У цій стислій передмові до нової книги молодого,
але затятого сатирика й гумориста Володимира Дідківського (попередні – „Всім по
шматочку”, „Ярмо”, „Дзвін”, „Лісова гімназія”) не збираюся дискутувати – Що є
рушієм його літературного процесу? Що визначає рух його творчості й напрямок
цього руху? – я просто хочу поділитися деякими враженнями щодо тільки-но
прочитаного рукопису нової книги.
Насамперед варто підкреслити:
вже сама народно-поетична творчість – прислів’я, приказки, сентенції, анекдоти – дозволяють авторові не лише
узагальнювати життєві ситуації, а й подавати їх стисло, дохідливо та влучно,
наповнювати переконливими образами та живим емоційним змістом. Саме в цьому й
полягає та узагальнююча сила поетичного слова, на якій наголошував ще
Аристотель у „Поетиці”: поезія філософськи глибша за історію, оскільки „історія
займається поодиноким, конкретним, а поезія загальним”.
Більшість гуморесок автора –
„Благословення”, „Живучий пень”, „Запізніла воля”, „Сом”, „Козина гласність” та
ціла низка інших – наповнена оригінальністю і новизною, вони влучні до болю й
дотепні – аж до заливчастого сміху. І це – завдяки їх образній природі, завдяки
алегорії. Остання, наприклад, настільки зрозуміла й прозора, що читачеві не
потрібно ламати голову: який же зміст замасковано образно словесною формою?
Книга вийшла у світ! Цією
небуденною новиною автор запрошує читача у свій внутрішній світ, у своє
незвичайне поетично-сатиричне помешкання... з викривленими дзеркалами, у яких
можна побачити неспокійне обличчя трудоголіка і зарозумілу пику чиновника,
дрібненького крадія і провладного злодія, страдницький лик святого і самовдоволену
постать святотатця. Сміх, сарказм гумориста не залишає байдужим і нас, бо вже й
не пече – допекло:
– Розбудова! – заволали
Скрізь вожді дволикі!
Поки що „розбудували”
Тільки власні пики.
„Розбудова”
Не проскочили повз гостре перо
політичні словоблуди і хабарники, пристосуванці та пияки. Подібні персонажі
змальовано так жваво і рельєфно, що вони досить легко запам’ятовуються: Гриці, Мирони та Одарки, свахи, кокетки і повії.
Можна не любити – ба, навіть
ненавидіти! – персонажів того чи іншого твору, але факт залишається фактом: у
духовне помешкання автора хочеться увійти. І затриматися. І поспілкуватися з
господарем. Бо він – Володимир Іванович Дідківський – істинний інтелігент у
творчості, дбайливий господар на обійсті гумору й сатири. Скажете: пієтет –
благочестя з авансом, перебільшена пошана. Не будьте ревнивцями. Спробуйте
пошукати оті навмисні неоковирності, якими жонглюють підмайстри гумористичного
цеху, оті жаргонізми, що не лише „ріжуть” вуха, але й ображають навіть не
вельми прискіпливого та делікатного читача. А що вже калічать нашу мову! – того
й не передати. А втім, не шукайте – не знайдете. Від такої, можна сказати,
аскетичної вимогливості гумор та сатира призвідника цього передслова лише
виграють: сприймаються легко, лягають на душу просвітлено й вагомо. Це тільки
підсилює духовну наповненість творів, до якої автор з кожною книгою подає нову
дещицю.
Таке в сатирика вже кредо:
Мастити дьогтем, а не медом.
І що важливо! – у Володимира
Дідківського прискіпливий читач не зіткнеться з епігонством. Бо той вже на
такій силі, коли не може – й не хоче! – стояти осторонь нашого сьогодення,
збоку бурхливого життя і нового часу. І це його позиція.
Ховайте вуха, люди:
За метеопрогнозом
У місті завтра буде
Вітренко... із Морозом!
„Негода" Автор свідомо уникає наслідування у творчому процесі – хоч це й не
гріх, – бо таким засобом послуговувалися й великі – від Навої та Нізамі до Т.
Шевченка й нині сущих. Якщо в окремих
творах натрапляємо на ремінісценцію, то це не просте запозичення мотивів та
образів з творчості певних авторів, а переосмислення їх, відтак вони з волі
нашого автора набувають нового змісту.
Отож, Володимир Дідківський
твердо стоїть на стезі динамічних традицій, які не зникають, а, змінюючись,
удосконалюються. Це неодмінно приводить до пошуку незачовганих підходів, нових
шляхів і, зрештою, до утвердження у своєму поступальному русі.
Андрій Гудима, лауреат літературних та літературно-мистецьких премій ім. М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, М. Трублаїні
| 
