти єдине?
Хіба ж ти їх обминуло надалі?
Обдертій,
Струпаній,
Їй снилась хлібина
З такими ж голодними у майдані.
То ж як їй було толочити пшеницю,
Коли із району той бігав з наганом,
Кричав:
,,Сочувствуєш фрицу?
Пали!
Толочи ногами!”
Брела.
Толочила.
Жувала зернини.
Дурманило розум:
,,Сховати б, сховати...”
А небо гойдалося синє-синє
У переміжку з матом.
Вижила.
Сплавно платила позики.
Вижила.
Несла в комору важкі трудодні.
Здається, загоїлось,
Почула музику,
А музика грала ж бо їй одній.
А музика грає на схилі віку,
В старенькій хаті, старій душі.
Онуки не лізуть до баби у вікна
І рано приходиться світло гасить.
І знову приходять видіння долі –
Листається вік –календар.
Пам’ять прожите оголює –
Сотні запечених дат.



* * *
Автобуси – великі і малі –
Минають хутко баби Мотрі хату,
Не дивляться у вікна ці сумні,
Що вже втомились вічно виглядати.
Що вже втомились говорить старій:
- Ходи, матусю,
Може, хоч сьогодні
У нашім опустілому дворі
Ударить раптом громом великоднім.
І син повернеться,

Єдиний син,
Що в 41-м на війні розтанув.
Ходи, матусю,
Це вже, мабуть, він,
Що півстоліття тішить тільки снами...
...Бреде стара...
І цей не зупинивсь,
Не вніс життя до її пустки –хати.
І знову буде снитись, мов колись,
Її хлопчина –
Викапаний тато.


* * * * *
У дядька Івана відкрилися рани...
Діти в болоті снаряда знайшли...
Що це?
І звідки? –
В сьогоднішні грані
Й досі заходить ще голос війни.
Й досі живе він, як згадка пекуча,
В бронзі, в граніті – у кожнім селі,
Ходить між нас на протезах скрипучих,
Лине скорботою з-під землі.
Вдови когось виглядають ще й досі –
Ой, забарилися ви, сіячі...
Мамо, чого в тебе сиве волосся?
Мамо, чого ти не спиш уночі?

* * * *
Пам’яті пілота –випробувача
підполковника Трубіна
Завис над степом білий – білий слід,
А на землі, коли тебе ховали,
У матері не вистачило сліз,
І ми із автоматів доридали.
Клялись вогнем...
А там,
Над полігоном,
Вже ткалася інверсія нова,
Хтось карбував свої життєві гони,
І зайвими були журні слова...

ІІІ. Підсумок уроку.
Учитель. Отже, інтерв’ю з нашим письменником –земляком завершилось. Прошу дати відповіді на запитання:
Що нового ви дізналися про М.Г.Махінчука?
Які думки викликала у вас поезія Миколи Махінчука?
Чому ці вірші такі близькі й дорогі нам?
Який вірш найбільше сподобався і чому?
Чи хотіли б ви більше познайомитись із творчістю письменника?

ІV. Домашнє завдання: вивчити напам’ять один із віршей М.Г.Махінчука.

Мельник С. А.
Косівське НВО "ЗОШ І-ІІ ст.-ДНЗ”
Категорія: Уроки літератури рідного краю | Додав: genamir (15.08.2011)
Переглядів: 3475 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2024